Каценелінбойген Арон Йосифович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Каценелінбойген Арон Йосифович
Народився 2 вересня 1927(1927-09-02)
Ізяслав, Кам'янець-Подільська область, Українська СРР, СРСР
Помер 30 липня 2005(2005-07-30) (77 років)
Вест-Орандж, Ессекс, Нью-Джерсі, США
Країна  СРСР
 США
Діяльність економіст
Alma mater Російський економічний університет імені Плеханова
Заклад Економічний факультет Московського державного університету імені Ломоносоваd
Науковий ступінь доктор економічних наук[d]
Аспіранти, докторанти Vladimir Danilovd

Арон Йосипович Каценелінбойген (2 вересня 1927, Ізяслав, Українська РСР — 30 червня 2005, Вест Орандж, Нью-Джерсі) — радянський і американський економіст, філософ і публіцист. Доктор економічних наук (1966), професор (Центральний економіко-математичний інститут, 1966; МДУ, 1970; Вортонська школа бізнесу Пенсільванського університету, 1978). Відомий перш за все працями в ділянці теорії прийняття рішень і системи оптимального функціонування економіки (СОФЕ).[1][2]

Життєпис[ред. | ред. код]

Арон Каценелінбойген народився в Ізяславі (нині Хмельницька область України) в родині Йосипа Ісааковича Каценелінбойгена, що походив із відомого рабинського роду, предки якого були когенами. 1931 року його сім'я переїхала в Новоград-Волинський Житомирської області, а в 1935 році — в Ростокіне (тоді передмістя Москви). Тут він продовжив розпочате в Ізяславі навчання в російській школі (до того його єдиною мовою був їдиш). У чотирнадцятирічному віці, перебуваючи з матір'ю — Ідою Гершівною Фельдман — в евакуації в Узбекистані, закінчив восьмий клас середньої школи і 1942 року вступив у Самаркандський інститут народного господарства, а в 1945 році перевівся у Московський державний економічний інститут, який закінчив 1946 року (у віці 19 років). Залишившись там само в аспірантурі, займався проблемами організації праці при автоматизації виробничих процесів. З 1949 року працював інженером на московському заводі «Калібр».

Перші наукові праці[ред. | ред. код]

Перші наукові праці опублікував 1950 року, в тому числі кілька брошур у картотеці інституту техніко-економічної інформації при Держплані СРСР («Розрахунок нормативів заділів у цехах масово-потокового виробництва», «Метод розрахунку тривалості виробничого циклу в цехах масово-потокового виробництва») та першу наукову статтю в журналі «Вісник машинобудування» (№ 9 за 1950 рік). У тому ж році звільнений із заводу «Калібр» і пізніше прийнятий на роботу спеціалістом із праці на Челябінському заводі вимірювальних інструментів, а після повернення в Москву — заступником начальника ПДБ на завод «Фрезер». У 1951—1956 роках був консультантом у міських бібліотеках Москви, викладачем ПТУ, молодшим науковим співробітником НДІ кераміки і Московського авіаційного інституту.

Кар'єра радянського економіста[ред. | ред. код]

З 1956 року працював в Інституті економіки АН СРСР, де займався проблемами економічної ефективності автоматизації.[3][4][5][6] 1957 року захистив кандидатську дисертацію на тему «Матеріальне стимулювання — найважливіший засіб подальшого підвищення продуктивності праці, поліпшення якості та зниження собівартості продукції»[7], а в 1966 — докторську[8]. Керував відділом комплексних систем у Центральному економіко-математичному інституті (ЦЕМІ)[9], з 1970 — професор МДУ.[10][11]

У США[ред. | ред. код]

У жовтні 1973 емігрував у США, в наступному році приєднався до відділення економічних наук Пенсільванського університету, де в 1978 став професором Вортонської школи бізнесу, а з 1987 — відділення теорії прийняття рішень.[12] У 1985—1986 роках завідував кафедрою наук про суспільні системи (Department of Social Systems Sciences) цього університету.[13] Після виходу на пенсію в 2004 році отримав звання почесного професора (professor emeritus) Вортонської школи бізнесу. Серед іншого, відомий розробкою теорії схильностей[en]. В останні роки життя видав низку робіт з еволюційних і естетичних методів в економіці, економічної історії СРСР, а також праць мемуарного і публіцистичного характеру англійською та російською мовами.[14][15][16] Широкої слави в середовищі російських економістів зажила його праця «Кольорові ринки і радянська економіка», де він уперше подав докладний аналіз тіньової економіки в СРСР[17]. Гадав, що тіньова економіка є закономірною частиною соціалістичної економіки.

Сім'я[ред. | ред. код]

  • Дружина — Євгенія Каценелінбойген (уроджена Габіна), філолог[18].
    • Сини: Григорій Каценелінбойген і художник Олександр Каценелінбойген, обидва — випускники Пенсільванського університету.[19]

Твори російською мовою[ред. | ред. код]

  • Калькулирование себестоимости продукции при автоматизации производства (с К. И. Клименко). Москва: Госфиниздат, 1959.
  • Экономическая эффективность комплексной механизации и автоматизации в машиностроении (с К. И. Клименко). Москва: Госпланиздат, 1960.
  • Технический прогресс и повышение квалификации рабочих (в монографии «Подъём культурно-технического уровня советского рабочего класса», стр. 75—110). Москва: Соцэкгиз, 1961.
  • Об одной экстремальной задаче оперативного планирования (с Л. И. Смоляром). М.: АН СССР, 1961.
  • Математические методы в технико-экономических расчётах (с Л. И. Смоляром). М.: АН СССР, 1961. — 256 с.
  • Методологические вопросы оптимального планирования социалистической экономики (с Ю. В. Овсиенко и Е. Ю. Фаерманом). М.: ЦЭМИ АН СССР, 1966.
  • Основы экономико-математического моделирования (с Ю. В. Овсиенко и Е. Ю. Фаерманом). Серия «Теоретические вопросы оптимального функционирования социалистической экономики». Москва: Знание, 1967.
  • Некоторые методологические вопросы оптимального функционирования социалистической экономики (с Ю. В. Овсиенко и Е. Ю. Фаерманом). Новосибирск: ЦЭМИ АН СССР, 1967.
  • Оптимальность и товарно-денежные отношения (с И. Л. Лахманом и Ю. В. Овсиенко). Москва, 1969.
  • Методологические проблемы управления сложными системами. Серия «Проблемы методологии системного исследования». М.: Мысль, 1970.
  • Воспроизводство и экономический оптимум (с С. М. Мовшовичем и Ю. В. Овсиенко). Москва: Наука, 1972.
  • Цветные рынки и советская экономика [Архівовано 23 вересня 2016 у Wayback Machine.]. 1977. // Журнал «Экономическая теория преступлений и наказаний» № 4
  • Россия: проблемы и противоречия (с Петром Межирицким). Приложение к ежегоднику «Побережье». The Coast, 1993. — 87 с.
  • Советская политика и экономика. В 3-х книгах. Бенсон (Вермонт): Чалидзе, 1988.
  • Воспоминания: О Времени. О Людях. О Себе. Schuylkill Haven, PA: Hermitage Publishers, 2007. — 522 p. 2007 ISBN 1-55779-160-0 (рос.)

Книжки англійською мовою[ред. | ред. код]

  • L. V. Kantorovich, a scientist and a man. Issue 385 of Discussion paper Wharton School. Department of Economics, University of Pennsylvania, 1977.
  • Studies in Soviet economic planning. White Plains (New York): M. E. Sharpe, 1978. 229 p. ISBN 0-87332-112-X
  • Soviet Economic Thought and Political Power in the U.S.S.R. Серия: Pergamon policy studies on the Soviet Union and Eastern Europe. Elsevier, 1979. ISBN 978-0-08-022467-1 ISBN 0-08-022467-9
  • Movshovich, S. M. (co-author) Ovsienko, Iu. V. (co-author) Basic Economics and Optimality. Seaside: Intersystems Publications, 1987. — 225 p. ISBN 978-0-914105-40-4
  • Vertical and Horizontal Mechanisms as a System Phenomenon. Seaside: Intersystems Publications, 1988.
  • Selected Topics in Indeterministic Systems. Серия: Systems Inquiry Series. Intersystems Publications, 1989.
  • The Soviet Union: Empire, Nation, and System. Transaction Publishers, 1991. — 491 p. ISBN 978-0-88738-332-8 ISBN 0-88738-332-7
  • Indeterministic Economics. New York: Praeger Publishers, 1992. ISBN 0-275-94143-4 ISBN 978-0-275-94143-7
  • A Trapezoidal Corporation. Wharton School, SEI Center for Advanced Studies in Management, 1995. — 78 p.
  • Evolutionary Change: Toward a Systemic Theory of Development and Maldevelopment. Серия: The World Futures General Evolution Studies. CRC Press, 1997. ISBN 90-5699-529-4 ISBN 978-90-5699-529-4
  • The Concept of Indeterminism and Its Applications: Economics, Social Systems, Ethics, Artificial Intelligence and Aesthetics (полный текст в сети). Westport: Greenwood Publishing Group, 1997.
  • A Conceptual Understanding of Beauty. Серия: Problems in Contemporary Philosophy, том 53. Edwin Mellen Press, 2003. ISBN 0-7734-6718-1 ISBN 978-0-7734-6718-7
  • The Soviet Union: 1917—1991. Transaction Publishers, 2009. ISBN 978-1-4128-0870-5

Література[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Dev Verma «Decision Making Style: Social and Creative Dimensions» (стр. 26—28)
  2. ↑ Интервью с В. И. Даниловым[недоступне посилання з червня 2019]
  3. ↑ Pekka Sutela «Market Socialism Or the Restoration of Capitalism?» (стр. 75—76): Огляд ранніх концепцій А. Каценелінбойгена
  4. ↑ Economic Thought and Economic Reform in the Soviet Union (стр. 43—45)
  5. ↑ Что такое стратегический маркетинг? (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 2 квітня 2015. Процитовано 18 лютого 2018.
  6. ↑ Системы оптимального функционирования экономики. Архів оригіналу за 3 квітня 2018. Процитовано 18 лютого 2018.
  7. ↑ Каталог РНБ. Архів оригіналу за 13 жовтня 2018. Процитовано 18 лютого 2018.
  8. ↑ Каталог РНБ. Архів оригіналу за 13 жовтня 2018. Процитовано 18 лютого 2018.
  9. ↑ Владимир Иванович Данилов. Архів оригіналу за 5 вересня 2017. Процитовано 18 лютого 2018.
  10. ↑ Владимир Шляпентох «Арон Каценелинбойген» [Архівовано 23 січня 2018 у Wayback Machine.] «Слово\Word» 2006, № 50
  11. ↑ История кафедры математических методов анализа экономики МГУ [Архівовано 13 жовтня 2018 у Wayback Machine.]: на кафедрі математичних методів аналізу економіки МДУ вів курс «Теорія оптимального функціонування соціалістичної економіки».
  12. ↑ Dr. Katsenelinboigen, Wharton [Архівовано 19 листопада 2017 у Wayback Machine.] Almanac September 6, 2005 Volume 52 Number 2 (англ.)
  13. ↑ University of Pennsylvania Almanac. Архів оригіналу за 19 листопада 2017. Процитовано 18 лютого 2018.
  14. ↑ Вера Зубарева. Памяти Арона Каценелинбойгена [Архівовано 19 лютого 2018 у Wayback Machine.] «Слово\Word» 2006, № 50
  15. ↑ V. Ulea «A Concept of Dramatic Genre and the Comedy of a New Type» (стр. 94—95): Огляд концепції свободи вибору в роботах А. Каценелінбойгена
  16. ↑ Шахматы (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 17 травня 2018. Процитовано 18 лютого 2018.
  17. ↑ Михаил Козырев «Подпольные миллионеры: вся правда о частном бизнесе в СССР». Архів оригіналу за 24 червня 2016. Процитовано 18 лютого 2018.
  18. ↑ Ірина Роднянська «Воспоминания об Ароне Каценелинбойгене» [Архівовано 13 жовтня 2018 у Wayback Machine.]
  19. ↑ Alex Katsenelinboigen. Shows and Exhibitions. Архів оригіналу за 13 жовтня 2018. Процитовано 18 лютого 2018.

Посилання[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Генеалогія та некрополістика
Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Каценелінбойген_Арон_Йосифович&oldid=40714567