Перейти до вмісту

Кваме Нкрума

Редагувати посилання
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Кваме Нкрума
Francis Nwia Kofie Kwame Nkru-mah
Fanti Kwame Nkrumah Редагувати інформацію у Вікіданих
Кваме Нкрума Francis Nwia Kofie Kwame Nkru-mah
Кваме Нкрума
Francis Nwia Kofie Kwame Nkru-mah
1-й Президент Гани
1 липня 1960 — 24 лютого 1966
Попередникпосада запроваджена
НаступникДжозеф Артур Анкра
Прем'єр-міністр Гани
6 березня 1957 — 1 липня 1960
Попередникпосада запроваджена
Наступникпосада скасована
Народився21 вересня 1909(1909-09-21)[2][3][…] Редагувати інформацію у Вікіданих
Нкрофулd, Еллембеллеd, Західна область (Гана)d, Гана[4][5] Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер27 квітня 1972(1972-04-27)[6][3][…] (62 роки) Редагувати інформацію у Вікіданих
Бухарест, Румунія[8] Редагувати інформацію у Вікіданих
ПохованийKwame Nkrumah Mausoleumd, Аккра[8] і Нкрофулd[8] Редагувати інформацію у Вікіданих
Відомий якполітик, письменник, дипломат, викладач Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Золотий Берег[4]
 Гана[4] Редагувати інформацію у Вікіданих
Національністьнзіма
Alma materУніверситет Лінкольна, Лондонська школа економіки та політичних наук, University of Pennsylvania Graduate School of Educationd, школа Ачімотаd і Університет Лінкольна[9] Редагувати інформацію у Вікіданих
Політична партіяОб'єднаний конвент Золотого Берегу (ОКЗБ) (1947—1948)
(Народна партія конвенту (НПК) (с 1949)
Дітисини: Френсіс, Гамаль і Секу
дочка: Самія
РідняБатько Кофі Нгонлома та мати Елізабет Н'янібах
Релігіякатолицизм[1]
НагородиМіжнародна Ленінська премія «За зміцнення миру між народами», 1962
 Висловлювання у Вікіцитатах
 Медіафайли у Вікісховищі
Ця стаття є частиною серії статей про
Комунізм
Загальні поняття
Економіка
Варіанти
Інтернаціонали
Особи
Символіка
Теоретичні праці
Портал:Комунізм

Френсіс Нвіа Кофі Ква́ме Нкру́ма (англ. Francis Nwia Kofie Kwame Nkrumah; 21 вересня 1909, село Нкрофул, південний захід Золотого Берега (нині Гана) — 27 квітня 1972, Бухарест, Румунія) — державний і політичний діяч та революціонер Гани, один із провідних борців за незалежність народів Африки. Він обіймав посаду прем'єр-міністра Золотого Берега з 1952 до 1957 рік, коли країна здобула незалежність від Великої Британії.[10] Нкрума був першим прем'єр-міністром (1957–1960) і першим президентом (1960–1966) незалежної Гани. Один з найвпливовіших діячів панафриканізму XX століття, один із засновників Організації Африканської Єдності та лауреат Ленінської Премії Миру (СРСР) 1962 року.[11]

Після дванадцяти років, проведених за кордоном, де він здобув вищу освіту, розробив свою політичну філософію та організував рух панафриканістів з діаспори, Нкрума повернувся до Золотого Берега, щоб розпочати свою політичну кар'єру як прихильник національної незалежності.[12] Він створив Народну партію конвенту, яка швидко досягла успіху завдяки своїй безпрецедентній привабливості для пересічних виборців.[13] У 1952 році він став прем'єр-міністром і зберіг цю посаду, коли в 1957 році привів Гану до незалежності від Великої Британії, що на той момент було першим випадком в Африці на південь від Сахари. У 1960 році ганці схвалили нову конституцію та обрали Нкруму президентом.[14]

Його адміністрація була переважно соціалістичною та націоналістичною. Вона фінансувала національні промислові та енергетичні проєкти, розвивала потужну національну систему освіти та просувала панафриканську культуру.[15] За правління Нкруми Гана відігравала провідну роль в африканських міжнародних відносинах та панафриканському русі під час деколонізації Африки.[16]

Після кількох невдалих замахів на його життя, а також у зв'язку з погіршенням економічної ситуації в країні, у 1960-х роках уряд Нкруми став авторитарним: він придушував політичну опозицію і проводив вибори, які не були ані вільними, ані справедливими.[17] [18] [19] [20] [21] У 1964 році конституційна поправка перетворила Гану однопартійною державою, а Нкрума став довічним президентом країни та партії.[22] Він сприяв культу особистості, створюючи ідеологічні інститути та прийнявши титул «Доктор Осаг'єфо».[23] Нкрума був усунутий від влади в 1966 році в результаті державного перевороту, здійсненого Національною радою визволення[en]. Твердження про причетність ЦРУ до його повалення ніколи не були підтверджені.[24] Нкрума прожив решту свого життя в Гвінеї, де був призначений почесним співпрезидентом.

Біографія

[ред. | ред. код]

За етнічною належністю — нзіма. Народився в сім'ї ремісника-ювеліра. Закінчив католицьку школу в Хаф-Ассіні, а потім (1926–1930) педагогічний коледж в Аккрі й Ачимоті. Працював учителем у католицьких школах в Елміні й Аксимі та викладачем в римо-католицькій семінарії. Хотів стати членом ордену єзуїтів, але потім відмовився від цього щоб продовжити навчання.

Освіта

[ред. | ред. код]

У 1939–1945 вчився й викладав філософію в Університеті імені Авраама Лінкольна (США), який закінчив зі ступенями бакалавра з економіки, соціології й богослов'я. Залишився в університеті на посаді асистента з філософії, одночасно закінчив при ньому Богословську семінарію (1942).

У Пенсильванському університеті (США) захистив дисертацію і отримав ступінь магістра філософії й педагогіки. Брав участь у створенні Інституту африканських мов і культури при Пенсильванському університеті.

Став членом студентського братства «Фі-Бета-Сигма», брав участь у русі отця Дівайна, котрий проповідував ідеї негритянського релігійного відродження.

У 1945–1947 жив у Великій Британії, вчився в Лондонському університеті й Лондонській школі економіки й політичних наук. Вивчав філософію та право. Не завершив докторську дисертацію з етнофілософії, оскільки захопився логічним позитивізмом.

Політична діяльність

[ред. | ред. код]

Политичну діяльність Нкрума почав у США, де створив Асоціацію студентів-африканців США й Канади. У Великій Британії він брав активну участь в підготовці й роботі 5-го Панафриканського конгресу в Манчестері (1945), зіграв важливу роль в переході панафриканського руху до організації боротьби за незалежність у африканських колоніях. Повернувся до Золотого Берега та став генеральним секретарем Об'єднаного конвенту Золотого Берега (ОКЗБ, створено 1947). Лінія Нкруми на перетворення ОКЗБ у масову партію призвела до його розриву з керівництвом ОКЗБ у 1948 році. В 1949 Нкрума створив Народну партію конвенту (НПК) й очолив боротьбу за незалежність. В 1948 й 1950 був арештований за звинуваченням в організації страйків і демонстрацій. Перші вибори в законодавчі збори в 1951 році принесли перемогу НПК.

Звільнений з тюрми, Нкрума став у 1952 прем'єр-міністром першого африканського уряду Золотого Узбережжя, а з 1957 — незалежної держави Гана. У 1960 був обраний президентом Республіки Гана; з 1961 генеральним секретарем НПК та її пожиттєвим керівником. У 1964 був проголошений пожиттєвим президентом Гани.

Втрата влади й заслання

[ред. | ред. код]

Уряд Нкруми був повалений внаслідок військового перевороту у лютому 1966, коли сам Нкрума здійснював державний візит до Північного В'єтнаму й КНР. Нкрума не повернувся до Гани, а оселився в гвінейському місті Конакрі. Президент Гвінеї та політичний соратник Нкруми в боротьбі за визволення Африки з-під колоніального гніту, Ахмед Секу Туре запропонував Нкрумі притулок і проголосив його своїм почесним співпрезидентом. У засланні Нкрума продовжував політичну діяльність і пропаганду своїх ідей африканської єдності. У 1971 здоров'я Нкруми погіршилося. Він полетів на лікування в Бухарест, де й помер від раку шкіри у квітні 1972.[25]

Нкрума похований в рідному селищі Нкрофул в Гані. Пізніше його залишки перенесли в національний меморіал в Аккрі.

Ідейна спадщина

[ред. | ред. код]

Діяльність Нкруми демонструвала суперечливі тенденції, притаманні багатьом лідерам національно-визвольного руху 1950-70-х: демократизм вождя мас і прийоми влади, запозичені з середньовічних традицій африканського племінного ладу, тяга до соціалізму і націоналістичні настрої, прагнення служити народу і надмірне честолюбство. З самого початку Нкрума був переконаний, що мета національно-визвольного руху не зводиться лише до завоювання незалежності, що вона передбачає встановлення демократичного ладу та підвищення добробуту народу на основі соціалізму. Щоправда, уявлення про соціалізм у нього тоді не пов’язувалися з класовою боротьбою, що її для Африки спочатку він взагалі не визнавав. Разом з тим Нкрума стверджував, що справжня національна незалежність в економіці та політиці вимагають продовження боротьби з імперіалістичною експлуатацією і приборкання егоїстичних устремлінь буржуазних елементів. Ця боротьба, своєю чергою, вимагає об'єднання революційних сил всього континенту.

Імперіалізм Нкрума вважав найбільшою небезпекою для народів Африки. У своїй книжці «Неоколоніалізм, як остання стадія імперіалізму» (1965) він проаналізував такі методи відновлення імперіалістичного панування у формі неоколоніалізму, як нав'язування «оборонних» угод і відкриття військових баз, підтримка маріонеткових урядів, економічний контроль через фінансову й технічну «допомогу» та позики, нерівноправні умови торгівлі й удушення місцевого господарства міжнародними корпораціями, проникнення у суспільство шляхом насадження місцевої буржуазії, ідеологічна пропаганда тощо.

У «Філософії свідомості» (1964) Нкрума писав про конфлікт «позитивної та негативної дії», себто про протиборство сил прогресу, що прагнуть встановити соціальну справедливість, скасувати олігархічну експлуатацію, і реакційних сил, що намагаються продовжити своє колоніальне панування. Розуміючи умовність такого поділу. він передбачав можливість розколу в рамках позитивного революційного процесу і переходу частини сил на бік реакції. Нкрума обґрунтовував необхідність тактики єдиного антиімперіалістичного фронту, а щоб цей фронт не розпадався, треба постійно шукати «шляхи стримування потенційних розкольницьких тенденцій». Після виходу «Філософії свідомості» заговорили про появу «нкрумаїзму» — різновиду африканського марксизму (хоча сам Нкрума себе марксистом не називав).

Політична поразка 1966 року змусила Нкруму зайнятися «переоцінкою цінностей». У вигнанні він зробив крок у бік марксизму та заговорив про соціалістичну революції у всій Африці. Нкрума проголосив збройну боротьбу єдиним способом досягнення цілей визвольного руху. У всіх книжках, написаних після 1966, говориться про настання нової, вирішальної фази революції, що характеризується збройною боротьбою з силами реакції. Революційну війну Нкрума висував як засіб не тільки завоювання незалежності, але й боротьби з неоколоніалізмом. У «Посібнику з революційної війни» (1968) африканська революція розглядалась як складова світової революції, проводити її має «всеафриканська народна революційна армія», що виступатиме з гаслами націоналізму, панафриканізму та соціалізму.

У «Класовій боротьбі в Африці» (1970) Нкрума дещо видозмінив свою революційну платформу, замінивши націоналізм «завоюванням справжньої національної незалежності». Він заявляв, що і справжня незалежність і панафриканізм можливі лише на основі соціалізму. За Нкрумою, «тільки селянство та пролетаріат здатні повністю підтримувати послідовну політику соціалізму», а вся африканська буржуазія є контрреволюційною силою, що остаточно зв'язала свою долю з міжнародним монополістичним капіталом. Нкрума виступив проти союзу не тільки з нею, але і з дрібною буржуазією, таким чином відмовившись від тактики єдиного антиімперіалістичного фронту, що її він пропагував на початку 1960-х.

Данина поваги та спадщина

[ред. | ред. код]
Статуя Кваме Нкруми в Оверрі, штат Імо, Нігерія

У 2000 році слухачі Всесвітньої служби BBC визнали його «Африканською людиною тисячоліття», назвавши «Героєм незалежності» та «Міжнародним символом свободи як лідера першої чорношкірої африканської країни, що скинула з себе кайдани колоніального правління».[26][27]

Згідно з документами розвідки, опублікованими Офісом історика[en] Державного департаменту США, «Нкрума робив більше для підриву інтересів [уряду США], ніж будь-який інший чорношкірий африканець».[28]

У вересні 2009 року президент Джон Атта Міллс оголосив 21 вересня (100-річчя від дня народження Кваме Нкруми) Днем засновників, державним святом у Гані, присвяченим спадщині Кваме Нкруми.[29] У квітні 2019 року президент Акуфо-Аддо схвалив Закон про державні свята (з поправками) 2019 року, який змінив 21 вересня з Дня засновників на День пам'яті Кваме Нкруми.[30]

У 1961 році Нкрума виголосив промову під назвою «Я говорю про свободу». Під час цієї промови він говорив про те, як «Африка може стати однією з найбільших сил добра у світі».[31] Він згадує, що Африка є країною «величезних багатств» з мінеральними ресурсами, які «варіантуються від золота та алмазів до урану та нафти».[31] Нкрума каже, що причина, чому Африка зараз не процвітає, полягає в тому, що європейські держави забирають собі всі багатства. Якщо Африка зможе звільнитися від європейського панування, сказав він, то вона зможе по-справжньому процвітати та робити позитивний внесок у світ. У заключних словах цієї промови Нкрума закликає свій народ до дії, кажучи: «Це наш шанс.[32] Ми повинні діяти зараз. Завтра може бути надто пізно, і можливість буде втрачена, а разом з нею і надія на виживання вільної Африки».[31] Це згуртувало націю в націоналістичному русі.

На його честь було засновано щорічне свято під назвою «Подорож до Нкрофула», присвячене його дню народження.[33] Мавзолей та музей у Нкрофулі, Західний регіон, були названі на його честь, де представлені деякі артефакти, якими він користувався за життя.[34]

Меморіальний парк і музей Кваме Нкруми в Аккрі були створені, щоб зберегти пам'ять про нього. Крім того, Університет науки та технологій був перейменований в Університет науки та технологій імені Кваме Нкруми на знак визнання його внеску в створення сильної системи освіти в країні.[35][36][37]

Особисте життя

[ред. | ред. код]

Кваме Нкрума одружився з Фатією Ріцк[en], єгипетською коптською банківською працівницею та колишньою вчителькою, ввечері в день її прибуття до Гани: в новорічну ніч 1957–1958 років.[38] Мати Фатії відмовилася благословити їхній шлюб після того, як ще одна її дитина поїхала з чоловіком-іноземцем.[39] [40]

У шлюбі Фатія і Нкрума мали трьох дітей: Гамала (нар. 1958), Самію (нар. 1960) та Секу (нар. 1964). Гамаль — журналіст, а Самія та Секу — політики. У Нкруми є ще один син, Френсіс, педіатр (нар. 1935).[41] [42] [43] [44] [45]

Відзнаки та нагороди

[ред. | ред. код]

За своє життя Нкрума був удостоєний почесних докторських ступенів багатьма університетами, включаючи Лінкольнський університет (Пенсільванія), Московський державний університет (СРСР), Каїрський університет (Єгипет), Ягеллонський університет (Польща) та Гумбольдтський університет (Східна Німеччина).[46]

Іноземні нагороди

[ред. | ред. код]
Стрічка Опис Країна Дата Посилання
Великий ланцюг Ордену Нілу Єгипет Єгипет 1957 [47]
Великий ланцюг Національного Ордену Кедра Ліван Ліван 1957 [47]
Орден Югославської Великої Зірки Соціалістична Федеративна Республіка Югославія Югославія 2 березня 1961 [48]
Командор Ордену Білого лева Чехословаччина Чехословаччина 2 серпня 1961 [49]
Міжнародна Ленінська премія «За зміцнення миру між народами» СРСР СРСР 30 квітня 1962 [50]
Кавалер Великого хреста на ланцюгу Ордена «За заслуги перед Італійською Республікою» Італія Італія 25 вересня 1963 [51]
Великий Хрест Ордену Відродження Польщі Польща Польща 1965 [52]
Верховний Компаньйон Ордену Компаньйонів О. Р. Тамбо ПАР ПАР 16 червня 2004

(посмертно)

[53]

Основні твори

[ред. | ред. код]
  • До свободи від колоніалізму (Towards Colonial Freedom. London: The African Publication Society, 1947)
  • Гана. Автобіографія Кваме Нкруми (Ghana: The Autobiography of Kwame Nkrumah. New York: International Publishers, 1957) — ISBN 0-901787-60-4
  • Я кажу про свободу. Заява про африканську ідеологію (I Speak of Freedom: A Statement of African Ideology. London: William Heinemann, 1961)
  • Африка має об'єднатися (Africa Must Unite. London: Panaf, 1963) — ISBN 0-901787-13-2
  • Неоколоніалізм — найвища стадія імперіалізму (Neocolonialism: The Last Stage of Imperialism. [Архівовано 22 Лютого 2010 у Wayback Machine.] London: Panaf, 1965) — ISBN 0-901787-23-X
  • Аксіоми Кваме Нкруми (Axioms of Kwame Nkrumah. London: 1967) — ISBN 0-901787-54-X
  • Ще раз про африканський соціалізм (African Socialism Revisited [Архівовано 27 Квітня 2014 у Wayback Machine.], 1967)
  • Голос з Конакрі (Voice from Conakry. London: Panaf, 1967) — ISBN 90-17-87027-3
  • Чорні дні в Гані (Dark Days in Ghana. New York: International Publishers, 1968)
  • Посібник з революційної війни (Handbook for Revolutionary Warfare. London: Panaf, 1968)
  • Філософія свідомості — філософія та ідеологія деколонізації (Consciencism: Philosophy and Ideology for decolonisation, 1970) — ISBN 0-901787-11-6
  • Класова боротьба в Африці (Class Struggle in Africa. New York: International Publishers, 1970) — ISBN 0-901787-12-4
  • Боротьба триває. Шість памфлетів (The Struggle Continues: Six Pamphlets. London: Panaf, 1973) — ISBN 0-901787-41-8
  • Шлях революції (Revolutionary Path. London: Panaf; New York: International Publishers, 1973) — ISBN 0-901787-22-1

Література

[ред. | ред. код]

Видання творів Нкруми

[ред. | ред. код]
  • Кваме Нкрума. Я говорю о свободе. Изложение африканской идеологии / Пер. с англ. — Москва: Издательство иностранной литературы, 1962. 304 с.(рос.)
  • Кваме Нкрума // Ульяновский Р. Политические портреты борцов за национальную независимость. — Москва: Политиздат, 1983. — C. 269-287.(рос.)
  • Kwame Nkrumah, Class Struggle In Africa, London: Panaf, 1970. 96 p.(англ.)
  • Kwame Nkrumah, Consciencism: Philosophy and Ideology for Decolonization, New York: Monthly Review, 1964. 122 p.(англ.)
  • Kwame Nkrumah, Handbook of Revolutionary Warfare, New York: International Publishers, 1969. 122 p.(англ.)
  • Kwame Nkrumah, Neo-Colonialism, the Last Stage of imperialism, Lonodn: Thomas Nelson & Sons, 1965. 200 p.(англ.)

Про нього

[ред. | ред. код]
  • Син Африки // «Всесвіт» (Київ). — 1962. — №6. — Стор. 5-6.
  • Роман Тиса. Нкрума Френсіс Нвіа Кофі Кваме // Історія політичної думки: навч. енцикл. словник-довідник для студентів вищих навч. закл / за наук. ред Н. М. Хоми. — Львів: Новий Світ-2000, 2014. — С. 480.
  • Роман Тиса. Визволення людини. Нариси з історії суспільної думки XX ст. — Київ: «Вперед», 2023.
  • Ama Biney, The Political and Social Thought of Kwame Nkrumah, New York: Palgrave Macmillan, 2011, 249 pp.(англ.)
  • Charles Martin, “Nkrumah's Strategy of Decolonization: Originality and Classicism”, in Présence Africaine, Nouvelle série, No. 85, Hommage à Kwame Nkrumah / Homage to Kwame Nkrumah (1er trimester 1973), pp. 74–105.(англ.)

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Kwame Nkrumah
  2. ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #118588354 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  3. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. ↑ а б в г http://www.blackhistoryheroes.com/2010/09/kwame-nkrumah.html
  5. ↑ https://www.blackpast.org/global-african-history/nkrumah-kwame-1909-1972/
  6. ↑ Нкрума Кваме // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1974. — Т. 18 : Никко — Отолиты. — С. 39–40.
  7. ↑ SNAC — 2010.
  8. ↑ а б в https://ghanaianmuseum.com/osagyefo-kwame-nkrumah-buried-at-nkroful/
  9. ↑ https://docs.google.com/spreadsheets/d/1dZOZwEjFCMqof-RM1N39iaJlED4E41Wg3MGZcCe9KCI/edit#gid=0&range=W15
  10. ↑ o'Hara, Glen (11 квітня 2012), President Kennedy, Prime Minister Macmillan and the Gold Market, 1960–63, Governing Post-War Britain, Palgrave Macmillan: 53—72, doi:10.1057/9780230361270_4, ISBN 978-0-230-36127-0
  11. ↑ Rathbone, Richard (23 вересня 2004). Nkrumah, Kwame (1909?–1972), president of Ghana. Oxford Dictionary of National Biography (вид. онлайн). Oxford University Press. doi:10.1093/ref:odnb/31504. (Необхідна підписка або членство в публічній бібліотеці Сполученого Королівства .)
  12. ↑ Hsü, Leonard Shihlien (5 листопада 2013), Political Progress, The Political Philosophy of Confucianism, Routledge: 258—273, doi:10.4324/9781315018775, ISBN 978-1-315-01877-5
  13. ↑ Proceedings of the convention at which the American federation of arts was formed. B. S. Adams. 1909. doi:10.5479/sil.380651.39088006011662.
  14. ↑ Prime Minister 1957–60, Kwame Nkrumah. Vision and Tragedy, Sub-Saharan Publishers, 15 листопада 2007: 192—214, doi:10.2307/j.ctvk3gm60.17, ISBN 978-9988-647-81-0
  15. ↑ Stanek, Łukasz (2020). Architecture in global socialism: Eastern Europe, West Africa, and the Middle East in the Cold War. Princeton: Princeton University Press. ISBN 978-0-691-19455-4. OCLC 1134854794.
  16. ↑ Nkrumah, Kwame (1953). [Letter: Kwamé Nkrumah to Richard Wright]. Архів оригіналу за 3 серпня 2020. Процитовано 26 травня 2020.
  17. ↑ Mazrui, Ali (1966). Nkrumah: The Leninist Czar. Transition (26): 9—17. doi:10.2307/2934320. ISSN 0041-1191. JSTOR 2934320.
  18. ↑ Kilson, Martin L. (1963). Authoritarian and Single-Party Tendencies in African Politics. World Politics (англ.). 15 (2): 262—294. doi:10.2307/2009376. ISSN 1086-3338. JSTOR 2009376. Архів оригіналу за 1 лютого 2023. Процитовано 19 лютого 2022.
  19. ↑ Bretton, Henry L. (1958). Current Political Thought and Practice in Ghana*. American Political Science Review (англ.). 52 (1): 46—63. doi:10.2307/1953012. ISSN 1537-5943. JSTOR 1953012. Архів оригіналу за 1 лютого 2023. Процитовано 19 лютого 2022.
  20. ↑ Ghana's Kwame Nkrumah: visionary, authoritarian ruler and national hero. Deutsche Welle (брит.). 2016. Архів оригіналу за 1 лютого 2023. Процитовано 19 лютого 2022.
  21. ↑ Portrait of Nkrumah as Dictator. The New York Times (амер.). 3 травня 1964. ISSN 0362-4331. Архів оригіналу за 1 лютого 2023. Процитовано 19 лютого 2022.
  22. ↑ VII. The Reluctant Nation, One-Party Government in the Ivory Coast, Princeton: Princeton University Press, 31 грудня 1964: 219—249, doi:10.1515/9781400876563-012, ISBN 978-1-4008-7656-3
  23. ↑ Commanding Heights, 1998
  24. ↑ John Prados, Safe For Democracy: The Secret Wars of the CIA (Chicago: Ivan R. Dee, 2006), p. 329.
  25. ↑ Kwame Nkrumah | Biography, Education, | Britannica. www.britannica.com (англ.). 5 січня 2024. Архів оригіналу за 5 жовтня 2023. Процитовано 27 лютого 2024.
  26. ↑ BBC World Service Network Africa. African Studies Companion Online. doi:10.1163/1872-9037_afco_asc_853.
  27. ↑ «Kwame Nkrumah's Vision of Africa» [Архівовано 25 July 2013 у Wayback Machine.], BBC World Service, 14 September 2000.
  28. ↑ Foreign Relations of the United States, 1964–1968, Volume XXVI, Indonesia; Malaysia-Singapore; Philippines – Office of the Historian. Архів оригіналу за 28 вересня 2015. Процитовано 24 січня 2016.
  29. ↑ Nkrumah's birthday declared a holiday. modernghana.com. 4 вересня 2009. Архів оригіналу за 15 грудня 2013. Процитовано 5 січня 2013.
  30. ↑ President Akufo-Addo assents to Public Holidays Amendment Act 2019. ghanaweb.com. 9 травня 2019. Архів оригіналу за 23 вересня 2019. Процитовано 23 вересня 2019.
  31. ↑ а б в «Modern History Sourcebook: Kwame Nkrumah: I Speak of Freedom, 1961» [Архівовано 31 March 2017 у Wayback Machine.]. Fordham University.
  32. ↑ Nkrumah, Bright (1 грудня 2018). Words that Wound: Rethinking Online Hate Speech in South Africa. Alternation: Interdisciplinary Journal for the Study of the Arts and Humanities in Southern Africa. SP23: 108—133. doi:10.29086/2519-5476/2018/sp23a6. ISSN 1023-1757.
  33. ↑ Foster, Ayisah (26 вересня 2023). Journey to Nkroful has come to stay - Joana Gyan-Cudjoe declares. GhanaWeb (англ.). Архів оригіналу за 21 жовтня 2023. Процитовано 28 вересня 2023.
  34. ↑ Visit Ghana - Kwame Nkrumah Memorial Park. Visit Ghana (амер.). Архів оригіналу за 26 лютого 2024. Процитовано 6 березня 2024.
  35. ↑ Ferdinand, Ellis (18 липня 2021). History of Kwame Nkrumah University of Science and Technology (KNUST) (брит.). Архів оригіналу за 7 березня 2024. Процитовано 6 березня 2024.
  36. ↑ A Public University is created and named by an Act of Parliament - MyJoyOnline. www.myjoyonline.com (амер.). 12 серпня 2019. Архів оригіналу за 7 березня 2024. Процитовано 6 березня 2024.
  37. ↑ University History | Kwame Nkrumah University of Science and Technology. www.knust.edu.gh. Архів оригіналу за 6 березня 2024. Процитовано 6 березня 2024.
  38. ↑ Fathia Nkrumah by her son Gamal Nkrumah. Ahram Weekly, 14 - 20 September 2000. [Архівовано 24 August 2007 у Wayback Machine.]
  39. ↑ Here are all the First Ladies of Ghana since independence. Pulse Gh (амер.). 2 вересня 2019. Архів оригіналу за 10 червня 2020. Процитовано 27 травня 2020.
  40. ↑ Fathia: The Rock Of The Nkrumah Family. Modern Ghana (англ.). Архів оригіналу за 3 серпня 2020. Процитовано 30 травня 2020.
  41. ↑ Yankson, Nathaniel (22 вересня 2014). Africa must re-examine, implement Nkrumah's ideas – Francis Nkrumah. MyJoyOnline. Multimedia Group Ltd. Архів оригіналу за 19 жовтня 2018. Процитовано 19 жовтня 2018.
  42. ↑ Kwame Nkrumah's unknown son surfaces. Ghanaweb. 4 квітня 2012. Архів оригіналу за 6 квітня 2019. Процитовано 19 жовтня 2018.
  43. ↑ Confirmed! Onsy is Kwame Nkrumah's Son. PeaceFMOnline. Peace FM. 31 липня 2015. Архів оригіналу за 4 вересня 2019. Процитовано 19 жовтня 2018.
  44. ↑ Doe, Esther Eyra (31 липня 2015). "My Father Would Not Have Denied Onsy"- Samia Nkrumah. yen.com.gh. Архів оригіналу за 5 квітня 2019. Процитовано 19 жовтня 2018.
  45. ↑ Mubarik, Abu (24 вересня 2017). Sekou Nkrumah threatens to throw 'brother' in jail. pulse.com.gh. Pulse Ghana. Архів оригіналу за 19 жовтня 2018. Процитовано 19 жовтня 2018.
  46. ↑ Education For Leadership: The Vision of Kwame Nkrumah. kwamenkrumahcentenary.orgm. Процитовано 9 січня 2012.[недоступне посилання]
  47. ↑ а б Danquah, Moses, ред. (1958). Ghana: One Year Old. A First Independence Anniversary Review. Accra: Publicity Promotions. с. 32. Процитовано 5 травня 2025.
  48. ↑ Председник Тито предао председнику Нкрумаху Ореден велике југословенске звезде. Borba (серб.). 3 березня 1961. Процитовано 6 травня 2025.
  49. ↑ Československý řád Bílého lva 1923–1990 (PDF) (чес.). Archivu Kanceláře prezidenta republiky. с. 130. Процитовано 5 травня 2025.
  50. ↑ Picasso Gets Lenin Prize. Daytona Beach Morning Journal. 1 травня 1962. Процитовано 6 травня 2025.
  51. ↑ Elenco dei Cavalieri di Gran Croce, decorati di Gran Cordone dell'Ordine, defunti (PDF) (італ.). Portale storico della Presidenza della Repubblica. Процитовано 5 травня 2025.
  52. ↑ Stela, Wojciech (2008). Polskie ordery i odznaczenia (Vol. I). Warsaw. с. 49.
  53. ↑ 2004 National Orders awards. SouthAfrica.info. Архів оригіналу за 4 лютого 2016. Процитовано 5 травня 2025.

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Кваме Нкрума
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Кваме Нкрума

Твори Нкруми

[ред. | ред. код]

Про нього

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Кваме_Нкрума&oldid=45413374