Карташов Антон Володимирович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Карташов Антон Володимирович
Карташов Антон Володимирович.jpg
Народився 11 липня (23 липня) 1875(1875-07-23)
Киштим, Пермська губернія, Російська імперія
Помер 10 вересня 1960(1960-09-10) (85 років)
Мантон, Франція
Поховання Сент-Женев'єв-де-Буа
Підданство Flag of Russia.svg Російська імперія
Громадянство Франція Франція
Діяльність обер-прокурор Святішого синоду Російської православної церкви
Alma mater Санкт-Петербурзька духовна академія
Термін 25 липня 1917 — 5 серпня 1917
Попередник Володимир Львов
Партія Конституційно-демократична партія Росії
Конфесія РПЦ МП

Анто́н Володи́мирович Карташов (рос. Анто́н Влади́мирович Карташёв; нар. 23 липня 1875(18750723), Киштим, Пермська губернія, Російська імперія — пом. 10 вересня 1960, Мантон, Франція) — російський журналіст, історик Церкви, теолог. Обер-прокурор Священного синоду Російської православної церкви; міністр сповідань Тимчасового уряду Росії; церковний діяч Російського екзархату Константинопольського патріархату у Франції.

Життєпис[ред.ред. код]

Антон Володимирович Карташов народився 23 липня 1875 року в родині гірничого майстра. Закінчив Пермську семінарію (1894 рік) й Санкт-Петербурзьку духовну академію (1899 рік). В Санкт-Петербурзькій духовній академії викладав історію російської церкви (1900—1905 роки). У Петербурзі захопився літературою та політикою. Після Лютневої революції — на гребні подій. До історії увійшов як останній обер-прокурор Священного Синоду Російської Православної Церкви. У цій якості 1917 року він провів ліквідацію цього державного інституту Російської імперії. Також він передав повноту церковної влади Помісному Собору РПЦ 1917—1918 років.

Про цей період діяльності Карташова український історик Лариса Владиченко пише наступне:

В липні 1917 р. Тимчасовий Уряд очолив О.Керенський (октябрист) і на посаду обер-прокурора 25 липня 1917 р. був призначений Антон Карташов (кадет). Останній був ініціатором реорганізації обер-прокуратури і зазначеного вище департаменту у Міністерство ісповідань, що власне і відбулося у серпні 1917 р. А.Карташов стає міністром ісповідань. Згідно з положенням, Міністерству належали: справи православної церкви тимчасово в обсязі компетенції колишнього обер-прокурора; справи інославних та іновірних ісповідань в обсязі компетенції відповідного департаменту Міністерства внутрішніх справ, яке діяло до остаточного утвердження радянської влади у 1918 р., яка взяла курс антирелігійної політики. І з цього періоду у Росії релігійними питаннями займалися відповідні органи (нижче ми повернемося до цього питання).

Естонський та фінський період[ред.ред. код]

У січні 1919 року утік з Росії до Естонії, де увійшов до уряду Юденича на правах міністра сповідань. Згодом став активним діячем російської еміграції у фіно-угорських країнах півночі Європи — обіймав посаду голови Російського національного комітету у Фінляндії.

Еміграція до Франції[ред.ред. код]

З Фінляндії виїхав до Франції, де у Парижі став членом єпархіальної ради Великоруського екзархату Вселенської Патріархії. Редагував тижневик «Боротьба за Росію» (рос. Борьба за Россию). Був одним із засновників та професорів Свято-Сергієвського православного богословського інституту у Парижі (1925—1960 роки).

Наукові праці[ред.ред. код]

Література та джерела[ред.ред. код]


П'єр Абеляр Це незавершена стаття про теолога.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.