Кваме Нкрума

Кваме Нкрума Francis Nwia Kofie Kwame Nkru-mah
1-й Президент Гани
Час на посаді:
1 липня 1960 — 24 лютого 1966
Попередник	посада запроваджена
Наступник	Джозеф Артур Анкра
Прем'єр-міністр Гани
Час на посаді:
6 березня 1957 — 1 липня 1960
Попередник	посада запроваджена
Наступник	посада скасована
Народився	21 вересня 1909(1909-09-21) сел. Нкрофу
Помер	27 квітня 1972(1972-04-27) (62 роки) Бухарест, Румунія
Національність	нзіма
Політична партія	Об'єднаний конвент Золотого Берегу (ОКЗБ) (1947—1948) (Народна партія конвенту (НПК) (с 1949)
Діти	сини: Френсіс, Гамаль і Секу дочка: Самія
Рідня	Батько Кофі Нгонлома та мати Елізабет Н'янібах
Релігія	католицизм
Нагороди	Міжнародна Ленінська премія «За зміцнення миру між народами», 1962

Френсіс Нвіа Кофі Ква́ме Нкру́ма (англ. Francis Nwia Kofie Kwame Nkrumah; *21 вересня 1909, село Нкрофул, південний захід Золотого Берега (нині Гана) — †27 квітня 1972, Бухарест, Румунія) — державний і політичний діяч та революціонер Гани, один із провідних борців за незалежність народів Африки. Нкрума був першим прем'єр-міністром (1957–1960) і першим президентом (1960–1966) незалежної Гани. Один з найвпливовіших діячів панафриканізму XX століття, один із засновників Організації Африканської Єдності та лауреат Ленінської Премії Миру 1963 року.

Біографія

За етнічною належністю — нзіма. Народився в сім'ї ремісника-ювеліра. Закінчив католицьку школу в Хаф-Ассіні, а потім (1926–1930) педагогічний коледж в Аккрі й Ачимоті. Працював учителем у католицьких школах в Елміні й Аксимі та викладачем в рисько-католицькій семінарії. Хотів стати членом ордену єзуїтів, але потім відмовився від цього щоб продовжити навчання.

Освіта

В 1939–1945 вчився й викладав філософію в Університеті імені Авраама Лінкольна (США), який закінчив зі ступенями бакалавра з економіки, соціології й богослов'я. Залишився в університеті на посаді асистента з філософії, одночасно закінчив при ньому Богословську семінарію (1942).

У Пенсильванському університеті (США) захистив дисертацію і отримав степінь магістра філософії й педагогіки. Брав участь в створенні Інституту африканських мов і культури при Пенсильванському університеті.

Став членом студентського братства «Фі-Бета-Сигма», брав участь в русі отця Дівайна, котрий проповідував ідеї негритянського релігійного відродження.

У 1945–1947 жив у Великобританії; вчився в Лондонському університеті й Лондонській школі економіки й політичних наук. Вивчав філософію та право. Не завершив докторську дисертацію з етнофілософії, оскільки захопився логічним позитивізмом.

Політична діяльність

Политичну діяльність Нкрума почав у США, де створив Асоціацію студентів-африканців США й Канади. У Великобританії він брав активну участь в підготовці й роботі 5-го Панафриканського конгресу в Манчестері (1945), зіграв важливу роль в переході панафриканського руху до організації боротьби за незалежність у африканських колоніях. Повернувся до Золотого Берега та став генеральним секретарем Об'єднаного конвенту Золотого Берега (ОКЗБ, створено 1947). Лінія Нкруми на перетворення ОКЗБ у масову партію призвела до його розриву з керівництвом ОКЗБ у 1948 році. В 1949 Нкрума створив Народну партію конвенту (НПК) й очолив боротьбу за незалежність. В 1948 й 1950 був арештований за звинуваченням в організації страйків і демонстрацій. Перші вибори в законодавчі збори в 1951 році принесли перемогу НПК.

Звільнений з тюрми, Нкрума став у 1952 прем'єр-міністром першого африканського уряду Золотого Узбережжя, а з 1957 — незалежної держави Гана. У 1960 був обраний президентом Республіки Гана; з 1961 генеральним секретарем НПК та її пожиттєвим керівником. У 1964 був проголошений пожиттєвим президентом Гани.

Втрата влади й заслання

Уряд Нкруми був повалений внаслідок військового перевороту в 1966, коли сам Нкрума здійснював державний візит до Північного В'єтнаму й КНР. Нкрума не повернувся до Ґани, а оселився в гвінейському місті Конакрі. Президент Гвінеї та політичний соратник Нкруми в боротьбі за визволення Африки з-під колоніального гніту, Ахмед Секу Туре запропонував Нкрумі притулок і проголосив його своїм почесним співпрезидентом. У засланні Нкрума продовжував політичну діяльність і пропаганду своїх ідей африканської єдності. У 1971 здоров'я Нкруми погіршилося. Він полетів на лікування в Бухарест, де й помер від раку простати у квітні 1972.

Нкрума похований в рідному селищі Нкрофул в Ґані. Пізніше його залишки перенесли в національний меморіал в Аккрі.

Ідейна спадщина

Діяльність Нкруми демонструвала суперечливі тенденції, притаманні багатьом лідерам національно-визвольного руху 1950-70-х: демократизм вождя мас і прийоми влади, запозичені з середньовічних традицій африканського племінного ладу, тяга до соціялізму і націоналістичні настрої, прагнення служити народу і надмірне честолюбство. З самого початку Нкрума був переконаний, що мета національно-визвольного руху не зводиться лише до завоювання незалежности, що вона передбачає встановлення демократичного ладу та підвищення добробуту народу на основі соціялізму. Щоправда, уявлення про соціялізм у нього тоді не пов’язувалися з клясовою боротьбою, що її для Африки спочатку він взагалі не визнавав. Разом з тим Нкрума стверджував, що справжня національна незалежність в економіці та політиці вимагають продовження боротьби з імперіялістичною експлоатацією і приборкання еґоїстичних устремлінь буржуазних елєментів. Ця боротьба, своєю чергою, вимагає об'єднання революційних сил всього континенту.

Імперіялізм Нкрума вважав найбільшою небезпекою для народів Африки. У своїй книжці «Неоколоніялізм, як остання стадія імперіялізму» (1965) він проаналізував такі методи відновлення імперіялістичного панування у формі неоколоніялізму, як нав'язування «оборонних» угод і відкриття військових баз, підтримка маріонеткових урядів, економічний контроль через фінансову й технічну «допомогу» та позики, нерівноправні умови торгівлі й удушення місцевого господарства міжнародними корпораціями, проникнення у суспільство шляхом насадження місцевої буржуазії, ідеологічна пропаґанда тощо.

У «Філософії свідомости» (1964) Нкрума писав про конфлікт «позитивної і неґативної дії», себто про протиборство сил проґресу, що прагнуть встановити соціяльну справедливість, скасувати оліґархічну експлоатацію, і реакційних сил, що намагаються продовжити своє колоніяльне панування. Розуміючи умовність такого поділу. він передбачав можливість розколу в рамках позитивного революційного процесу і переходу частини сил на бік реакції. Нкрума обґрунтовував необхідність тактики єдиного антиімперіялістичного фронту, а щоб цей фронт не розпадався, треба постійно шукати «шляхи стримування потенційних розкольницьких тенденцій». Після виходу «Філософії свідомости» заговорили про появу «нкрумаїзму» — різновиду африканського марксизму (хоча сам Нкрума себе марксистом не називав).

Політична поразка 1966 року змусила Нкрума зайнятися «переоцінкою цінностей». У вигнанні він зробив крок у бік марксизму та заговорив про соціялістичну революції у всій Африці. Нкрума проголосив збройну боротьбу єдиним способом досягнення цілей визвольного руху. У всіх книжках, написаних після 1966, говориться про настання нової, вирішальної фази революції, що характеризується збройною боротьбою з силами реакції. Революційну війну Нкрума висував як засіб не тільки завоювання незалежности, але й боротьби з неоколоніялізмом. У «Посібнику з революційної війни» (1968) африканська революція розглядалась як складова світової революції, проводити її має «всеафриканська народна революційна армія», що виступатиме з гаслами націоналізму, панафриканізму та соціялізму.

У «Класовій боротьбі в Африці» (1970) Нкрума дещо видозмінив свою революційну плятформу, замінивши націоналізм «завоюванням справжньої національної незалежности». Він заявляв, що і справжня незалежність і панафриканізм можливі лише на основі соціялізму. За Нкрумою, «тільки селянство та пролєтаріят здатні повністю підтримувати послідовну політику соціялізму», а вся африканська буржуазія є контрреволюційною силою, що остаточно зв'язала свою долю з міжнародним монополіст. капіталом. Нкрума виступив проти союзу не тільки з нею, але і з дрібною буржуазією, таким чином відмовившись від тактики єдиного антиімперіялістичного фронту, що її він пропаґував на початку 1960-х.

Основні твори

Меморіал Кваме Нкруми

• До свободи від колоніалізму (Towards Colonial Freedom. London: The African Publication Society, 1947)
• Гана. Автобіографія Кваме Нкруми (Ghana: The Autobiography of Kwame Nkrumah. New York: International Publishers, 1957) — ISBN 0-901787-60-4
• Я кажу про свободу. Заява про африканську ідеологію (I Speak of Freedom: A Statement of African Ideology. London: William Heinemann, 1961)
• Африка має об'єднатися (Africa Must Unite. London: Panaf, 1963) — ISBN 0-901787-13-2
• Неоколоніалізм — найвища стадія імперіалізму (Neocolonialism: The Last Stage of Imperialism. London: Panaf, 1965) — ISBN 0-901787-23-X
• Аксіоми Кваме Нкруми (Axioms of Kwame Nkrumah. London: 1967) — ISBN 0-901787-54-X
• Ще раз про африканський соціалізм (African Socialism Revisited, 1967)
• Голос з Конакрі (Voice from Conakry. London: Panaf, 1967) — ISBN 90-17-87027-3
• Чорні дні в Ґані (Dark Days in Ghana. New York: International Publishers, 1968)
• Посібник з революційної війни (Handbook for Revolutionary Warfare. London: Panaf, 1968)
• Філософія свідомості — філософія та ідеологія деколонізації (Consciencism: Philosophy and Ideology for decolonisation, 1970) — ISBN 0-901787-11-6
• Класова боротьба в Африці (Class Struggle in Africa. New York: International Publishers, 1970) — ISBN 0-901787-12-4
• Боротьба триває. Шість памфлетів (The Struggle Continues: Six Pamphlets. London: Panaf, 1973) — ISBN 0-901787-41-8
• Шлях революції (Revolutionary Path. London: Panaf; New York: International Publishers, 1973) — ISBN 0-901787-22-1

Література

• Нкрума К. Я говорю о свободе. Изложение африканской идеологии / Пер. с англ. — Москва: Издательство иностранной литературы, 1962. 304 с. (рос.)
• Кваме Нкрума // Ульяновский Р. Политические портреты борцов за национальную независимость. — Москва: Политиздат, 1983. — C. 269-287. (рос.)
• Nkrumah, K. Class Struggle In Africa. London: Panaf, 1970. 96 p. (англ.)
• Nkrumah, K. Consciencism: Philosophy and Ideology for Decolonization. New York: Monthly Review, 1964. 122 p. (англ.)
• Nkrumah, K. Handbook of Revolutionary Warfare. New York: International Publishers, 1969. 122 p. (англ.)
• Nkrumah, K. Neo-Colonialism, the Last Stage of imperialism. Lonodn: Thomas Nelson & Sons, 1965. 200 p. (англ.)

Премії і почесні звання

• Міжнародна Ленінська премія «За зміцнення миру між народами» (1962)
• Почесний доктор ряду університетів: Московського, Каїрського, Краківського та ін.

Посилання

• Кваме Нкрума. Клясові характеристики й ідеолоґії (1970)
• Кваме Нкрума. Інтеліґенція й інтелєктуали (1970)
• Архів К.Нкруми на Marxists.org (англ.)
• Цитата з Commanding Heights Даніеля Єргіна та Джозефа Станіслава (англ.)
• Нкрума Кваме в Энциклопедии социологии (стаття В. Л. Абушенка) (рос.)