Калитко Катерина Олександрівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Катерина Калитко)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Катерина Калитко
Калитко Катерина Олександрівна
Народилася 8 березня 1982(1982-03-08) (42 роки)
Вінниця, УРСР
Країна  Україна
Діяльність письменниця, поетка, перекладачка
Сфера роботи літературна діяльністьd[1], поезія[1] і перекладацтво[d][1]
Alma mater Національний університет «Києво-Могилянська академія»
Членство Національна спілка письменників України
Нагороди Премія Women In Arts (2019) Національна премія України імені Тараса Шевченка — 2023
Сайт: kkateryna.wordpress.com
CMNS: Калитко Катерина Олександрівна у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Калитко.

Катери́на Олекса́ндрівна Кали́тко (нар. 8 березня 1982, Вінниця) — українська поетеса, перекладачка, авторка поетичних збірок і прозових творів. Член НСПУ (2000)[2] та Українського ПЕН.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народилася у м. Вінниці, де й закінчила середню школу — із золотою медаллю[3]. У 1999—2005 роках студіювала політологію та журналістику в Києво-Могилянській академії. Живе і працює у Вінниці та в Сараєві[4].

Творчість[ред. | ред. код]

Катерина Калитко. 2017

Твори Катерини Калитко друкувалися в періодиці, зокрема у журналах «Світо-Вид», «Українські проблеми», «Молода Україна», «Кур'єр Кривбасу», «Radar», з'являлися в антологіях та альманахах: «Привітання життя», «Гранослов», «Початки. Антологія молодої поезії» (1998), «Молоде вино» (2000), «Колекція» (2001), «Українська поезія ХХ ст.» (2001), «Багатоголосся. Подільська поезія ХХ ст.» (2002), «Найкращі вірші про кохання. Чоловічий примірник» (2007), «Дві тонни» (2007), «Чорне і червоне: Сто українських поеток ХХ сторіччя» (2011), «М'якуш. Антологія української смакової поезії» (2012) та інших.

У 17-річному віці перемогла в поетичному конкурсі «Гранослов» (1999). Лавреатка конкурсів «Гранослов» та «Привітання життя» ім. Богдана-Ігоря Антонича, конкурсу читаної поезії «Молоде вино», конкурсу видавництва «Смолоскип» та літературної премії «Благовіст».

У 2017 році книжка Катерини Калитко «Земля Загублених, або Маленькі страшні казки», що вийшла у «Видавництві Старого Лева», була відзначена премією «Книга року Бі-Бі-Сі — 2017»[5].

Поетична збірка «Ніхто нас тут не знає, і ми — нікого» присвячена психології людини на тлі значних історичних подій. Частина віршів написана верлібром.[6] Збірка отримала премію «ЛітАкцент Року» (2019) у номінації «Поезія».[7]

У 2023 році Калитко запросили написати текст для Радіодиктанту національної єдності.[8]

Бібліографія[ред. | ред. код]

Авторка поетичних збірок[ред. | ред. код]

Прозова творчість[ред. | ред. код]

У 2007 році опублікувала книжку малої прози «М.істерія» у співпраці з київським видавництвом «Факт»[10].

У 2017 році у «Видавництві Старого Лева» вийшла збірка короткої прози «Земля Загублених, або Маленькі страшні казки»[11].

Переклади іншими мовами[ред. | ред. код]

Окремі твори Катерини Калитко перекладені англійською, німецькою, польською, вірменською, литовською, словенською, сербською, болгарською, італійською та на іврит. Збірка віршів «Золото, смирна і мед» вийшла 2014 року в Ізраїлі (переклад на іврит Антона Паперного).

Відзнаки[ред. | ред. код]

Стипендіатка письменницької програми Центральноєвропейської ініціативи Fellowship[13].

У вересні 2016 року отримала Кришталеву премію Вілениці[14] від міжнародного фестивалю Vilenica International Literary Festival.

У листопаді 2017 року отримала літературну премію імені Джозефа Конрада-Коженьовського від Польського інституту у Києві[15] за прозову україномовну творчість, що порушує актуальні теми, змушує до рефлексії, розширює знання про інші культури.

У 2019 році нагороджена незалежною Премією Women in Arts від UN Women та Українського інституту в рамках HeForShe Arts Week 2019.

У 2023 році отримала Шевченківську премію у номінації «Література» за збірку «Орден мовчальниць»[16].

Перекладацька діяльність[ред. | ред. код]

Досліджує та перекладає сучасну літературу Боснії і Герцеговини. Цикли оповідань Міленка Єрговича, Сніжани Мулич, Семездина Мехмедіновича, Ламії Бегагич та інших друкувалися в часописі «Кур'єр Кривбасу» в рамках авторської перекладної рубрики «Контурна карта». Добірки віршів Міленка Єрговича та Стевана Тонтича з'явилися в електронному часописі «Alarum»[17][18].

Окремими книжками виходили переклади:

  • Меліна Камерич «Туфлі до вручення „Оскара“» (Фоліо, 2013)
  • Міленко Єргович «Історії про людей і тварин» (Темпора, 2013)
  • Міленко Єргович «Срда співає в сутінках, на Трійцю» (Темпора, 2014)
  • Емір Кустуріца «Смерть — неперевірена чутка» (Темпора, 2014)
  • Ненад Величкович «Сагіб» (Темпора, 2014)
  • Мілета Проданович «Аркадія» (Темпора, 2015)
  • Михайло Пантич «Прогулянка хмарами» (Темпора, 2015)
  • Углєша Шайтінац «Дуже скромні дари» (Темпора, 2016)
  • Озрен Кебо «Сараєво для початківців» (Discursus, 2017)
  • Меша Селімович «Дервіш і смерть» (Круговерть, 2017)

За свої переклади відзначена премією часопису «Кур'єр Кривбасу» та перекладацькою премією METAPHORA.[19]

У грудні 2017 року незалежне видавництво «Круговерть» видало культовий роман письменника боснійського походження Меші Селімовича «Дервіш і смерть» у перекладі Катерини Калитко[20].

У травні 2018 року у «Видавництві Старого Лева» вийшов черговий переклад боснійського і хорватського письменника Міленка Єрговича, виконаний Катериною Калитко — збірка із 16 оповідань «Іншалла, Мадонно, іншалла»[21].

Аудіозаписи творів[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в Czech National Authority Database
  2. ↑ Сучасні письменники України : бібліографічний довідник / упор. Анатолій Гай — Київ : Київське обласне творче об'єднання «Культура» ; Біла Церква : Буква, 2011. — 587 с. — ISBN 978-966-2927-05-6. — С. 187.
  3. ↑ Катерина Калитко: «Я саме після подій Революції гідності зрозуміла, що ніколи не зможу поїхати з України». Лівий берег. 24 серпня 2019. Архів оригіналу за 8 березня 2021. Процитовано 1 червня 2021.
  4. ↑ Катерина Калитко на мистецько-літературному порталі «Захід — Схід». Архів оригіналу за 7 квітня 2014. Процитовано 6 квітня 2014.
  5. ↑ «Земля загублених» Катерини Калитко – переможець премії «Книга року ВВС-2017». Видавництво Старого Лева. Архів оригіналу за 30 грудня 2017. Процитовано 30 грудня 2017.
  6. ↑ Коцарев, Олег (26 вересня 2019). Людина «в тіні» великої історії. Архів оригіналу за 2 березня 2020. Процитовано 11 лютого 2020.
  7. ↑ «ЛітАкцент року» оголосив переможців. www.chytomo.com (укр.). 21 січня 2020. Архів оригіналу за 16 січня 2021. Процитовано 12 лютого 2020.
  8. ↑ "Ми в такий спосіб намагаємося триматися разом": Катерина Калитко розповіла про те, як писала радіодиктант. suspilne.media. 26 жовтня 2023.
  9. ↑ [1] [Архівовано 13 березня 2014 у Wayback Machine.] Автура, сайт. Сезон штормів. Архів оригіналу за 13 березня 2014. Процитовано 12 березня 2014.
  10. ↑ [2] [Архівовано 13 березня 2014 у Wayback Machine.]Катерині Калитко довіряєш із першого разу. Архів оригіналу за 13 березня 2014. Процитовано 12 березня 2014.
  11. ↑ Земля Загублених, або Маленькі страшні казки. Видавництво Старого Лева. Архів оригіналу за 19 квітня 2017. Процитовано 18 квітня 2017.
  12. ↑ У Львові вдруге вручили премію Міста літератури ЮНЕСКО — 150 тис грн отримав Андрій Содомора — Львівська міська рада. city-adm.lviv.ua (uk-ua) . 31 жовтня 2019. Архів оригіналу за 4 листопада 2019. Процитовано 3 грудня 2019.
  13. ↑ The CEI Fellowship Winner for 2015. Vilenica (амер.). Архів оригіналу за 8 січня 2018. Процитовано 8 січня 2018.
  14. ↑ The 2016 Crystal Vilenica Award Winner is Kateryna Kalytko. Vilenica (амер.). Архів оригіналу за 8 січня 2018. Процитовано 8 січня 2018.
  15. ↑ Катерина Калитко — лауреатка премії Конрада 2017. ЛітАкцент - світ сучасної літератури (uk-UA) . 15 листопада 2017. Архів оригіналу за 21 лютого 2022. Процитовано 3 грудня 2017.
  16. ↑ Оголошено лауреатів Шевченківської премії. Українська правда (укр.). Процитовано 27 жовтня 2023.
  17. ↑ [3] [Архівовано 13 березня 2014 у Wayback Machine.] Єргович, Міленко. П'ять віршів. Архів оригіналу за 13 березня 2014. Процитовано 12 березня 2014.
  18. ↑ [4] [Архівовано 13 березня 2014 у Wayback Machine.] Тонтич, Стеван. Сараєвський рукопис. Архів оригіналу за 13 березня 2014. Процитовано 12 березня 2014.
  19. ↑ Вересень | 2014 | Metaphora. www.metaphora.in.ua (укр.). Архів оригіналу за 8 січня 2018. Процитовано 8 січня 2018.
  20. ↑ Дервіш і смерть - незалежне видавництво Круговерть. www.kruhovert.com (укр.). Архів оригіналу за 9 січня 2018. Процитовано 3 грудня 2017.
  21. ↑ 10 найцікавіших перекладів до Книжкового Арсеналу. bukvoid.com.ua. Архів оригіналу за 23 травня 2018. Процитовано 1 червня 2018.

Посилання[ред. | ред. код]

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Калитко Катерина Олександрівна
Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Калитко_Катерина_Олександрівна&oldid=41988867