Касем Сулеймані

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Касем Сулеймані
перс. قاسم سُلیمانی
Qasem Soleimani with Zolfaghar Order (cropped).jpg
Народження 11 березня 1957(1957-03-11)[1][2]
Канат-е Малекd, Керман, Пехлеві
Смерть 3 січня 2020(2020-01-03)[3][4][2] (62 роки)
Міжнародне летовище Багдадуd, Ірак[3][5]
авіаційний удар[5][6]
Поховання Saheb al-Zaman Mosque (Kerman)d
Країна State flag of Iran (1964–1980).svg Пехлеві
Flag of Iran.svg Іран
Звання генерал-лейтенант
Війни / битви Ірано-іракська війна, Курдський заколот в Ірані (1979)d, Заколот Курдської демократичної партії Ірану (1989–1996)d, Громадянська війна в Іраку з 2014d, Громадянська війна в Сирії, Лівано-ізраїльський конфлікт 2006 року, Південно-Ліванський конфлікт (1982-2000)d, Війна в Афганістані і Ірансько-ізраїльський конфліктd
Нагороди
Герой Республіки (Сирія) Order of Fath Орден Зульфікара
CMNS: Касем Сулеймані у Вікісховищі

Касем Сулеймані́ (в іншій транскрипції: Солеймані́; перс. قاسم سلیمانی‎, 11 березня 1957, селище Канат-е Малек, округ Рабор, провінція Керман, Іран — 3 січня 2020, Багдад, Ірак) — іранський генерал-майор у Корпусі вартових Ісламської революції, з 1998 до смерті командував силами Кодс — підрозділом, відповідальним за екстериторіальні військові та підпільні операції[7]. Можливий засновник коаліції Росія–Сирія–Іран–Ірак.[8]

Сулеймані почав військову кар'єру на початку Ірано-Іракської війни 1980-х, коли він командував 41-ю дивізією. Пізніше його було залучено до закордонних операцій з військової допомоги антисаддамським шиїтським та курдським угрупованням в Іраку, а пізніше Хезбуллі в Лівані та Хамасу на палестинських територіях. 2012 року Сулеймані допоміг утриманню при владі сирійського уряду під час громадянської війни в Сирії, особливо в операціях проти ІДІЛ. Сулеймані допомагав командувати об'єднаними іракським урядом та шиїтськими ополченцями, що воювали проти Ісламської держави (ІДІЛ) у 2014—2015 роках.[9]

Сулеймані загинув від цільового авіаудару США в ніч на 3 січня 2020 року поблизу аеропорту в Багдаді, Ірак. Також загинули члени Народних мобілізаційних сил. Звання генерал-лейтенанта було надано посмертно через мученицьку смерть.[10][11]

Ранні роки[ред. | ред. код]

Сулеймані народився 11 березня 1957 року в селі Канат-е-Малек, провінція Керман[12] в збіднілій селянській родині. В юності переїхав до міста Керман і працював будівельником, щоб допомогти погасити борг батька. 1975 почав працювати підрядником Керманської водної організації.[13][14] Окрім роботи, займався в тренажерних залах і відвідуючи проповіді мандрівного проповідника Ходжата Камяба, ставленика аятолли Хомейні.[15]

Військова кар'єра[ред. | ред. код]

Сулеймані приєднався до Революційної гвардії (КВІР) 1979 року після іранської революції, внаслідок якої владу Шаха було повалено і Аятола Хомейні очолив країну. На початку кар'єри гвардійця він служив на північному заході Ірану й брав участь у придушенні повстань курдських сепаратистів у провінції Західний Азербайджан .[15]

22 вересня 1980 року, коли Саддам Хуссейн почав вторгнення в Іран, з чого почалась Ірано-Іракська війна (1980—1988), Сулеймані керував військовою ротою, яких він сам зібрав і тренував. Він швидко завоював репутацію хороброго бійця[16] і отримав нові звання завдяки участі в успішних операціях з завоювання земель, які окупував Ірак. Врешті він став командувачем 41-ї дивізії Саралла, не досягши ще 30-літнього віку. В основному він воював на південному фронті.[17][18] Він отримав серйозні поранення в операції «Тарік-ол-Кудс» . В інтерв'ю 1990 року він згадав операцію «Фат-ол-Мобін» як найкращу операцію, в якій він брав участь.[19] Він також керував місіями під час війни в самому Іраку, в операціях штабу Рамадан . Саме в цей момент Сулеймані встановив стосунки з курдськими іракськими лідерами та організацією Шиїт- Бадр, що виступали проти іракського Саддама Хуссейна.

17 липня 1985 Сулеймані виступив проти плану керівництва IRGC розмістити сили на двох островах у західному Арвандро (Шатт-аль-Араб).[20]

Після війни, протягом 1990-х, був командиром ІРГК в провінції Керман.[18] З цього регіону, близького до Афганістану, вирощений афганцями опіум, везуть до Туреччини та Європи. Військовий досвід Сулеймані допоміг отримати йому репутацію успішного борця з незаконним обігом наркотиків.[15]

Під час студентського заколоту в Тегерані 1999 року Сулеймані був одним з офіцерів КВІР, який підписав листа президенту Мохаммаду Хатамі . У листі зазначалось, що якби Хатамі не придушив студентський заколот, військові зробили б це й, можливо, також почали б переворот проти Хатамі.[15][21]

Командування силами аль-Кудс[ред. | ред. код]

Точна дата його призначення на посаду командира Сил Кудс невідома, але Алі Альфоне вказує на період з 10 вересня 1997 до 21 березня 1998 року.[14] Касема вважали одним із можливих спадкоємців на посаді командира ІРГК, коли генерал Яхья Рахім Сафаві залишив цю посаду 2007 року. 2008 він очолив групу іранських слідчих, які розслідували загибель Імада Мугнія. Сулеймані допоміг домовитись про припинення вогню між армією Іраку та армією Магді в березні 2008 року.[22]

Сулеймані молиться в сирійській пустелі під час місцевого провладного наступу, 2017

Після нападів 11 вересня 2001 р. Райан Крокер, вищий чиновник Державного департаменту в США, вилетів до Женеви, щоб зустрітися з іранськими дипломатами, які перебували під керівництвом Сулеймані з метою співпраці для знищення талібів, що воювали проти шиїтів в Афганістані.[15] Ця співпраця допомогла визначити цілі бомбардувальних операцій в Афганістані та захопити основних оперативних діячів «Аль-Каїди», але різко припинилась в січні 2002 року, коли президент Джордж Буш назвав Іран частиною Осі зла.

2009 у звіті було зазначено, що генерал Сулеймані зустрічав Крістофера Р. Гілла та генерала Раймонда Т. Одієрно (двох найвищих посадовців США в Багдаді на той час) в кабінеті президента Іраку Джалала Талабані (який знав генерала Сулеймані десятиліттями). Гілл і генерал Одієрно заперечували цю зустріч.

Аятола Алі Хоменеї та Касем Солеймані, березень 2015

24 січня 2011 року Верховний лідер Алі Хаменеї підвищив Сулеймані до генерал-майора.[18][23] Хаменеї описували як людину, що мав тісні стосунки з Касемом, називав його «живим мучеником» і допомагав йому фінансово.[15]

Сулеймані описували як «найпотужнішого оперативного діяча на Близькому Сході», головного військового стратега та тактика Ірану по боротьбі із впливом Заходу та сприянню розширенню шиїтського та іранського впливів на Близькому Сході.[15]

Згідно з деякими джерелами, Сулеймані був головним лідером військового крила ліванської шиїтської партії «Гезболла» з 1998 року.[15] В інтерв'ю, опублікованому в жовтні 2019 року, він сказав, що перебував у Лівані під час Ліванської війни 2006 року для нагляду за конфліктом.[24]

Карта Аль-Кусейра та його околиць. Наступ Аль-Кусайра, який можливо спланував Сулеймані[25]

За даними декількох джерел, серед яких Ріад Гіджаб, колишній прем'єр-міністр Сирії, він також був одним із стійких прихильників сирійського уряду Башара Асада в Сирійській громадянській війні.[15][26] 2012 року Сулеймані взяв на себе контроль над втручанням Ірану в громадянську війну в Сирії, коли іранці були стурбовані відсутністю спроможності уряду Асада боротися з опозицією. Повідомлялося, що він координував війну з бази в Дамаску, на яку, крім сирійських та іранських офіцерів, були мобілізовані командир ліванської «Гезболли» та іракський шиїтський координатор поліції. Бригадний генерал Госсейн Гамадані, колишній керівник Басіджу, допомагає тоді створити нерегулярні збройні формування, завдяки яким Сулеймані сподівався продовжити боротьбу, якщо Асад зазнає поразки. При Сулеймані командування «координувало атаки, навчало ополчення і створило систему для моніторингу повстанських комунікацій». За даними розмови з представника служб безпеки на Близькому Сході Декстера Філкінса, тисячі бійців Кодс та іракських шиїтів у Сирії «розповсюджені по всій країні».

Війна з ІДІЛ в Іраку[ред. | ред. код]

У 2015 році Солеймані почав збирати підтримку з різних джерел для боротьби з нещодавно відродженими ІДІЛ та повстанськими угрупованнями, які успішно відібрали великі ділянки території від сил Асада. Він, як повідомляється, був головним архітектором спільної інтервенції за участю Росії як нового партнера з Асадом та «Гезболли».[27][28][29]

Схід від провінціїї Саладіна в Іраку, де Касем Сулеймані брав участь у прориві облоги Амірлі ІДІЛ[30]

Війна в Сирії[ред. | ред. код]

Кілька разів зустрічався з Володимиром Путіним у Москві. Загалом відомі 4 візити Касема Сулеймані до Москви: в кінці липня, початку серпня та в грудні 2015 року, а також в середині квітня 2016 року.[31][32]

Деякі ЗМІ запевняють, що саме генерал Сулеймані при особистій зустрічі з Путіним переконав російське військово-політичне керівництво розпочати повномасштабну військову операцію в Сирії, і постачання російської зброї через авіабазу Гамадан напередодні вторгнення чітко вказує на реалізацію цих домовленостей.[33]

За даними «Times of Israel» саме Касем Сулеймані був організатором і керівником пошуково-рятувальної операції по евакуації російського пілота Су-24, збитого Туреччиною 24 листопада 2015 року на кордоні з Сирією[33].

Сулеймані в цивільному вбранні під час публічної церемонії 2015 року

Особисте життя[ред. | ред. код]

Сулеймані був персом з Кермана. Його батько був фермером, і помер 2017 року. Його мати Фатеме померла 2013.[34] Він мав п'ять сестер та одного брата Сохраба, який жив і працював із Сулеймані в юності.[35] Сохраб Сулеймані — староста і колишній генеральний директор Тегеранської організації, що займалась тюрмами. США ввели санкції проти Сохраба Сулеймані в квітні 2017 року «за його роль у зловживаннях в іранських тюрмах».[36]

Сулеймані мав Дан в карате і в юності був тренером з фітнесу. У нього було четверо дітей: два сини та дві дочки.[37]

Санкції[ред. | ред. код]

У березні 2007 року згідно Резолюції 1747 Ради Безпеки ООН Сулеймані включили до санкційного списку іранців.[38] 18 травня 2011 р. проти нього та сирійського президента Башара Асада було введено санкції США.[39]

13 листопада 2018 року США наклали санкції проти іракського воєначальника на ім'я Шибл Мугсін Убайд аль-Зайді та інших, які нібито діяли від імені Касема Сулеймані, фінансуючи військові дії в Сирії або надаючи іншу підтримку тероризму в регіоні.

Смерть[ред. | ред. код]

Касем (ліворуч) з Абу Магді аль-Мугандіс на церемонії вшанування пам'яті батька Сулеймані в Мосаллі, Тегеран

Сулеймані був убитий 3 січня 2020 року ракетним ударом з американського безпілотника MQ-9 Reaper, який вразив 2 автівки у колоні поблизу міжнародного аеропорту Багдада, коли Сулеймані щойно покинув свій літак, який прибув до Іраку з Лівану чи Сирії.[40][41][42] Також загинули четверо інших учасників мобілізаційних сил, серед яких Абу Магді аль-Мугандіс, іраксько-іранський військовий командир, який очолював ПМФ.[43] Тіло Сулеймані було ідентифіковане за допомогою кільця, яке він носив на пальці.[44] Всього в результаті обстрілу загинули 8 людей[45]. Незабаром США заявили про те, що атаку по околицях летовища Багдаду було проведено за вказівкою президента Трампа[46].

Після авіаудару почалися напади на американське посольство в Багдаді прихильниками іракської шиїтської міліції, підтримуваної Іраном, та атаки авіабази К-1 2019.[47]

Поховання[ред. | ред. код]

Хода на похованні Касема Сулеймані. Тегеран, Іран. 6 січня 2020.

4 січня в Багдаді відбулася похоронна процесія Сулеймані, куди прийшли тисячі учасників, що розмахували прапорами та скандували «смерть Америці, смерть Ізраїлю»[48][49]. Процесія почалася в мечеті Аль-Кадхімія в Багдаді. Прем'єр-міністр Іраку Аділ Абдул-Магді та лідери ополченців Ірану також відвідали похоронну процесію. Тіло Сулеймані вивезли до святих шиїтських міст Карбала та Наджаф[50].

5 січня труну привезли до Агвазу, далі до Мешхеду. Десятки тисяч людей відвідали похоронну ходу з прапорами зеленого, білого та червоного кольорів[51].

Хода на похоронах Сулеймані в Агвазі, Іран. 5 січня 2020.

Один з духовних лідерів мусульман-шиїтів Іраку Муктада аль-Садр відвідав будинок Сулеймані, щоб висловити співчуття його родині.

6 січня тіло Сулеймані та інших жертв прибуло до Тегерану. Величезні натовпи вийшли на вулиці іранської столиці. Іранський лідер Алі Хаменеї, що мав тісні стосунки з Сулеймані, провів традиційну ісламську молитву за померлих. ЗМІ повідомили про майже мільйон учасників ходи[52][53]. Через тисняву на церемонії прощання з Сулеймані постраждало 48 осіб, не менше 40 людей загинуло[54][55].

За кілька годин після загибелі генерала, його наступником на посаді керівника сил Кадс став Есмаїл Гаані (Каані), що заявив: «Бог Всемогутній пообіцяв помститися, а Бог — головний месник»[56].

Наслідки[ред. | ред. код]

Ціни на нафту виросли на 2-4 %, а азійські ринки цінних паперів відреагували падінням[57]. Німеччина засудила дії США.

Президент Ірану Хасан Рухані заявив, що ліквідація Сулеймані зміцнить наміри Тегерану протистояти США[58].

Генерал у відставці США Девід Петреус в інтерв'ю Foreign Policy заявив, що вбивство Сулеймані важливіше, ніж вбивство Усами бін Ладена[59].

5 січня в Тегерані заявили, що вбивши Сулеймані, США почали війну. Військовий радник керівника Ірану Госейн Дегкан (حسین دهقان) заявив, що Іран у відповідь на вбивство генерала планує завдати ударів по американських військових об'єктах[60].

Ірак почав підготовку виведення іноземних військ та обмежив наземне і повітряне пересування сил міжнародної коаліції[61].

Міністр МЗС Ірану Джавад Заріф назвав вбивство актом міжнародного тероризму. Духовний лідер Ірану аятола сеєд Алі Госейні Хаменеї заявив, що вбивцям Сулеймані варто чекати на жорстоку помсту[62].

20 липня в Ірані було страчено Махмуда Мусаві Маджда, який співпрацював з ЦРУ та ізраїльською службою зовнішньої розвідки Моссад. За даними Ірану, він передавав спецслужбам інформацію про місцеперебування Сулеймані і був таким чином причетним до його вбивства[63].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Arrêté du 23 juillet 2014 portant application des articles L. 562-2 et suivants du code monétaire et financier - ANNEXE IILISTE DES PERSONNES PHYSIQUES FAISANT L'OBJET D'UN GEL DES AVOIRSLégifrance.
  2. а б The Fine Art Archive — 2003.
  3. а б Qasem Soleimani: US kills top Iranian general in Baghdad air strikeBBC News Online.
  4. Les Etats-Unis tuent le puissant général iranien Ghassem Soleimani dans une frappe en IrakЛе-Монд.
  5. а б https://www.nytimes.com/2020/01/02/world/middleeast/qassem-soleimani-iraq-iran-attack.htmlThe New York Times, 2020.
  6. https://web.archive.org/web/20200103031549/https://www.defense.gov/Newsroom/Releases/Release/Article/2049534/statement-by-the-department-of-defense/
  7. Solomon, Jay; Gorman, Siobhan (6 квітня 2012). Iran's Spymaster Soleimani Counters U.S. Moves in the Mideast. Wall Street Journal (New York City: Dow Jones and Company). Архів оригіналу за 22 жовтня 2014. Процитовано 14 березня 2017. 
  8. Jordan, Jay Solomon in Washington and Sam Dagher in Amman. Russia, Iran Seen Coordinating on Defense of Assad Regime in Syria. WSJ (амер.). Архів оригіналу за 8 грудня 2018. Процитовано 5 січня 2020. 
  9. From the east, Iran-backed force advances on Tikrit. The Daily Star. Архів оригіналу за 3 April 2015. Процитовано 31 березня 2015. 
  10. Airstrike kills top Iran general Qassim Suleimani at Baghdad airport, Iraqi TV reports. Euronews. Архів оригіналу за 3 січня 2020. Процитовано 3 січня 2020. 
  11. Iran’s SNSC to Sit to Extraordinary Meeting. Farsnews. Архів оригіналу за 3 січня 2020. Процитовано 3 січня 2020. 
  12. Iran Guards Intelligence Chief Says Plot To Kill Soleimani Neutralized. Radio Farda. 3 жовтня 2019. Архів оригіналу за 3 січня 2020. Процитовано 3 січня 2020. 
  13. O'Hern, Steven (31 жовтня 2012). Iran's Revolutionary Guard: The Threat That Grows While America Sleeps (англ.). Potomac Books, Inc. с. 85. ISBN 978-1-59797-701-2. Архів оригіналу за 3 січня 2020. Процитовано 3 січня 2020. 
  14. а б Alfoneh, Ali (January 2011). Brigadier General Qassem Suleimani: A Biography. Middle Eastern Outlooks 1: 2. Архів оригіналу за 25 липня 2012. Процитовано 18 лютого 2013. 
  15. а б в г д е ж и к Filkins, Dexter (30 вересня 2013). The Shadow Commander. The New Yorker. Архів оригіналу за 28 червня 2014. Процитовано 6 лютого 2014. 
  16. Weiss, Michael (2 липня 2014). Iran's Top Spy Is the Modern-Day Karla, John Le Carré's Villainous Mastermind. The Daily Beast. Архів оригіналу за 21 червня 2016. Процитовано 14 липня 2016. 
  17. The enigma of Qasem Soleimani and his role in Iraq. Al Monitor. 13 жовтня 2013. Архів оригіналу за 5 May 2016. Процитовано 14 липня 2016. 
  18. а б в Alfoneh, Ali (March 2011). Iran's Secret Network: Major General Qassem Suleimani's Inner Circle. Middle Eastern Outlooks 2. Архів оригіналу за 24 липня 2012. Процитовано 18 лютого 2013. 
  19. بخش‌های خواندنی کتاب "حاج قاسم". yjc.ir. Архів оригіналу за 9 February 2017. Процитовано 22 серпня 2016. 
  20. Archived copy. Архів оригіналу за 25 липня 2012. Процитовано 18 лютого 2013. 
  21. News & Views. The Iranian. July 1999. Архів оригіналу за 12 жовтня 2012. Процитовано 17 лютого 2013. 
  22. Iranian who brokered Iraqi peace is on U.S. terrorist watch list. McClatchy Newspapers. 31 березня 2008. Архів оригіналу за 18 липня 2008. Процитовано 7 квітня 2008. 
  23. The Islamic Republic's 13 generals. Iran Briefing. 3 лютого 2011. Архів оригіналу за 2 October 2013. Процитовано 13 серпня 2013. 
  24. Soleimani: Mastermind of Iran’s Expansion. The Iran Primer. 14 жовтня 2019. Архів оригіналу за 4 березня 2020. Процитовано 3 січня 2020. 
  25. Dexter Filkins (30 вересня 2013). The Shadow Commander. The New Yorker. Архів оригіналу за 6 October 2014. Процитовано 22 вересня 2014. 
  26. Abbas, Mushreq (12 березня 2013). Iran's Man in Iraq and Syria. Al Monitor. Архів оригіналу за 14 березня 2013. Процитовано 13 березня 2013. 
  27. How Iranian general plotted out Syrian assault in Moscow. Reuters (англ.). 6 жовтня 2015. Архів оригіналу за 17 липня 2018. Процитовано 5 січня 2020. 
  28. Iranian General Attended Moscow Meeting To Plan Syrian Assault. Headlines & Global News (англ.). 7 жовтня 2015. Архів оригіналу за 3 січня 2020. Процитовано 5 січня 2020. 
  29. How an Iranian terrorist plotted Russia’s Syria intervention. American Enterprise Institute - AEI (амер.). 7 жовтня 2015. Архів оригіналу за 3 січня 2020. Процитовано 5 січня 2020. 
  30. Suleimani was present during battle for Amerli. Business Insider. 3 вересня 2014. Архів оригіналу за 9 October 2014. Процитовано 22 жовтня 2014. 
  31. Путин встретился в Москве с главой КСИР Касемом Сулеймани. ПолитРоссия. Процитовано 5 січня 2020. 
  32. Кремль: иранский генерал Сулеймани не встречался с Путиным. Радио Свобода (рос.). Архів оригіналу за 17 травня 2021. Процитовано 5 січня 2020. 
  33. а б Огляд InformNapalm: Ліквідація іранського генерала Сулеймані та небезпека для України. tyzhden.ua (укр.). Архів оригіналу за 4 січня 2020. Процитовано 5 січня 2020. 
  34. مادر حاج قاسم سلیمانی درگذشت. 18 червня 1392. Архів оригіналу за 13 липня 2019. Процитовано 3 січня 2020. 
  35. پاسخ پرمعنای پدر سردار قاسم سلیمانی به استاندار. Архів оригіналу за 27 жовтня 2016. Процитовано 3 жовтня 2016. 
  36. U.S. sanctions brother of Iran's Quds force commander: White House. Reuters. 13 квітня 2017. Архів оригіналу за 13 квітня 2017. Процитовано 13 квітня 2017. 
  37. خبرگزاری فارس - رازهای زندگی سردار ایرانی/ حاج قاسم چگونه زندگی می‌کند. خبرگزاری فارس. 24 серпня 2015. Архів оригіналу за 6 December 2019. Процитовано 3 січня 2020. 
  38. United Nations Security Council Resolution 1747. United Nations. 24 березня 2007. Архів оригіналу за 11 липня 2007. Процитовано 7 квітня 2008. 
  39. Alfoneh, Ali (July 2011). Iran's Most Dangerous General. Middle Eastern Outlooks 4. Архів оригіналу за 25 липня 2012. Процитовано 18 лютого 2013. 
  40. Tom O'Connor; James Laporta. Iraq Militia Officials, Iran's Quds Force Head Killed in U.S. Drone Strike. Newsweek. Архів оригіналу за 3 January 2020. Процитовано 2 січня 2020. 
  41. In Era of Perpetual Conflict, a Volatile President Grabs Expanded Powers to Make War. nytimes.com. 04.01.2020. 
  42. US kills Iran's most powerful general in Baghdad airstrike. AP News. Архів оригіналу за 3 січня 2020. Процитовано 3 січня 2020. 
  43. Trump Orders Strike Killing Top Iranian General Qassim Suleimani in Baghdad. The New York Times. 3 січня 2020. Архів оригіналу за 3 January 2020. Процитовано 3 січня 2020. 
  44. Barbara Campbell (2 січня 2020). Iraqi TV Says Top Iranian Military Leader Killed In Rocket Strikes on Iraqi Airport. NPR. Архів оригіналу за 3 січня 2020. Процитовано 2 січня 2020. 
  45. По аеропорту Багдада завдали ракетних ударів, загинув іранський генерал. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 3 січня 2020. Процитовано 3 січня 2020. 
  46. США заявили про свою причетність до ракетних ударів в Багдаді. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 3 січня 2020. Процитовано 4 січня 2020. 
  47. Top Iranian general killed in US airstrike in Baghdad, Pentagon confirms. CNBC. 2 січня 2020. Архів оригіналу за 3 January 2020. Процитовано 3 січня 2020. 
  48. Thousands mourn assassinated Iranian general (en-GB). 4 січня 2020. Архів оригіналу за 8 січня 2020. Процитовано 6 січня 2020. 
  49. O'Brien, Amy (4 січня 2020). Thousands march in Baghdad funeral procession for Qassem Suleimani – video. The Guardian (en-GB). ISSN 0261-3077. Архів оригіналу за 6 січня 2020. Процитовано 6 січня 2020. 
  50. 'You never let us down': Thousands mourn Soleimani in Baghdad. www.aljazeera.com. Архів оригіналу за 6 січня 2020. Процитовано 6 січня 2020. 
  51. Tens of thousands mourn as Soleimani's remains return to Iran. www.aljazeera.com. Архів оригіналу за 6 січня 2020. Процитовано 6 січня 2020. 
  52. Huge crowds at funeral for Iranian commander (en-GB). 6 січня 2020. Архів оригіналу за 6 січня 2020. Процитовано 6 січня 2020. 
  53. Mourners flood Tehran as calls for revenge over Soleimani grow. www.aljazeera.com. Архів оригіналу за 7 січня 2020. Процитовано 6 січня 2020. 
  54. На церемонії прощання з Сулеймані загинули 35 людей. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 8 січня 2020. Процитовано 7 січня 2020. 
  55. Похорон Сулеймані відклали через тисняву, число загиблих досягло 40. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 8 січня 2020. Процитовано 7 січня 2020. 
  56. Gilbert, David (6 січня 2020). Here’s Everything You Need to Know About the Situation in Iran Right Now. Vice (англ.). Архів оригіналу за 7 січня 2020. Процитовано 6 січня 2020. 
  57. Ціни на нафту виросли через вбивство іранського генерала Сулеймані. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 3 січня 2020. Процитовано 3 січня 2020. 
  58. Президент Ірану прокоментував ліквідацію генерала Сулеймані. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 3 січня 2020. Процитовано 3 січня 2020. 
  59. Вбивство Солеймані - важливіше, ніж вбивство Осами бін Ладена, - екс-директор ЦРУ. VOA (укр.). Архів оригіналу за 4 січня 2020. Процитовано 5 січня 2020. 
  60. Іран готує удар по силам США у відповідь на вбивство Сулеймані. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 6 січня 2020. Процитовано 5 січня 2020. 
  61. Ірак почав підготовку виведення іноземних військ. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 7 січня 2020. Процитовано 6 січня 2020. 
  62. Загострення між США та Іраном після вбивства Сулеймані: втрутилась Німеччина. 24 Канал. Архів оригіналу за 7 січня 2020. Процитовано 6 січня 2020. 
  63. В Ірані стратили причетного до вбивства генерала Сулеймані. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 20 липня 2020. Процитовано 20 липня 2020.