Енріко Карузо
| Енрі́ко Кару́зо | |
|---|---|
| Enrico Caruso | |
 | |
| Основна інформація | |
| Повне ім'я | італ. Enrico Caruso |
| Дата народження | 25 лютого 1873 |
| Місце народження | Неаполь, Італія |
| Дата смерті | 2 серпня 1921 (48 років) |
| Місце смерті | Неаполь, Королівство Італія[1][2] |
| Причина смерті | рак легень |
| Поховання | Італія |
| Роки активності | 1894 — 1921 |
| Громадянство | Королівство Італія |
| Професії | оперний співак |
| Співацький голос | Тенор |
| Інструменти | вокал[d] |
| Жанри | Опера |
| Псевдоніми | Karuzo, Enriko |
| Лейбли | Victor Talking Machine Companyd |
| Нагороди | Премія Греммі за досягнення в галузі звукозапису |
| Батько | Marcellino Carusod[3] |
| Мати | Anna Baldinid[3] |
| Діти | Gloria Grazianna Victoria America Carusod і Enrico Caruso Jr.d |
 Цитати у Вікіцитатах Файли у Вікісховищі | |
Енрі́ко Кару́зо (італ. Enrico Caruso; 25 лютого 1873 — 2 серпня 1921) — італійський оперний співак, тенор.
Біографія[ред. | ред. код]
Народився 25 лютого 1873 року в Неаполі.
Дебютував у Неаполі в 1895 році. Популярність прийшла до Карузо в 1897 році, коли він виконав в Палермо партію Енцо («Джоконда» Понк'єллі).
У 1900 вперше виступив на сцені міланського театру Ла Скала (Неморіно в «Любовному напої» Доніцетті).
У 1902 році дебютував у лондонському театрі Ковент-Гарден (Герцог у «Ріголетто» Верді). Найбільша слава пов'язана з нью-йоркським театром Метрополітен-опера, провідним солістом якого він був у 1903-1920.
Карузо багато записувався — одним з перших серед оперних співаків зафіксував основну частину свого репертуару на грамофонних платівках. Володів голосом неповторного тембру, в якому природне баритонове, оксамитове звучання нижнього і середнього регістрів поєднувалося з блискучими теноровими верхами. Завдяки винятковому володінню диханням, бездоганній інтонації і, головне, високій виконавській культурі став легендою вокального мистецтва ХХ століття, зразком для майбутніх поколінь оперних тенорів.
Карузо з рівним успіхом виконував партії ліричного і драматичного плану, переважно в операх Верді Джузеппе (Герцог, Манріко в «Трубадурі», Річард в «Балі-маскараді», Радамес в «Аїді») і композиторів-верістів (Каніо в «Блазнях» Леонкавалло Руджеро та інших.). Був першим виконавцем ролей Федеріко («Арлезіанка» Франческо Чілеа, 1897), Лоріса («Федора» Джордано, 1898), Джонсона («Дівчина із заходу» Джакомо Пуччіні, 1910). У концертному репертуарі Карузо основне місце займали неаполітанські пісні.
Помер вранці 2 серпня 1921 року в Неаполі у віці 48 років від гнійного плевриту.
Медіа[ред. | ред. код]
-
O soave fanciulla (файл)
- «O soave fanciulla» з опери La bohème Джакомо Пуччіні (1906 рік).
-
La donna è mobile (файл)
- «La donna è mobile» з опери Rigoletto Джузеппе Верді, 1908 рік
-
Ave Maria (файл)
- «Ave Maria» Бенедікта Кана (1913 рік)
-
Vesti La Giubba (файл)
- «Vesti La Giubba» з опери Pagliacci (17 березня 1907 року)
-
No Pagliaccio non son (файл)
- «No Pagliaccio non son» з опери Pagliacci
Див. також[ред. | ред. код]
- 37573 Енрікокарузо — астероїд, названий на честь співака[4].
- Соус Карузо — соус, названий на честь співака
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #118667335 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ Archivio Storico Ricordi — 1808.
- ↑ а б Pas L. v. Genealogics.org — 2003.
- ↑ База даних малих космічних тіл JPL: Енріко Карузо (англ.) .
Бібліографія[ред. | ред. код]
- Ybarra, T. E. Caruso: The Man of Naples and the Voice of Gold. New-York: Harcourt, Brace and Company, 1953. 315 p.
- Caruso, Dorothy. Enrico Caruso: His Life and Death, with discography by Jack Caidin. Grant Press, 2007. 316 p.
- Freestone J. and H.J. Drummond: Enrico Caruso: his Recorded Legacy. London, 1955.
- Энрико Карузо на сцене и в жизни / Пер. с англ. П. П. Малькова; Общая редакция и послесловие М. П. Малькова М.: Аграф, 2002. 480 с. (Серия «Волшебная флейта») ISBN 5-7784-0206-6 1500 экз.
- М. Мальков. Достойный своего великого таланта [Архівовано 25 червня 2016 у Wayback Machine.]/Энрико Карузо на сцене и в жизни: М.Аграф, 2002, стр.450-460.
- Жорж Кунеллі (Georges Cunelli). Тітта Руффо, Карузо і Шаляпін [Архівовано 6 вересня 2017 у Wayback Machine.] (пер. з англ. М.Малькова) — електр. изд. СПб. 2017 Джерело: Titta Ruffo. An Anthology. Edited by Andrew Farkas. Greenwood Press. London. England; pp. 63-68: G. Cunelli, Titta Ruffo, Caruso and Chaliapin.
Посилання[ред. | ред. код]
- Віра Павловська-Боровик. Спогади про Енріко Карузо [Архівовано 11 квітня 2016 у Wayback Machine.]
- Біографія Енріко Карузо
- «Карузо и Россия» из радиоцикла М.Малькова «Из коллекции редких записей» -русск.яз. [Архівовано 10 жовтня 2014 у Wayback Machine.]
 |
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Енріко Карузо |
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Category:Enrico Caruso |
|
Це незавершена стаття про особу. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |