Катастрофа бронзової доби

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Падіння Трої

Катастрофа бронзової доби або бронзовий колапс (англ. Bronze Age collapse) — термін, яким археологи та історики позначають перехід від бронзової до залізної доби в регіоні Близького Сходу та Східного Середземномор'я. У цьому регіоні зміна епох була пов'язана з катастрофічними змінами в суспільному устрої, втратою багатьох традицій, в тому числі писемності, руйнуванням всіх великих держав і багатьох міст того часу. На великому терені настає період «темних віків» (в Греції період відомий як Грецькі темні століття).

В період 1206–1150 рр.. до Р. Х. руйнація мікенських царств, Хетського царства в Анатолії та Сирії[1] і кінець домінування Єгипетської імперії в Сирії і Ханаані[2] привели до згасання торгових шляхів і зниження грамотності (у зв'язку з чим зникли мікенська лінійна і лувійська писемності). На першому етапі даного періоду майже кожне місто між Троєю і Газою було зруйноване і часто після цього більше не було населене: так, були занедбані Хаттуса, Мікени, Угаріт[3].

Криза завершилася поступовим закінченням темних століть, а також піднесенням Ізраїльсько-Юдейського царства, сиро-хетських арамейських царств середини X ст. до Р. Х. і Новоассирійської імперії.

Регіональні ознаки[ред.ред. код]

Анатолія[ред.ред. код]

Докладніше: Хетське царство

У кожному важливому хеттському місті виявлений шар руйнувань, пов'язаний з пізньою бронзовою добою, і як показують археологічні дані, хетська цивілізація так і не змогла повернутися на рівень, що передував катастрофі. Столиця хеттів, Хаттуса, була спалена й закинута і більше так і не відродилася. Караоглан був спалений, на вулицях залишилися непоховані тіла. Троя руйнувалася як мінімум двічі, перш ніж її остаточно закинули вже до настання римської епохи.


Кіпр[ред.ред. код]

Докладніше: Доісторичний Кіпр

Катастрофа відокремлює піздньокіпрський період II (LCII) від наступного періоду LCIII, при цьому такі міста, як Енком, Китіон і Сінда, були розграбовані і спалені, іноді двічі, перш ніж їх остаточно покинули. Низка менших міст також виявилися покинутими, хоча і не зазнали руйнувань. Коккінокремос був недовго існуючим поселенням, де наявність численних скарбів металевих предметів вказує на те, що їх власники так і не повернулися за майном, будучи вбиті або захоплені в рабство.

Сирія[ред.ред. код]

В археологічних шарах Сирії пізньої бронзової доби видно сліди торгових зв'язків з Єгиптом і Егейським регіоном. За даними розкопок Угаріта, масові руйнування сталися після правління Мернептаха і навіть після падіння першого міністра Бая. Листи на глиняних табличках, обпалених в полум'ї пожежі зруйнованого міста, повідомляють про напади з моря, а в листі з Аласія (стародавній Кіпр) говориться про міста, вже зруйнованих до того часу нападниками з моря. У листі також йдеться про відсутність угаритського флоту, зайнятого патрулюванням узбережжя.

Левант[ред.ред. код]

З часів правління Хоремхеба все більшу загрозу для Єгипту представляли кочівники- шасу. Рамзес II, мало не зазнав поразки в битві у Кадеше, незабаром повів війну проти них, переслідуючи їх до Моава, де він заснував фортецю. Шасу представляли собою проблему, особливо під часи правління Мернептаха, коли вони погрожували «Дорозі Хора» на північ від Гази. Є дані, що м. Дейр-Алла (Суккот) було зруйновано після смерті цариці Таусерт. Зруйноване місто Лахіш було на короткий час знову зайнято тимчасовими переселенцями і єгипетським гарнізоном за часів Рамзеса III. Усі міські центри вздовж приморської Дороги Хора — Газа, Ашдод, Ашкелон, Акко і Яффа — були зруйновані і не заселялися знову протягом до тридцяти років. На материку були зруйновані міста Хацор, Вефиль, Бейт-Шемеш, Еглоніл, Дебір тощо.

Греція: від палацових держав мікенського періоду до дорійців[ред.ред. код]

Жоден з палаців мікенського періоду не пережив бронзової катастрофи. Найбільших руйнувань зазнали палаци та укріплені поселення. До 90 % невеликих поселень на Пелопоннесі були занедбані, є свідчення різкого зниження чисельності населення. З кінцем бронзового доби наступають Грецькі темні століття, що тривали понад 400 років. Деякі міста, як то Афіни, продовжили існування, проте їх значення звузилося до локального, торговельні зв'язки різко скоротилися, впав культурний рівень. Новий підйом відбувся лише за часів геометричної кераміки.

На Криті населення рятувалося від набігів з моря у високогірних притулках, таких, як Карфі, вкрай незручних для життя в звичайних умовах.

Месопотамія[ред.ред. код]

Були зруйновані міста Норсунтепе, Емар і Кархеміш. Ассірійці змогли відбитися від вторгнення мушків за часів правління Тіглатпаласара I. У міру того, як поширювалося вплив «ахламму» (арамейців), Вавилон і Ассирія майже не контролювали свої території за межами міських стін. Вавилон було розграбовано еламцамі на чолі з Шутрук-Наххунте, і втратив контроль над долиною Діяла.


Єгипет[ред.ред. код]

Вистоявши перед низкою зовнішніх загроз, Єгипетська імперія все ж загинула в середині XII століття до Р. Х. (При правлінні Рамзеса VI). До цього, за повідомленнями стели Мернептаха , Єгипет піддавався нападам «народів моря», які прийшли через Лівію, до складу яких входили ахейці, сікули ?), лікійці(?), шердени (сардинці?) і тирси, а також пережив повстання в Ханаані в містах Ашкелон і Еноам і повстання народу Ізраїлю . Під час правління Рамзеса III стався новий напад «народів моря», в якому брали участь філістимляни (пеласги?), чекер (тевкры?), шердени і данайці.

Висновок[ред.ред. код]

Роберт Дрюс (Robert Drews) описує «бронзовий колапс» як «найбільшу катастрофу в стародавній історії, навіть ще жахливішу ніж падіння Західної Римської імперії»[4], цитуючи цьому Ф. Броделя, на думку якого культури Східного Середземномор'я повернулися майже до того, з чого вони починали («нульового рівня»)[5]. Ряд античних авторів писали про час до катастрофи як про втрачений «золотий вік». Приміром, Гесіод пише про епохи Золотого, Срібного та Мідного століть, відокремлених від сучасного йому жорстокого Залізного століття Століттям героїв.

Можливі причини катастрофи[ред.ред. код]

Тектонічна активність[ред.ред. код]

В якості потенційного стимулу катастрофи розглядалося збільшення тектонічної активності в зазначений час, зокрема, надпотужне виверження вулкана Гекла 3, яке датувалося 1159 г до Р. Х..[6][7]. Інші археологи відносять це виверження до пізнішого часу. Амос Нур вважав, що стимулом був землетрус магнітудою 6,5 за шкалою Ріхтера в Середземномор'ї.[8]

Міграції і набіги[ред.ред. код]

Екрем Акургал, Густав Леманн і Фріц Шахермайр, спираючись на ідеї Гастона Масперо і на знахідки великої кількості мечів типу Naue II, що відбуваються з півдня Східної Європи, а також єгипетські та угаритські згадки про нашестя «народів моря», вважають саме міграції основною причиною катастрофи.[9] У той же час, записані лінійним листом B документи Мікенського царства, що відносяться до періоду безпосередньо перед колапсом, свідчать про зростання піратства і набігів для захоплення рабів, особливо з узбережжя Анатолії. Незабаром після правління Рамзеса II було споруджено єгипетські фортеці уздовж узбережжя Лівії за для протидії морським набігам.

Ця теорія підкріплюється тим фактом, що час катастрофи збігається з появою в регіоні багато нових етнічних груп індоєвропейських племен, таких як: фрігійців, прото-вірмен (Урарту), мідійці, перси, кіммерійці, лідійців і скіфів, а також колхи і сармати.

Остаточними причинами цих міграцій можуть бути посухи, новації у військовій справі/зброї, землетрус або інші стихійні лиха, а це означає, що теорія міграції не обов'язково несумісна з іншими теоріями, згаданими тут.

Обробка заліза[ред.ред. код]

Леонард Палмер припустив, через те що залізо в природі зустрічається частіше ніж складові бронзи (мідь та олово), це дозволило озброювати більшу кількість війська, яке могло здолати менш численні армії, які використовують бронзову зброю і колісниці, хоча зброя з заліза, на той час, була гіршої якості.[10] Цей аргумент, проте, з часом піддався критиці, оскільки було встановлено, що остаточний перехід до заліза стався вже після бронзового колапсу. Можливо, роль зіграв фактор розриву торгівлі на далекі відстані в результаті системної кризи, через що припинилася або істотно знизилася поставка олова, що, в свою чергу, зробило неможливим виробництво бронзи.

Засуха[ред.ред. код]

Див. також: en:Palmer Drought Index

Харві Вайс, професор близькосхідної археології з Єльського університету,[11],, спираючись на індекс посух Палмера для 35 точок у Греції, Туреччині і на Близькому Сході, прийшов до висновку, що одним зі стимулів колапсу була тривала засуха, яка погіршила соціально-економічне становище великого регіону, привела до війн і міграції.[12]Пізніше Брайан Фейган висловив думку, що атлантичні шторми в середині зими на північ від Піренеїв і Альп приносили вологіший клімат в Центральну Європу, і одночасно посушливий — в Східне Середземномор'я, що і стало поштовхом до колапсу бронзового століття[13].

Зміна у веденні війни[ред.ред. код]

Роберт Дрюс (Robert Drews) вважає,[14] що поява масової піхоти, що використала нові види озброєння і зброї, на кшталт, литі (а не ковані) наконечники списів і довгі мечі — колючої-рубаючої зброї (меч типу Naue Type II, з'явився в східних Альпах і Карпатах близько 1200 р. до Р. Х.., швидко розповсюдився і став єдиним видом меча в XI ст. до Р. Х..; бронза була замінена залізом без істотної зміни дизайну)[15] і дротиків, а також поява бронзових ливарних майстерень, дають підставу припускати, що «масове виробництво бронзових артефактів несподівано набуло великого значення в Егейському регіоні». Наприклад, Гомер використовує слово «списи» як синонім слова «воїн», що говорить про зростання значенні копій у війні. Така нова зброя, якою користувалися прото- гопліти, здатні відбивати масовані атаки колісниць, змогло дестабілізувати держави, де армії були засновані на використанні колісниць правлячим класом, і сприяти різкому соціальному колапсу, коли така піхота стала робити набіги на стародавні міста.[16][17]

Системний колапс[ред.ред. код]

У конкретному контексті Близького Сходу, цілий ряд факторів — у тому числі зростання населення, деградація грунтів, засухи, лиття бронзової зброї і технології з виробництво чавуну — міг в поєднанні з відносно невеликою ціною зброї (у порівнянні з ціною орної землі), можливо, сприяти катастрофі.

Примітки[ред.ред. код]

  1. M. Liverani, «The collapse of the Near Eastern regional system at the end of the Bronze Age: the case of Syria», in Centre and Periphery in the Ancient World, M. Rowlands, M.T. Larsen, K. Kristiansen, eds. (Cambridge University Press) 1987.
  2. S. Richard, «Archaeological sources for the history of Palestine: The Early Bronze Age: The rise and collapse of urbanism», The Biblical Archaeologist (1987)
  3. The physical destruction of palaces and cities is the subject of Robert Drews, The End of the Bronze Age: changes in warfare and the catastrophe ca. 1200 B.C., 1993.
  4. Drews, The End of the Bronze Age: changes in warfare and the catastrophe c. 1200 B.C., 1993:1
  5. Braudel, F. (Ed) (1977), La Mediterranee: l'espace et l'histoire (Paris)
  6. Yurco, Frank J. (1999). «End of the Late Bronze Age and Other Crisis Periods: A Volcanic Cause». in Teeter, Emily; Larson, John (eds.). Gold of Praise: Studies on Ancient Egypt in Honor of Edward F. Wente. Studies in Ancient Oriental Civilization. 58. Chicago, IL: Oriental Institute of the Univ. of Chicago. pp. 456–458. ISBN 1-885923-09-0.
  7. a b c Cunliffe, Barry (2005). Iron Age Communities in Britain (4th ed.). Routledge. pp. 256. ISBN 0-415-34779-3. Pg 68
  8. Nur, Amos and Cline, Eric; (2000) «Poseidon's Horses: Plate Tectonics and Earthquake Storms in the Late Bronze Age Aegean and Eastern Mediterranean», Journ. of Archael. Sc. No 27 pps.43-63 — http://srb.stanford.edu/nur/EndBronzeage.pdf
  9. Robbins, Manuel (2001) Collapse of the Bronze Age: the story of Greece, Troy, Israel, Egypt and Peoples of the Sea" (Authors Choice Press)
  10. Palmer, Leonard R (1962) Mycenaeans and Minoans: Aegean Prehistory in the Light of the Linear B Tablets. (New York, Alfred A. Knopf, 1962)
  11. Weiss, Harvey: (1982) «The decline of Late Bronze Age civilization as a possible response to climatic change» in Climatic Change ISSN 0165-0009 (Paper) 1573–1480 (Online), Volume 4, Number 2, June 1982, pps 173–198
  12. Wright, Karen: (1998) «Empires in the Dust» in «Discover Magazine» March 1998 issue. http://discovermagazine.com/1998/mar/empiresinthedust1420
  13. Fagan, Brian M. (2003), "The Long Summer: How Climate Changed Civilization (Basic Books)
  14. Drews pp192ff.
  15. Drews 1993:194
  16. Drews, R. (1993) The End of the Bronze Age: Changes in Warfare and the Catastrophe ca. 1200 B.C. (Princeton 1993).
  17. [1][2]