Перейти до вмісту

Квади

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Квади

Квади на північ від середнього Дунаю (мапа Європи в 125)
Історичний періодСтародавній світ Редагувати інформацію у Вікіданих

Квади (лат. Quadi) — західногерманське плем'я з групи свевів, що жило в I ст. до н. е. вздовж Майна, а з початку н. е. до VI століття н. е. на північ від середньої течії Дунаю, а також по верхів'ях Ельби та Одеру — на території нижньої Австрії, Моравії, Західної Словаччини та Північної Угорщини.

Територія

[ред. | ред. код]
Розселення квадів

Квади спочатку жили поблизу річки Морава, на південному заході Словаччини, у південній Моравії та північно-східній Нижній Австрії[1]. Проте їхнє населення, можливо, розділене на дві окремі держави, пізніше стало більш концентруватися на схід від Малих Карпат, на території сучасної Словаччини, і зрештою вони поширилися аж до Ваца в сучасній Угорщині[2]. На піку свого розвитку їхнє королівство, можливо, також простягалося на захід до сучасної Чехії[3]. З часом східні кваді стали важливим культурним мостом між римлянами, сарматами та більш віддаленими народами на півночі та сході[4].

Пліній висловив сумнів щодо того, чи межа між язигами з одного боку та свевами та королівством Ваннія з іншого була річкою Моравою чи «Дурією», річкою, яку вже неможливо чітко визначити[5]. Географ II століття Птолемей подібним чином розмістив квадів на межі Германії, визначивши «Сарматські гори» як кордон, який, на його думку, проходив у північно-східному напрямку від крутого повороту Дунаю до «верхів'я Вісли»[6].

Історія

[ред. | ред. код]

Припускають, що квади оселилися в сучасній Моравії приблизно в той самий час, коли маркомани оселилися в сусідній Богемії[7][8]. Також можливо, що назва «квади» була новою, але та сама група раніше називалася «свебами» в римських записах. Римляни перемогли групу під назвою свеби після того, як вони перемогли маркоманів у 9 році, і деякі вчені припускають, що це були квади[9]. Страбон, який писав близько 23 року, здається, написав найдавнішу згадку про квадів[10]. Але саме Тацит є першим автором, який чітко згадує квадів у стародавніх записах[11].

Інша можливість полягає в тому, що квади переселилися в Богемію раніше за маркоманів. Цю ідею підтверджують археологічні дані про те, що ельбські германці жили в регіоні ще до поразки маркоманів[12]. Археологічні дані, залишені квадами та маркоманами, схожі, що ускладнює визначення кордонів між ними, але вони підтверджують, що обидва народи мали значну частину своєї матеріальної культури з ельбськими германцями на півночі, які жили поблизу центральної річки Ельба та Заале[13]. Археологічна матеріальна культура, яка об'єднує ці групи та відрізняє їх від попередніх кельтських мешканців, називається «горизонтом Гросромштедта»[14]. На неї вплинула давніша ясторфська культура регіону Ельба й пшеворська культура зі сходу, з території сучасної Польщі[15].

Є докази того, що маркомани та квади прибули на цю територію після того, як старе населення бойїв вже значно скоротилося. Тацит стверджував, що вони вигнали бойїв і завоювали їхню країну завдяки хоробрості[16]. Квади в часи короля Ваннія були союзниками маркоманів, входили до складу царства Маробода. Коли Маробода було повалено близько 18 року Катуальдою, якого у свою чергу, переміг король гермундурів Вібілієм. Підданих Марободу та Катуальди римляни переселили в район поблизу Дунаю, між річками Морава та Кус, і передали під контроль Ваннія. Існують припущення, що римляни навмисно намагалися створити буферну державу[17]. Територія, де Ванній правив над маркоманами-вигнанцями, зазвичай вважається окремою державою, відмінною від самого королівства квадів. Річка Кус не була точно ідентифікована. Втім словацькі археологічні дослідження вказують на розташування центральної території королівства Ваннія на родючих південно-західних словацьких низовинах навколо Трнави, на схід від Малих Карпат[18]. Ванній особисто скористався новою ситуацією і став дуже багатим і непопулярним. Зрештою, він сам був повалений Вібілієм та гермундурами разом із сусідніми лугіями у 50/51 році.

Королівство розділили небожи переможеного короля — Вангіон і Сідон, що визнали зверхність Римської імперії[19]. Ванній втік зі своїми послідовниками через Дунай, де їм були призначені землі в римській Паннонії. Це поселення переконливо пов'язане з германськими знахідками I століття в Бургенланді, на захід від озера Нойзідлер-Рідж, у межах римської Паннонії[20][21]. Згодом квадські вояки брали участь у другій битві при Бедріакумі під командуванням Сідо та Італіка, сина Вангіона, у 69 році в Кремоні в Італії. Тацит повідомляв наприкінці I століття, що германці-оси та кельти-котини платили данину квадам[22].

Незважаючи на періодичні напружені стосунки, квади мали відносно стабільні стосунки з римлянами як клієнтською державою протягом цього періоду, але вони були перервані за часів імператора Доміціана, після того, як квади та маркомани відмовилися допомогти у війні проти даків. Доміціан відреагував, увійшовши до Паннонії, щоб розпочати війну, убив мирних посланців, яких йому послали, але потім був розбитий маркоманами. Ця кампанія називалася війною проти свевів, або свевів та сарматів, або маркоманів, квадів та сарматів. Потім стосунки знову стабілізувалися за часів імператора Нерви[23][24].

У 150-х роках квади стали зазнавати тиску лангобардів й обіїв, що рухалися до Дунаю. У 166—180 роках брали участь у маркоманській війні з Римом. У 169 році маркомани та квади очолювали переправу через Дунай та атаку на саму Італію. Вони зруйнували Опітергіум (сучасний Одерцо) та взяли в облогу важливе місто Аквілею, але не змогли його захопити. Квади, втративши свого короля, оголосили, що не затвердять обраного наступника Фуртія без схвалення імператорів Марка Аврелія і Луція Вера[25]. Квадів було заспокоєно, і в 171 році вони погодилися вийти зі своєї коаліції, повернувши дезертирів та 13 000 військовополонених. Вони надали коней та худобу як військові контрибуції та пообіцяли не пропускати маркоманів чи язигів через свою територію. До 173 року квади знову повстали та вигнали свого схваленого Римом царя Фуртія, якого замінив Аріогез[26][27]. У великій битві між 172 і 174 роками римські війська були майже розбиті, поки раптова злива не дозволила їм перемогти квадів[28]. До 175 року кіннота маркоманів, наристів та квадів як «союзників» Риму була змушена вирушити на Близький Схід, а в 176 році Марк Аврелій та його син Коммод здобули тріумф як переможці над Германією та Сарматією[29].

У новій кампанії квади зазнали поразки від римлян, їх землі перебували під окупацією до 180 року. Тут розташовувалося 20 тис. римських легіонерів. Римляни навіть блокували гірські перевали, щоб вони не могли мігрувати на північ, щоб жити з семнонами. Марк Аврелій розглядав можливість створення нової імперської провінції під назвою Маркоманія[30].

Близько 214/215 року через набіги на Паннонію імператор Каракалла запросив на зустріч короля квадів Гаіобомаром, а потім стратив його[31]. За часів імперітора Філіппа Араба квади потрапили під владу готів. Разом з тим відомо, що квади в союзі з сараматами з середини III ст. почали напади на межі Римської імперії. У 283-284 роках відбулася успішна римська кампанія проти квадів, проте останні знову згадуються серед нападників у 285 році. На тривалий час квадів було заспокоєно лише за часів Діоклетіана[32].

У першій половині IV століття є свідчення того, що квади налагодили кращі стосунки з римлянами. Їхній регіон впливу поширювався вниз по Дунаю аж до сучасного Будапешта. У 357—358 роках у відповідь на напади імператор Констанцій II завдав квадам поразок, змусивши їх та сарматів визнати свою зверхність. Надалі Валентиніан I провів велику частину свого царювання у захисті кордону на Рейні від змішаних орд сарматів, готів, і квадів під проводом Габінія, який був убитий за столом переговорів римлянином Марцелліном, сином префекта Галлії, Максиміана. Валентініан помер у 375 році після того, як прийняв депутацію квадів для обговорення договору. Нахабна поведінка варварів так розлютила імператора, що він помер від інсульту.

380 року за словами Амміана, регіон маркоманів та квадів був серед перших, які постраждали від «дикої орди невідомих народів, вигнаних з їхніх осель раптовим насильством», ймовірніше це були готи[33]. Частину останніх на чолі із Алафеєм та Сафраксом було поселено в Паннонії, поблизу батьківщини квадів[34]. Незрозуміло, як квади відреагували на зміну ситуації, але їхнє ім'я більше не згадується в записах цього регіону. Однак ймовірно, що багато хто перейшов на римську територію, тоді як інші брали участь у великих переміщеннях народів, які відбувалися по обидва боки Дунаю. Після смерті імператора Феодосія I у 395 році Єронім Стридонський перерахував маркоманів і квадів разом з кількома східними народами, які спричиняли спустошення в римських провінціях, що простягалися від Константинополя до Юлійських Альп, включаючи Далмацію, та всі провінції Паннонії[35].

Остання згадка про квадів як про окремий народ міститься в іншому листі Єроніма від 409 року. Він перераховує їх першими серед народів, які на той час вдерлися до Галлії[36]. Ці квади раніше увійшли до Галлії під час великого та скоординованого переправлення через Рейн за участю вандалів та аланів, яке традиційно датують 31 грудня 406 року[37].

Хоча немає прямих сучасних доказів того, що квади продовжували існувати як піддані Аттіли під своєю старою назвою, століттями пізніше Павло Діакон перерахував їх серед підданих народів, до яких Аттіла міг звернутися[38].

Поширена гіпотеза полягає в тому, що ці квади змінили свою назву на свеви, більше ніколи не використовували стару назву, а потім координували свої дії з вандалами та аланами, щоб завоювати Іспанію[39]. Ця частина квадів разом з вандалами переселилася в Іспанію, заснувавши на північному заході Піренейського півострова своє королівство та ставши федератами Риму. Їхній король Хермерих присягнув Риму у 410 році. У 585 королівство було завойовано вестготами. В Іспанії квадів іноді називають квад-свеви, а їхнє королівство — свевським.

Устрій

[ред. | ред. код]

У I ст. держави квадів описують з прив'язою до імені їх короля. З IV ст. стосовно політичного ладу квадів римляни стали використовувати термін «царство квадов» (Quadorum regna)[40]. При цьому відомо лише одне «царство» квадів, що може свідчити про гіпотетичну наявність верховного правителя та більшу стійкість об'єднання квадів у другій половині IV ст. в порівнянні з І ст.

Серед квадів було кілька ватажків. Описуючи посольство квадів до Констанції, Амміан Марцеллін згадує кілька типів лідерів квадів — король, королевич (filius regis), очільники окремої групи чи клана (subregulus), вища знать («procerum gentis), шляхта і судді (optimates et iudices)[41]. Часто титул короля успадковували від батька до сина, або від стрийка до небожа.

Королі

[ред. | ред. код]

Військо

[ред. | ред. код]

Вояки короля Ваннія описані як піхота, але він також використовував кінноту язигів (як союзників чи найманців). У II ст. відомо про квадів-вершників. Під впливом сарматів квади більше звикли до дій верхи у IV ст, про що повідомляє Амміан Марцеллін[42]. У цей період у квадів були схожі обладунки на сарматів, «краще пристосовані до розбійництва, ніж до відкритої війни, мали дуже довгі списи та панцирі, зроблені з гладких і полірованих шматків рогу, прикріплені, як луска, до лляних сорочок». У них були «швидкі та слухняні коні», і зазвичай у них було більше одного, «щоб обмін підтримував силу їхніх коней, а їхня свіжість відновлювалася чергуванням періодів відпочинку»[43].

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Hofeneder 2003, p. 625
  2. ↑ Kolník 2003, pp. 631–632
  3. ↑ Kolník 2003, p. 632
  4. ↑ Kolník 2003, pp. 636–637
  5. ↑ Hofeneder 2003, p. 628
  6. ↑ Bochnak, Tomasz (2021), "Cum grano salis, or about the Anartophracti in the Słonne Mountains", Acta Archaeologica Carpathica, 56: 309–334
  7. ↑ Hofeneder, Andreas (2003), "Quaden § 2. Historisches", in Beck, Heinrich; Geuenich, Dieter; Steuer, Heiko (eds.), Reallexikon der Germanischen Altertumskunde, vol. 23 (2 ed.), De Gruyter, p. 627
  8. ↑ Kolník, Titus (2003), "Quaden § 3. Historische Angaben und archäologischer Hintergrund", in Beck, Heinrich; Geuenich, Dieter; Steuer, Heiko (eds.), Reallexikon der Germanischen Altertumskunde, vol. 23 (2 ed.), De Gruyter, p. 631
  9. ↑ Hofeneder 2003, p. 625
  10. ↑ Hofeneder (2003, p. 625)
  11. ↑ Hofeneder (2003, pp. 625, 627)
  12. ↑ Droberjar, Eduard (2018), "The Emergence of the Suebi and Further Developments in Bohemia", In tempore sueborum. El tiempo de los Suevos en la Gallaecia (411–585). El primer reino medieval de Occidente, Volumen de estudios, pp. 35–44
  13. ↑ Kolník 2003, p. 636
  14. ↑ Steuer, Heiko (2021), "Germanen" aus Sicht der Archäologie. Neue Thesen zu einem alten Thema, Ergänzungsbände zum Reallexikon der Germanischen Altertumskunde, vol. 125, De Gruyter, p. 1008
  15. ↑ Beneš, Zdeněk; Bursák, Daniel (2017), "Plaňany-Group in Bohemia. Three case studies with an emphasis on ceramics", in Michałowski; Teska; Niedzielski; Żółkiewski (eds.), Settlements Pottery of the pre-Roman Iron Age in Central European Barbaricum – new research perspectives, Poznań
  16. ↑ Hofeneder (2003, pp. 625, 627)
  17. ↑ Hofeneder 2003, p. 628
  18. ↑ Hofeneder 2003, p. 629
  19. ↑ Hofeneder (2003, pp. 628–629)
  20. ↑ Hofeneder (2003, p. 629)
  21. ↑ Kolník (2003, p. 632)
  22. ↑ Tacitus, Germania, 28, 43
  23. ↑ Kolník (2003, pp. 632–633)
  24. ↑ Kehne, Peter (2001), "Markomannenkrieg § 1. Historisches", in Beck, Heinrich; Geuenich, Dieter; Steuer, Heiko (eds.), Reallexikon der Germanischen Altertumskunde, vol. 19 (2 ed.), De Gruyter, p. 295
  25. ↑ Kehne 2001, pp. 310–311
  26. ↑ Kehne 2001, pp. 311–312
  27. ↑ Kolník 2003, p. 633
  28. ↑ Israelowich, I. (2008) "The Rain Miracle of Marcus Aurelius: (Re-)Construction of Consensus," Greece & Rome 55 (1): 85
  29. ↑ Kehne 2001, pp. 311–312
  30. ↑ Kehne 2001, p. 313
  31. ↑ Kolník (2003, p. 634)
  32. ↑ Kolník 2003, p. 634
  33. ↑ Ammianus 31.4
  34. ↑ Kulikowski, Michael (2007), Rome's Gothic Wars: From the Third Century to Alaric, Key Conflicts of Classical Antiquity, Cambridge University Press, pp. 152–153
  35. ↑ Jerome's Letters 60.16.2 f.
  36. ↑ Kolník (2003, p. 636)
  37. ↑ Wolfram, Herwig (1997), The Roman Empire and Its Germanic Peoples (translation of 1990 German ed.), University of California Press, pp. 160–162
  38. ↑ Paulus Diaconus, Historia Romana, 14.2
  39. ↑ Steinacher, Roland (2017), Rom und die Barbaren. Völker im Alpen- und Donauraum (300-600), Kohlhammer Verlag, p. 111
  40. ↑ Amm. Marc. XVII. 12. 9
  41. ↑ Amm. Marc. XVII. 12. 21
  42. ↑ Kolník (2003, p. 635)
  43. ↑ Ammianus, History, 17

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Квади&oldid=47979345