Квазізоря

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Квазі-зоря)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Квазізоря (її ще називають зорею чорної діри) — це гіпотетичний тип надзвичайно масивних зір, які, можливо, існували дуже рано в історії Всесвіту. На відміну від сучасних зір, джерелом енергії яких є ядерний синтез у їх ядрах, енергія квазізорі надходить від матеріалу, що падає на чорну діру в її центрі[1].

Порівняння розмірів квазізорі порівняно з кількома відомими зорями-гігантами, включаючи також найбільші відомі зорі.

Опис[ред. | ред. код]

Вважається, що квазізоря утворюється, коли ядро великої протозорі колапсує в чорну діру під час її утворення, а зовнішні шари зорі були досить масивні, щоб поглинути отриманий сплеск енергії, без викиду в міжзоряне середовище (як це відбувається в сучасних наднових). Маса такої зорі повинна була становити не менше 1000 мас Сонця[1]. Такі зорі, можливо, також утворювалися, коли гало темної матерії притягувало величезну кількість газу за допомогою гравітації, у ранньому Всесвіті. У такий спосіб можуть утворюватися надмасивні зорі масою в десятки тисяч сонячних мас[2][3]. Такі великі зорі могли сформуватися лише на початку історії Всесвіту — ще до того, як водень та гелій були забруднені важчими елементами; таким чином, вони, можливо, були дуже масивними зорями населення III.

Після того як чорна діра формується в ядрі протозорі, вона продовжуватиме генерувати велику кількість променистої енергії від падіння додаткового зоряного матеріалу. Ця енергія протидіяла б силі сили тяжіння, створюючи рівновагу, подібну до тієї, яка підтримує сучасні зорі на основі термоядерного синтезу[4]. Прогнозується, що квазізоря мала максимальний термін життя близько 7 мільйонів років[5], протягом якого чорна діра в ядрі виросла б приблизно до 1000—10 000 мас Сонця[1]. Ці чорні діри середньої маси були запропоновані як джерело надмасивних чорних дір сучасної епохи. Прогнозується, що квазізорі мали температуру поверхні обмеженою приблизно 4000 К (3730 °C) і діаметр приблизно 10 мільярдів км (66,85 а. о.) або в 7187 разів більше, ніж діаметр Сонця, і кожна з них випромінювала б стільки ж світла, як невелика галактика.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Battersby, Stephen (29 листопада 2007). Biggest black holes may grow inside 'quasistars'. NewScientist.com news service. Архів оригіналу за 30 Травня 2015. Процитовано 23 Лютого 2020. 
  2. Yasemin Saplakoglu (29 вересня 2017). Zeroing In on How Supermassive Black Holes Formed. Scientific American. Архів оригіналу за 4 Травня 2020. Процитовано 8 квітня 2019. 
  3. Mara Johnson-Goh (20 листопада 2017). Cooking up supermassive black holes in the early universe. Astronomy. Архів оригіналу за 12 Березня 2020. Процитовано 8 квітня 2019. 
  4. Begelman, Mitch; Rossi, Elena; Armitage, Philip (2008). Quasi-stars: accreting black holes inside massive envelopes. MNRAS 387 (4): 1649–1659. Bibcode:2008MNRAS.387.1649B. arXiv:0711.4078. doi:10.1111/j.1365-2966.2008.13344.x. 
  5. Schleicher, Dominik R. G.; Palla, Francesco; Ferrara, Andrea; Galli, Daniele; Latif, Muhammad (25 травня 2013). Massive black hole factories: Supermassive and quasi-star formation in primordial halos. Astronomy & Astrophysics 558: A59. Bibcode:2013A&A...558A..59S. arXiv:1305.5923. doi:10.1051/0004-6361/201321949.