Каховська Ірина Костянтинівна

Каховська Ірина Костянтинівна
Народилася	15 (27) серпня 1887 Тараща, Київська губернія, Російська імперія або Тараща, Київська губернія, Російська імперія
Померла	1 березня 1960(1960-03-01) (72 роки) Малоярославець, Калузька область, РРФСР, СРСР ·рак печінки
Країна	СРСР  Російська імперія
Діяльність	революціонерка, перекладачка
Відома завдяки	політична діячка
Alma mater	Women's Pedagogical Instituted
Знання мов	російська
Партія	ПЛСР

Іри́на Костянти́нівна Кахо́вська (15 (27) серпня 1887, Тараща, Київська губернія і Тараща, Київська губернія, Російська імперія — 1 березня 1960(1960-03-01), Малоярославець, Калузька область) — українська революціонерка та перекладачка, одна з лідерів партії есерів.

Біографія

Народилася 15 серпня 1888 року в Таращі в шляхетній дворянській родині, до тієї ж родини належать граф Михайло Васильович Каховський та декабрист Петро Григорович Каховський.

Батько Ірини Каховської був землеміром, мати — народною вчителькою.

Каховська виховувалась в петербурзькому Маріїнському інституті благородних дівиць. У 1904 році вступила до історико-філологічного відділення Вищих жіночих (Бестужівських) курсів.

У революційному русі з 1905 року. Протягом певного часу була більшовичкою, з 1906 року член союзу есерів-максималістів. Арештована у квітні 1907 року за участь в бойовій дружині, осуджена до 20 років каторги. На Нерчинській каторзі познайомилася з Марією Спиридоновою, Олександрою Ізмайлович та іншими діячами партії есерів (ПСР).

У 1914 році переведена до колонії-поселення за амністією. Після лютневої революції 1917 року брала участь в роботі есерівського гуртка в Читі, що стояв на позиціях есерів максималістів та інтернаціоналізму. Була делегаткою від Забайкальської області третього з'їзду есерів (травень — червень) та членкинею його президії. Працювала секретаркою обласного комітету ПСР. Виступала з лекціями та доповідями в партійних клубах Петрограда.

Брала участь у жовтневій революції. Була делегаткою II Всеросійського з'їзду рад РСД та членкинею президії. Після розколу ПСР була лівою есеркою. Обиралася членкинею Всеросійського центрального виконавчого комітету 2-4 скликань, та завідувала (разом з В. Володарським) його агітаційно-пропагандистським відділом. Виступала на мітингах та лекціях з доповідями (теми «Перспективи революції», «Поточний момент в партії лівих есерів» та іншими). Опублікувала статтю «Хліб та революція» в журналі «Революційна робітниця» (1918, № 1). Під час дискусії стосовно Брестського мирного договору активно виступала за «революційну війну» з Німеччиною. На II з'їзді партії лівих есерів (ПЛСР) була обрана членкинею ЦК.

У 1918 році — завідувала агітаційно-пропагандистським відділом Всеросійського Центрального Виконавчого Комітету.

Після того як ЦК ПЛСР санкціонував «терористичну боротьбу», разом з Борисом Донським та Г. Б. Смілянським увійшла в бойову організацію при ЦК. В червні-липні 1918 року керувала підготовкою терористичного замаху на командувача окупаційними військами в Україні генерала-фельдмаршала Германа фон Ейхгорна та гетьмана Павла Скоропадського. 30 липня 1918 року терористичний акт проти Ейхгорна був здійснений матросом Донським (якого згодом повісили). В ніч на 2 серпня Каховська заарештована, а 12 вересня засуджена до смертної кари німецьким військово-польовим судом. Очікуючи підтвердження вироку німецьким кайзером, перебувала в німецькій комендатурі при Лук'янівській тюрмі, піддавалась допитам. Після приходу до влади петлюрівської Директорії звільнена.

У 1919 році керувала в тилу Добровольчої армії підготовкою замаху на генерала Антона Денікіна.

У 1921 році Каховська арештована радянською владою, півтора року провела в тюрмі.

У 1922 році — вислана в Середню Азію разом з керівним складом партії есерів.

У 1923 році в Берліні видані спогади Каховської під назвою «Справа Ейхгорна та Денікіна», що увійшли до книги «Шляхи революції». Щодо мемуарів «Справа Ейхгорна та Денікіна» Ромен Роллан писав:

Я не підтримую ідею Каховської, але її повість має захоплюючу гуманну (або не гуманну) цінність. Це психологічний документ вищого ґатунку.

У 1930 році Ірину Каховську вислали в Уфу разом з М. О. Спиридоновою.

У 1937 році Каховську арештовують разом з іншими висланими членами партії есерів, що перебували в Уфі. Вирок: 10 років виправно-трудових таборів з відбуванням строку на Колимі.

У 1956 році була реабілітована.

З 1955 і до смерті в 1960 році проживала в місті Малоярославець Калузької області.

У 1972 році в Амстердамі була видана автобіографія Ірини Каховської під назвою «Уфимська справа. З історії партії та керівників лівих есерів», що увійшла до книги «Політичний щоденник».

Література

• Каховская И. К. Дело Эйхгорна и Деникина: из воспоминаний // Пути революции. — Берлин, 1923. — С. 193. (рос.)
• Каховская И. К. Уфимское дело. Из истории партии и руководителей левых эсеров. Автобиография // Политический дневник. — Амстердам, 1972. — № 63. (рос.)

Посилання

• Каховська Ірина Костянтинівна — біографія [Архівовано 28 серпня 2008 у Wayback Machine.] (рос.)
• Жанна д'Арк з сибірських колодниць [Архівовано 31 січня 2011 у Wayback Machine.] (рос.)
• Найгучніший терористичний акт періоду української революції.
• Каховская Ирина - деятель партии эсеров^{[недоступне посилання з липня 2019]}