Карпенко Олександр Григорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Карпенко Олександр Григорович
UA-OR4-CPL-GSB-H(2015).png Молодший сержант
Карпенко Олександр Григорович.jpg
Загальна інформація
Народження 10 травня 1977(1977-05-10)
Радалівка
Смерть 28 серпня 2014(2014-08-28) (37 років)
Новозар'ївка
Військова служба
Роки служби 2014
Приналежність Україна Україна
Вид ЗС Emblem of the Ukrainian Ground Forces.svg Сухопутні війська
Рід військ Емблема механізованих військ (2007).png Механізовані війська
Формування
Війни / битви
Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІІ ступеня

Олекса́ндр Григо́рович Карпе́нко (10 травня 1977(19770510) —28 серпня 2014) — молодший сержант Збройних сил України.

Короткий життєпис[ред. | ред. код]

Був старшою дитиною, ріс із двома молодшими братами, закінчив школу в Запсіллі, де й познайомився із майбутньою дружиною. Пройшов строкову службу в Національній гвардії України. Після демобілізації працював водієм у Запсіллі. 1997 року одружився, подружжя переїхало до Кременчука. 2003 року повернувся в село; майстер на всі руки, сам побудував будинок для сім'ї, любив землю та захоплювався технікою, разом з меншими братами створив власне маленьке фермерське господарство. Працював у Кременчуці на тютюновій фабриці.

Доброволець, призваний за мобілізацією 2 серпня. Молодший сержант, старший стрілець — водій БТР 92-ї окремої механізованої бригади.

Ротно-тактична група рухалась у район Старобешевого з метою деблокування українських підрозділів в Іловайську. У 5 км на схід від міста Комсомольське (Донецька область) о 4-й ранку колона потрапила під масований обстріл російських військ із РСЗВ «Град», мінометів і танків та ДРГ терористів. Тоді ж полягли Руслан Батраченко, Юрій Безщотний, Сергій Бризгайло, Антон Бутирін, Андрій Деребченко, Олександр Карасик, Василь Лепетюха, Ігор Романцов, Сергій Чорний.

16 вересня пошуковцями вивезено 8 тіл загиблих із братської могили неподалік села Новозар'ївка.

Упізнаний за експертизою ДНК, 18 березня 2015 року похований у селі Запсілля (Кременчуцький район).

Залишилися дружина Людмила, вчителька Омельницької школи, син Богдан та донька Анастасія (16 і 12 років).

Нагороди та вшанування[ред. | ред. код]

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений — нагороджений:

  • 17 липня 2015 року — орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).[1]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]