Каховська Ірина Костянтинівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Каховська Ірина Костянтинівна
Kahovskaya tarascha.jpg
І.К.Каховська
Народилася 15 серпня 1898(1898-08-15)
Тараща, Київська губернія
Померла 1 березня 1960(1960-03-01) (61 рік)
Малоярославець, Калузька область
Громадянство СРСР
Діяльність революціонер
Відомий завдяки політична діячка
Партія Партія Справедливості та Розвитку (партія есерів)


Іри́на Костянти́нівна Кахо́вська (*15 серпня 1888, Тараща, Київська губернія — †1 березня 1960, Малоярославець Калузька область) — українська політична діячка, одна з лідерів партії есерів.

Біографія[ред. | ред. код]

Народилася в шляхетній дворянській родині, до тієї ж родини[ru] належать граф Михайло Васильович Каховський та декабрист Петро Григорович Каховський.

Батько Ірини Каховської був землеміром, мати — народною вчителькою.

Каховська виховувалась в петербурзькому Маріїнському інституті благородних дівиць. В 1904 році вступила до історико-філологічного відділення Вищих жіночих (Бестужівських) курсів.

В революційному русі з 1905 року. Протягом певного часу була більшовичкою, з 1906 року член союзу есерів-максималістів. Арештована в квітні 1907 року за участь в бойовій дружині, осуджена до 20 років каторги. На Нерчинській каторзі познайомилася з Марією Спиридоновою, Олександрою Ізмайлович та іншими діячами Партії справедливості та розвитку (ПСР).

В 1914 була переведена до колонії-поселення за амністією. Після лютневої революції 1917 року брала участь в роботі есерівського гуртка в Читі, що стояв на позиціях есерів максималістів та інтернаціоналізму. Була делегатом від Забайкальської області третього з'їзду есерів (травень — червень) та була членом його президії. Працювала секретарем обласного комітету ПСР. Виступала з лекціями та доповідями в партійних клубах Петрограда.

Брала участь у жовтневій революції. Була делегатом 2-го Всеросійського з'їзду рад РСД та членом його президії. Після розколу ПСР була лівою есеркою. Обиралася членом Всеросійського центрального виконавчого комітету 2 — 4 скликань, та завідувала (разом з В. Володарським) його агітово-пропагандним відділом. Виступала на мітингах та лекціях з доповідями (теми «Перспективи революції», «Поточний момент в партії лівих есерів» та іншими). Опублікувала статтю «Хліб та революція» в журналі «Революційна робітниця» (1918, № 1). Під час дискусії стосовно Брестського мирного договору активно виступала за «революційну війну» з Німеччиною. На 2-му з'їзді партії лівих есерів (ПЛСР) була обрана членом ЦК.

В 1918 – завідувала агітаційно–пропагандистським відділом Всеросійського Центрального Виконавчого Комітету.

Після того як ЦК ПЛСР санкціонував «терористичну боротьбу», разом з Борисом Донським та Г. Б. Смілянським увійшла в бойову організацію при ЦК. В червні-липні 1918 року керувала підготовкою терористичного замаху на командуючого окупаційними військами в Україні генерала-фельдмаршала Германа фон Ейхгорна та гетьмана Павла Скоропадського. 30 липня 1918 року терористичний акт проти Ейхгорна був здійснений матросом Донським (якого згодом повісили). В ніч на 2-ге серпня Каховська була арештована, а 12 вересня була засуджена до смертної кари німецьким військово-польовим судом. Очікуючи підтвердження вироку німецьким кайзером, перебувала в німецькій комендатурі при Лук'янівській тюрмі, піддавалась допитам. Після приходу до влади петлюрівської Директорії, була звільнена.

В 1919 керувала в тилу Добровольчої армії підготовкою замаху на генерала Антона Денікіна.

В 1921-му Каховська була арештована радянською владою, після чого півтора роки провела в тюрмі.

В 1922-му – вислана в Середню Азію разом з керівним складом партії есерів.

В 1923-му році в Берліні були видані спогади Каховської під назвою „Справа Ейхгорна та Денікіна”, що увійшли до книги „Шляхи революції”. Щодо мемуарів «Справа Ейхгорна та Денікіна» Ромен Роллан писав:

«Я не підтримую ідею Каховської, але її повість має захоплюючу гуманну (або не гуманну) цінність. Це психологічний документ вищого ґатунку».

В 1930-му Каховську вислали в Уфу разом з М.О. Спиридоновою.

В 1937-му Каховську арештовують разом з іншими висланими членами партії есерів, що перебували в Уфі. Вирок: 10 років виправно-трудових таборів з відбуванням строку на Колимі.

В 1956-му була реабілітована.

З 1955 і до смерті в 1960 році проживала в місті Малоярославець Калузької області.

В 1972-му в Амстердамі була видана автобіографія Каховської під назвою «Уфимська справа. З історії партії та керівників лівих есерів» що увійшла до книги «Політичний щоденник».

Література[ред. | ред. код]

  • Каховська І.К. Справа Ейхгорна та Денікіна: Зі спогадів // Шляхи революції. Берлін, 1923.С.193
  • Каховська І.К. Уфимська справа. З історії партії та керівників лівих есерів // Політичний щоденник. Амстердам, 1972.

Посилання[ред. | ред. код]