Катерина Каравелова
| Катерина Каравелова | |
|---|---|
| болг. Екатерина Каравелова | |
| Ім'я при народженні | болг. Екатерина Великова Пенева–Каравелова |
| Народилася | 21 жовтня 1860 Русе, Османська імперія |
| Померла | 1 квітня 1947 (86 років) Софія, Народна Республіка Болгарія |
| Країна | |
| Діяльність | педагог, письменниця, перекладачка, активістка за права жінок, учасниця Жіночого соціально-політичного союзу, медична сестра, феміністка, освітянка, активістка |
| Галузь | творче та професійне письмоd[1], перекладацтво[d][1] і участь горожанd[1] |
| Alma mater | Південнослов'янський пансіон |
| Знання мов | болгарська[1], російська[1], німецька, французька[1] і англійська[1] |
| Членство | Міжнародна жіноча ліга за мир та свободу і Спілка болгарських письменників |
| Родичі | Joseph Herbstd і Пейо Яворов |
| У шлюбі з | Петко Каравелов |
| Діти | Radka Karavelovad, Viola Karavelovad і Lora Karavelovad |
| Автограф | |
Катерина Великова Пенева–Каравелова (21 жовтня 1860, Русе, Османська Болгарія — 1 квітня 1947, Софія, Болгарія) — болгарська феміністка, педагогиня, перекладачка, публіцистка та медична сестра, активістка жіночої освіти. Засновниця Болгарського жіночого союзу (Българския женски съюз), який очолювала 25 років. Співзасновниця Комітету з захисту євреїв.
Катерина Пенева народилася 21 жовтня 1860 року в Русе молодшою з чотирьох дітей кушніра Велико Пенева[2] і Стоянки Пеневої.[3] З 1870 по 1878 рік навчалася в IV Московській жіночій гімназії, яку закінчила з золотою медаллю. В цей же період познайомилася з відомою математикинею Софією Ковалевською. Після випуску з гімназії Пенева повертається до Болгарії й починає викладати в Русе, і через рік стає директором класів для дівчаток при Чоловічій гімназії.
У її планах — здобути медичну освіту в Санкт-Петербурзі, проте 1880 року вона одружується з Петком Каравеловим, з яким познайомилася під час навчання в Москві, і переїжджає в Софію. В шлюбі народжує трьох дочок — Раду (1880-1883), Віолу (1884-1934) і Лору (1886-1913).
Дуже скоро Катерина Пенева-Каравелова стає частиною політичної еліти Болгарії, однак після усунення її чоловіка з поста міністра-голови Болгарії князем Олександром Баттенбергським 1881 року родина змушена покинути Болгарію і переїхати в Пловдив (на той час місто входило до складу Східної Румелії). 1884 року, після відновлення Тирновської конституції, вони повертаються в Софію.[4] Тоді ж Пенева-Каравелова починає публікувати памфлети.
1899 року Пенева-Каравелова організовує жіночу культурну організацію Мама (Майка). Вона впевнена, що незалежність жінок безпосередньо залежить від освіти, тому вона відкриває професійну школу для дівчаток "Марія Луїза". 1901 року Пенева-Каравелова разом з Велою Благоєвою, Димитраною Івановою, Ганною Карімою, Кіною Коновой, Юлією Малиновою та іншими створюють Болгарський жіночий союз (Български женски съюз).[5]
Після поразки Ілінденського повстання 1903 року Пенева-Каравелова очолює Жіночий комітет звільнення македонських жінок з в'язниці. Рік потому вона бере участь у Македонської конференції в Лондоні. Під час Російсько-японської війни Пенева-Каравелова створює Болгарську санітарну комісію, а під час Балканської війни організовує шпиталь при університеті імені Ст. Левського.
Катерина Пенева-Каравелова була головою Болгарського жіночого союзу протягом 25 років. Вона бере участь у IV конгресі Міжнародної жіночої ліги за мир і свободу (1-7 травня 1924, Вашингтон) як представницч Болгарії. 1925 року стає головою Ліги.
Катерина Пенева-Каравелова бере активну участь у створенні Комітету з захисту євреїв у Німеччині разом з Антоном Страшимировим, Асеном Златаровим, Петком Стайновим та іншими.[6]
Крім активної громадської та політичної діяльності, Пенева-Каравелова займається перекладом болгарською творів Гюго, Гі де Мопассана, Флобера і Діккенса. Вона є авторкою понад 50 памфлетів та статей.
Катерині Пеневій-Каравеловій було присуджено безліч національних і міжнародних нагород,[7] у тому числі:
- Орден «За гуманізм»
- Орден «За громадянські заслуги» I ступеня
- Орден «За культуру і мистецтво»
- Пам'ятний хрест «За незалежність Болгарії 1908»
- Двічі нагороджена медаллю «Червоний хрест»
Ім'я діячки носять школи, вулиці, громадські центри. На її честь також названо місце в Антарктиці (Karavelova Point).[8]
- 1 2 3 4 5 6 7 Чеська національна авторитетна база даних
- ↑ Кьосева, Цветана. Първите дами на царска България. — София: „Св. Климент Охридски“, 2010. — С. 15.
- ↑ Francisca de Haan, Krasimira Daskalova, Anna Loutfi. Biographical Dictionary of Women's Movements and Feminisms in Central, Eastern, and South Eastern Europe: 19th and 20th Centuries [Архівовано 4 червня 2016 у Wayback Machine.]. — Central European University Press, 2006. — 710 с. — ISBN 9789637326394.
- ↑ www.koprivshtitza.com ; info@koprivshtitza.com. Копривщица. www.koprivshtitza.com. Архів оригіналу за 18 жовтня 2012. Процитовано 27 липня 2017.
- ↑ Documentary Exposition | BAUW - The Bulgarian Association of University Women. bauw-bg.com. Архів оригіналу за 27 лютого 2017. Процитовано 27 липня 2017.
- ↑ Дренкова, Фани. Като антична трагедия. Съдбата на Екатерина Каравелова и нейното семейство в писма, дневници, фотографии. — София: Наука и изкуство, 1984. — 517 с.
- ↑ Юбилеенъ сборникъ. Екатерина Каравелова 1878 – 1928. — София: Държавна печатница, 1929. — С. 43. — 200 с.
- ↑ SCAR Composite Gazetteer. data.aad.gov.au. Архів оригіналу за 29 січня 2018. Процитовано 27 липня 2017.
- Народились 21 жовтня
- Народились 1860
- Уродженці Русе
- Померли 1 квітня
- Померли 1947
- Померли в Софії
- Перекладачі XIX століття
- Перекладачки XX століття
- Письменники XIX століття
- Письменники XX століття
- Письменниці XX століття
- Болгарські феміністки
- Письменниці-феміністки
- Болгарські письменниці
- Перекладачки
- Болгарські перекладачі
- Болгарські громадські діячі
- Болгарські публіцисти
- Публіцистки
- Болгарські педагоги
- Освітянки
- Жінки та освіта