Карпенко Георгій Володимирович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Георгій Володимирович Карпенко
Карпенко Георгій Володимирович.jpg
Народився 6 червня 1910(1910-06-06)
Томськ
Помер 15 листопада 1977(1977-11-15) (67 років)
Львів, Українська РСР, СРСР
Поховання Личаківський цвинтар[1]
Громадянство СРСР СРСР
Діяльність інженер-механік, викладач університету
Alma mater Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут»
Заклад Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут»
Вчене звання академік
Науковий ступінь академік АН УРСР
Член НАН України
Нагороди Заслужений діяч науки і техніки України — 1960 Державна премія України в галузі науки і техніки — 1970
премія ім. Патона АН УРСР (1971)

Гео́ргій Володи́мирович Карпе́нко (*6 червня 1910, Томськ — †15 листопада 1977) — академік АН УРСР з 1967 року. Директор Фізико-механічного інституту ім. Г. В. Карпенка Національної академії наук України (195271).

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився у Томську.

Від 14 років почав працювати на заводах Харкова. Закінчив Харківський механіко-машинобудівний інститут. У 1940 році захистив кандидатську, а 1953 року — докторську дисертації. Через рік йому присвоєно звання професора. У своїй докторській дисертації Г. В. Карпенко встановив закономірності впливу на деформування та втомне руйнування конструкційних (полікристалічних) матеріалів дії поверхнево-активного середовища. Цей вплив, який академік П. О. Ребіндер виявив ще у 1928 році на монокристалах, Г. В. Карпенко підтвердив на сталях, розкрив перспективи теоретичних і прикладних досліджень у галузі науки, яку почали називати «фізико-хімічна механіка матеріалів».

У 1961 році Г. В. Карпенка обрано членом-кореспондентом, а у 1967 році — академіком АН УРСР.

Був депутатом Верховної Ради УРСР.

Наукова кар'єра[ред. | ред. код]

Від 1943 до 1946 року Г. В. Карпенко — вчений секретар відділу технічних наук АН УРСР, а від 1946 до 1950 року — вчений секретар Президії АН УРСР.

У вересні 1952 року призначений директором Фізико-механічного інституту, що був заснований на рік раніше. Як директор Інституту впродовж 1952—1971 рр., започаткував розвиток досліджень з проблем впливу робочих середовищ на міцність матеріалів. Застосування практичних результатів, отриманих у галузі фізико-хімічної механіки матеріалів, призвело до розробки нових технологій зміцнення матеріалів та оцінювання довговічності реальних елементів конструкцій.

Учні[ред. | ред. код]

Георгій Карпенко підготував понад 60 кандидатів і докторів наук, які під його керівництвом створили Львівську школу з фізико-хімічної механіки конструкційних матеріалів. Див. Львівська наукова школа механіків-матеріалознавців.

Праці[ред. | ред. код]

У доробку Карпенка — 20 монографій, понад 400 статей, він автор багатьох винаходів.

Монографію В. І. Ліхтмана, П. О. Ребіндера і Г. В. Карпенка «Вплив поверхнево-активних середовищ на процеси деформації матеріалів» (1954) відзначено премією Президії АН СРСР.

Відзнаки і нагороди[ред. | ред. код]

У 1980 році Фізико-механічному інституту присвоєно його ім'я, а 1987 року — засновано премію імені Г. В. Карпенка Академією наук України для відзначення вчених — «За видатні наукові роботи в галузі фізико-хімічної механіки і матеріалознавства».

Сім'я[ред. | ред. код]

Дружина — Тамара Петрівна.

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Львівська наукова школа з проблем механіки матеріалів і матеріалознавства / В. В. Панасюк; НАН України, Фіз.-мех. ін-т ім. Г. В. Карпенка, Укр. т-во з механіки руйнування матеріалів. — Львів: Сполом, 2015. — 520 c.


  1. Личаківський некрополь — С. 133.