Квазі-зоря

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Квазі-зоря (її ще називають зорею чорної діри) — це гіпотетичний тип надзвичайно масивної зорі, яка, можливо, існувала дуже рано в історії Всесвіту. На відміну від сучасних зір, джерелом енергії яких є ядерний синтез у їх ядрах, енергія квазі-зорі надходить від матеріалу, що падає на чорну діру в її центрі.[1]

Порівняння розмірів квазі-зорі порівняно з кількома відомими зорями-гігантами, включаючи також найбільші відомі зорі.

Опис[ред. | ред. код]

Передбачається, що квазі-зірка утворилася, коли ядро великої протозорі колапсує в чорну діру під час її утворення, а зовнішні шари зорі були досить масивні, щоб поглинути отриманий сплеск енергії, без викиду в міжзоряне середовище (як це відбувається у сучасних наднових). Маса такої зорі повинна була становити не менше 1000 мас Сонця.[1] Ці зорі, можливо, також були утворені, коли гало темної матерії притягнуло величезну кількість газу за допомогою гравітації, у ранньому Всесвіті, що може утворювати надмасивні зорі масою у десятки тисяч сонячних мас.[2][3] Такі великі зорі могли сформуватися лише на початку історії Всесвіту до того, як водень та гелій були забруднені більш важкими елементами; таким чином, вони, можливо, були дуже масивними зорями населення III.

Після того, як чорна діра формується в ядрі протозорі, вона продовжуватиме генерувати велику кількість променистої енергії від падіння додаткового зоряного матеріалу. Ця енергія протидіяла б силі сили тяжіння, створюючи рівновагу, подібну до тієї, яка підтримує сучасні зорі на основі синтезу.[4] Прогнозується, що квазі-зоря мала максимальний термін життя близько 7 мільйонів років[5] протягом якого чорна діра в ядрі виросла б приблизно до 1000-10 000 мас Сонця.[1] Ці чорні діри середньої маси були запропоновані як джерело надмасивних чорних дір сучасної епохи. Прогнозується, що квазі-зорі мали температуру поверхні обмеженою приблизно 4 000 K (3 730 °C), але діаметром приблизно 10 мільярдів км (66,85 а.о.) або в 7187 разів більше, ніж діаметр Сонця, і кожна з них випромінювала б стільки ж світла, як і маленька галактика.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Battersby, Stephen (29 November 2007). Biggest black holes may grow inside 'quasistars'. NewScientist.com news service. 
  2. Yasemin Saplakoglu (September 29, 2017). Zeroing In on How Supermassive Black Holes Formed. Scientific American. Процитовано April 8, 2019. 
  3. Mara Johnson-Goh (November 20, 2017). Cooking up supermassive black holes in the early universe. Astronomy. Процитовано April 8, 2019. 
  4. Begelman, Mitch; Rossi, Elena; Armitage, Philip (2008). Quasi-stars: accreting black holes inside massive envelopes. MNRAS 387 (4): 1649–1659. Bibcode:2008MNRAS.387.1649B. arXiv:0711.4078. doi:10.1111/j.1365-2966.2008.13344.x. 
  5. Schleicher, Dominik R. G.; Palla, Francesco; Ferrara, Andrea; Galli, Daniele; Latif, Muhammad (25 May 2013). Massive black hole factories: Supermassive and quasi-star formation in primordial halos. Astronomy & Astrophysics 558: A59. Bibcode:2013A&A...558A..59S. arXiv:1305.5923. doi:10.1051/0004-6361/201321949.