Квантитативне вирівнювання голосних

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Квантитативне вирівнювання голосних у праслов'янській мові (від лат. quantitativus — «часокількісний») — фонетичне явище в історії ранньопраслов'янської мови. Полягав у поступовому артикуляційному зближенні голосних, що призвело до втрати довгих і коротких фонем і до витворення голосних нормальної довготи. Квантитативне вирівнювання належить до найдавніших змін у системі вокалізму за спільнослов'янський період.

Суть явища[ред. | ред. код]

Рання праслов'янська мова успадкувала від праіндоєвропейського мовного стану систему голосних фонем, у якій вони розрізнювалися не тільки артикуляцією, але й тривалістю: *ā — *ă, *ē — *ě, *ī — *ǐ, *ō — *ŏ, *ū — *ŭ.

Голосні [о] та [а][ред. | ред. код]

Короткі монофтонги [ǒ], [ǎ] перетворилися спершу на [ǒ], який звузився, набув довготи, а з часом став став артикулюватися як голосний [о], що нині функціонує в усіх сучасних слов'янських мовах. В інших індоєвропейських мовах слов'янському [о] часто відповідають короткі [ǒ] та [ǎ]:

Довгі голосні [ā] та [ō] злилися в довгому [ā], який спочатку був лабіалізованим голосним заднього ряду, більше відкритим, ніж довгий [ō]. На пізнішому етапі розвитку праслов'янської мови він утратив довготу й лабіалізацію та перетворився на [а]. В інших індоєвропейських мовах слов'янському [а] часто відповідають довгі [ā] та [ō]:

Голосний [е][ред. | ред. код]

Короткий [ě] у праслов'янській мові зберігся, але на певному етапі перетворився на [е] нормальної довготи й був успадкований усіма слов'янськими мовами. В інших індоєвропейських мовах слов'янському [е] відповідає короткий [ě]:

Довгий [ē] на слов'янському ґрунті після твердих приголосних змінився на відкритий голосний переднього ряду [ä], який пізніше розвинувся в [ě]. В інших індоєвропейських мовах слов'янському [ě] часто відповідає довгий [ē]:

Після м'яких шиплячих приголосних та [j] звук [ē] внаслідок певних перетворень змінився на [а]. Це може бути простежено на прикладах давніх і сучасних чергувань «г» — «жа», «к» — «ча», «х» — «ша», а також «ѣ — іа»:

Голосні [і] та [u][ред. | ред. код]

Короткі [ĭ] та [ǔ] зазнали редукції, перетворившись на ультракороткі (надкороткі) зредуковані звуки [ъ] та [ь]: вьдова, гость, сънъ. Це підтверджує порівняння з лексичним матеріалом інших індоєвропейських мов:

Довгі відповідники цих звуків змінилися так: [і] перетворився на [і] нормальної довготи, [ū] перетворився на [y]. Поява ультракоротких [ъ] та [ь] спричинила нове протиставлення в системі вокалізму: ультракороткі фонеми — фонеми нормальної довготи.

Дифтонги[ред. | ред. код]

Окрім монофтонгів, процесом квантитативного вирівнювання були частково охоплені також дифтонги: внаслідок збігу довгих [ā] та [ō] в одному звукові [а] і коротких [ŏ], [ă] у звукові [о] кількість дифтонгів зменшилася. Однак під дією закону відкритого складу перед наступним приголосним і ці дифтонги не змогли зберегтися, оскільки в них другий компонент був нескладотворчим і закривав склад: відбулася монофтонгізація дифтонгів.

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Вступ до порівняльно-історичного вивчення слов'янських мов /за ред. О. С. Мельничука. — К.: Наук. думка, 1966. — 588 с.
  • Кондрашов Н. А. Славянские языки: Учебн. пособие для студентов филол. спец. пед. ин-тов. — М.: Просвещение,1986. — 239 с.
  • Кочерган М. П. Гілки слов'янських мов. Порівняльна характеристика //Відродження.- 1994.-№ 8. — С.56-59.
  • Крижанівська О. І. Історія української мови. — К.: ВЦ «Академія», 2010. — 248 с.
  • Куриленко В. М. Коспект лекцій з історичної граматики української мови (Вступ, фонетика). — Глухів: ГДПУ, 1999. — 35 с.
  • Т. А. Иванова. Старославянский язык. Учебник. — С.-П. : Авалон, Азбука-классика, 2005. — С. 75-76. (рос.)