Карусель (фільм, 1950)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Карусель M:
фр. La Ronde
La Ronde 1950 poster.jpg
Жанр драма / мелодрама
Режисер Макс Офюльс
Продюсер Ральф Бом
Саша Гордін
Сценарист Жак Натансон, Макс Офюльс
На основі п'єси Артура Шніцлера Хоровод
У головних
ролях
Антон Волбрук
Симона Синьйоре
Серж Реджані
Оператор Крістіан Матра
Композитор Оскар Штраус
Художник Жан д'Обон
Кінокомпанія Films Sacha Gordine
Тривалість 95 хв.
Мова французька
Країна Франція Франція
Рік 1950
Дата виходу Франція Франція: 27 вересня 1950
DVD-реліз: 16 жовтня 2003[1]
Касові збори 2 689 115 (переглядів у Франції)[2]
IMDb ID 0042906
Рейтинг IMDb: 7.8/10 stars

«Карусель» (фр. La Ronde) — французький фільм 1950 року, поставлений режисером Максом Офюльсом за комедією «Хоровод» (Reigen), написаною Артуром Шніцлером у 1897 році.

Сюжет[ред. | ред. код]

Дія фільму відбувається біля каруселі в центрі Відня на початку XX століття. Герої з'являються і зникають, переміщаючись під звуки музики з каруселі у спальні та інші місця, а потім знову повертаються на карусель. Оповідач відбирає комічні ситуації зваблювання і робить припущення відносно майбутніх пар. Сцени зваблювання розпочинаються епізодом з повією (Симона Синьйоре).

Повія зазиває молодого військового (Серж Реджані), який спочатку опирається, але починає поводитися зовсім інакше, почувши, що для нього усе буде безкоштовно. Вона відводить його під міст, а розходячись, він навіть не пропонує їй сигарету. На балу він спокушає покоївку, і ведучий, що веде гру пропонує їй перескочити вперед на два місяці: покоївка знаходить собі нове місце і там позбавляє невинності сина хазяїв, який незабаром винаймає квартиру для таємних зустрічей із заміжньою жінкою. Після невеликої затримки — карусель зупиняється, але потім запускається знову…

Увечері вона і її чоловік, лежачи у ліжку, розмовляють про жінок: він говорить про дівчат, з якими знався в молоді роки, а потім про заміжніх пані. Трохи пізніше він запрошує дівчину до приватного кабаре і пропонує їй постійно зустрічатися у затишному гніздечку, яке облаштує для неї, знявши напрокат. Вона запрошує у це гніздечко поета, скептика і оригінала, що базікає без угаву. У поета роман з акторкою, що грає головну роль у його п'єсі. Вона приймає у себе молодого графа (Жерар Філіп), друга своєї матері… На екрані з'являється оповідач з кіноплівкою і ножицями в руках. Він вирізує кілька кадрів, і дія поновлюється, щоб показати двох коханців в обіймах один одного після злягання…
Граф повинен знову зустрітися з акторкою в той же вечір, але напивається і проводить ніч у ліжку з тією самою повією…

У ролях[ред. | ред. код]

Антон Волбрук ···· ведучий гри
Симона Синьйоре ···· Леокадія, повія
Серж Реджані ···· Франц, молодий військовий
Сімона Сімон ···· Марі, покоївка
Данієль Желен ···· Альфред, незайманий
Даніель Дар'є ···· Емма, заміжня жінка
Фернан Граве ···· Шарль, чоловік
Одетт Жуайє ···· Анна, дівчина
Жан-Луї Барро ···· Робер, поет
Іза Міранда ···· Шарлотта, акторка
Жерар Філіп ···· граф

Визнання[ред. | ред. код]

Нагороди та номінації фільму «Карусель»[3]
Рік Кінофестиваль/кінопремія Категорія/нагорода Номінант Результат
1950 11-й[en] Венеційський кінофестиваль Золотий лев Карусель Номінація
Найкращий сценарій Жак Натансон, Макс Офюльс Нагорода
Найкращі декорації Жан д'Обон Нагорода
1952 24-та церемонія вручення[en] нагороди «Оскар» Найкращий сценарій Жак Натансон, Макс Офюльс Номінація
Найкраща робота художника-поставновника Жан д'Обон Номінація
5-та церемонія вручення нагород[en] BAFTA Найкращий фільм Карусель Нагорода

Критика[ред. | ред. код]

Французький історик кіно Жак Лурселль схарактеризував «Карусль» «найкращим зразком офюльсовського бароко», до якого ніколи у французькому кіно «не було таких літературних діалогів […], актори не працювали в такій фамільярній і відстороненій манері (особливо Жерар Філіп) і настільки абстрактна схема не користувалася таким успіхом у масового глядача»[4].

Додаткові факти[ред. | ред. код]

  • У 1952 році цензори штату Нью-Йорк відмовилися видати ліцензію на демонстрацію фільму, мотивуючи це тим, що він є «аморальним» і може «підірвати суспільну мораль». Апеляційний суд штату Нью-Йорк, підтримав рішення комісії з цензури, зробивши висновок, що стрічка «експлуатує основні інстинкти людини» і надає «чудове підґрунтя для розвитку чуттєвості, аморальності, аморальності і сексуальної розбещеності». Рішенням Верховного суду США від 18 січня 1954 року постанови нижчих судів були переглянуті і фільм було допущено до прокату[5].
  • Наприкінці 1980-х років було знайдено оригінальну копія фільму тривалістю 110 хвилин, яка була показана глядачам лише один раз у червні 1950 року. Клод Бейлі в журналі «L'Avant-Scène» писав, що «Офюльсу довелося обчикрижити стрічку, вирізавши або пом'якшивши деякі ключові сцени». Ця копія була випущена в кінотеатральний прокат у 1989 році[4].
  • У 1964 році Роже Вадим зняв римейк фільму, який на думку Жак Лурселля «краще за все забути назавжди»[6].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. La Ronde (DVD) на AlloCiné
  2. La Ronde des heures (1950) на JPBox-Office
  3. Нагороди та номінації фільму «Карусель» на сайті IMDb
  4. а б Жак Лурселль, 2009, с. 891
  5. Дон Б. Соува. Карусель/La ronde // 125 запрещенных фильмов: Цензурная история мирового кинематографа. — Екатеринбург : Ультра. Культура, 2008. — С. 165-167. — ISBN 978-5-9681-0121-1.(рос.)
  6. Жак Лурселль, 2009, с. 892

Література[ред. | ред. код]

  • Лурселль, Жак. Авторская энциклопедия фильмов. — СПб. : Rosebud Publishing, 2009. — Т. 1. — С. 889—892. — 3000 прим. — ISBN 978-5-904175-02-3.(рос.)

Посилання[ред. | ред. код]