Катіпунан

Катіпунан ККК
Країна	Філіппіни
Голова партії	Андрес Боніфасіо
Дата заснування	7 липня 1892
Дата розпуску	10 травня 1897
Ідеологія	Революційна демократія, антиімперіалізм, національне-визволення
Поглинута в	Tejeros Revolutionary Governmentd
Кількість членів	від 100 до 400 тисяч
Катіпунан у Вікісховищі

Катіпунан (тагал. Katipunan, K.K.K.) повна назва «Найвищий і високоповажний союз синів батьківщини» (тагал. Kataas-taasang, Kagalang-galang Katipunan ng̃ mg̃á Anak ng̃ Bayan) — таємна філіппінська патріотична організація, заснована представниками революційно-демократичного крила помірно-реформаторської «Філіппінської ліги» (La Liga Filipina) після її заборони. Організація була створена 7 липня 1892 року для боротьби з іспанським пануванням і зіграла важливу роль в Філіппінській революції. На чолі організації став Андрес Боніфасіо.

Заснування організації Катіпунан

Передумови

Троє видатних ілюстрадо Іспанії: доктор Хосе Рісаль, Марсело дель Пілар та Маріано Понсе. Фотографія була зроблена в Іспанії в 1890 році.

XIX століття на Філіппінах стало часом зростання ідей, які поступово визрівали в націоналізм. У цей період на архіпелазі виникають численні рухи, що прагнули звільнення від іспанського панування. Хоча в суспільстві існували голоси за повну незалежність, значна частина освічених філіппінців дотримувалася поміркованих позицій: вони прагнули політичної автономії, але водночас не виступали за повний розрив із колоніальною структурою. Лише наприкінці століття формується радикальний націоналізм, який обстоює ідею єдиної філіппінської нації та право на самостійність.

Підґрунтям для цього став економічний злам XVIII–XIX століть, коли перехід до комерційного землеробства та відкриття Маніли для зовнішньої торгівлі породили новий середній клас та заможних філіппінських підприємців. Вони або особисто, або завдяки своїм батькам скористалися з лібералізації торгівлі та доступу до іноземного капіталу, нових технологій і неформальних банківських мереж, які принесли на острови іноземні торговці. Здобувши статки, цей прошарок почав вкладати кошти в освіту дітей, що згодом призвело до появи покоління ілюстрадо — освічених філіппінців, які вперше системно осмислили колоніальну несправедливість і заговорили мовою реформ.

У третій чверті XIX століття ілюстрадо та новий філіппінський середній клас сформували ідеологію асиміляціоністського філіпінізму (англ. Assimilationist Filipinism), що зовні вимагала лише реформ і рівноправного включення Філіппін до іспанської корони, проте приховувала значно радикальніший задум — перетворення імперії на федерацію з автономними колоніями та фактичним усуненням влади чернечих орденів, які десятиліттями управляли архіпелагом. У цих вимогах до Мадрида вже проглядалася думка: якщо реформи не буде впроваджено, неминучим стане створення незалежної філіппінської держави. Обурення зловживаннями фрайлорів, відсутністю рівності перед законом і нездатністю метрополії модернізувати управління підштовхувало манільську інтелігенцію до дедалі рішучішої критики колоніального ладу.

На межі 1880–1890-х ця інтелектуальна напруга усе гірше вміщувалася в рамки поміркованих вимог. Пропагандистський рух у Мадриді слабшав: організація La Solidaridad ледве трималася на пожертвах, її провідники гинули або опинялися у вигнанні, а самі реформатори потопали в дрібних суперечках та безгрошів’ї. Мадрид слухав їх дедалі неуважніше — колонія була надто далекою, надто маргінальною для іспанської політики. Поступово ставало очевидно, що ані петиції, ані блискучі статті не зрушать систему, яку тримали у своїх руках духовні ордени та чиновницька машина. Саме в цій атмосфері розчарування й водночас зростаючої рішучості народжувалися висновки, сформульовані згодом у програмних текстах перших катіпунерос: коли реформи неможливі й слова більше не працюють, відповідь треба шукати поза легальними методами. Ідеологічний ґрунт уже був зораний — залишалося лише, щоб у Манілі знайшлися люди, готові зробити наступний крок.

Твердження щодо причин відокремлення цього Архіпелагу від Матері, яка ним володіє.

Нас спонукала відокремитися від Іспанії її жорстока поведінка, безсердечність, зрада та інші приниження, яких жодна Мати не повинна завдавати жодній дитині, як-от:

[ ... далі йде перечислення з 22 пунктів ]

ЗАВІТ

Ми,

Розглядаючи злі та збочені діяння, про які йдеться у попередньому оповіданні, як причини для відокремлення цього Архіпелагу від Іспанії,

Оскільки найважливішими, найпочеснішими та найвищими обов'язками будь-якої освіченої Держави є захист своєї країни, охорона її добробуту та пролиття крові і навіть життя за свою країну, братів і дітей, щоб вони не були поневолені, пригноблені та поневолені іншим правителем

[...]

Для досягнення всього, що викладено у вищезазначеному документі, ми наказуємо всьому підкореному населенню цих островів, якому з часом буде надано власну назву, і ми з найбільшою палкістю закликаємо їх прийняти та виконати наступні рішення:

1. Цим оголошується, що з цього дня ці острови відокремлені від Іспанії і що жодне інше керівництво чи влада не будуть визнані чи визнаватися, окрім цього Верховного Катіпунана.

2. Верховний Катіпунан створюється негайно і буде органом, що здійснює суверенну владу на всьому Архіпелазі.

— перша версія статуту організації Катіпунан, «Історія; Угода; Великі випробування», січень 1892 року

Заснування

Монумент недалеко від місця заснування Катіпунану.

Уже в січні 1892 року з'являються перші ідеї (та навіть перший варіант статуту) щодо створення організації підпільної боротьби, проте ідея ще частково залишається викладеною на папері. Депортація ідейного лідера боротьби за незалежність Філіппін стала останньою краплею для поміркованих націоналістів. Вночі 7 липня 1892 року, в той день коли було опубліковано наказ генерала-губернатора Еулохіо Деспухоля щодо заслання Хосе Різаля на Дапітан, в будинку на вулиці ім. Марсело Аскаррага в Манілі філіппінськими революціонерами було засновано «Найвищий і високоповажний союз синів батьківщини», скорочено Катіпунан. На чолі став Андрес Боніфасіо, людина, яка за своїм походженням і життєвим шляхом уособлювала новий тип філіппінського діяча: не ілюстрадо, не багатій, а син бідного робітничого середовища Тондо, який самотужки прокладав собі шлях у світ книгою й наполегливістю.

Національний історичний маркер, встановлений у 2008 році поблизу місця заснування

Хоч формально Катіпунан наслідував структуру La Liga Filipina — із верховною радою в Манілі та нижчими осередками в провінціях і містах, — за духом він був зовсім іншим творінням. Моральна мета Катіпунану полягала у вихованні гідності, взаємодопомоги й відмові від забобонів; політична — у боротьбі за повну незалежність; соціальна — у захисті бідних. Ініціації супроводжувалися ритуалами, запозиченими з масонства: череп, револьвер, боло, формуляр із питаннями про минуле, теперішнє та майбутнє Філіппін. Усе це мало не так містичний, як дисциплінарний характер: Катіпунан формував громадян нової епохи, які мусили мислити не як піддані, а як майбутні громадяни власної держави.

Перші роки були скромними: до кінця 1895-го в організації налічувалося не більше трьохсот членів. Але з появою молодого інтелектуала Еміліо Хасінто та лікаря Піо Валенсуели, а також завдяки друкарському верстату, придбаному на кошти двох щасливців, що виграли австралійську лотерею, Катіпунан отримав новий голос — «Калаяан», «Свободу». У березні 1896 року газета вийшла тиражем у дві тисячі примірників, і її тексти розліталися країною швидше, ніж могли встигати іспанські каральні загони. Статті Хасінто та Боніфасіо були прості, пристрасні й зрозумілі: вони говорили мовою людей, які жили під тягарем фрайлорської влади, податків і принижень. Під їхнім впливом у містах і селах Центрального Лусону почали множитися місцеві осередки, кожен із власною символічною назвою. Люди приходили ночами, підписували свої імена кров’ю — жест, що мав засвідчити рішучість боротися.

За кілька місяців Катіпунан перетворився з маленького гуртка у рух, що охопив десятки тисяч. До весни 1896 року його лави розрослися до приблизно десяти тисяч учасників — вибухове зростання, якого ніхто, навіть Боніфасіо, не очікував. І хоча «Калаяан» вийшла лише один раз — друкарню швидко вистежили, а типографи встигли її знищити, — свою головну справу вона вже зробила. Слова, на які не зважали в Мадриді, почали працювати в Манілі: вони готували народ до того, що незабаром уже не можна було відкласти.

Назва та символіка

Приклад знаку Катіпунану на бойовому прапорі Тагалозької республіки.

Саме слово «Катіпунан» походить від дієслова tipon — «збирати» або «об’єднувати». Повна назва організації, «Kataastaasang, Kagalanggalang na Katipunan ng mga Anak ng Bayan», означала «Найвищий і Найповажніший союз синів батьківщини» і водночас підкреслювала її першочергове завдання: створити спільноту, здатну діяти як єдине тіло. У цьому сенсі назва була не просто формулою, а натяком на новий тип національної солідарності, що виходила далеко за межі елітарних гуртків попередніх десятиліть.

Символ Катіпунану також промовляв до уяви. На багатьох документах братства малювали знак у вигляді спалаху світла, що виривається з літери «Ka», написаної давнім письмом байбаїн. Цей знак водночас означав «Katipunan» і натякав на інше ключове слово — kalayaan, тобто свободу. Усе це робило назву й символіку Катіпунану не декоративними деталями, а складовою його самосвідомості. Вони стали кодом, який згодом перейняли інші філіппінські рухи.

Цікаві факти

Створене в 1816 році одне з перших товариств декабристів називалося «Товариство істинних і вірних синів Вітчизни».

Абревіатура KKK повністю повторює абревіатуру Ку-Клукс-Клану. Ку-Клукс-Клан 1866-1871 роках був організацією білих південців, які боролися проти військової окупації Півдня і засилля північників ― «саквояжників».

Галерея

• 
  Партизани Катіпунан
• 
  Прапор Катіпунана зразка 1892 року

Література

• TEODORO A. AGONCILLO. A Short History of the Philippines. — The New American Library, Inc, 1969.
• Jim Richardson. The Light of Liberty: Documents and Studies on the Katipunan, 1892−1897. — Ateneo de Manila University Press, 2013. — ISBN 978-971-5508-52-0.
• Губер А. A. Филиппинская республика, 1898 г. и американский империализм. — М., 1961.
• Agoncillo T. The revolt of the masses. The story of Bonifacio and the Katipunan. — Manila, 1956. (англ.)
• Kalaw M. The development of Philippine politics. — Manila, 1926. (англ.)
• Zaide G. The Philippine revolution. — Manila, 1954. (англ.)
• Guerrero Milagros C. Andres Bonifacio and the 1896 revolution. / Emmanuel N. Encarnacion, and Ramon Villegas // Sulyap Kultura. — 1996. — Т. 2. — С. 3-12.
• Cruz Romeo V. Nationalism in 19th Century Manila. // Asian Studies. — 1990. — Вип. 28. — С. 53-69.