Карпюк Микола Андронович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Карпюк Микола Андронович
Народився 21 травня 1964(1964-05-21) (54 роки)
Великий Житин, Ровенська область, Українська РСР, СРСР
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Діяльність громадсько-політичний діяч
Партія УНА-УНСО

Мико́ла Андро́нович Карпю́к (нар. 21 травня, 1964, с. Великий Житин, Ровенська область, УРСР, СРСР) — український громадський та політичний діяч, член партії УНА-УНСО. Учасник конфлікту у Придністров'ї, грузино-абхазького конфлікту, акції Україна без Кучми.

У березні 2014 року затриманий при в'їзді до Росії, де утримується під вартою за сфабрикованими звинуваченнями у злочинах проти федеральних військ, скоєних у ході першої чеченської війни. У травні 2016 року засуджений до 22,5 років ув'язнення[1]. Російська правозахисна організація «Меморіал» визнала Миколу Карпюка разом зі Станіславом Клихом політв'язнями[2].

Ранні роки[ред. | ред. код]

Народився 21 травня 1964 року у селі Великий Житин на Рівненщині. Після здобуття середньої освіти працював токарем на рівненському заводі «Газотрон». Протягом 1982—1984 років проходив строкову військову службу. По завершенні служби в армії повернувся до Рівного, де працював за фахом токарем на місцевому льонокомбінаті (1984—1985), заводі тракторних запчастин (1985—1986) та «Газотроні» (1986—1990). Працював журналістом у газеті «Наша справа».

Політична діяльність[ред. | ред. код]

Був головою рівненського осередку Української національної асамблеї. У 1992—1993 роках брав участь у Придністровському конфлікті на боці ПМР та у війні в Абхазії на боці Грузії. Брав участь у парламентських виборах 1998 та 2002 років за списками Української національної асамблеї (номер 13 та 1 відповідно), проте до Верховної Ради обидва рази партія не пройшла[3].

У 2000—2001 роках брав участь в акції «Україна без Кучми», через що був арештований та засуджений до 4,5 років ув'язнення[4]. Вийшов із в'язниці у 2004 році[5]. У жовтні 2015 року Європейський суд з прав людини виніс рішення, відповідно до якого держава Україна має виплатити Миколі Карпюку компенсацію в розмірі 3 тис. євро через порушення його прав під час розгляду справи про події 9 березня 2001 року[4]. Після звільнення відігравав помітну роль у керівництві УНА—УНСО, був заступником голови партії Юрія Шухевича. Під час Євромайдану приєднався до Правого сектору[5].

Викрадення[ред. | ред. код]

У березні 2014 року з ініціативи Правого сектору був нібито направлений до Москви на переговори з особами з оточення президента Володимира Путіна для обговорення можливості скасування кримського референдуму, проте тодішній лідер правого сектору Дмитро Ярош таку інформацію спростовує[6].

17 березня був затриманий при перетині російсько-українському кордоні у Чернігівській області[7] російськими прикордонниками, після чого був доправлений до Брянська, де разом з двома іншими затриманими утримувався в ізоляторі. 21 березня перевезений до СІЗО міста Єсентуки[6]. Під час перебування у СІЗО щодо нього застосовувалися тортури та залякування[8][9].

До вересня 2015 року місце перебування Миколи Карпюка було невідоме: російський адвокат Ілля Новіков висловлював припущення про те, що Карпюк мертвий[10]. За повідомленням дружини, перша зустріч Миколи Карпюка з адвокатами відбулася 14 вересня 2015 року, до того ані захисники, ані українські консули до нього потрапити не могли[11].

Під час утримання під вартою щодо Миколи Карпюка застосовувалися тортури, зокрема, катування електричним струмом. Під тортурами та погрозами російських правоохоронців викрасти і катувати дружину і сина Карпюка він змушений був взяти провину на себе[12]. В ув'язненні через докори сумління, що з нього вибили недостовірні покази на інших людей, вдався до спроби самогубства, намагаючись перерізати горло іржавим цвяхом, проте цю спробу попередили наглядачі[13].

Кримінальна справа[ред. | ред. код]

Миколі Карпюку, разом з іншим затриманим у Росії українцем, Станіславом Клихом, були висунуті звинувачення в участі у бойових діях під час першої чеченської війни на боці Чеченської Республіки Ічкерія, а саме у створенні та керуванні загоном «Вікінг»[2], замаху на вбивство та вбивствах військовослужбовців Збройних сил Росії у 1994—1995 роках[14]. Звинувачення базувалися на показах засудженого до 24,5 років ув'язнення Олександра Малофєєва, який нібито був членом загону «Вікінг»; самі Клих та Карпюк заперечували відвідини Чечні до свого ув'язнення[15].

26 травня 2016 року Верховний суд Чечні визнав Миколу Карпюка винним та засудив на 22,5 років ув'язнення. Адвокати Карпюка неодноразово заявляли про порушення під час розгляду справи їхнього підзахисного[1]. Разом з іншим фігурантом справи — Станіславом Клихом — Микола Карпюк підписав заяву про апеляцію на рішення суду[16], проте Верховний суд РФ залишив у силі вирок обом в'язням[17]. Після завершення судового процесу для відбування покарання Миколу Карпюка етапували до колонії у Владимирській області[18];наприкінці січня 2017 року стало відомо, що Карпюк перебуває у Владимирському централі[19].

У листопаді 2016 року Карпюк і Клих направили звернення до Міністерства юстиції України щодо їх переведення для відбування покарання до України[20]; крім того, захисники Карпюка і Клиха розпочали підготовку до подання позову до Європейського суду з прав людини[21].

Amnesty International назвала судовий процес над Миколою Карпюком та Станіславом Клихом «пародією на правосуддя»[22].

Особисте життя[ред. | ред. код]

Одружений. Дружина — Олена, син — Тарас[5].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б У Росії українцям Карпюку і Клиху дали 22,5 і 20 років. BBC Україна. 26 травня 2016. Процитовано 27 травня 2016. 
  2. а б «Мемориал» считает граждан Украины Николая Карпюка и Станислава Клыха политзаключенными. Мемориал. 17 лютого 2016. Процитовано 17 травня 2016. (рос.)
  3. Карпюк Микола Андронович. Центральна виборча комісія України. Процитовано 6 березня 2017. 
  4. а б ЄСПЛ зобов'язав Україну виплатити 11 тис. євро Карпюку і ще двом членам УНА-УНСО. РБК-Україна. 6 жовтня 2015. Процитовано 17 травня 2016. 
  5. а б в Украинские заложники Путина поименно. Гордон. Процитовано 17 травня 2016. (рос.)
  6. а б Микола Карпюк, якого тримають в СІЗО в Росії, розповів, хто його відправив у Москву. Дзеркало тижня. 2 жовтня 2015. Процитовано 17 травня 2016. 
  7. Суд у Грозному дискредитує захист Карпюка та Клиха – правозахисники. Радіо Свобода. 23 квітня 206. Процитовано 17 травня 2016. 
  8. Карпюк в останньому слові заявив, що його синові погрожували тортурами. Українська правда. 17 травня 2016. Процитовано 17 травня 2016. 
  9. Українського консула вперше пустили до ув'язнених у Чечні Клиха та Карпюка. УНІАН. 27 жовтня 2015. Процитовано 17 травня 2016. 
  10. Адвокат: Українця Карпюка, заарештованого в РФ, можливо, вже немає серед живих. Українська правда. 14 травня 2015. Процитовано 17 травня 2016. 
  11. Адвокат: Карпюк і Клих налаштовані боротися. BBC Україна. 16 вересня 2015. Процитовано 17 травня 2016. 
  12. Оксана Руда (3 жовтня 2015). Ідеолог «Правого сектора» Карпюк розповів про тортури в російському СІЗО. Zaxid.net. Процитовано 29 травня 2018. 
  13. Український в'язень в РФ Микола Карпюк розповів, як хотів убити себе іржавим цвяхом. Zaxid.net. 3 жовтня 2015. Процитовано 29 травня 2018. 
  14. Справа Карпюка-Клиха: сторона обвинувачення просить присяжних ухвалити «обвинувальне рішення». Радіо Свобода. 17 травня 2016. Процитовано 17 травня 2016. 
  15. Святослав Хоменко (19 травня 2016). Обвинувачені у Чечні Карпюк і Клих: що далі?. BBC Україна. Процитовано 13 грудня 2016. 
  16. Карпюк і Клих підписали заяву про подачу апеляції на вирок суду в Чечні. Радіо Свобода. 26 травня 2016. Процитовано 27 травня 2016. 
  17. Верховний суд Росії залишив у силі вирок Карпюку і Клиху. Радіо Свобода. 26 жовтня 2016. Процитовано 13 грудня 2016. 
  18. У Росії етапували засудженого Карпюка. Дзеркало тижня. 6 грудня 2016. Процитовано 14 грудня 2016. 
  19. Карпюк знайшовся у "Володимирському централі". Дзеркало тижня. 28 січня 2017. Процитовано 30 січня 2017. 
  20. Клых и Карпюк направили в Минюст Украины обращения о переводе. Левый берег. 29 листопада 2016. Процитовано 14 грудня 2016. (рос.)
  21. Карпюк і Клих подали документи для позову в ЄСПЛ. BBC Україна. 16 листопада 2016. Процитовано 13 грудня 2016. 
  22. Росія: Станіслав Клих та Микола Карпюк стали жертвами пародії на правосуддя. Amnesty International Ukraine. 27 жовтня 2016. Процитовано 14 грудня 2016. 

Посилання[ред. | ред. код]