Кваме Нкрума

Кваме Нкрума Francis Nwia Kofie Kwame Nkru-mah
1-й Президент Гани
1 липня 1960 — 24 лютого 1966
Попередник	посада запроваджена
Наступник	Джозеф Артур Анкра
Прем'єр-міністр Гани
6 березня 1957 — 1 липня 1960
Попередник	посада запроваджена
Наступник	посада скасована
Народився	21 вересня 1909(1909-09-21)[…] Нкрофулd, Еллембеллеd, Західна область (Гана)d, Гана
Помер	27 квітня 1972(1972-04-27)[…] (62 роки) Бухарест, Румунія
Похований	Kwame Nkrumah Mausoleumd, Аккра і Нкрофулd
Відомий як	політик, письменник, дипломат, викладач, педагог
Країна	Золотий Берег і Гана
Національність	нзіма
Alma mater	Університет Лінкольна, Лондонська школа економіки та політичних наук, University of Pennsylvania Graduate School of Educationd, школа Ачімотаd і Lincoln Universityd
Політична партія	Об'єднаний конвент Золотого Берегу (ОКЗБ) (1947—1948) (Народна партія конвенту (НПК) (с 1949)
Діти	сини: Френсіс, Гамаль і Секу дочка: Самія
Рідня	Батько Кофі Нгонлома та мати Елізабет Н'янібах
Релігія	католицизм
Нагороди	Міжнародна Ленінська премія «За зміцнення миру між народами», 1962
Висловлювання у Вікіцитатах
Медіафайли у Вікісховищі

Френсіс Нвіа Кофі Ква́ме Нкру́ма (англ. Francis Nwia Kofie Kwame Nkrumah; 21 вересня 1909, село Нкрофул, південний захід Золотого Берега (нині Гана) — 27 квітня 1972, Бухарест, Румунія) — державний і політичний діяч та революціонер Гани, один із провідних борців за незалежність народів Африки. Нкрума був першим прем'єр-міністром (1957–1960) і першим президентом (1960–1966) незалежної Гани. Один з найвпливовіших діячів панафриканізму XX століття, один із засновників Організації Африканської Єдності та лауреат Ленінської Премії Миру 1963 року.

Біографія

За етнічною належністю — нзіма. Народився в сім'ї ремісника-ювеліра. Закінчив католицьку школу в Хаф-Ассіні, а потім (1926–1930) педагогічний коледж в Аккрі й Ачимоті. Працював учителем у католицьких школах в Елміні й Аксимі та викладачем в римо-католицькій семінарії. Хотів стати членом ордену єзуїтів, але потім відмовився від цього щоб продовжити навчання.

Освіта

У 1939–1945 вчився й викладав філософію в Університеті імені Авраама Лінкольна (США), який закінчив зі ступенями бакалавра з економіки, соціології й богослов'я. Залишився в університеті на посаді асистента з філософії, одночасно закінчив при ньому Богословську семінарію (1942).

У Пенсильванському університеті (США) захистив дисертацію і отримав ступінь магістра філософії й педагогіки. Брав участь у створенні Інституту африканських мов і культури при Пенсильванському університеті.

Став членом студентського братства «Фі-Бета-Сигма», брав участь у русі отця Дівайна, котрий проповідував ідеї негритянського релігійного відродження.

У 1945–1947 жив у Великій Британії, вчився в Лондонському університеті й Лондонській школі економіки й політичних наук. Вивчав філософію та право. Не завершив докторську дисертацію з етнофілософії, оскільки захопився логічним позитивізмом.

Політична діяльність

Политичну діяльність Нкрума почав у США, де створив Асоціацію студентів-африканців США й Канади. У Великій Британії він брав активну участь в підготовці й роботі 5-го Панафриканського конгресу в Манчестері (1945), зіграв важливу роль в переході панафриканського руху до організації боротьби за незалежність у африканських колоніях. Повернувся до Золотого Берега та став генеральним секретарем Об'єднаного конвенту Золотого Берега (ОКЗБ, створено 1947). Лінія Нкруми на перетворення ОКЗБ у масову партію призвела до його розриву з керівництвом ОКЗБ у 1948 році. В 1949 Нкрума створив Народну партію конвенту (НПК) й очолив боротьбу за незалежність. В 1948 й 1950 був арештований за звинуваченням в організації страйків і демонстрацій. Перші вибори в законодавчі збори в 1951 році принесли перемогу НПК.

Звільнений з тюрми, Нкрума став у 1952 прем'єр-міністром першого африканського уряду Золотого Узбережжя, а з 1957 — незалежної держави Гана. У 1960 був обраний президентом Республіки Гана; з 1961 генеральним секретарем НПК та її пожиттєвим керівником. У 1964 був проголошений пожиттєвим президентом Гани.

Втрата влади й заслання

Уряд Нкруми був повалений внаслідок військового перевороту у лютому 1966, коли сам Нкрума здійснював державний візит до Північного В'єтнаму й КНР. Нкрума не повернувся до Ґани, а оселився в гвінейському місті Конакрі. Президент Гвінеї та політичний соратник Нкруми в боротьбі за визволення Африки з-під колоніального гніту, Ахмед Секу Туре запропонував Нкрумі притулок і проголосив його своїм почесним співпрезидентом. У засланні Нкрума продовжував політичну діяльність і пропаганду своїх ідей африканської єдності. У 1971 здоров'я Нкруми погіршилося. Він полетів на лікування в Бухарест, де й помер від раку шкіри у квітні 1972.

Нкрума похований в рідному селищі Нкрофул в Ґані. Пізніше його залишки перенесли в національний меморіал в Аккрі.

Ідейна спадщина

Діяльність Нкруми демонструвала суперечливі тенденції, притаманні багатьом лідерам національно-визвольного руху 1950-70-х: демократизм вождя мас і прийоми влади, запозичені з середньовічних традицій африканського племінного ладу, тяга до соціалізму і націоналістичні настрої, прагнення служити народу і надмірне честолюбство. З самого початку Нкрума був переконаний, що мета національно-визвольного руху не зводиться лише до завоювання незалежності, що вона передбачає встановлення демократичного ладу та підвищення добробуту народу на основі соціалізму. Щоправда, уявлення про соціалізм у нього тоді не пов’язувалися з класовою боротьбою, що її для Африки спочатку він взагалі не визнавав. Разом з тим Нкрума стверджував, що справжня національна незалежність в економіці та політиці вимагають продовження боротьби з імперіалістичною експлуатацією і приборкання егоїстичних устремлінь буржуазних елементів. Ця боротьба, своєю чергою, вимагає об'єднання революційних сил всього континенту.

Імперіалізм Нкрума вважав найбільшою небезпекою для народів Африки. У своїй книжці «Неоколоніалізм, як остання стадія імперіалізму» (1965) він проаналізував такі методи відновлення імперіалістичного панування у формі неоколоніалізму, як нав'язування «оборонних» угод і відкриття військових баз, підтримка маріонеткових урядів, економічний контроль через фінансову й технічну «допомогу» та позики, нерівноправні умови торгівлі й удушення місцевого господарства міжнародними корпораціями, проникнення у суспільство шляхом насадження місцевої буржуазії, ідеологічна пропаганда тощо.

У «Філософії свідомості» (1964) Нкрума писав про конфлікт «позитивної і негативної дії», себто про протиборство сил прогресу, що прагнуть встановити соціальну справедливість, скасувати олігархічну експлуатацію, і реакційних сил, що намагаються продовжити своє колоніальне панування. Розуміючи умовність такого поділу. він передбачав можливість розколу в рамках позитивного революційного процесу і переходу частини сил на бік реакції. Нкрума обґрунтовував необхідність тактики єдиного антиімперіалістичного фронту, а щоб цей фронт не розпадався, треба постійно шукати «шляхи стримування потенційних розкольницьких тенденцій». Після виходу «Філософії свідомості» заговорили про появу «нкрумаїзму» — різновиду африканського марксизму (хоча сам Нкрума себе марксистом не називав).

Політична поразка 1966 року змусила Нкрума зайнятися «переоцінкою цінностей». У вигнанні він зробив крок у бік марксизму та заговорив про соціалістичну революції у всій Африці. Нкрума проголосив збройну боротьбу єдиним способом досягнення цілей визвольного руху. У всіх книжках, написаних після 1966, говориться про настання нової, вирішальної фази революції, що характеризується збройною боротьбою з силами реакції. Революційну війну Нкрума висував як засіб не тільки завоювання незалежності, але й боротьби з неоколоніалізмом. У «Посібнику з революційної війни» (1968) африканська революція розглядалась як складова світової революції, проводити її має «всеафриканська народна революційна армія», що виступатиме з гаслами націоналізму, панафриканізму та соціалізму.

У «Класовій боротьбі в Африці» (1970) Нкрума дещо видозмінив свою революційну платформу, замінивши націоналізм «завоюванням справжньої національної незалежності». Він заявляв, що і справжня незалежність і панафриканізм можливі лише на основі соціалізму. За Нкрумою, «тільки селянство та пролетаріат здатні повністю підтримувати послідовну політику соціалізму», а вся африканська буржуазія є контрреволюційною силою, що остаточно зв'язала свою долю з міжнародним монополіст. капіталом. Нкрума виступив проти союзу не тільки з нею, але і з дрібною буржуазією, таким чином відмовившись від тактики єдиного антиімперіалістичного фронту, що її він пропагував на початку 1960-х.

Основні твори

• До свободи від колоніалізму (Towards Colonial Freedom. London: The African Publication Society, 1947)
• Гана. Автобіографія Кваме Нкруми (Ghana: The Autobiography of Kwame Nkrumah. New York: International Publishers, 1957) — ISBN 0-901787-60-4
• Я кажу про свободу. Заява про африканську ідеологію (I Speak of Freedom: A Statement of African Ideology. London: William Heinemann, 1961)
• Африка має об'єднатися (Africa Must Unite. London: Panaf, 1963) — ISBN 0-901787-13-2
• Неоколоніалізм — найвища стадія імперіалізму (Neocolonialism: The Last Stage of Imperialism. [Архівовано 22 Лютого 2010 у Wayback Machine.] London: Panaf, 1965) — ISBN 0-901787-23-X
• Аксіоми Кваме Нкруми (Axioms of Kwame Nkrumah. London: 1967) — ISBN 0-901787-54-X
• Ще раз про африканський соціалізм (African Socialism Revisited [Архівовано 27 Квітня 2014 у Wayback Machine.], 1967)
• Голос з Конакрі (Voice from Conakry. London: Panaf, 1967) — ISBN 90-17-87027-3
• Чорні дні в Ґані (Dark Days in Ghana. New York: International Publishers, 1968)
• Посібник з революційної війни (Handbook for Revolutionary Warfare. London: Panaf, 1968)
• Філософія свідомості — філософія та ідеологія деколонізації (Consciencism: Philosophy and Ideology for decolonisation, 1970) — ISBN 0-901787-11-6
• Класова боротьба в Африці (Class Struggle in Africa. New York: International Publishers, 1970) — ISBN 0-901787-12-4
• Боротьба триває. Шість памфлетів (The Struggle Continues: Six Pamphlets. London: Panaf, 1973) — ISBN 0-901787-41-8
• Шлях революції (Revolutionary Path. London: Panaf; New York: International Publishers, 1973) — ISBN 0-901787-22-1

Література

• Кваме Нкрума. Я говорю о свободе. Изложение африканской идеологии / Пер. с англ. — Москва: Издательство иностранной литературы, 1962. 304 с.(рос.)
• Кваме Нкрума // Ульяновский Р. Политические портреты борцов за национальную независимость. — Москва: Политиздат, 1983. — C. 269-287.(рос.)
• Син Африки // «Всесвіт» (Київ). — 1962. — №6. — Стор. 5-6.
• Роман Тиса. Нкрума Френсіс Нвіа Кофі Кваме // Історія політичної думки: навч. енцикл. словник-довідник для студентів вищих навч. закл / за наук. ред Н. М. Хоми. — Львів: Новий Світ-2000, 2014. — С. 480.
• Ama Biney, The Political and Social Thought of Kwame Nkrumah, New York: Palgrave Macmillan, 2011, 249 pp.(англ.)
• Kwame Nkrumah, Class Struggle In Africa, London: Panaf, 1970. 96 p.(англ.)
• Kwame Nkrumah, Consciencism: Philosophy and Ideology for Decolonization, New York: Monthly Review, 1964. 122 p.(англ.)
• Kwame Nkrumah, Handbook of Revolutionary Warfare, New York: International Publishers, 1969. 122 p.(англ.)
• Kwame Nkrumah, Neo-Colonialism, the Last Stage of imperialism, Lonodn: Thomas Nelson & Sons, 1965. 200 p.(англ.)
• Charles Martin, “Nkrumah's Strategy of Decolonization: Originality and Classicism”, in Présence Africaine, Nouvelle série, No. 85, Hommage à Kwame Nkrumah / Homage to Kwame Nkrumah (1er trimester 1973), pp. 74–105.(англ.)

Премії і почесні звання

• Міжнародна Ленінська премія «За зміцнення миру між народами» (1962)
• Почесний доктор ряду університетів: Московського, Каїрського, Краківського та ін.

Посилання

Твори Нкруми

• Клясові характеристики й ідеолоґії (1970) [Архівовано 7 Січня 2012 у Wayback Machine.]
• Елітизм (1970) [Архівовано 31 Травня 2019 у Wayback Machine.]
• Інтеліґенція й інтелєктуали (1970) [Архівовано 24 Грудня 2014 у Wayback Machine.]
• Архів К. Нкруми на Marxists.org [Архівовано 13 Жовтня 2011 у Wayback Machine.](англ.)

Про нього

• Син Африки [Архівовано 3 Липня 2019 у Wayback Machine.] // «Всесвіт» (Київ). — 1962. — № 6. — Стор. 5-6.
• Роман Тиса. Кваме Нкрума та неоколоніялізм в Африці (2019) [Архівовано 19 Липня 2019 у Wayback Machine.]