Кварк

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Кварк
Three colored balls (symbolizing quarks) connected pairwise by springs (symbolizing gluons), all inside a gray circle (symbolizing a proton). The colors of the balls are red, green, and blue, to parallel each quark's color charge. The red and blue balls are labeled "u" (for "up" quark) and the green one is labeled "d" (for "down" quark).
Протон складається з двох u-кварків, одного d-кварка і глюонів, що їхз'єднують. Кольоровий заряд цих кварків довільний, але всі три кольори повинні бути присутні.
Склад: Елементарна частинка
Родина: ферміон
Покоління: 1, 2, 3
взаємодії: Електромагнітна, Гравітаційна, Сильна, Слабка
Античастинка: Антикварк (q)
Символ: q
Число типів: 6 (верхній, нижній, дивний, чарівний, справжній та красивий)
Кольоровий заряд: +
Спін: 12

Кварки (від англ. quark — квак, кряк) — елементарні частинки і фундаментальні складові матерії. Кварки об’єднуються, створюючи композитні частинки, адрони, в тому числі й найбільш стабільні серед них протони і нейтрони, складові атомних ядер[1]. Через явище конфайнменту, кварки ніколи не спостерігалися в вільному стані; вони можуть бути знайдені тільки в межах адронів, таких як мезони і баріони. Велика частина того, що відомо про кварки було взято з спостережень адронів.[2][3]

Кварки мають різні внутрішні властивості, такі як маса, електричний заряд, кольоровий заряд і спін. Кварки є єдиними в Стандартній Моделі фізики частинками, які беруть участь у всіх чотирьох фундаментальних взаємодіях, а також єдиними частинками, електричний заряд яких не є кратним елементарному. На сьогодні відомо 6 сортів (їх прийнято називати «ароматами») кварків: нижній d, верхній u, дивний s, чарівний c, ботом-кварк (красивий) b і топ-кварк (справжній) t.[4] Верхній і нижній кварки є найлегшими. Більш важкі кварки швидко перетворюються в верхній і нижній шляхом розпаду. Інші кварки можуть бути отримані при зіткненнях за високих енергій. Для кожного кварка існує своя античастинка – ‘’антикварк’’.

Класифікація кварків[ред.ред. код]

Стандартна Модель є теоретичною основою опису всіх відомих на сьогодні елементарних частинок. В цій моделі кварки мають шість різних ароматів:верхній (u) (up), нижній (d) (down), дивний (s) (strange), чарівний (c) (charm), красивий (b) (beauty, bottom) і правдивий (топ-кварк) (t) (true, top). Античастинки кварків називаються антикварками і позначаються рискою над символом для відповідного кварка, наприклад u для верхнього антикварка. Як антиматерія в цілому, антикварки мають ту ж масу, середній час життя і спін як їхні відповідні кварки, але мають протилежний заряд.[5]

Кварки є частинками зі спіном 1/2, а отже вони є ферміонами відповідно до теореми Паулі. Вони підкоряються принципу заборони Паулі, в якому говориться, що два однакові ферміони не можуть одночасно бути в одному й тому ж квантовому стані. Це відрізняє їх від бозонів (частинок з цілим спіном), будь-яка кількість яких може бути одночасно в одному й тому ж квантовому стані.[6] На відміну від лептонів, кварки мають кольоровий заряд, який змушує їх брати участь в сильній взаємодії. Результуюче притягання між різними кварками спричиняє утворення складових частинок, відомих як адрони.

Кварки, які визначають квантові числа адронів називають валентними кварками; крім цього , будь-який адрон може містити необмежену кількість віртуальних кварків, антикварків і глюонів, які не впливають на його квантові числа.[7] Існує два сімейства адронів: баріони, з трьома валентними кварками, і мезони з одним кварком і одним антикварком.[8] Найбільш поришереними баріонами є протон і нейтрон, складові атомних ядер.[9] На сьогодні уже відомо багато різних адронів, які в осному різняться вмістом кварків. Існування «екзотичних» адронів з більшою кількістю валентних кварків, таких як тетракварк (qqqq) або пентакварк (qqqqq) було припущене, але ще не доведене.[10] Проте 13 липня 2015 в ЦЕРН повідомили про результати, які відповідають станам пентакварка.[10][11][12][13] [14]

Елементарні ферміони згруповані в три покоління, кожне з яких містить два лептони і два кварки. Перше покоління включає в себе u-кварк і d-кварк кварки, друге – s-кварк і c-кварк, третє – b-кварк і t-кварк. Всі пошуки четвертого покоління кварків і інших елементарних ферміонів зазнали невдачі,[15][16] існують непрямі докази того, що не існує більше трьох поколінь ферміонів.[17][18][19] Частинки вищих поколінь як правило мають велику масу і є менш стабільними, що спричиняє їх розпад на частинки нижчого покоління за допомогою слабких взаємодій. Тільки кварки першого покоління зустрічаються в природі. Важчі кварки можуть бути створені за допомогою високоенергетичних зіткнень і швидко розпадаються. Проте вважається, що вони були присутні в перші частки секунди після Великого Вибуху, коли Всесвіт був дуже гарячий і густий (кваркова епоха). Дослідження важчих кварків проводять в штучно створених умовах, в прискорювачах елементарних частинок.[20]

Шість частинок в Стандартній Моделі - кварки.(позначені фіолетовим кольором)

Маючи електричний заряд, масу, кольоровий заряд і аромат, кварки є частинками, що беруть участь у всіх чотирьох фундаментальних взаємодіях: електромагнітній, гравітаційній, сильній і слабкій.

Історія[ред.ред. код]

Кваркова модель була незалежно запропонована фізиками Маррі Гелл-Манном[21] (на фото) і Джорджем Цвейгом[22][23] в 1964 році.[24] Пропозиція надійшла незабаром після формулювання Гелл-Манном в 1961 системи класифікації частинок, відомої як симетрія ароматів SU(3)[25]. Фізик Юваль Неєман незалежно розробив подібну схему в цьому ж році.[26][27]

На момент створення теорії кварків до елементарних частинок відносили дуже багато адронів. Гелл-Манн і Цвейг стверджували, що вони не були елементарними частинками, а складалися з комбінацій кварків і антикварків. Їхня модель включала три аромати кварків: верхній, нижній і дивний, яким вони приписували такі властивості, як спін і електричний заряд. Перша реакція фізиків щодо цієї моделі була різною. Не ясно було чи є кварк справді фізичною частинкою чи просто абстракцією для пояснення понять, які в той час ще не були повністю висвітлені.[28]

Гелл-Манн на лекції.

Менш ніж через рік були запропоновані доповнення до моделі Гелл-Манна і Цвейга. Шелдон Лі Глешоу і Джеймс Бйоркен передбачили існування четвертого аромату кварка, який вони потім назвали чарівним. Додатковий кварк було запропоновано, оскільки він дозволяв краще описати слабку взаємодію і передбачав формулу, яка правильно відтворювала маси відомих мезонів.[29]


У 1968 році експерименти з розсіювання в Стенфорді (SLAC) показали, що протон містить набагато менші точкові об'єкти і тому не є елементарною частинкою.[30] Фізики в той час не хотіли підтверджувати, що це кварки, натомість назвали ці частинки «партонами» (термін запропонований Річардом Фейнманом). Об'єкти, що спостерігалися під час цих експериментів пізніше ідентифікували як верхній і нижній кварки.[31][32][33] [34] Усе ж, термін «партон» які раніше використовується для складових адронів (кварків, антикварків і глюонів).

Існування дивного кварка було підтверджено експериментами в SLAC, воно було потрібним не тільки для підтвердження Гелл-Маннової та Цвейгової моделі, але також давало пояснення каона (К) та піона (π), виявлених в космічних променях в 1947 році.[35][36] Число ймовірних кварків зросло до поточних шести в 1973 році, коли Макото Кобаясі і Масукава Тосіхіде помітили, що експериментальне спостереження CP-порушень[37] можна було б пояснити, якби була ще одна пара кварків.

Чарівні кварки були отримані майже одночасно двома командами в листопаді 1974 року – одна в SLAC під керівництвом Бертона Ріхтера, і одна в Брукгейвенській національній лабораторії під керівництвом Семюела Тінга. Було помічено об’єднання чарівних кварка і антикварка в мезон. Обидві команди дали свій символ отриманому мезону J і ψ; так цей мезон офіційно став відомим як J/ψ-мезон. Це відкриття остаточно переконало спільноту фізиків у правильності кваркової моделі.

У наступні роки з’явився ряд пропозицій розширення моделі кварків до шести. Серед них модель, запропонована Хаїмом Харарі[38] у статті в 1975 році, в якій він вперше запропонував терміни красивий (bottom (b) ) і справжній (top (t) ) для додаткових кварків.[39]

У 1977 році красивий кварк спостерігався командою Fermilab під керівництвом Леона Ледермана.[40][41] Це стало індикатором існування топ-кварка; без нього красивий кварк був би без партнера. Тим не менше, топ-кварк не спостерігався до 1995 року. Він мав набагато більшу масу, ніж раніше очікувалось.[42]

Етимологія[ред.ред. код]

Слово «кварк» було взято Меррі Гелл-Манном з роману Дж.Джойса «Поминки по Фіннегану», де в одному із епізодів чайки кричали: «Three quarks for Muster Mark!» (в перекладі: «Три кварки для Мастера Марка»). На той час Гелл-Манном припускалось існування тільки саме трьох кварків. Саме слово «кварк» в цій фразі припускається є звуконаслідуванням крику морських птахів. Є також інша версія, за якою це слово взято з німецької мови, під час перебування Джойса в Відні. В німецькій мові слово Quark  має два значення: 1) сир, 2) нісенітниця.

Ароматам кварків були дані їхні імена з певних причин. Верхній і нижній кварки названі так, після означення їхніх ізоспінів "вгору" і "вниз".[43] Дивні кварки отримали таку назву, тому що вони були відкриті як компоненти дивних частинок виявлених в космічних променях за кілька років до того, як була запропонована модель кварків; ці частинки були названі дивними через незвично велику тривалість життя.[44] Чарівний кварк отримав свою назву, тому що його відкривачі були зачаровані симетрією, яку він приніс в субатомний світ.[45] Назви боттом-кварк і топ-кварк були обрані, тому що вони є логічними партнерами верхнього і нижнього кварку.[44] Ці кварки ще іноді називають красивий і справжній, але ці назви виходять із вжитку.[46]

Властивості[ред.ред. код]

Електричний заряд[ред.ред. код]

Докладніше: електричний заряд


Кварки мають дробові значення електричного заряду – 1/3 або 2/3 від елементарного заряду (е), в залежності від аромату. U-Кварк, с- і t-кварк (кварки верхнього типу) мають електричний заряд +2/3 е, в той час як d-, s- і b-кварк (кварки нижнього типу) мають заряд -1/3 е. Антикварки мають протилежний до їхніх кварків заряд: антикварки верхнього типу -2/3 е, антикварки нижнього типу +1/3 е. Так як електричний заряд адронів є сумою зарядів кварків, всі адрони мають цілий заряд: баріони (є комбінацією трьох кварків), антибаріони (трьох антикварків) і мезони (комбінація кварка і антикварка). Наприклад, адронні компоненти атомних ядер, нейтрони і протони мають відповідно заряди 0, і +е; нейтрон складається з двох d-кварків і одного u-кварка, а протон – з двох u- і одного d-кварка.[47][9]

Спін[ред.ред. код]

Докладніше: спін

Спін є внутрішньою властивістю елементарних частинок і його напрямок є важливим ступенем свободи. Часто його інтерпретують як обертання частинки навколо власної осі (звідси й назва з англ. Spin – обертати), але це поняття не є цілком коректним в субатомних масштабах, так як елементарні частинки вважаються точковими.[48]

Спін може бути представлений вектором, довжина якого вимірюється в одиницях зведеної сталої Планка ħ. Для кварків компоненти вектора спіна вздовж будь-якої осі можуть набувати значень +ħ/2 або -ħ/2. З цієї причини кварки класифікуються як частинки з половинним спіном.[49] Компоненти спіна вздовж заданої осі часто позначають стрілками; стрілка вверх ↑ для +1/2 і вниз ↓ для -1/2.[50]

Слабка взаємодія[ред.ред. код]

Докладніше: слабка взаємодія

Кварк одного аромату може перетворюватись в кварк іншого аромату тільки через слабку взаємодію, одну з чотирьох фундаментальних взаємодій в фізиці. Поглинаючи або випускаючи W-бозон, будь-який кварк верхнього типу (u, c, t) може перетворитись в кварк нижнього типу (d, s, b) або навпаки. Цей механізм зміни аромату спричиняє радіоактивний бета-розпад, в якому нейтрон перетворюється в протон, електрон і антинейтрино. Це відбувається, коли один з нижніх кварків в нейтроні (udd) розпадається на кварк, випускаючи віртуальний W-бозон перетворюючи нейтрон в протон (uud). W-бозон потім розпадається на електрон і антинейтрино.[51]

Діаграма бета розпаду.
  n   p + e + νe (бета-розпад, адронний запис)
udd uud + e + νe (бета-розпад, кварковий запис)
Сила слабкої взаємодії між шістьма кварками. Чим темніший колір, тим сильніша взаємодія.

І бета-розпад і зворотній до нього процес часто використовують в медицині, в позитронно-емісійній томографії (ПЕТ) і в експериментах з виявлення нейтрино.

В той час як процес зміни аромату є однаковим для всіх кварків, кожен кварк ймовірніше перетворюється в кварк свого покоління. Відносні тенденції перетворень аромату описуються математичними таблицями, (CKM матрицями).[52]

Де Vij показує ймовірність переходу кварка з ароматом i в кварк з ароматом j або навпаки.

Існує також еквівалентна матриця слабких взаємодій для лептонів (PMNS матриця).[53] Разом матриці CKM і PMNS описують всі перетворення ароматів, але зв’язок між ними ще не відомий.[54]

Сильна взаємодія і кольоровий заряд[ред.ред. код]

Всі адрони не мають кольорового заряду.

Згідно з квантовою хромодинамікою (КХД), кварки мають кольоровий заряд. Існує три типи кольорових зарядів, довільно названі синій, зелений і червоний. Кожен з них доповнюється антикольром: антисиній, антизелений і античервоний. Кожен кварк є переносником кольору, а антикварк – антикольору.[55]

Система притягання і відштовхування між кварками різних кольорів і антикольорів називається сильною взаємодією, яка опосередковується глюонами. Теорія, що описує сильну взаємодію. Називається квантовою хромодинамікою. Кварк, що має певний колір може утворити зв’язану систему з антикварком відповідного антикольору. В результаті, утворена система буде кольорово нейтральною; кварк з кольором ξ плюс антикварк з кольором −ξ в результаті матимуть кольоровий заряд 0 (або білий) і сформують мезон. Аналогічним чином, комбінація з трьох кварків, кожен з різним кольоровим зарядом, приведе до «білого» кольорового заряду і утворення баріона.[56]

В сучасній фізиці елементарних частинок калібрувальні симетрії пов’язують взаємодії між частинками. SU(3)c є калібрувальною симетрією, що пов’язує кольоровізаряди в кварках і є визначальною симетрією в КХД.[57] Так само, як закони фізики не залежать від напряму в просторі осей x, y, z і залишаються незмінними при зміні орієнтації осей, так і фізика КХД не залежить від того в яких напрямах в тривимірному просторі визначені кольорові заряди. SU(3)c перетворення кольору відповідають «обертанням» в кольоровому просторі (який є комплексним). Кожен аромат кварка ‘’f’’ з підтипами fB, fG, fR, що відповідають кольорам кварків[58] утворює триплет: трикомпонентне квантове поле. Вимога, що SU(3)c повинна бути локальною, тобто її перетворення можуть змінюватись у просторі й часі – визначає властивості сильної взаємодії. Зокрема, це передбачає існування восьми типів глюонів, які виступають як переносники взаємодії.[57][59]

Маса[ред.ред. код]

Маси шести кварків. (маса кварка пропорційна об'єму кульки). Внизу зліва протон і електрон.
Докладніше: маса

Дві різні маси розуміють при посиланнях на масу кварка: поточна маса кварка – маса самого кварка, в той час як складова маса кварка - маса кварка разом з масою глюонів, що його оточують. Ці маси а загальному мають різні значення. Більша частина маси адронів походить від глюонів, які пов’язують кварки в адрони[60], а не від самих кварків. В той час як глюони за своєю суттю є безмасовими частинками, вони мають енергію, саме вона вносить такий великий вклад в загальну масу адрона. Наприклад, протон має масу приблизно 938 МеВ /с2, з якої маса трьох валентних близько 9 МеВ/с2; більша частина залишку спричинена енергією глюонного поля.[61][62] Стандартна модель стверджує, що елементарні частинки отримують свою масу від механізму Хіггса, який пов’язаний з бозоном Хіггса.

Таблиця властивостей[ред.ред. код]

Позначення та назва елек- тричний заряд Ароматові квантові числа про- екція ізо- спіну барі- онний заряд маса
див- ність чарів- ність краса прав- дивість
Перше покоління
d нижній (down) −1/3 0 0 0 0 −1/2 1/3 ~ 5 МеВ
u верхній (up) +2/3 0 0 0 0 1/2 1/3 ~ 3 МеВ
Друге покоління
s дивний (strange) −1/3 − 1 0 0 0 −1/2 1/3 120 МеВ
c чарівний (charm) +2/3 0 1 0 0 1/2 1/3 1.8 ГеВ
Третє покоління
b красивий (beauty, bottom) −1/3 0 0 −1 0 −1/2 1/3 4.5 ГеВ
t правдивий (true, top) +2/3 0 0 0 1 1/2 1/3 175 ГеВ

Взаємодія кварків[ред.ред. код]

Кварки беруть участь у кожному з чотирьох типів фундаментальних взаємодій.

Протони та нейтрони, які дають найбільший внесок у масу видимої матерії Всесвіту, складаються із кварків. Отже, явище гравітаційної взаємодії між зірками, планетами та іншими астрономічними об'єктами це значною мірою прояв участі кварків у гравітаційній взаємодії.

Участь кварків у електромагнітній взаємодії проявляється у глибоко непружному розсіянні електронів або мюонів на адронах, у перетвореннях (анігіляції) електрон-позитронної пари в адрони тощо, а також у властивостях адронів: наявності у них електричних зарядів та магнітних моментів. Електромагнітна взаємодія не змінює квантових чисел: аромат, колір, проекція ізоспіну тощо залишаються незмінними.

Завдяки слабкій взаємодії відбувається перетворення кварків із зміною їхніх ароматів, однак колір кварка при цьому не міняється. Проекція ізоспіну внаслідок слабкої взаємодії може міняти знак, однак може залишатись й незмінною. Зміна ароматів кварків проявляє себе, зокрема, у слабких розпадах адронів, наприклад у розпаді вільного нейтрона на електрон і антинейтрино. Зі слабкими взаємодіями кварків пов'язане також глибоко непружне розсіяння нейтрино на адронах.

Сильна взаємодія утримує кварки всередині адронів. Кварки взаємодіють між собою шляхом обміну глюонами. При цьому відбувається зміна кольору кварка, однак його інші квантові числа, а саме аромат та проекція ізоспіну, залишаються незмінними. Властивості сильної взаємодії не дозволяють кварку вилетіти за межі адрона. Це явище отримало назву конфайнменту. Воно має наслідком відсутність у природі вільних кварків.

Інші фази кварків[ред.ред. код]

Модель кварк-глюонної плазми.

При досить екстремальних умовах, кварки можуть розв’язуватись і ставати вільними частинками. В ході асимптотичної свободи, сильна взаємодія слабшає зі збільшенням температури. Врешті, при досить високих температурах кольоровий конфайнмент зникне і сформується надзвичайно гаряча плазма вільно рухливих кварків і глюонів. Ця фаза матерії називається кварк-глюонною плазмою.[63] Точні умови досягнення цієї фази не відомі, і були предметом вивчення в багатьох експериментах. Згідно з останніми оцінками температура переходу в кварк-глюонну плазму приблизно (1,90 ± 0,02) × 1012 Кельвін.[64] Проте стан повністю вільних кварків і глюонів ніколи не досягався (незважаючи на чисельні спроби ЦЕРН в 1980-их і 1990-их роках).[65]

Кварк-глюонна плазма характеризується збільшенням числа важких пар кварків по відношенню до пар верхній-нижній кварк. Вважається, що в період до 10-6 секунди після Великого Вибуху (період кваркової епохи), Всесвіт перебував у стані кварк-глюонної плазми, оскільки температура була занадто високою для існування стабільних адронів.[66]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Quark (subatomic particle). Encyclopædia Britannica. Процитовано 2008-06-29. 
  2. R. Nave. Confinement of Quarks. HyperPhysics. Georgia State University, Department of Physics and Astronomy. Процитовано 2008-06-29. 
  3. R. Nave. Bag Model of Quark Confinement. HyperPhysics. Georgia State University, Department of Physics and Astronomy. Процитовано 2008-06-29. 
  4. R. Nave. Quarks. HyperPhysics. Georgia State University, Department of Physics and Astronomy. Процитовано 2008-06-29. 
  5. S.S.M. Wong (1998). Introductory Nuclear Physics (вид. 2nd). Wiley Interscience. с. 30. ISBN 0-471-23973-9. 
  6. K.A. Peacock (2008). The Quantum Revolution. Greenwood Publishing Group. с. 125. ISBN 0-313-33448-X. 
  7. B. Povh; C. Scholz; K. Rith; F. Zetsche (2008). Particles and Nuclei. Springer. с. 98. ISBN 3-540-79367-4. 
  8. Section 6.1. in P.C.W. Davies (1979). The Forces of Nature. Cambridge University Press. ISBN 0-521-22523-X. 
  9. а б M. Munowitz (2005). Knowing. Oxford University Press. с. 35. ISBN 0-19-516737-6. 
  10. а б W.-M. Yao (2006). Review of Particle Physics: Pentaquark Update. Journal of Physics G 33 (1). с. 1–1232. arXiv:astro-ph/0601168. Bibcode:2006JPhG...33....1Y. doi:10.1088/0954-3899/33/1/001.  Проігноровано невідомий параметр |collaboration= (довідка)
  11. C. Amsler (2008). Review of Particle Physics: Pentaquarks. Physics Letters B 667 (1). с. 1–1340. Bibcode:2008PhLB..667....1P. doi:10.1016/j.physletb.2008.07.018.  Проігноровано невідомий параметр |collaboration= (довідка)
  12. C. Amsler (2008). Review of Particle Physics: New Charmonium-Like States. Physics Letters B 667 (1). с. 1–1340. Bibcode:2008PhLB..667....1P. doi:10.1016/j.physletb.2008.07.018.  Проігноровано невідомий параметр |collaboration= (довідка)
  13. E.V. Shuryak (2004). The QCD Vacuum, Hadrons and Superdense Matter. World Scientific. с. 59. ISBN 981-238-574-6. 
  14. R. Aaij (2015). Observation of J/ψp resonances consistent with pentaquark states in Λ0b→J/ψKp decays. Physical Review Letters 115 (7). с. 072001. arXiv:1507.03414. Bibcode:2015PhRvL.115g2001A. doi:10.1103/PhysRevLett.115.072001.  Проігноровано невідомий параметр |collaboration= (довідка)
  15. C. Amsler (2008). Review of Particle Physics: b′ (4th Generation) Quarks, Searches for. Physics Letters B 667 (1). с. 1–1340. Bibcode:2008PhLB..667....1P. doi:10.1016/j.physletb.2008.07.018.  Проігноровано невідомий параметр |collaboration= (довідка)
  16. C. Amsler (2008). Review of Particle Physics: t′ (4th Generation) Quarks, Searches for. Physics Letters B 667 (1). с. 1–1340. Bibcode:2008PhLB..667....1P. doi:10.1016/j.physletb.2008.07.018.  Проігноровано невідомий параметр |collaboration= (довідка)
  17. D. Decamp (1989). Determination of the number of light neutrino species. Physics Letters B 231 (4). с. 519. Bibcode:1989PhLB..231..519D. doi:10.1016/0370-2693(89)90704-1.  Проігноровано невідомий параметр |collaboration= (довідка)
  18. A. Fisher (1991). Searching for the Beginning of Time: Cosmic Connection. Popular Science 238 (4). с. 70. 
  19. J.D. Barrow (1997) [1994]. The Singularity and Other Problems. The Origin of the Universe (вид. Reprint). Basic Books. ISBN 978-0-465-05314-8. 
  20. D.H. Perkins (2003). Particle Astrophysics. Oxford University Press. с. 4. ISBN 0-19-850952-9. 
  21. M. Gell-Mann (1964). A Schematic Model of Baryons and Mesons. Physics Letters 8 (3). с. 214–215. Bibcode:1964PhL.....8..214G. doi:10.1016/S0031-9163(64)92001-3. 
  22. G. Zweig (1964). An SU(3) Model for Strong Interaction Symmetry and its Breaking. CERN Report No.8182/TH.401. 
  23. G. Zweig (1964). An SU(3) Model for Strong Interaction Symmetry and its Breaking: II. CERN Report No.8419/TH.412. 
  24. B. Carithers; P. Grannis (1995). Discovery of the Top Quark (PDF). Beam Line 25 (3) (SLAC). с. 4–16. Процитовано 2008-09-23. 
  25. M. Gell-Mann (2000) [1964]. The Eightfold Way: A theory of strong interaction symmetry. У M. Gell-Mann, Y. Ne'eman. The Eightfold Way. Westview Press. с. 11. ISBN 0-7382-0299-1. 
    Original: M. Gell-Mann (1961). The Eightfold Way: A theory of strong interaction symmetry. Synchrotron Laboratory Report CTSL-20 (California Institute of Technology). 
  26. Y. Ne'eman (2000) [1964]. Derivation of strong interactions from gauge invariance. У M. Gell-Mann, Y. Ne'eman. The Eightfold Way. Westview Press. ISBN 0-7382-0299-1. 
    Original Y. Ne'eman (1961). Derivation of strong interactions from gauge invariance. Nuclear Physics 26 (2). с. 222. Bibcode:1961NucPh..26..222N. doi:10.1016/0029-5582(61)90134-1. 
  27. R.C. Olby; G.N. Cantor (1996). Companion to the History of Modern Science. Taylor & Francis. с. 673. ISBN 0-415-14578-3. 
  28. A. Pickering (1984). Constructing Quarks. University of Chicago Press. с. 114–125. ISBN 0-226-66799-5. 
  29. B.J. Bjorken; S.L. Glashow (1964). Elementary Particles and SU(4). Physics Letters 11 (3). с. 255–257. Bibcode:1964PhL....11..255B. doi:10.1016/0031-9163(64)90433-0. 
  30. J.I. Friedman. The Road to the Nobel Prize. Hue University. Процитовано 2008-09-29. 
  31. R.P. Feynman (1969). Very High-Energy Collisions of Hadrons. Physical Review Letters 23 (24). с. 1415–1417. Bibcode:1969PhRvL..23.1415F. doi:10.1103/PhysRevLett.23.1415. 
  32. S. Kretzer; H.L. Lai; F.I. Olness; W.K. Tung (2004). CTEQ6 Parton Distributions with Heavy Quark Mass Effects. Physical Review D 69 (11). с. 114005. arXiv:hep-ph/0307022. Bibcode:2004PhRvD..69k4005K. doi:10.1103/PhysRevD.69.114005. 
  33. D.J. Griffiths (1987). Introduction to Elementary Particles. John Wiley & Sons. с. 42. ISBN 0-471-60386-4. 
  34. M.E. Peskin; D.V. Schroeder (1995). An introduction to quantum field theory. Addison–Wesley. с. 556. ISBN 0-201-50397-2. 
  35. S.L. Glashow; J. Iliopoulos; L. Maiani (1970). Weak Interactions with Lepton–Hadron Symmetry. Physical Review D 2 (7). с. 1285–1292. Bibcode:1970PhRvD...2.1285G. doi:10.1103/PhysRevD.2.1285. 
  36. D.J. Griffiths (1987). Introduction to Elementary Particles. John Wiley & Sons. с. 44. ISBN 0-471-60386-4. 
  37. M. Kobayashi; T. Maskawa (1973). CP-Violation in the Renormalizable Theory of Weak Interaction. Progress of Theoretical Physics 49 (2). с. 652–657. Bibcode:1973PThPh..49..652K. doi:10.1143/PTP.49.652. 
  38. H. Harari (1975). A new quark model for hadrons. Physics Letters B 57 (3). с. 265. Bibcode:1975PhLB...57..265H. doi:10.1016/0370-2693(75)90072-6. 
  39. K.W. Staley (2004). The Evidence for the Top Quark. Cambridge University Press. с. 31–33. ISBN 978-0-521-82710-2. 
  40. S.W. Herb (1977). Observation of a Dimuon Resonance at 9.5 GeV in 400-GeV Proton-Nucleus Collisions. Physical Review Letters 39 (5). с. 252. Bibcode:1977PhRvL..39..252H. doi:10.1103/PhysRevLett.39.252. 
  41. M. Bartusiak (1994). A Positron named Priscilla. National Academies Press. с. 245. ISBN 0-309-04893-1. 
  42. K.W. Staley (2004). The Evidence for the Top Quark. Cambridge University Press. с. 144. ISBN 0-521-82710-8. 
  43. J.J. Sakurai (1994). У S.F Tuan. Modern Quantum Mechanics (вид. Revised). Addison–Wesley. с. 376. ISBN 0-201-53929-2. 
  44. а б D.H. Perkins (2000). Introduction to high energy physics. Cambridge University Press. с. 8. ISBN 0-521-62196-8. 
  45. M. Riordan (1987). The Hunting of the Quark: A True Story of Modern Physics. Simon & Schuster. с. 210. ISBN 978-0-671-50466-3. 
  46. J.T. Volk (1987). Letter of Intent for a Tevatron Beauty Factory. Fermilab Proposal #783. 
  47. G. Fraser (2006). The New Physics for the Twenty-First Century. Cambridge University Press. с. 91. ISBN 0-521-81600-9. 
  48. The Standard Model of Particle Physics. BBC. 2002. Процитовано 2009-04-19. 
  49. F. Close (2006). The New Cosmic Onion. CRC Press. с. 80–90. ISBN 1-58488-798-2. 
  50. D. Lincoln (2004). Understanding the Universe. World Scientific. с. 116. ISBN 981-238-705-6. 
  51. Weak Interactions. Virtual Visitor Center. Stanford Linear Accelerator Center. 2008. Процитовано 2008-09-28. 
  52. K. Nakamura (2010). Review of Particles Physics: The CKM Quark-Mixing Matrix. Journal of Physics G 37. с. 075021. Bibcode:2010JPhG...37g5021N. doi:10.1088/0954-3899/37/7A/075021.  Проігноровано невідомий параметр |collaboration= (довідка)
  53. Z. Maki; M. Nakagawa; S. Sakata (1962). Remarks on the Unified Model of Elementary Particles. Progress of Theoretical Physics 28 (5). с. 870. Bibcode:1962PThPh..28..870M. doi:10.1143/PTP.28.870. 
  54. B.C. Chauhan; M. Picariello; J. Pulido; E. Torrente-Lujan (2007). Quark–lepton complementarity, neutrino and standard model data predict θPMNS13 = 9+1−2 °. European Physical Journal C50 (3). с. 573–578. arXiv:hep-ph/0605032. Bibcode:2007EPJC...50..573C. doi:10.1140/epjc/s10052-007-0212-z. 
  55. R. Nave. The Color Force. HyperPhysics. Georgia State University, Department of Physics and Astronomy. Процитовано 2009-04-26. 
  56. B.A. Schumm (2004). Deep Down Things. Johns Hopkins University Press. с. 131–132. ISBN 0-8018-7971-X. OCLC 55229065. 
  57. а б Part III of M.E. Peskin, D.V. Schroeder (1995). An Introduction to Quantum Field Theory. Addison–Wesley. ISBN 0-201-50397-2. 
  58. V. Icke (1995). The force of symmetry. Cambridge University Press. с. 216. ISBN 0-521-45591-X. 
  59. C. Sutton. Quantum chromodynamics (physics). Encyclopædia Britannica Online. Процитовано 2009-05-12. 
  60. A. Watson (2004). The Quantum Quark. Cambridge University Press. с. 285–286. ISBN 0-521-82907-0. 
  61. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок PDGQuarks не вказаний текст
  62. W. Weise; A.M. Green (1984). Quarks and Nuclei. World Scientific. с. 65–66. ISBN 9971-966-61-1. 
  63. S. Mrowczynski (1998). Quark–Gluon Plasma. Acta Physica Polonica B 29. с. 3711. arXiv:nucl-th/9905005. Bibcode:1998AcPPB..29.3711M. 
  64. Z. Fodor; S.D. Katz (2004). Critical point of QCD at finite T and μ, lattice results for physical quark masses. Journal of High Energy Physics 2004 (4). с. 50. arXiv:hep-lat/0402006. Bibcode:2004JHEP...04..050F. doi:10.1088/1126-6708/2004/04/050. 
  65. U. Heinz; M. Jacob (2000). «Evidence for a New State of Matter: An Assessment of the Results from the CERN Lead Beam Programme». arXiv:nucl-th/0002042. 
  66. T. Yulsman (2002). Origins: The Quest for Our Cosmic Roots. CRC Press. с. 75. ISBN 0-7503-0765-X. 

Джерела[ред.ред. код]

  • Индурайн Ф. Квантовая хромодинамика. Введение в теорию кварков и глюонов. — М. : Мир, 1986. — 288 с.
  • Трейман С. Этот странный квантовый мир. — Ижевск : РХД, 2002. — 224 с.

Посилання[ред.ред. код]