Кванхегун (ван Чосону)
Кванхегун кор. 이혼 ![]() | |||
| |||
---|---|---|---|
16 березня 1608 — 1623 | |||
Попередник: | Сонджо | ||
Наступник: | Інджо | ||
Народження: |
26 квітня 1575 ![]() Кьонбоккун, Jongno Districtd, Сеул, Чосон ![]() | ||
Смерть: |
1 липня 1641 (66 років) ![]() Чеджу, Чосон ![]() | ||
Причина смерті: |
хвороба ![]() | ||
Поховання: |
Q12585212? ![]() | ||
Країна: |
![]() ![]() | ||
Релігія: |
Неоконфуціанство ![]() | ||
Рід: |
Дім Лі ![]() | ||
Батько: |
Сонджо ![]() | ||
Мати: |
Royal Noble Consort Gongbin Kimd ![]() | ||
Шлюб: |
Deposed Queen Yud, So-i Yun ssid, So-i Hong ssid, Suk-i Kwon ssid, Suk-i Hoe ssid, Suk-i Won ssid, Soyon Chon ssid, Soyon Yim ssid, Sowon Shin ssid і Kim Gae-sid ![]() | ||
Діти: |
Deposed Crown Prince Yi Jid ![]() | ||
Кванхегун (кор. 광해군, 光海君, Gwanghae, Kwanghae); ім'я при народженні Лі Хон (кор. 이혼, 李琿, I Hon, I Hon; 4 червня 1575 — 7 серпня 1641) — корейський правитель, п'ятнадцятий володар держави Чосон.
Був позбавлений влади, тому не мав ані храмового імені, ані посмертних почесних титулів[1].
Був другим сином вана Сончжо, який не мав синів від головної дружини, тому проголосив спадкоємцем престолу другого за старшинством принца Кванхе, сина наложниці. Втім після смерті першої дружини Сонджо одружився з Інмок, яка 1606 року народила сина Йончхана.
Після смерті батька навесні 1608 року Кванхе, залишаючись офіційним спадкоємцем престолу, зайняв трон і вирішив розправитись із тими представниками королівської родини, навколо яких об'єднувались опозиційні сили. 1609 року він стратив свого старшого брата Імхе, звинувативши його в державній зраді. Мати молодшого брата Йончхана ув'язнили. Самого Йончхана Кванхегун не наважився вбити, а понизив його до статусу простолюдина й заслав на острів Канхва. Там він прожив до 1614 року, де його вбили за наказом губернатора в 8-річному віці.
Попри кривавий прихід до влади, правління Кванхегуна було мирним, він приділяв значну увагу державним справам. За його правління в Кореї почалась земельна реформа. Зокрема, було здійснено облік та перерозподіл земель у столичній провінції Кьонгі. 1608 року було видано указ про уніфікацію податків (закон тедонпоп), і в межах тієї ж столичної провінції натуральний податок почали заміняти на виплати зерном.
Умови, за яких тоді доводилось діяти корейській дипломатії, були непростими. З одного боку держава Чосон залишалась союзником імперії Мін. У Пекіні очікували, що Корея надасть китайським військам підтримку в боротьбі проти маньчжурської небезпеки, що посилилась. З іншого боку, через межування з Маньчжурією, Корея була вкрай вразливою перед рейдами кочової кінноти. Кванхегун добре усвідомлював, що імперія Мін перебуває в глибокій кризі та що у Східній Азії вимальовується нове співвідношення сил. За такої обстановки Кванхегун майстерно провадив політику лавірування між двома сусідами.
1610, 1611 та 1614 року в столицю імперії Мін відвідали корейські посольства. На початку 1619 року Чосон був змушений поступитись тиску Пекіна. Корейський двір спрямував до Маньчжурії 13-тисячний експедиційний корпус, який мав діяти в складі китайської армії проти маньчжурських військ. Одночасно Кванхегун повідомив правителю Пізньої Цзінь Нурхаці про те, що таке рішення є вимушеним, а командир корейського корпусу Кан Хон отримав секретний наказ, що вимагав не чинити маньчжурам активного опору, за несприятливого для мінської армії повороту бою — здатись разом зі своїми солдатами. Корейський уряд прагнув зберегти дружні відносини з обома сторонами.
За Кванхегуна відносини з Японією після семирічної війни та тривалих перемовин принесли позитивні результати для обох сторін. 1609 року було встановлено дипломатичні відносини між Чосоном і сьоґунатом Токугава, а також підписано торгову угоду з князівством Цусіма. 1617 року Кванхегун у відповідь на запрошення з боку японців відрядив посольство на чолі з О Юнгьомом.
1623 року після палацового перевороту Кванхегуна було повалено, його відправили в заслання на острів Канхва, а потім — до Чеджу. Трон зайняв його племінник Інджо.
- ↑ Концевич, 2010, с. 663.
- Концевич Л. Р. Хронологія країн Східної та Центральної Азії = Хронология стран Восточной и Центральной Азии. — М. : Восточная литература РАН, 2010. — 806 с. — ISBN 978-5-02-036350-2.
- История Востока. Восток на рубеже средневековья и Нового времени XVI—XVIII вв. — М., 2000. — 696 с. — ISBN 5-02-018102-1.
- Курбанов С. О. История Кореи с древности до начала XXI века. — СПб.: Вид. С.-Петербурзького ун-ту, 2009. ISBN 978-5-288-04852-4
- 광해군[光海君,1575~1641] (кор.) . Doopedia. Архів оригіналу за 22 червня 2020. Процитовано 22 червня 2020.