Катерина (поема)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ілюстрація до поеми «Катерина», Тарас Шевченко, 1842 рік

Катери́на — ліро-епічна соціально-побутова поема видатного українського поета Тараса Шевченка. Датована орієнтовно кінцем 1838 — початком 1839 року. Присвячена Василю Жуковському на пам'ять про викуп з кріпацтва.

Історія написання[ред.ред. код]

Датували орієнтовно, на підставі спогадів І. М. Сошенка, записаних М. К. Чалим: кінець 1838 р. — початок 1839 р., С.-Петербург.

Автограф не відомий. За спогадами І. М. Сошенка (записаними М. К. Чалим), Шевченко працював над поемою під час їхнього спільного проживання з 24 листопада 1838 р. до 18 лютого 1839 р. на Васильєвському острові у Петербурзі (будинок № 47 на четвертій лінії): Шевченко «то співає, то пише собі щось та все до мене пристає: „А послухай, Соха, чи воно так до ладу буде?“ Та й почне читать свою „Катерину“ (он в это время писал ее)»[1]; про час проживання Шевченка разом із Сошенком див.:[2],[3] Непрямим підтвердженням правильності датування поеми кінцем 1838 — початком 1839 року є висловлена в літературознавчих працях гіпотеза про можливість генетичного зв'язку між «Сердешною Оксаною» Г. Ф. Квітки-Основ'яненка та «Катериною» Шевченка. За цією гіпотезою «Сердешна Оксана» мала певний вплив на факт створення і сюжет «Катерини»[4]. З листування Є. П. Гребінки з Г. Ф. Квіткою-Основ'яненком відомо, що останній написав свою повість восени 1838 року, а наприкінці грудня 1838 або на початку січня 1839 року ЇЇ вже одержав Є. П. Гребінка для публікації в альманасі «Ластівка», який він тоді готував (див.: листи Є. П. Гребінки до Г. Ф. Квітки-Основ'яненка від 12 жовтня 1838 р. та 13 січня 1839 р., лист до М. М. Новицького від 10 січня 1839 р).[5]. Саме в цей час Шевченко, який допомагав Є. П. Гребінці готувати альманах до друку, очевидно, прочитав «Сердешну Оксану». Враження від читання і могло стати безпосереднім творчим імпульсом до написання «Катерини» (збіг окремих деталей і ситуацій в обох творах підтверджує це припущення). Свідчення Шевченка на допиті в III відділі 21 квітня 1847 р., під час якого він назвав «Катерину» першим своїм твором, спростовано самим поетом в автобіографії, де він зазначив, що з перших своїх поетичних спроб надрукував тільки «Причинну».

Найраніший відомий текст — фрагменти (загальним обсягом 70 рядків), відкинуті Шевченком, очевидно, під час підготовки поеми до друку і переписані з невідомого джерела, які містяться у списку невідомою рукою в рукописному «Кобзарі» 1861, що належав І. П. Левченку[6]; перші публікації варіантів поеми з цього списку — Бородін В. Ще 70 рядків з «Катерини»[7]). Вперше «Катерину» надруковано в «Кобзарі» 1840. У тексті — кілька пропусків, позначених крапками. Походження їх не з'ясовано. Деякі з цих пропусків за своїм змістом не суперечили вимогам цензурного статуту, отже, не мали б підлягати цензурному вилученню. З «Кобзаря» 1840 поему передруковано в «Чигиринському Кобзарі і Гайдамаках» 1844 з відновленням рядків 460–461 та 533, випущених у «Кобзарі» 1840.

У 1842 р., під час навчання в Академії мистецтв, Шевченко відтворив образ героїні поеми у картині «Катерина» (олія). Про поему «Катерина» він пізніше згадував у поемі «Мар'яна-черниця», у вірші «Три літа», в повісті «Близнецы», цитував рядки з цього твору в повістях «Наймичка» і «Музыкант», у листі з Петербурга від 15 листопада 1839 р. до М. Г. Шевченка. Про «Катерину» Шевченко писав у листі до Бр. Залеського від 9 жовтня 1854 р. з Новопетровського укріплення в зв'язку з наміром Е. Желіговського перекласти поему польською мовою.

Поема поширювалась у списках за життя і після смерті Шевченка. Більшість відомих нам списків походить від «Кобзаря» 1840. Серед них списки: 1849 р. в рукописному збірнику поезій різних авторів, пісень та інших записів українською та російською мовами.

Страждання простої жінки, яку спокусив і покинув представник вищого суспільного стану, — широко розроблялася у світовій літературі кінця XVIII — перших десятиліть XIX ст. Серед західноєвропейських письменників твори на цю тему написали С. Річардсон (його роман «Клариса», який Шевченко читав у російському перекладі в журналі «Библиотека для чтения», № 1—7 за 1848 рік, він згадував у повісті «Художник»), Д. Крабб, У. Вордсворт, Й. Фосс, Г.-А. Бюргер. У російській літературі про трагедію селянської дівчини, зведеної паном, розповідається в повісті М. Карамзіна «Бедная Лиза» та в творах його наслідувачів — Є. Баратинського (поема «Эда»), П. Романовича (поема «Обольститель»), О. Суходольського (поема «Эмилия»), Є. Розена (поема «Марина») тощо. У названих творах Баратинського та Суходольського, як і в «Катерині», ця тема ускладнюється іншою — про коханця-чужинця, що бере початок від байронічної поеми. Шевченко до написання «Катерини», можливо, читав «Бедную Лизу» та «Эду» (останню він назвав у повісті «Близнецы» поряд із «Катериною» і «Сердешною Оксаною» Г. Ф. Квітки-Основ'яненка). Можна побачити подібність деяких основних моментів у розвитку змісту в «Катерині» і повісті М. Карамзіна (від'їзд офіцера-спокусника на війну; пізніша зустріч героїні із спокусником, який зрікається її; самогубство героїнь, що топляться в ставку). Генетичний зв'язок між поемою Шевченка та «Сердешною Оксаною» підтверджується збігом багатьох сюжетних

Сюжет[ред.ред. код]

Молода українська дівчина на ім'я Катерина зустрічається з російським офіцером (вона у творі називає його Іваном) і згодом вагітніє від нього. А її коханий тим часом поїхав на війну в Туреччину, вона чекає його повернення, але він так і не повертається.

Катерина після народження її сина-байстрюка стає ганьбою для своїх батьків і посміховиськом для чужих людей. Засмучені батьки проганяють її геть з дому разом з дитиною. Дівчина йде шукати свого коханого аж у Москву. Вона зустрічає російських солдат, у них вона питає про свого коханого, але ті нічого не знають та тільки насміхаються з неї. Її разом із сином у дорозі застає зима.

Катерина зупиняється із сином у шинку і незабаром дійсно зустрічає Івана разом з іншими солдатами, але той і знати її не хоче, вона сподівається, що він хоч візьме із собою свого сина. Катерина виносить дитя щоб показати його батькові, але той просто утік. У відчаї Катерина кладе сина на шлях, а сама біжить у діброву до ставу де і топиться. Плач малої дитини почули лісники і врятували мале хлопча.

У наступному епізоді син Катерини як провожатий іде разом із старим кобзарем до Києва. У берлині їде Іван і його жінка, яка покликала хлопчика до себе та дала гроші. Батько впізнав сина, але потім «одвернувся».

Композиція твору[ред.ред. код]

  • Вступ — звернення до дівчат-селянок:

Кохайтеся, чорнобриві,

Та не з москалями,

Бо москалі — чужі люде,

Роблять лихо з вами.

Москаль любить жартуючи,

Жартуючи, кине;

Піде в свою Московщину,

А дівчина гине...

  • Зав'язка — історія кохання сільської дівчини Катерини і російського офіцера (москаля):

Не слухала Катерина

Ні батька, ні неньки,

Покохала москалика,

Як знало серденько.

Полюбила молодого,

В садочок ходила,

Поки себе, свою долю

Там занапастила.

  • Розвиток дії — народження позашлюбної дитини Катерини, батьки виганяють дочку з дому, Катерина йде шукати в Московщину свого коханого, поневіряння її з дитиною на чужині:

Реве, стогне хуртовина,

Котить, верне полем;

Стоїть Катря серед поля,

Дала сльозам волю.

Утомилась завірюха,

Де-де позіхає;

Ще б плакала Катерина,

Та сліз більш немає.

  • Кульмінація — випадкова зустріч Катерини з військом та офіцером Іваном, який відштовхнуй її та не захотів визнати дитину:

...Вертається,

Несе йому сина.

Несповита, заплакана

Сердешна дитина.

«Осьде воно, подивися!

Де ж ти? Заховався?»

Утік..! Нема..! Сина, сина

Батько одцурався!

  • Розв'язка — самогубство Катерини, Івась, жебракуючи по дорогах зі сліпим кобзарем, знову зустрічаються з «батьком», але той відвернувся від сина:

А пан глянув...одвернувся...

Пізнав, препоганий,

Пізнав тії карі очі,

Чорні бровенята...

Пізнав батько свого сина,

Та не хоче взяти.

Ліричні відступи[ред.ред. код]

Супроводжуючи епічну частину розповіді, ліричні відступи виявляють оцінки автора, його особисте ставлення до зображуваних подій і вчинків. Амплітуда ліричних відступів у поемі досить широка:

  • пересторога всім дівчатам («Кохайтеся, чорнобриві, Та не з москалями»);
  • туга за справжньою долею («Єсть на світі доля, А хто її знає? Єсть на світі воля, А хто її має?»);
  • щире вболівання за долю героїні («Катерино, серце моє! Лишенько з тобою! Де ти в світі подінешся З малим сиротою?»);
  • висновок-узагальнення про світ («Отаке-то на сім світі Роблять людям люде! Того в'яжуть, Того підуть, Той час себе губить...»);
  • гнівний осуд гіркої сирітської долі («Сирота-собака має свою долю, Має добре слово в світі сирота; Його б'ють і лають, закують в неволю, Та ніхто про матір на сміх не спита»).

Переклади[ред.ред. код]

Художні інтерпретації[ред.ред. код]

З вистави «Катерина» режисера Катерини Чепури, 2015 рік

Поема «Катерина» лягла в основу оперети Г. і С. Карпенка (1860), мелодрами П. Свєнціцького (1862). Відома також інсценізація «Катерина» Пухальського (1903). Першою оперою за мотивами творчості Тараса Шевченка була «Катерина» Миколи Аркаса (1899, Москва, трупа Марка Кропивницького), як і перший фільм, знятий за сюжетами творів Шевченка — «Катерина» (1911).

Серед творів образотворчого мистецтва, присвячених поемі, офорт «Катерина» Юрія Балановського (1940).

Персонаж Катерини, що уособлює кріпачку, є серед скульптурних композицій пам'ятника Тарасові Шевченку у Харкові.

23 серпня 2015 року на фестивалі «Ше.Fest» відбулася прем'єра театральної вистави на одну дію за поемою «Катерина» від Чесного театру (театрального центру «Пасіка» Києво-Могилянської академії); режисер — Катерина Чепура.[8][9]

У 2016 році телекомпанія «Sisters Production» на замовлення телеканалу «1+1» розпочала знімання 4-х серійного серіялу «Катерина» — сучасної мелодрами за мотивами поеми Тараса Шевченка. Автор ідеї та сценарію Андрій Кокотюха, режисер картини — Андрій Тимченко, продюсери серіялу — Олександр Ткаченко, Олена Васільєва, Вікторія Забулонська, Марина Городецька. Головні ролі виконали Народна артистка України Наталія Сумська та Анатолій Хостікоєв, а також відомі глядачеві телеканалу «1+1» актори: Валерія Ходос, Марк Дробот, Дмитро Сова, Ольга Гришина, Дар'я Трегубова.[10]

Джерела[ред.ред. код]

  • Куриліна О. В. Українська мова та література. Довідник. Тестові завдання / О. В. Куриліна, Г. І. Земляна, — Кам'янець-Подільський: ФОП Сисин О. В., 2014. — 654 с.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Чалый М. К. Жизнь и произведения Тараса Шевченка. — Киев, 1882. — С. 31—32
  2. Моренец Н. И. Шевченко в Петербурге.
  3. А., 1960. — С. 55; Жур П. Шевченківський Петербург. — К., 1972. — С. 78—79.
  4. Івакін Ю. О. Коментар до «Кобзаря» Шевченка: Поезії до заслання. — К., 1964. — С. 37—39
  5. Гребінка Є. П. Твори: В 3 т. — Т. 3. — С. 594, 597, 596
  6. ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 1, № 3, с. 65—95
  7. Літературна Україна. — 1962. — 3 липня; Неопубліковані рядки поеми Шевченка «Катерина». Збірник праць одинадцятої наукової шевченківської конференції. — К., 1963. — С. 110–118
  8. Програма. «Ше.Fest»
  9. У Моринцях прогримів другий Ше.Fest (ФОТО). Прочерк. 25.08.2015
  10. Телеканал «1+1» покаже серіял за мотивами поеми «Катерина» Тараса Шевченка

Посилання[ред.ред. код]