Катерина Арагонська

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Катерина Арагонська
Catherine aragon.jpg
Офіційний портрет Катерини Арагонської (1525)
Королева Англії
Правління 11 червня 1509 - 23 травня 1533
Коронація 24 червня 1509
Біографічні дані
Імена Катерина Арагонська і Кастильська
Дата народження 16 грудня 1485(1485-12-16)
Архієпископський палац, м. Алькала-де-Енарес, Іспанія
Дата смерті 7 січня 1536(1536-01-07) (50 років)
Кімболтонський замок, графство Кембриджшир, Англія
Місце поховання Собор Святого Петра, абатство Пітерборо, Англія
Діти Марія I Тюдор (Кривава Мері)
Династія Трастамара (за фактом народження)
Тюдор (у шлюбі)
Батько Фердинанд II Арагонський
Мати Ізабелла I Кастильська
Catherine of Aragon Arms.svg

Катери́на Араго́нська (ісп. Catalina de Aragón, кат. Caterina d'Aragó, англ. Catherine of Aragon; * 16 грудня 1485 — 7 січня 1536) — інфанта, донька іспанського короля Фердинанда II, королева Англії. Для зміцнення союзу Іспанії з Англією була видана заміж за Артура, принца Уельського, старшого сина англійського короля Генріха VII. Після смерті чоловіка вийшла заміж вдруге за його молодшого брата Генріха VIII. У другому шлюбі народила доньку Марію, майбутню англійську королеву, відому як «Кривава Мері». Через неспроможність народити здорових синів, розлучилася 1533 року за наполяганням Генріха VIII. Відмова Папи Римського Климента VII анулювати шлюб стала головною причиною розриву Англії з Римсько-католицькою церквою і дала поштовх виникненню англіканства.

Біографія[ред.ред. код]

Дитинство. Перший шлюб[ред.ред. код]

«Портрет інфанти»
15-річна Катерина Арагонська
Хуан де Фландес, 1500

Катерина Арагонська народилася 16 грудня 1485 у палаці архієпископа міста Алькала-де-Енарес в Іспанії. Вона була четвертою донькою іспанського короля Фердинанда II Арагонського і королеви Ізабелли I Кастильської з династії Трастамара. Своє ім'я новонароджена отримала на честь прабабусі, англійської принцеси Катерини з роду Ланкастерів, дочки Джона Гонта. Дівчинку хрестили в місцевій церкві, яка нині називається Кафедральний собор Святих дітей.

Шлюбний союз старшого сина короля з іспанською інфантою, представницею династії Трастамара, підсилював законність претензій Тюдорів на англійський престол. Для Іспанії цей шлюб був вигідний для боротьби з одвічним суперником — Францією. Тож, коли Катерині було три роки, її заручили з дворічним Артуром, принцом Уельським, старшим сином Генріха VII. 27 вересня 1501 року шістнадцятирічна інфанта прибула в Англію і стала дружиною юного спадкоємця англійського престолу. Катерина була невисокого зросту, з довгим рудим волоссям, блакитними очима і білою шкірою з легким рум'янцем[1]. Артуру на момент шлюбу було 14 років. Він хворів на сухоти і 2 квітня 1502 року, за рік після весілля, помер, не залишивши спадкоємця. Через 10 місяців після смерті Артура, під час пологів, померла його мати, королева Єлизавета, яка народила дівчинку.

Вдівство[ред.ред. код]

Після смерті Артура іспанський король почав вимагати у Генріха повернення виплаченої частини приданого доньки і вдовиного права на одну третину доходів від Уельсу. Англійський король змушений був підписати новий договір про шлюб (23 червня 1503 року). Згідно з ним, Катерина заручалася з молодшим сином короля — теж Генріхом, якому тоді було дванадцять років. Іспанка при цьому відмовлялася від свого вдовиного майна, оскільки отримувала аналогічне забезпечення після свого другого шлюбу. Обвінчатися з Генріхом Катерина мала після досягнення майбутнім королем п'ятнадцятирічного віку.

Але весілля Катерині довелося чекати шість років. Весь цей час вона жила в невизначеності. У неї не було нічого, крім титулу принцеси-вдови, невеликого, майже злидарського утримання (за королівськими мірками) і почту, який складався винятково із дворян-іспанців, які приїхали в Англію разом з нею. Король Англії не поспішав з одруженням свого сина і шкодував грошей на утримання молодої вдови, так само як і її батько Фердинанд. Катерина майже ні з ким не спілкувалася. Мати принцеси — королева Ізабелла — невдовзі померла, а сестра Іоанна, з якою вона дружила, з часом зовсім перестала писати листи.

Порятунок принцеса бачила в зреченні від світської суєти і зверненні до Бога: у двадцять років Катерина поринула у суворий аскетизм — постійні пости і меси. Придворні, побоюючись за її життя, написали листа Папі Римському. Від нього прийшов наказ припинити самокатування, оскільки воно могло бути небезпечним для життя і, крім того, могло зашкодити здатності Катерини до материнства.

Другий шлюб[ред.ред. код]

Юний Генріх VIII в рік одруження з Катериною і вступу на престол
невідомий художник, 1509

Переговори щодо заміжжя принцеси-вдови і спадкоємця престолу пожвавилися після смерті Генріха VII. Катерина стала королевою Англії через два місяці після сходження на престол Генріха VIII. Існує кілька версій, чому молодий король одружився на вдові свого брата (адже Катерина була старша за нього на шість років). Приводять і політичні мотиви, і можливу закоханість Генріха, і спробу замінити нею свою покійну матір[1].

Скромне, закрите для сторонніх вінчання відбулося 11 червня 1509 року у францисканській церкві в Грінвічі. Однак спочатку Генріху довелося одержати дозвіл Папи Римського — Юлія II, оскільки церковний закон забороняв шлюби між близькими родичами — вдова брата формально прирівнювалася до сестри. На шлюб тепер вже короля і принцеси-вдови Папа дав спеціальний дозвіл.

Коронація Генріха і Катерини Арагонської
(над ним — троянда, геральдичний символ Тюдорів, над нею — іспанський гранат)
невідомий автор, гравюра XVI століття

24 червня 1509 року Генріха і Катерину коронували. На відміну від вінчання, коронація була пишна. Катерина вийшла з лондонського Тауера в сукні з білого атласу із золотим шиттям: білий колір символізував невинність. Густе каштанове волосся, що стримувалося всипаною камінням діадемою, прикривало спину. Фрейліни теж вбралися в біле. Носилки королеви тягнули двоє білих коней. Генріх, що їхав попереду, був одягнений в малиновий оксамит і золоту парчу.

Фрей Дієго Фернандез, іспанський чернець при англійському дворі, описував Катерину в цей період як «найпрекраснішу істоту у світі»[1].

Перші роки: невдалі пологи[ред.ред. код]

Генріх і Катерина були багато в чому схожі: здобули однакову освіту, любили вбрання і розваги, гарно їздили верхи і захоплювалися полюванням[2]. В той же час, Катерина була спокійною, врівноваженою і набожною жінкою, Генріх — пристрасним і неспокійним[2].

Про першу вагітність королеви було оголошено в червні, невдовзі після вінчання. На новорічні свята Генріх переніс двір в Ричмондський палац і святкував там Різдво, очікуючи народження сина. Однак пологи були передчасні. 31 січня немовля з'явилося на світ. Це була мертвонароджена дівчинка. У листі батьку Катерина говорила, що народження мертвого дитяти «вважається в цій країні великою бідою»[3]. Передбачаючи гнів Фердинанда, вона просила:

Благаю Вашу Високість не кидатися на мене з докорами! Не моя це провина, а воля Господня[3].

Навесні 1510 року королева знову була вагітна. У цей час Генріх захопився сестрою Едварда Стаффорда, герцога Бекінгема, яка жила при дворі разом з чоловіком. Про це незабаром стало відомо. Катерина теж знала про зраду чоловіка. Герцог і король посварилися — ображений Бекінгем залишив двір, а королівську коханку відправив в монастир.

Турнір на честь народження «новорічного хлопчика» (Катерина — в королівській ложі, щасливий батько Генріх — на арені)
невідомий художник, початок XVI століття

Принц Артур з'явився на світ у перший день нового 1511 року, тому його назвали «новорічним хлопчиком». З приводу народження спадкоємця Генріх влаштував велике свято і лицарський турнір, але дитина була слабка і через кілька тижнів — 22 лютого — померла. За словами одного з сучасників, Генріх «з вигляду не виявляв свого трауру, але королева, як те і властиво жінці, страждала»[3].

Через два роки після смерті «новорічного хлопчика» Генріх вирішив воювати з Францією. Регентшою залишив Катерину. Користуючись відсутністю короля, шотландські лорди на чолі з Яковом IV перейшли кордон з Англією. Але 9 вересня 1513 року були розгромлені на пагорбах під Флодденом. Яків був вбитий. Катерина пишалася цією перемогою і незабаром король одержав від неї подарунок — закривавлену сорочку шотландського короля.

Через тиждень після битви Катерина народила мертвого хлопчика, а через рік з невеликим — ще одного, який через кілька днів помер. Королеві вже було майже тридцять.

Народження доньки[ред.ред. код]

Принцеса Марія, донька Катерини Арагонської і Генріха VIII (1544)
Анна Болейн
невідомий художник, між 1533–1536

Наступна вагітність Катерини проходила нормально. 18 лютого 1516 року вона народила дівчинку, яку назвали Марією. На відміну від попередніх дітей королеви, вона пережила небезпечні перші тижні і була здоровою. З цього приводу Генріх сказав венеціанському послу:

Ми обидва все ще молоді. Якщо цього разу Бог послав нам дочку, то, Його милістю, у нас будуть і сини[3].

Народилася майбутня королева Марія I Тюдор під час трауру. Напередодні, 22 січня, помер батько Катерини — іспанський король Фердинанд II.

Побоюючись епідемій, що траплялися тоді по країні, король і королева перші два роки життя Марії переїжджали з палацу в палац[4]. Для збереження здоров'я дівчинки почет принцеси повинен був молитися за неї і носити її кольори — зелений і блакитний[4].

Після народження Марії Катерина ще раз завагітніла. Але і ці пологи закінчилися народженням мертвої дитини. Генріх був розчарований. Між ним і королем Франції був укладений договір. Коли дофіну Франції виповниться 14 років, Марія мала вийти за нього заміж. А якщо у самого Генріха не буде спадкоємців чоловічої статі, королевою після нього стає донька. Але Генріх сумнівався, що жінка зможе керувати країною, а Англія зможе перейти під владу Франції.

У цей час король захопився фрейліною Катерини Єлизаветою Блаунт. Згодом вона народила йому сина — Генрі. У 1525 році король дав йому титул герцога Ричмонда.

Анулювання шлюбу[ред.ред. код]

У 1527 році Генріх вирішує розлучитися з Катериною — їй вже 42 роки. Він наполягає на анулюванні шлюбу, мотивуючи це неспроможністю дружини народити здорового сина. Релігійний мотив також впливав на дії Генріха, що був людиною глибоко набожною та до того ж отримав солідну теологічну освіту — до смерті його старшого брата його готували до кар'єри єпископа. Генріх вважав, що неспроможність Катерини народити здорового хлопчика була карою Божою за порушення заборони на одруження із вдовою брата, навіть незважаючи на папський дозвіл. Але проти розлучення племінник Катерини Карл V Габсбург — король Іспанії. Під його тиском Папа Римський Климент VII не дає дозволу на анулювання шлюбу. Крім того, у нього був і власний мотив. Розлучити подружжя було все одно, що визнати невірним папський дозвіл на шлюб між Генріхом і Катериною, що суперечило б традиції (через кілька століть оформленій як догмат Католицької церкви) про непогрішимість Папи. Але Генріх наполягає — він закоханий у молоду фрейліну Анну Болейн.

Наприкінці 1528 року король велів Катерині залишити двір, хоча й дав їй 200 осіб прислуги та 30 фрейлін[5]. 21 червня 1529 року відбулося перше засідання суду над королевою. Тридцять сім свідків (майже всі — рідні або прихильники Анни Болейн) звинуватили Катерину в подружній невірності; духовні особи згадували про кровозмішання, оскільки Катерина була вдовою одного брата, а вийшла за іншого[3]. Катерина Арагонська тоді заявила:

…я протягом двадцятирічного шлюбу була вірна чоловікові і государеві, це він може підтвердити і сам. Шлюб наш був дозволений святим отцем — Папою саме тому, що я не розділяла ложа зі старшим братом короля, а чистою дівою, зі спокійною совістю пішла з ним до вівтаря. Відповідати згодою на пропозицію піти в монастир я не можу доти, доки не отримаю відповіді від рідних моїх з Іспанії і від його святійшества з Риму[3].

Таким чином, Катерина стверджувала, що її шлюб із Генріхом є законним перед Богом навіть без папської диспенсації, тому що шлюб із принцем Артуром не був консумований (молоді не жили подружнім життям), а значить — був все одно що нечинним. У відповідь королівські свідки приводили спогади про те, що покійний принц Артур стверджував, що мав подружні стосунки із Катериною.

В 1530 році члени Палати Лордів англійського парламенту звернулися з листом до Папи Римського з проханням дати дозвіл на розлучення короля. Але Папа був непохитний.

У 1532 році на зустрічі в Булоні з Франциском I Генріх VIII представляє йому Анну Болейн як наречену. Французький король люб'язно обійшовся з колишньою фрейліною своєї дружини і сестри — майбутньою королевою; подарував їй дорогоцінний діамант і обіцяв своє клопотання перед Папою Римським щодо її шлюбу з англійським королем[3]. Після повернення до Англії Генріх, не чекаючи Папського дозволу, 14 листопада таємно повінчався з Анною Болейн, яка була тоді вже вагітна (за іншою версією, вони обвінчалися ще 25 січня[5]).

Ці роки були для Катерини найважчими. Король розлучив її з донькою, віддалив від неї найвідданіших людей, наповнив почет шпигунами, відібрав коштовності і віддав їх своїй коханці[5], яка тепер жила в покоях королеви.

За дорученням короля, 23 травня 1533 року архієпископ Кентерберійський Томас Кранмер оголосив шлюб між Катериною і Генріхом недійсним, а через п'ять днів Анна Болейн була визнана законною дружиною і коронована. За це і Томас Кранмер, і Генріх VIII у липні були відлучені папою Климентом VII від церкви, що стало початком розриву англіканської церкви з Римом. У 1533 році, за розпорядженням короля, англійський парламент видав закон про незалежність Англії від Папи в церковних справах. Верховенство в англійській церкві перейшло до короля, який в 1534 році формально і урочисто оголосив себе її головою.

Останні роки[ред.ред. код]

Після розлучення з Генріхом Катерині залишили титул принцеси Уельської. В офіційних документах її почали називати «принцесою Уельською у вдівстві», тобто вдовою Артура. Але народ її не забув. На вулицях Лондона з'явилися пасквілі та листівки, що паплюжили Анну Болейн. Люди вважали її причиною нещасть своєї улюбленої королеви Катерини[6]. Суддям і поліцейським було наказано карати кожного, хто буде погано говорити про нову дружину короля[6].

Катерина цього шлюбу і далі не визнавала. Вона продовжувала називати себе королевою і на всі погрози відповідала, що саме вона — законна дружина короля Англії, чим прирекла себе на заслання. Її кілька разів перевозили із замку в замок, не давали бачитися з донькою, обмежили в прислузі — залишилось лише три фрейліни, пів дюжини покоївок і кілька відданих іспанців, що доглядали за господарством. Останнім її прихистком була невелика кімната в замку Кімболтон, у графстві Кембриджшир, вікна якої виходили на запущений фортечний рів і мисливський парк. Проте, Катерина все ще любила короля. У листах Папі Римському благала не забувати про Генріха та Марію. А до кінця своїх днів підписувала листи «Катерина, нещасна королева»[7].

У 1535 році Катерина Арагонська захворіла, як потім стало відомо — невиліковно. 6 січня 1536 року вона відчула, що помирає. Але встигла надиктувати заповіт, за яким усі гроші, які мала, залишала своїм близьким. Дочці заповіла свої хутра та золоте намисто, що входило до її посагу, привезеного з Іспанії. Також написала останнього листа до Генріха, в якому благала не забувати доньку, нагадувала про своє законне становище і говорила, що все ще любить його:

Час моєї смерті наближається, і ніжна любов, що я маю до вас, змушує мене довіритися вам та нагадати кількома словами про здоров'я та безпеку вашої душі, яку ви маєте поважати більш за всі земні справи та більше за потребу наповнювати ваше тіло їжею, та за яку ви кидали мене у численні лиха та себе у численні турботи. З мого боку, я вибачаю вам все і благаю Бога, щоб він вибачив вас також. Що стосується іншого, я довіряю вам свою доньку Мері, заклинаючи вас бути добрим батьком для неї, як я раніше й бажала. Я прошу вас також, задля моїх фрейлін, дати їм партнерів для шлюбу, що не так багато — їх лише три. Решті моїх слуг я прошу виплатити платню, що їм належить, та на один рік уперед, щоб вони не опинилися у нужді. Останнє, я клянуся, що мої очі бажають вас понад усі речі...

Королева Катерина[3].

Оригінальний текст (англ.)

The hour of my death now drawing on, the tender love I owe you forceth me, my case being such, to commend myself to you, and to put you in remembrance with a few words of the health and safeguard of your soul which you ought to prefer before all worldly matters, and before the care and pampering of your body, for the which you have cast me into many calamities and yourself into many troubles. For my part, I pardon you everything, and I wish to devoutly pray God that He will pardon you also. For the rest, I commend unto you our daughter Mary, beseeching you to be a good father unto her, as I have heretofore desired. I entreat you also, on behalf of my maids, to give them marriage portions, which is not much, they being but three. For all my other servants I solicit the wages due them, and a year more, lest they be unprovided for. Lastly, I make this vow, that mine eyes desire you above all things.

Katharine the Queen

Померла Катерина Арагонська 7 січня. Відразу після її смерті з'явилися наполегливі чутки про те, що Арагонську отруїли: або за наказом Анни Болейн, або короля. Під час розтину тіла для бальзамування виявилося, що її серце почорніло і на ньому утворився дивний наріст[8]. Посилалися також на те, що, дізнавшись про смерть екс-королеви, Анна влаштувала бал, повелівши, щоб всі присутні були одягнені в жовті кольори радості. Але, на думку інших дослідників, оскільки жовтий колір був кольором трауру в Іспанії, Генріх і Болейн насправді віддали дань пошани покійній[6].

Поховання[ред.ред. код]

Катерина Арагонська хотіла, щоб її поховали в монастирі ордена францисканців. Але за кілька років до того орден був заборонений, тому її бажання не здійснили. Поховали екс-королеву в абатстві Пітерборо, через два тижні після смерті. Доньці Марії не дозволили бути присутньою на похоронах матері; не віддав останню шану колишній дружині і сам король[6].

Суперниця Катерини — Анна Болейн померла того ж 1536 року. Через чотири місяці після смерті Катерини, 19 травня, за наказом короля, їй відрубали голову. Після Анни у Генріха було ще чотири дружини — Джейн Сеймур, Анна Клевська, Катерина Говард і Катерина Парр.

Катерині Арагонській, єдиній з усіх шістьох дружин короля, вдалося дожити до п'ятидесятирічного віку. Її могила знаходиться в Соборі Святого Петра в м. Пітерборо, графство Кембриджшир. Гробниця прикрашена квітами гранату — геральдичним символом іспанської принцеси. Незважаючи на те, що Катерину ховали як вдову принца Уельського, на її могилі написано: «Катерина Арагонська, королева Англії», а також нанесені слова:

Королева, яку англійський народ любив за відданість, благочестя, мужність і вміння співчувати[9].

Родовід[ред.ред. код]

Едмунд Тюдор
 
Маргарита Бофорт
 
Едвард IV
 
Єлизавета Вудвіль
 
Хуан II Арагонський
 
Хуана Енрікез
 
Хуан II Кастильський
 
Ізабелла Португальська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Генріх VII
 
 
 
 
 
Єлизавета Йоркська
 
 
 
 
 
Фердинанд II
 
 
 
 
 
Ізабелла I
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Генріх VIII
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Катерина Арагонська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Марія I Тюдор
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Цікаві факти[ред.ред. код]

Генріх VIII (на рукавах соболиної накидки — «іспанська робота»)
Ганс Гольбейн молодший, 1539
Мармуровий хрест біля села Амптхілл, встановлений на честь Катерини Арагонської
  • Вважається, що саме Катерина ввела в моду квадратний виріз на сукнях, який не втрачав популярності при англійському дворі ще протягом 60 років.
  • Катерина також ввела в моду манеру вишивання, яку називали «іспанська робота», а пізніше — «чорна вишивка». Ця техніка була популярна в Іспанії в XV-XVI столітті, поширившись по країні під впливом мавританської цивілізації (маври Північної Африки панували на території Іспанії понад 800 років; вигнали з півострова їх в 1492 році король Фердинанд і королева Ізабелла, батьки Катерини Арагонської). За 24 роки царювання іспанської інфанти на англійському престолі ця манера вишивання отримала визнання при дворі і залишалася в моді ще протягом 125 років[10]. Коли в 1553 році Генріх розлучився з Катериною, Іспанія і все іспанське виявилися в немилості, термін «іспанська робота» був з часом замінений на «чорна вишивка».

Образ у мистецтві[ред.ред. код]

У музиці[ред.ред. код]

  • Дослідники припускають, що баладу «Час в хорошій компанії» (англ. «Pastime with Good Company»), яка стала англійською народною піснею, Генріх присвятив Катерині Арагонській.
  • Британський музикант, учасник рок-гурту «Yes» Рік Уейкман як сольний виконавець в 1973 році створив альбом, присвячений шести королевам — «Шість дружин Генріха VIII» (англ. «The Six Wives of Henry VIII»). Одна з композицій альбому називається «Катерина Арагонська» (англ. «Catherine of Aragon»).
  • Karen Smith Emerson записала альбом «Неспокійне серце» (англ. «The Unquiet Heart»), де представлені передсмертні слова шести королев.

У скульптурі[ред.ред. код]

У давні дні виднілися тут вежі Амптхілла,
Жалібний притулок скривдженої королеви;
Тут текли її чисті, але марні сльози,
Тут осліплена затятість утримувала її довгі роки.
Але Свобода замайоріла на її осяйному стязі,
І Любов помстилася за королівство, взяте в рабство священиками;
Від Катерининої кривди розійшлося народне просвітлення.
І світло Лютера від незаконного ложа Генрі.

Оригінальний текст (англ.)

In day's of old here Ampthill's towers were seen,
The mournful refuge of an injured Queen;
Here flowed her pure but unavailing tears,
Here blinded zeal sustain'd her sinking years.
Yet Freedom hence her radiant banner wav'd,
And Love aveng'd a realm by priests enslav'd;
From Catherine's wrongs a nation's bliss was spread.
And Luther's light from Henry's lawless bed.

  • У 2007 році в іспанському місті Алькала-де-Енарес, де народилася Катерина Арагонська, їй встановили пам'ятник — у вигляді фігури королеви в повний зріст.

У літературі[ред.ред. код]

Англійська театральна актриса Елен Террі в ролі Катерини Арагонської в постановці п'єси Шекспіра «Генріх VIII», 1892
  • Ще за життя ім'я Катерини згадувалося в народних піснях і поемах. Англійський гуманіст сер Томас Мор прославляв її у віршах, написаних з нагоди коронації Генріха і Катерини[11]. Іспанський філософ Хуан Луіс Вівес присвятив королеві трактат «Про виховання християнської жінки»[12].
  • Згадується Катерина Арагонська і в багатьох художніх книгах — романах, хроніках, поемах, п'єсах, але майже скрізь — як другорядний персонаж. Один з перших відомих образів королеви (через 87 років після її смерті) створив Шекспір. Катерина Арагонська з'являється в його п'єсі-хроніці 1623 року «Генріх VIII». В драмі зображений суд над Катериною. Шекспірівська королева — вірна і чесна жінка, на яку звели наклеп і яку не зрозуміли. Вона з гідністю несе тягар несправедливості і вмирає страждальницею, яка до останнього подиху зберегла душевну стійкість, благородство і милосердя[13]. Катерина представлена найблагороднішою особою у всій п'єсі[13].
  • У 2002 році побачив світ роман-бестселер англійської письменниці Філіппи Грегорі «Ще одна з роду Болейн», який оповідає про драматичну долю сестер Болейн — Мері та Анни. Катерині Арагонській в ньому відведено незначне місце. Ця книга лягла в основу двох фільмів (один вийшов 2003 році, другий — в 2008).

У кіно[ред.ред. код]

  • На екрані вперше персонаж Катерини Арагонської був представлений актрисою Вайолет Ванбру в 1911 році в короткометражній екранізації п'єси Шекспіра «Генріх VIII» (англ. «Henry VIII»).
  • У 1920 році образ королеви втілила Гедвіг Паулі-Вінтерштайн у німецькому німому фільмі «Анна Болейн» (англ. «Anne Boleyn»).
  • У британській пригодницькій мелодрамі «Меч і троянда» (англ. «The Sword and the Rose») 1953 року роль Катерини виконала Розалі Кратчлі.
  • У 1969 році в британському фільмі режисера Чарльза Джеррота «Анна на тисячу днів» (або «Тисяча днів Анни», англ. «Anne of the Thousand Days») Катерина Арагонська фігурує як другорядний персонаж (грецька актриса Ірен Папас). Роль Генріха виконав Річард Бартон, а Анни Болейн — Женев'єв Бюжо.
  • У британській екранізації 1972 року «Генріх VIII і його шість дружин» (англ. «Henry VIII and His Six Wives») режисера Уоріса Хусейна роль Катерини зіграла британська актриса Френсіс Кука, а короля — Кейт Мішель. Цей фільм вважається одним з найкращих «старих» фільмів про Генріха VIII. Він розділений на шість частин, і кожна розповідає історію однієї з дружин.
  • У 2003 році, в британській телевізійній адаптації одноіменного роману Філліпи Грегорі «Ще одна з роду Болейн» (англ. «The Other Boleyn Girl») в епізодичній ролі Катерини з'являється Іоланда Вакскес. Втім, розділення «симпатій» режисера тут своєрідне: якщо Анна показана якомога достовірніше, то Катерина Арагонська зображена в досить неприємному світлі (див. сайт фільму).
  • У драматичному британському міні-серіалі 2003 року «Генріх VIII» роль Катерини Арагонської зіграла Ассумпта Серна.
  • У серіалі 20072008 років «Тюдори» (англ. «The Tudors»), який розповідає про молоді роки короля Генріха VIII, в ролі Катерини з'являється Марія Дойл Кеннеді. Вона — одна з основних героїнь впродовж двох сезонів. На думку деяких критиків, це найкраща Катерина за всю історію кінематографу (див. сайт серіалу).
  • У останній екранізації романа Філіппи Грегорі «Ще одна з роду Болейн» (2008 рік) епізодина роль королеви Катерини дісталася Ані Торрент. Фільм зміг отримати чимале визнання, проте історична його складова була майже повністю втрачена. Зокрема, сама Катерина зображена в ньому брюнеткою (див. сайт фільму).

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в Покорная и преданная Екатерина Арагонская// Сайт про англійського короля — Генріх VIII. Прокляття Тюдорів. thecurseoftudor.ru
  2. а б Катерина Арагонська. Історія Великобританії// Сайт про Англію 2uk.ru
  3. а б в г д е ж и Генрих VIII. История жизни. // Биографии. История жизни великих людей. tonnel.ru
  4. а б Чикурова Ж. Кровавая Мэри в зеленом м голубом // SuperСтиль. — 2009. — № 8. — С. 32.
  5. а б в Бімченко М. Анна Болейн: Любов і смерть // Львівська газета. — 2008. — 6 березня. — С. 23.
  6. а б в г Цодикова А. Анна Болейн. Портрет в негативе и позитиве. // Эссе на сервере современной литературы «Самиздат» при библиотеке Мошкова.
  7. Басовская Н. Мария Тюдор — кровавый символ // Эхо Москвы. — 2009. — 10 января. — 18:08.
  8. Линдсей К. Разведённые. Обезглавленные. Уцелевшие. — М.:КРОН-ПРЕСС, 1996. — стр. 174. — ISBN 5-232-00389-5
  9. Арагонська. Дочка королів, сестра королеви, дружина короля, мати королеви // Сайт ЖЖ: livejournal.com
  10. Amanda Cox. Чорна вишивка (Blackwork). Переклад статті з англійського журналу «Needlework». — 1998. — жовтень. (рос.)
  11. Перфильев О. Жёны Синей Бороды. — М.:ОЛМА-ПРЕСС, 1999. — С. 76. — ISBN 5-224-00599-X
  12. Alison Weir. The Six Wives of Henry VIII. — New York, 1991. — Page 123. — ISBN 0-8021-3683-4
  13. а б Аникст А. Генрих VIII: Историко-литературная справка // Шекспир Уильям. Генрих VIII. — Библиотека Максима Мошкова.

Джерела та література[ред.ред. код]

  • Бімченко М. Анна Болейн: Любов і смерть // Львівська газета. — 2008. — 6 березня. — С. 23.
  • Всемирная история в лицах. Позднее средневековье / Под ред. В. П. Бутромеева. — М.: Олма-прес, 1998. — 320 с. — 11 000 прим. — ISBN 5-224-00069-6
  • Генрих VIII // Аксельрод А. Филлипс Ч. Диктаторы и тираны. — Смоленск: Русич, 1997. — Т. 1. — С. 195-199. — 5 000 прим. — ISBN 5-88590-604-1
  • Генрих VIII // Иловайский Д.И. Древняя история. Средние века. Новая история. — М.: Современник, 1997. — С. 401-403. — 5 000 прим. — ISBN 5-270-01769-5
  • Генрих VIII // Сто великих любовников / авт.-сост. И.А. Муромов. — М.: Вече, 1998. — С. 171-180. — 33 000 прим. — ISBN 5-7838-0411-8
  • Дочь Испании. Супружеская жизнь // Линдсей К. Разведённые. Обезглавленные. Уцелевшие жены короля Генриха VIII. — М.: КРОН-ПРЕСС, 1996. — С. 41-86. — 10 000 прим. — ISBN 5-232-00389-5
  • Ивонин Ю.Е. Ивонина Л.И. Властители судеб Европы: императоры, короли, министры XVI — XVIII вв. — Смоленск: Русич, 2004. — 464 с. — ISBN 5-8138-0573-7
  • Которн Н. Интимная жизнь английских королей и королев. Откровенное и нелицеприятное изложение фактов из жизни монархов от Генриха VIII до наших дней. — М.: Аст, 1999. — 336 с. — 10 000 прим. — ISBN 5-237-02048-8
  • Лоудз Д. Генрих VIII и его королевы. — Ростов-на-Дону: Феникс, 1997. — 320 с. — 10 000 прим. — ISBN 5-85880-544-2
  • Перфильев О. Жёны Синей Бороды. В спальне Генриха VIII. — М.: ОЛМА-ПРЕСС, 1999. — 415 с. — 7 000 прим. — ISBN 5-224-00599-X
  • Чикурова Ж. Кровавая Мэри в зеленом и голубом // SuperСтиль. — 2009. — №8. — С. 32.
  • Эриксон К. Мария Кровавая. — М.: АСТ, 2002. — 637 с. — 5 100 прим. — ISBN 5-17-004357-0

Додаткова література[ред.ред. код]

  • Antonia Fraser. The Six Wives of Henry VIII. — Orion, 2006. — ISBN 0-7528-6142-5
  • Garrett Mattingly. Catherine of Aragon. — Boston: Little, Brown, 1941.
  • Jean Plaidy. Katharine of Aragon: The Wives of Henry VIII. Three Novels in One Volume (Novel of the Tudors Series). — Random House Inc, 2005. — 672 p. — ISBN 0-609-81025-1
  • John E. Paul Catherine of Aragon and her friends. — London: Burns & Oates, 1966. — 263 p. — ISBN 0-8232-0685-8
  • Katherine of Aragon // Alison Weir. The Six Wives of Henry VIII. — New York, 1991. — P. 15-142.
  • Norah Lofts. The King's Pleasure: A Novel of Katharine of Aragon. — Simon & Schuster, 2006. — 336 p. — ISBN 0-7524-3946-4

Посилання[ред.ред. код]