Катерина (поема)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ілюстрація до поеми «Катерина», Тарас Шевченко, 1842 рік

Катери́на — поема Тараса Шевченка, написана в Петербурзі наприкінці 1838 — на початку 1839 років, присвячена Василю Жуковському у пам'ять 22 квітня 1838 року, дня викупу поета з кріпацтва.

Історія написання[ред. | ред. код]

Автограф невідомий. Датували поему орієнтовно кінцем 1838 р. — початком 1839 р., С.-Петербург — на підставі спогадів І.М. Сошенка, записаних М. К. Чалим. За спогадами І. М. Сошенка, (записаними М. К. Чалим), Шевченко працював над поемою під час їхнього спільного проживання з 24 листопада 1838 р. до 18 лютого 1839 р. на Васильєвському острові у Петербурзі (будинок № 47 на четвертій лінії): Шевченко «то співає, то пише собі щось та все до мене пристає: „А послухай, Соха, чи воно так до ладу буде?“ Та й почне читать свою „Катерину“ (он в это время писал ее)»[1]; про час проживання Шевченка разом із Сошенком див.:[2],[3].

Непрямим підтвердженням правильності датування поеми кінцем 1838 — початком 1839 року є висловлена в літературознавчих працях гіпотеза про можливість генетичного зв'язку між «Сердешною Оксаною» Г. Ф. Квітки-Основ'яненка та «Катериною» Шевченка. За цією гіпотезою «Сердешна Оксана» мала певний вплив на факт створення і сюжет «Катерини»[4]. З листування Є. П. Гребінки з Г. Ф. Квіткою-Основ'яненком відомо, що останній написав свою повість восени 1838 року, а наприкінці грудня 1838 або на початку січня 1839 року її вже одержав Є. П. Гребінка для публікації в альманасі «Ластівка», який він тоді готував (див.: листи Є. П. Гребінки до Г. Ф. Квітки-Основ'яненка від 12 жовтня 1838 р. та 13 січня 1839 р., лист до М. М. Новицького від 10 січня 1839 р.)[5]. Саме в цей час Шевченко, який допомагав Є. П. Гребінці готувати альманах до друку, очевидно, прочитав «Сердешну Оксану». Враження від читання і могло стати безпосереднім творчим імпульсом до написання «Катерини» (збіг окремих деталей і ситуацій в обох творах підтверджує це припущення). Свідчення Шевченка на допиті в III відділі 21 квітня 1847 р., під час якого він назвав «Катерину» першим своїм твором, спростовано самим поетом в автобіографії, де він зазначив, що з перших своїх поетичних спроб надрукував тільки «Причинну».

Найраніший відомий текст — фрагменти (загальним обсягом 70 рядків), відкинуті Шевченком, очевидно, під час підготовки поеми до друку і переписані з невідомого джерела, які містяться у списку невідомою рукою в рукописному «Кобзарі» 1860, що належав І. П. Левченку[6]. Вперше «Катерину» надруковано в «Кобзарі» 1840. У тексті — кілька пропусків, позначених крапками. Походження їх не з'ясовано. Деякі з цих пропусків за своїм змістом не суперечили вимогам цензурного статуту, отже, не мали б підлягати цензурному вилученню. З «Кобзаря» 1840 поему передруковано в «Чигиринському Кобзарі і Гайдамаках» 1844 з відновленням рядків 460–461 та 533, випущених у «Кобзарі» 1840 р.

У 1842 р., під час навчання в Академії мистецтв, Шевченко відтворив образ героїні поеми у картині «Катерина» (олія). Про поему «Катерина» він пізніше згадував у поемі «Мар'яна-черниця», у вірші «Три літа», в повісті «Близнецы», цитував рядки з цього твору в повістях «Наймичка» і «Музыкант», у листі з Петербурга від 15 листопада 1839 р. до М. Г. Шевченка. Про «Катерину» Шевченко писав у листі до Бр. Залеського від 9 жовтня 1854 р. з Новопетровського укріплення в зв'язку з наміром Е. Желіговського перекласти поему польською мовою.

Поема поширювалась у списках за життя і після смерті Шевченка. Більшість відомих списків походить від «Кобзаря» 1840. Серед них списки: 1849 р. в рукописному збірнику поезій різних авторів, пісень та інших записів українською та російською мовами. Зберігся текст твору в "Кобзарі" 1860, примірнику, що належав поетові, а пізніше М. Лазаревському і Ю. Цвєтковському (тепер в Інституті літератури імені Тараса Шевченка НАН України) у якому Шевченко зробив кілька виправлень і відновив рядки 97-98, вилучені цензурою. У кількох примірниках "Кобзаря" вклеєно уривки (рядки 460-467 і 533-534), видрукувані спеціально на прохання автора на окремих аркушиках. У газеті "Літературна Україна" (3.VII.1962) уперше надруковано розшукані В. Бородіним 70 невідомих рядків поеми із списку І. Левченка, що зберігається в Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України.

Інтертекстуальність[ред. | ред. код]

Тема зрадженої дівчини або дівчини, яка не дочекалася свого милого, — типово романтична драма. Між літературними попередниками — європейська міщанська драма й сентиментальна повість (мотив кохання пана й простолюдинки з трагічним кінцем), байронічна поема — європейська й слов'янська (мотив кохання туземки з чужинцем, ліризм розповіді, особливості композиції та стилю). Серед західноєвропейських письменників твори на цю тему написали Гете, С. Річардсон (його роман «Клариса», який Шевченко читав у російському перекладі в журналі «Библиотека для чтения», (№ 1—7 за 1848 рік), він згадував у повісті «Художник»), Д. Крабб, У. Вордсворт, Й. Фосс, Г.-А. Бюргер. До неї зверталися й російські письменники — Карамзін, Пушкін, Баратинський, Жуковський. В українській літературі на цю тему написав повість "Сердешна Оксана" Г. Квітка-Основ'яненко. Шевченко до написання «Катерини», можливо, читав «Бедную Лизу» М. Карамзіна та «Эду» Є. Баратинського (останню він назвав у повісті «Близнецы» поряд із «Катериною» і «Сердешною Оксаною» Г. Ф. Квітки-Основ'яненка). Можна побачити подібність деяких основних моментів у розвитку змісту в «Катерині» і повісті М. Карамзіна (від'їзд офіцера-спокусника на війну; пізніша зустріч героїні із спокусником, який зрікається її; самогубство героїнь, що топляться у ставку). Генетичний зв'язок між поемою Шевченка та «Сердешною Оксаною» підтверджується збігом багатьох сюжетних ситуацій і деталей, зокрема, у заключній частині творів: в обох творах офіцер-спокусник випадково зустрічає сина, впізнає його, «вийняв гривеничка, та й дав хлопцеві» (Г. Квітка-Основ'яненко) — «Дає гроші Івасеві» (Шевченко), «А сам сів у бричку і поїхав» (Г. Квітка-Основ'яненко) — «Берлин рушив, а Івася Курява покрила» (Шевченко). Але ці сюжетні мотиви покладені в основу фабули тільки в першому розділі поеми та її епілозі; центральна ж частина твору — хресний шлях покритки Катерини  — цілком оригінальна. На відміну від своїх попередників і сучасників, Шевченко показав трагедію покритки як наслідок соціальних взаємин у тодішньому суспільстві.

Одним із сюжетів російської романтичної поеми 20-х років ХІХ ст. була інтимна пригода російського офіцера в екзотичній обстановці підкорюваних земель. Любов росіянина і туземки — це мотив, який давав можливість показати незбагненну спонтанність і красу почуття, непідвладного людським упередженням і суспільним узаконенням, здатного протистояти їм: романтична незвичайність самої колізії, екзотичний антураж. Героїня — дитя природи, і щирість її почуття, відкритість серця в очах поета були жаданою альтернативою формалізованим стосункам і фальшу світського кола, "цивілізованого" суспільства взагалі. Водночас саме природність такої туземної героїні прирікала її на трагедію. У Шевченковій "Катерині" трагічна доля героїні лягає на зовсім іншу історичну перспективу. Світ українського села звичаєво й етично ще не підвладний московщині й органічно відторгає її. Саме такий етично-звичаєвий зміст мав Шевченків застережливий рефрен: "Кохайтеся, чорнобриві, // Та не з москалями, // Бо москалі — чужі люди, // Роблять лихо з вами". В українському селі дівчина мала велику волю, яка, проте, контролювалася суворими вимогами до дівочої цноти, і "свої" парубки здебільшого були уважні до дівочої долі, тим більше, що й їхній недобрий супроти дівчини вчинок зазнав би осуду громади. Натомість "чужий", у цьому випадку москаль, відповідальності за дівочу честь не знав, жив іншими поняттями і вважав за доблесть звести якусь сільську красуню. У цьому відмінність Шевченкової поеми від усіх інших — численних у світовій, особливо романтичній, літературі про долю дівчини-жертви. Відмінність полягає також і в тому, що з великою поетичною силою відтворено не лише гаму всіх переживань героїні, людяність її почуттів, а й страждання батька й матері, весь "сільський" контекст трагедії. У цій багатовимірності нібито романтичної колізії — вихід Шевченка за межі романтичного способу трактування, зображення героїні не олітературеною, як у творах Пушкіна й Баратинського, а суто народною натурою, дівчиною-селянкою з багатою душею й чуттєвістю.

Сюжет і композиція[ред. | ред. код]

Основу сюжету поеми складає хронотоп, часово-просторовий (постійний образ шляху), причому шляху стражденного, хресного. Сюжет становить послідовність сцен, поєднаних авторськими розповідями й ліричними відступами, що є ознакою ліро-епічної поеми. Розповідач у творі присутній як очевидець подій, він глибоко співчуває гіркій долі героїні, виражаючи власні почуття. Своєрідною є композиція твору: розповідач стисло викладає всю історію кохання героїні, народження сина та її поневіряння. Ведучи розповідь у третій особі, розповідач непомітно переходить на позицію героїні й веде розповідь очима Катерини, її "голосом", її невласне прямою мовою: "За милого, як співати, // Любо й потужити. // Обіцявся чорнобривий // Коли не загине, // Обіцявся вернутися, //Тойді Катерина // Буде собі московкою // Забудеться горе". Важливу композиційну функцію відіграють описи, пейзажі. Зокрема, третій розділ поеми відкривається нічним пейзажем, який дає привід розповідачеві посумувати над її долею. Лаконічний діалог Катерини з чумаками передає трагізм приниження молодої матері, підсилений ще і її двозначним становищем: на вигляд - молодиці, що вертається з прощі, отже, очищеної від гріхів, а у власному самоусвідомленні - грішної покритки. Четвертий розділ відкривається пейзажним описом хуртовини, замерзлого ставу, Цей став - місце, де відбудеться трагедія, а той же вітер замете і слід загиблої героїні. Драматизм ситуації увиразнюється в заключному ліричному монолозі, що слугує рамкою цього епізоду. Поет оплакує долю Катерининого байстряти, позбавленого навіть материної могили; його очікують сирітство й людська зневага. Виразну композиційну функцію відіграє епілог поеми: випадкова зустріч батька-пана з сином-жебраком. Батько назавжди зрікається його. Кожна деталь, містка й значуща, виростає до символу.

Ідейно-тематичний зміст[ред. | ред. код]

У поемі "Катерина" Шевченко вперше звертається до розробки сюжету про жінку-страдницю, покритку. Поема побутова за тематикою, етологічна за проблематикою, причому в основі передусім морально-етичного конфлікту поєднано національний та соціальний плани. Морально-етичний конфлікт набуває в Шевченка виразно соціальних рис, — так виникає центральна тема його творчості — тема покритки, тема зневаженого кохання й материнства, страшне звинувачення деспотичному суспільству. Катерина кінчає життя самогубством, Її загибель у конфлікті зі світом облуди логічна й художньо зумовлена не лише характером героїні й суспільними обставинами, а й переступом "закону роду", одвічного морального імперативу, який оберігав родину й нове покоління, а з ними й етнос, націю. Оплакуючи понівечений цвіт — молоде життя чистої дівчини-красуні, поет підносить руссоїстський ідеал "природної людини", протиставлений оманливим цінностям цивілізації визискувачів, репрезентованих чужинцем-офіцером, людиною іншої ментальності, чужої моралі. За умов розпаношення в Україні московської бюрократії та московського воїнства (постої якого були справжньою бідою для українського села) наскрізний мотив — "...та не з москалями..." сам собою набирав розширювального значення, і доля занапащеної Катерини в очах поколінь читачів стала символізувати долю занапащеної України.

"З цілком неориґінального сюжету — оповідання про сумну долю зведеної й покинутої дівчини — зробив справжній шедевр, у якому трагедія зведеної москалем українки виросла в трагедію зведеної москалями України".

Павло Зайцев

Особливості стилю[ред. | ред. код]

У поемі окреслюється суто індивідуальний синтез просвітительського реалізму (заданий, повчальний характер фабули, адресація розповіді слухачкам, реалістична типовість конфлікту й художніх деталей народної моралі й психології), сентименталізму (ідеалізація героїні, виразне авторське замилування й розчулення),романтизму (в основі фабули — нетиповий випадок вигнання батьками знеславленої дочки; однозначна поляризація персонажів, одноплановість характеру героїні, трагічна розв'язка, стиль романтичної "байронічної" поеми тощо). Поетика цього раннього твору прикметна досконалим поєднанням суто фольклорних рис із літературно-романтичними, а також тонкою реалістичною спостережливістю в деталях та їх стислим добором і лаконічністю.

Переклади[ред. | ред. код]

Художні інтерпретації[ред. | ред. код]

З вистави «Катерина» Чесного театру, режисер Катерини Чепури, 2015 рік

Першою інсценізацією «Катерини» була п'єса-опера С. Карпенка "Катерина Шевченкова"(1860).

На сюжет "Катерини" написав однойменну оперу М. Аркас (1899).

Першим фільмом, знятим за сюжетами творів Шевченка, став фільм "Катерина" (1911).

Живописний образ Катерини створили художники Ф. Кричевський, І. Їжакевич, Ф. Коновалюк, Ю. Балановський та ін.

Скульптурний образ Катерини створив М. Манізер у деталі пам'ятника Тарасові Шевченку в Харкові.

23 серпня 2015 року на фестивалі «Ше.Fest» відбулася прем'єра театральної вистави на одну дію за поемою «Катерина» від Чесного театру (театрального центру «Пасіка» Києво-Могилянської академії); режисер — Катерина Чепура.[7][8]

У 2016 році телекомпанія «Sisters Production» на замовлення телеканалу «1+1» розпочала знімання 4-серійного серіалу «Катерина» — сучасної мелодрами за мотивами поеми Тараса Шевченка. Автор ідеї та сценарію Андрій Кокотюха, режисер картини — Андрій Тимченко, продюсери серіалу — Олександр Ткаченко, Олена Васільєва, Вікторія Забулонська, Марина Городецька. Головні ролі виконали Народна артистка України Наталія Сумська та Анатолій Хостікоєв, а також відомі глядачеві телеканалу «1+1» актори: Валерія Ходос, Марк Дробот, Дмитро Сова, Ольга Гришина, Дар'я Трегубова.[9]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Дзюба І. "Кобзар" // Тарас Шевченко. Життя і творчість. — К., 2008. — с.102 — 105.
  • Івакін Ю.О. , Смілянська В.Л. Тарас Шевченко // Історія української літератури XIX століття. Книга друга. — К.: Либідь, 1996. — С.108-109.
  • Зайцев П. Життя Тараса Шевченка . Нью-Йорк – Париж – Мюнхен, 1955.— с.82.
  • Стеценко Л.Ф. Поема "Катерина" // Збірник праць четвертої наукової шевченківської конференції, К., 1956.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Чалый М. К. Жизнь и произведения Тараса Шевченка. — Киев, 1882. — С. 31—32
  2. Моренец Н. И. Шевченко в Петербурге.
  3. А., 1960. — С. 55; Жур П. Шевченківський Петербург. — К., 1972. — С. 78—79.
  4. Івакін Ю. О. Коментар до «Кобзаря» Шевченка: Поезії до заслання. — К., 1964. — С. 37—39
  5. Гребінка Є. П. Твори: В 3 т. — Т. 3. — С. 594, 597, 596
  6. ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 1, № 3, с. 65—95
  7. Програма Архівовано 28 вересень 2015 у Wayback Machine.. «Ше.Fest»
  8. У Моринцях прогримів другий Ше.Fest (ФОТО). Прочерк. 25.08.2015
  9. Телеканал «1+1» покаже серіал за мотивами поеми «Катерина» Тараса Шевченка

Посилання[ред. | ред. код]