Карське море
|
Карське море | |
| Координати: 74°49′55″ пн. ш. 71°18′43″ сх. д. / 74.83194° пн. ш. 71.31194° сх. д. | |
| Розташування |
|
|---|---|
| Площа | 883 тис. км² |
| Найбільша глибина | 620 м |
| Впадаючі річки | Об, Єнісей, Таз, Пур, Таймира, Пясіна |
Карське море — окраїнне море Північного Льодовитого океану, біля берегів Азії, між Новою Землею і Північною Землею; 883 тис. км² глибина до 620 м; найважча ділянка Північного морського шляху.
Зміст
Клімат[ред. | ред. код]
Акваторія моря лежить в арктичному кліматичному поясі, лише південна частина в субарктичному[1]. Цілий рік переважає полярна повітряна маса. Льодовий покрив цілорічний. Низькі температури повітря цілий рік. Атмосферних опадів випадає недостатньо. Порівняно м'яка зима і холодне літо[2]. На південному заході влітку переважають прохолодні й вологі помірні повітряні маси, взимку — полярні з вітрами і значним зволоженням. Чітко відстежується сезонна зміна переважаючих вітрів[2].
Межі моря[ред. | ред. код]
Міжнародна гідрографічна організація так визначає межі Карського моря:[3]:
- На заході: Західна межа з Баренцовим моем [від мису Кользат (81°08′ пн. ш. 65°13′ сх. д. / 81.133° пн. ш. 65.217° сх. д.) до мису Желанія (76°57′ пн. ш. 68°36′ сх. д. / 76.950° пн. ш. 68.600° сх. д.), далі східними берегами островів Нова Земля, західним кордоном протоки Маточкин Шар, від мису Срібний до мису Столбовий, західній межі протоки Карські Ворота, від мису Кусов Ніс до мису Рогатий, східному берегу острова Вайгач і по західній межі протоки Югорський Шар від мису Білий Ніс до мису Гребінь;
- На півночі - від мису Кользат до мису Арктичний (81°16′ пн. ш. 95°43′ сх. д. / 81.267° пн. ш. 95.717° сх. д.) острів Північна Земля, острів Комсомольський;
- На сході -західний берег островів Північна Земля і східні межі проток Червоної Армії, Шокальського і Вилькицького;
- На півдні - материковий берег від мису Білий Ніс до мису Прончищева.
Рельєф дна[ред. | ред. код]
Море майже повністю лежить на шельфі з глибинами до 100 метрів. Два жолоба - Святої Анни з максимальною глибиною 620 м (80°26′ пн. ш. 71°18′ сх. д. / 80.433° пн. ш. 71.300° сх. д.) і Вороніна з глибиною до 420 метрів - прорізають шельф з півночі на південь. Східно-Новоземельський жолоб з глибинами 200-400 метрів прямує уздовж східних берегів Нової Землі. Мілководне (до 50 м) Центральне Карське плато розташоване між жолобами.
Дно мілководь і височин покрито пісками і піскуватим мулом. Жолоби і улоговини покриті сірими, синіми і коричневими мулами. На дні центральній частині моря зустрічаються залізо-марганцеві конкреції.
Гідрологічний режим[ред. | ред. код]
Циркуляція поверхневих вод моря має складний характер. У південно-західній частині моря відбувається замкнутий циклонний круговорот води. У центральній частині моря з Об-Єнісейського мілководдя розтікаються на північ опріснені води річок Сибіру.
Припливи в Карському морі півдобові, їх висота сягає 50 - 80 см. У холодний період великий вплив на припливи надає морський лід - величина припливу зменшується, поширення припливної хвилі йде із запізненням.
Море майже весь рік покрито льодами місцевого походження. Льодоутворення починається у вересні. Зустрічаються значні простори багаторічних льодів завтовшки до 4 метрів. Уздовж берегів утворюється припай, в центрі моря - плаваючі льоди.
Влітку льоди розпадаються на окремі масиви. Спостерігаються річні і сторічні коливання льодовитості.
Температурний режим і солоність[ред. | ред. код]
Температура води біля поверхні моря взимку близька до -1,8 ° C, тобто до температури замерзання. Вода в мілководних районах добре перемішана від поверхні до дна і має однакову температуру і солоність (близько 33 проміле). У жолоби проникають тепліші води з Баренцове моря, тому на глибинах 150-200 метрів в них виявляється шар з температурою води до 2,5 ° C і солоністю 34 проміле. Річковий стік і танення льоду влітку призводять до зменшення солоності морської води нижче 34 проміле, в гирлах річок вода стає близькою до прісної.
Вода прогрівається влітку до 6°C (на півночі тільки до 2°C) у верхніх 50-70 метрах (на сході тільки 10-15 метрів).
Екологія[ред. | ред. код]
У східній частині моря розташований Великий Арктичний заповідник.
Основна маса екологічних проблем Карського моря походить від підвищеного забруднення важкими металами вод річок що впадають Єнісей та Об.
У роки Холодної війни Карське море було місцем таємних поховань ядерних відходів ВМФ СРСР[4][5]:
- 1965-1988 - затоплені шість ядерних реакторів радянських атомних підводних човнів і десять інших ядерних реакторів[6]
- В 1981 у затоці Степового на східному узбережжі Малої Землі була затоплена пошкоджена АПЛ К-27. В порушення міжнародних правил, човен була затоплена на глибині всього в 30 м (за правилами утилізації морських суден затоплення повинно проводитися на глибинах не менше 3 тисяч метрів)[4].
- За даними, наданими урядом РФ Норвегії[7], крім K-27 радянські військові затопили в Карському морі величезну кількість інших ядерних відходів: 17,000 контейнерів і 19 судів з радіоактивними відходами, а також 14 ядерних реакторів, п'ять з який містять небезпечне відпрацьоване паливо. За даними британського видання BBC, рідкі відходи з низьким рівнем радіації нібито просто зливалися в море[4].
Палеоісторія[ред. | ред. код]
Сучасна акваторія моря склалася в результаті відступу плейстоценового заледеніння. В епоху раннього плейстоцену (1,80-0,78 млн років тому) рівень Північного Льодовитого океану був на 200-290 м нижче сучасного, гирла річок Об, Пура, Єнісей розташовувалися значно північніше, в межах сучасного шельфу Карського моря. В ході середнього плейстоцену (781-126 Кілороків тому) море двічі поширювалося на південь приблизно до Сибірських Увалів. У Тобольський період (перша половина середнього плейстоцену) вода досягала сучасних відміток 20-30 м над рівнем моря і була тепліше завдяки течії з Атлантики - у південних берегів росли сальвінієві папороті, рдести, ялина, модрина, сосна, сибірський кедр. У Салехардський період вода досягала сучасних відміток 100-120 м над рівнем моря і була холоднішою через обмін з Арктикою. Температурний режим нагадував сьогоденний. У період пізнього плейстоцену (Казанцевський період, 126-11,7 Кілороків тому) вода відступила до сучасних відміток 60-70 м над рівнем моря, теплі атлантичні течії досягали берегів Таймиру. Кліматичні умови були схожі на сучасний південний захід Баренцова моря. Наприкінці плейстоцену підйом Західно-Сибірської рівнини відсунув море до сучасних меж[8].
Біологія[ред. | ред. код]
Акваторія моря утворює окремий екорегіон Карського моря арктичної морської зоогеографічної провінції[9]. У зоогеографічному відношенні донна фауна континентального шельфу й острівних мілин до глибини 200 м відноситься до арктичної циркумполярної області арктичної зони[10].
Впадають річки[ред. | ред. код]
Об, Єнісей, Таз, Пур, Таймира, Пясіна, Надим.
Порти[ред. | ред. код]
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Атлас. 7 клас. Географія материків і океанів. / Укладач Скуратович О. Я. — К. : ДНВП «Картографія», 2008.
- ↑ а б (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
- ↑ Limits of Oceans and Seas, 3rd edition. International Hydrographic Organization. 1953. Процитовано 6 February 2010.
- ↑ а б в BBC:"Russia explores old nuclear waste dumps in Arctic"
- ↑ Саркисов А. А. и др. Проблемы радиационной реабилитации арктических морей, способы и пути их решения // Арктика. Экология и экономика : журнал. — М., 2011. — № 1. — С. 70-81.
- ↑ "Radioecological Hazard of Ship Nuclear Reactors Sunken in the Arctic, " Atomic Energy, Vol.79, No. 3, 1995.
- ↑ «Резко обострился интерес России к ядерному потенциалу архипелага Новая Земля»
- ↑ Брызгалова М. М., Биджиев Р. А. История морских бассейнов севера Западной Сибири в плейстоцене // Известия АН СССР. Серия географическая : журнал. — М., 1986. — № 1. — С. 81—93.
- ↑ (англ.) Mark D. Spalding et al. Marine Ecoregions of the World: A Bioregionalization of Coastal and Shelf Areas. BioScience Vol. 57 No. 7. July/August 2007. pp. 573—583. doi: 10.1641/B570707
- ↑ (рос.) Жизнь животных. Том 1. Беспозвоночные. / Под ред. члена-корреспондента АН СССР профессора Л. А. Зенкевича. — М. : Просвещение, 1968. — с. 576.