Мешко Катерина Яківна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Катерина Яківна Мешко
1307438718 arxivcdvr sh00050.jpg

Зліва направо: Омелян Лоґуш, Дмитро Грицай, Катерина Мешко-Лоґуш. село Будераж Рівненської області. Листопад 1943
Інші імена «Озерська», «Верещак»
Народилася 1913(1913)
с.Старі Санжари під Полтавою
Померла 1991(1991)
Сент-Луїс, Міссурі, США
Національність українка
Відома організатор Конференції поневолених народів Сходу Європи та Азії;
Учасник Великого Збору УГВР
Alma mater Московський електро-механічний інститут інженерів транспорта ім. Баумана (МЕМІІТ)
Посада керівник проводу ОУН Луганщини;
керівник проводу ОУН Криму
Партія ОУНР, ОУН(б)
Конфесія греко-католик
Батько Яків Павлович Мешко
Мати Марія Петрівна Янко
Родичі дядько Олександр Янко, сестра Оксана Мешко
Чоловік Омелян Лоґуш
Діти Юрій Лоґуш, Євген Лоґуш

Катерина Яківна Мешко, псевда «Озерська», «Верещак» (1913, с. Старі Санжари під Полтавою — 1991, США) — діячка ОУН, член УГВР.

Біографія[ред.ред. код]

Народилась у сім'ї свідомих українських патріотів козацького стану, Якова Мешка та його дружини Марії Янко. Старший брат матері — відомий політичний діяч Олександр Петрович Янко, есерівський депутат Центральної Ради УНР, розстріляний НКВД у 1938 р. Батьки відійшли від хліборобства та стали купцями і підприємцями в Старих Санжарах. Батько служив на війні в обозі царської армії, демобілізований 1918 р. внаслідок більшовицького перевороту та політичних заворушень на Полтавщині. Розстріляний чекістами в рідному селі навесні 1921 р., а старший брат Євген невдовзі загинув у повстанських лавах місцевого отамана Івана Біленького.

Після розгрому родини поїхала до Харкова жити й навчатися у дядька Віктора Янка, де й закінчила п'ятирічку в Основі. Опісля переїхала до сестри Оксани в Дніпропетровську, де навчалася в середній школі. Була на Дніпропетровщині наочним свідком ліквідування Православної Церкви, колективізації сіл, та страхіть Голодомору. Працювала токарем на метзаводі в Дніпропетровську, навчалася на робітфаку.

1937 р. виїхала в Москву, де закінчила електромеханічний інститут МЕМІІТ і в 1941 р. повернулася до Дніпропетровська. Була прикро вражена хаотичним відступом Червоної Армії з міста і масштабною переправкою німців через Дніпро.

Залишившись в окупації, ледь уникнула перші арешти та розстріли ОУНівців-мельниківців та інших свідомих українців німецькими гестапівцями. Потім стала працювати в обласній управі, а згодом вступила в бандерівську ОУН(б), яка діяла підпільно на строго конспіративних засадах. 1942 р. переїхала в Ворошиловград, де очолила обласний провід ОУН, одночасно заступаючи референта пропаганди крайового проводу Південно-Східних земель Омеляна Лоґуша, за якого згодом вийшла заміж. Опісля була провідником ОУН Криму. У 1943 разом з О.Лоґушем перебралася на Волинь, працювала в крайовому проводі. У листопаді 1943 організувала Першу конференцію поневолених народів Східної Європи та Азії в селі Будераж Здолбунівського району на Рівненщині.

Учасник Великого Збору УГВР (1115 липня 1944 р.). У 1944 р. на доручення Проводу УГВР перебралась з чоловіком за кордон в Європу. 1949 р. переїхала з ним в США, де вдвох брали участь у діяльності Закордонного Представництва УГВР (ЗДПУГВР). Внаслідок виникнення розбіжностей поглядів у середовищах УГВР та ОУН(б) щодо подальшого розвитку визвольних змагань, відійшла з чоловіком від активної участі в еміграційній українській політиці.

Померла в 1991 р. в місті Сент-Луїсі, США, де проживала з молодшим сином Євгеном, який від 2007 р. є дияконом УГКЦ.

Родина[ред.ред. код]

Небога Олександра Петровича Янка, сестра дисидентки Оксани Мешко. Дружина Омеляна Лоґуша — діяча ОУН. Матір Юрія та Євгена Лоґушів.

Література[ред.ред. код]

  • Содоль П. Українська Повстанча Армія 1943-49. Довідник. — Нью-Йорк : Пролог, 1994.

Посилання[ред.ред. код]