Каунаський залізничний міст

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Каунаський залізничний міст
54°52′53″ пн. ш. 23°55′30″ сх. д. / 54.88138900002777376° пн. ш. 23.92500000002777938° сх. д. / 54.88138900002777376; 23.92500000002777938Координати: 54°52′53″ пн. ш. 23°55′30″ сх. д. / 54.88138900002777376° пн. ш. 23.92500000002777938° сх. д. / 54.88138900002777376; 23.92500000002777938
Країна  Литва[1]
Розташування Каунас
Перетинає Німан
Загальна довжина 327 м

Каунаський залізничний міст. Карта розташування: Литва
Каунаський залізничний міст
Каунаський залізничний міст
Каунаський залізничний міст (Литва)
Мапа
CMNS: Каунаський залізничний міст у Вікісховищі

Каунаський залізничний (Зелений) міст (лит. Kauno geležinkelio (Žaliasis) tiltas) — залізничний міст через річку Німан у Каунасі, Литва. Поєднує центральну частину міста з районом Нижня Фреда. Вище за течією знаходиться Панемунський міст, нижче за течією — міст Чюрльоніса. Міст включено до Реєстру культурних цінностей Литовської Республіки, які охороняються державою (код 22215)[2]. Один із найбільших мостів Литви[3].

Історія[ред. | ред. код]

Залізничний міст у 1860-тих роках

Міст зведений у процесі будівництва залізничної лінії від станції Лентварис до прусського кордону (станція Кибартай) залізниці Санкт-Петербург-Варшава, одночасно із Каунаським залізничним тунелем на правому березі річки Німан[4].

Автором проекту був інженер Сезанн (лит. Cézanne)[5][6]. Будівництво велося з квітня 1859 року по 4 лютого 1862 року французькою компанією Ernest Goüin et compagnie. Металеві частини мосту були виготовлені у Франції, а потім доставлені кораблем до Каунаса[7][2]. Ферми середнього прольоту збиралися в майстернях на лівому березі й потім, за допомогою понтонів і гідравлічних домкратів, монтувалися на опори[8]. Решта ферм збиралися на місці за допомогою риштувань[9]. 21 листопада 1861 року було змонтовано останню ферму. Для будівництва конструкцій мосту було використано 2025 т сталі і 2130 т чавуну. Загальна вартість будівництва склала 904 тис. рублів. Перший поїзд перетнув міст 27 лютого 1862 року[6][10].

Проміжні опори складалися з чавунних колон, шириною вгорі 3,22 м, а знизу 3,50 м, зібраних з окремих, з'єднаних між собою болтами чавунних частин[5]. Під час робіт із занурення опор загинув один робітник[8]. Після занурення опори були заповнені гідравлічним бетоном. 2 колони підтримували основну частину споруди, інші дві служили основою для льодорізів із чавуну та заліза[11].

Схема споруджених прольотів: крайні прольоти по 71,48 м, середні — по 78,52 м і два додаткові берегові прольоти довжиною 10,7 м кожен[12]. Висота ферм становила 6,75 м, ширина — 8 м[13][9].

В ніч з 17 на 18 серпня 1915 року два центральних прольоти мосту були підірвані відступаючими російськими військами. Натомість, німці побудовали тимчасовий понтонний міст. У листопаді того ж року силами російських військовополонених і німецьких військових почалося відновлення постійного мосту. Крайні прольоти були укріплені параболічними фермами[14]. 14 квітня 1916 року міст був урочисто відкритий у присутності П. Гінденбурга, Е. Людендорфа та інших німецьких воєначальників[15]. Новий міст отримав офіційну назву Reichsbrücke[14]. У перший рік після ремонту міст був пофарбований свинцево-зеленою фарбою, внаслідок чого отримав назву Зелений залізничний міст[2].

У міжвоєнний період, коли через Німан існував тільки один міст, даний залізничний міст також використовувався в якості автомобільного. Між залізничними коліями було облаштовано смугу для руху гужового транспорту, велосипедистів та автомобілів. Рух вантажівок та автобусів мостом було заборонено[2][14][3].

24 червня 1941 року міст був підірваний за наказом генерала Івана Шльоміна. Восени того ж року він був відновлений німцями. Параболічні ферми були замінені на прямокутні. У такому вигляді міст функціонував до літа 1944 року, коли відступаючі німецькі війська знову його підірвали.

Існуюча на даний час споруда побудована в 1945—1948 роках інженерними військами СРСР[16]. У 1961 році на мосту були облаштовані пішохідні тротуари[3].

У 1996 році міст був внесений до Реєстру культурних цінностей Литви[2]. У 2002 році, після відкриття мосту Чюрльоніса, розташованого на відстані менш ніж 100 м нижче за течією, пішохідний рух залізничним мостом було закрито.

У 2014 році компанією UAB «Švykai» проведено капітальний ремонт мосту. В ході робіт було виконано ремонт та антикорозійний захист металоконструкцій, ремонт залізобетонних конструкцій опор. Роботи проводилися без закриття руху через міст[17].

Конструкція[ред. | ред. код]

Міст металевий, складається із восьми прольотів. Частина конструкцій, які розташовані над поверхнею води, перекривається балочними фермами з паралельними поясами. Бічні прольоти — металеві, клепані, двотаврові балки. Опори монолітні, залізобетонні. Загальна довжина мосту складає 360 м, ширина — 10,35 м[2].

Міст двоколійний, призначений для руху залізничного транспорту. Пішохідний рух через міст заборонено.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. GeoNames — 2005.
  2. а б в г д е Geležinkelio tiltas. Kultūrosvertybių registras (лит.). Kultūros paveldo departamentas prie Kultūros ministerijos. Архів оригіналу за 19 листопада 2016.
  3. а б в Kauno Žaliasis geležinkelio tiltas [Архівовано 29 вересня 2020 у Wayback Machine.]// Architektūros ir urbanistikos tyrimų centras (лит.)
  4. Sinkevičiūtė, 2012, с. 59.
  5. а б Разрез быка моста С.-Петербурго-Варшавской дороги через Неман, у города Ковно, построенного инженером Сезанном (Cézanne 1859 г.)
  6. а б Kebeikis, 2004, с. 29.
  7. Косаковский Г. И. Железные дороги Литвы. — Вильнюс : Мокслас, 1975. — С. 40.
  8. а б Die Eisenbahnbrücke über den Niemen bei Kowno // Zeitschrift für bauwesen. — Berlin : Ernst & Sohn, 1863. — С. 370—378.(нім.)
  9. а б Sinkevičiūtė, 2012, с. 60.
  10. A. Fokas. Kauno tiltai: Geležinkelio // Kauno tiesa. — 1968. — Число 09. — Июнь.
  11. Смесь // Журнал Главного управления путей сообщения и публичных зданий. — СПб., 1862. — № 1 (январь и февраль). — С. 52.
  12. Николаи Л. Ф. Краткие исторические данные о развитии мостового дела в России. — СПб., 1898. — С. 113.
  13. Эрдберг. Описание работ железного моста через реку Неман в Ковно // Журнал Главного управления путей сообщения и публичных зданий. — СПб., 1865. — № 1.
  14. а б в Kebeikis, 2004, с. 31.
  15. Hindenburgo „muterė“ Kaune // Bangos. — Kaunas, 1932. — № 37 (17 травня). — С. 922—923. Архівовано з джерела 24 січня 2021. Процитовано 20 травня 2020.(лит.)
  16. Kebeikis, 2004, с. 33.
  17. UAB „Švykai“: įveikti Žaliojo tilto iššūkiai (лит.). STATYBUNAUJIENOS.LT. 14 квітня 2015. Архів оригіналу за 6 березня 2019.

Література[ред. | ред. код]

  • Aida Sinkevičiūtė. Lietuvos tiltų statybos raida ir architektūros bruožai. — Kaunas, 2012. — 129 с.(лит.)
  • Henrikas Kebeikis. Žvilgsnis į Lietuvos tiltus. — Kaunas : Kopa, 2004.(лит.)

Посилання[ред. | ред. код]