Перейти до вмісту

Квартирник

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

«Квартирник» — формат творчого заходу, який виріс за зачиненими[1] дверима в підпільних (андеграундних) або напівпідпільних умовах з «„концерту“ на кухні» як частина радянського культурного життя. Це виступ, відмінний від камерного та концертного форматів.[2] «Квартирник» це не концерт.[3] Такий «концерт» не може відбутися у громадському місці.[1] Сучасні «квартирники» часто мають більше спільного з домашнім музикуванням (що було у XVIII столітті), або відповідають терміну «домашній концерт» — музичний концерт, виступ, що представлений в чиємусь будинку або квартирі, або близько невеликого приватного простору, таких як сарай, кімната квартири відпочинку, газон або задній двір.

При розгляді цього культурного феномену існує залежність від зв'язку з історичною або філософською або фактичною точкою відліку. Ця лексична одиниця може або відображати властиві радянському суспільству реалії, особливості радянського способу життя і вказувати на радянський формат «домашнього» концерту чи виступу, поетичного «квартирника» або виставки візуального мистецтва «для своїх», або ж вона зменшила значення і слугує або технічним, не основним (немейнстрімовим), чи маркетинговим терміном, пов'язаним з творчими заходами у невимушеній, домашній або наче домашній атмосфері, називаючи захід «камерним „квартирником“», чи позначає домашній концерт, домашнє музикування або виступ (виконання, перформанс), відмінний від камерного та концертного форматів.

Квартирники в СРСР

[ред. | ред. код]
Акустичні «квартирники»

Як випливає з назви, концертним простором була звичайна радянська квартира, що найчастіше належала комусь із друзів музикантів, і була достатньо великою, щоб вмістити всіх бажаючих глядачів.[4] Типовим радянським явищем було те, що музичні «квартирники» та художні виставки влаштовувалися в комунальних квартирах.[5]

Музичний «квартирник» — це невеликий «концерт», який проводився у звичайній комунальній квартирі, в домашніх умовах, в домашній атмосфері, для переважно вже сформованого кола глядачів,[6] де всі один одного знають.[7] Сюди приходять не випадкові люди, а люди з тих самих кіл і з тими самими інтересами, друзі та знайомі, які цінують автора.[3] Добірна публіка відвідувала заборонені «квартирні „концерти“», всі «концерти» записувалися на бобінні плівки та касети, які передавалися з рук в руки.[8] Як правило, на такому неофіційному «концерті» «для своїх» чи «посвячених» виступала невелика кількість музикантів із акустичними інструментами. Оскільки технічні можливості музикантів були обмежені до акустичних музичних інструментів, це було важливою особливістю музичних «квартирників». Причин для організації «концертів» вдома і за зачиненими дверима було дві: бракувало належних інструментів та обладнання для великих виступів, по-друге, існувала цензура, і для концертів, які і так були рідкісними та під наглядом комсомолу, музиканти повинні були подавати тексти пісень до міськвиконкому.[4][9][8] Повна відсутність сценічної рампи також створювала невимушену атмосферу. На «домашніх „концертах“» зазвичай немає гримерки, немає дистанції, все відбувається дуже близько один до одного, стосунки з публікою більш інтимні, ніж на концертах — всім потрібний діалог, у затишній атмосфері між музикантами та глядачами відбувалася жвава та щира розмова — в неформальній обстановці відвідувачі ділилися своїми враженнями, висловлювали свою думку, спілкувалися після або навіть під час виступу та мали можливість краще познайомитися з виконавцями. На «квартирниках» могли влаштовуватись так звані «джеми», коли збирається кілька музикантів, які імпровізують на задану музичну тему. Через заборони артистам виступати у радянські часи «квартирники» були вимушеним явищем.[6]

«Квартирники», тобто «концерти», що проводяться в домашніх умовах, були поширені в СРСР до кінця 1980-х років, коли деякі музиканти та рок-групи не могли офіційно давати публічні виступи через конфлікт із культурною політикою СРСР.[9] Тож «квартирник» це незалежність від кураторського чи інституційного відбору. У 1970-х роках авторську пісню не підпускали до радіо чи телебачення, а в Україні і подавно.[10] «Квартирники» почали поширюватися в СРСР наприкінці 1970-х — на початку 1980-х років і зростали в поширенні до кінця 1980-х років.

Концерти легендарного співака 80-90-х років минулого сторіччя Віктора Цоя в 80-ті часто проходили як «квартирники».[11][12] Олександр Галич — найвідоміший радянський драматург і кіносценарист після негласної заборони переважно виступав на «квартирниках».[13] Традиція «квартирників» є дещо старшою за радянську рок-культуру, — ще на початку 60-х квартирні концерти давали Володимир Висоцький і представники жанру бардівської пісні, наприклад, Олександр Галич. «Квартирники» є форматом самвидаву.[14]

«Квартирник» або короткі уривки з нього можна побачити в документальних фільмах, що вийшли після смерті В. Цоя і реконструюють життя зірки на основі аматорських відео з квартирників і концертів, а також спогадів родичів і друзів музиканта — «Голка Remix», (рос.)«Последний герой», (рос.)«Солнечные дни», (рос.)«Просто хочешь ты знать».[15]

Олександр Липницький зазначав, що музиканти отримували гроші за «квартирники»: збирали по рублю з людини, тоді це була така плата, і якщо приходило 30 осіб, то музиканти отримували 30 рублів.[16]

«Квартирники» в СРСР стали важливим явищем альтернативної культури.[17] Вони іноді ставали об'єктом міліцейських рейдів: представники радянських силових органів відстежували підпільні концерти, вривалися на «квартирники» для перевірки документів і викликали людей на «співбесіди».[18][19] Ставлення радянських органів влади до таких заходів змінювалося з часом. В часи брежнєвської епохи до «квартирників» ставилися терпимо, і якщо органи влади дізнавалися про них, як правило, обмежувалися усною доганою. Однак у 1983–1985 роках, за ініціативи Костянтина Черненка, виступ на таких самодіяльних концертах був прирівняний до незаконної підприємницької діяльності, що порушує монополію Держконцерту СРСР (державне концертне агентство, в організації концертів для аматорських гуртів) і загрожувало адміністративними або навіть кримінальними санкціями, включно з ув'язненням.[20][21][19] Якщо музичні записи розповсюджувалися на комерційній основі, це кваліфікувалося як «нелегальна праця (незаконна трудова діяльність)», а якщо на ідейній основі, тоді каральні органи шукали «антирадянщину».[18] За відсутності відверто політичного матеріалу місцева влада піддавала цензурі або забороняла пісні меланхолійного або інтроспективного характеру, вважаючи ці «негативні» нахили небезпечними і підривними.[22] На першому «квартирнику» ленінградських рок-музикантів Цоя та Майка Науменка у Києві, обох музикантів забрали до райвідділу міліції Києва за «незаконну трудову діяльність».

Санкт-Петербург, імперське місто, яке є неофіційною столицею музики,[23] ще з радянських часів, з часів Ленінграда, має славу міста, куди приїжджають творити незалежні, андеграундні художники.[5] До найвідоміших місць проведення «квартирників» належала квартира Бориса Гребенщикова в будинку на вулиці Софії Перовської у Ленінграді, де музикант орендував кімнату в комунальній квартирі.[24] Іншим відомим культовим осередком неофіційного музичного життя була котельня «Камчатка» на вулиці Блохіна, 15 у Санкт-Петербурзі, де працювали, а також виступали на «камчатських квартирниках» багато відомих музикантів.

Вдома у відомого музичного критика Артемія Троїцького відбувалися не лише «домашні» концерти, а й цілі «фестивалі» на 30–40 осіб, де один за одним виступали різні гурти. Артемій Троїцький відзначає, що політизованість російського класичного року в 1980-х роках була сильно перебільшена, і насправді майже не було пісень з таким прямим політичним посланням — їх було дуже мало.[25] Цой не мав політичних пісень, але гурт «Кіно» мав кілька пісень, які можна було лиш інтерпретувати як політичні.[25] Гурт «Акваріум» не мав політичних пісень, крім однієї з гімнів перебудови під назвою «Цей поїзд у вогні», яка може вважатися квазіполітичною, проте це вже були часи перебудови, це вже не було підпіллям, і тоді це було можна.[25]

«ВВ» спочатку репетирували на кухні хрущовки Юрія Здоренка.

Магнітофонні записи пісень відомого російського поета та автора-виконавця Олександра Галича, які нелегально поширювалися в СРСР, були зроблені на його численних «домашніх» «концертах». А коли у 80-х роках дехто вдома слухав Галича на магнітофоні — вони вмикали його подалі від вхідних дверей, і зачиняли двері до кімнати.[1] Ранні записи пісень Володимира Висоцького були зроблені на «квартирниках» 1960-х років.

На початку 1970-х років збірка віршів Бориса Чичибабіна, упорядкована літературознавцем Леонідом Пінським, вийшла в самвидаві, а магнітофонні записи з квартирних читань поета передавалися з рук в руки.

Першим студійним обладнанням, на якому «Воплі Відоплясова» записали свій дебютний акустичний альбом, був старий магнітофон "Маяк".

«Квартирники» на яких не співають

Окрім музичних акустичних «квартирників» існували поетичні «квартирники», де поети можуть прочитати аудиторії свої вірші чи інших авторів, висловити свою думку щодо почутого чи прочитаного. Також на неофіційному рівні, в умовах тотального державного контролю над громадянами, існували напівтаємні «квартирники» з виставками «неканонічного» візуального мистецтва.[26] Квартирники-виставки відбувались в помешканнях художників.[27] Адреси, дати та імена учасників не публікувалися в газетах, а оголошувалися лише «своїм» людям, оскільки «чужі» могли спричинити серйозні неприємності.[14]

Роман Корогодський пригадував, що у Києві існували «сальони».[28]

Мистецтво українських шістдесятників — підпільних авторів — довгі роки вважалося забороненим для широкого загалу через заборону нонконформістського мистецтва в 1960-1970-х роках. І художники організовували так звані «квартирники» та «парканники» — виставки в будинках або на парканах, які могли тривати не більше кількох годин. Так негалерейна виставка «Сичик+Хрущик», що відбулася в Одесі у 1967 році на тимчасовому паркані навколо Оперного театру і увійшла в історію мистецтва як «парканна», отримала закономірну реакцію влади за спробу обійти звітні виставки Спілки художників і показати щось відмінне від соціалістичного реалізму: виставка була розігнана міліцією протягом трьох годин після відкриття.[29] До класиків-шестидесятників андеграундного мистецтва належать Опанас Заливаха, Валентин Хрущ, Віктор Зарецький, Станіслав Сичов, Олег Соколов, Мойсей Вайнштейн, Іван Марчук, Алла Горська, Ігор Григор'єв, Ернест Котков, Сергій Параджанов, Зоя Лерман, Борис Плаксій, Анатолій Звєрєв та багато інших авторів. Нонконформіст Микола Малишко не міг виставляти свої роботи в радянський період, і єдиною можливістю експонувати нові скульптури та живописні чи графічні роботи були так звані «квартирники» — одноденні «експозиції» — «виставки», які проводились у квартирі самого художника, або митців його кола, і супроводжувались обговоренням у дуже вузькому колі знайомих. Найкращі роботи нонкомформістів опинилися в приватних колекціях, а у колекціях українських музеїв таких робіт майже немає.

Сучасність

[ред. | ред. код]

Сьогодні цей термін має зовсім інше значення, яке вкладається у стару назву, що часто робить його своєрідним брендом,[14] або використовується на позначення домашнього концерту. Оголошення про захід часто розміщуються у соціальній мережі, або на афішах сайтів концертних площадок,[30] офіційних сайтах органів місцевого самоврядування,[31][32] офіційних вебсайтах вищих навчальних закладів,[33][34][35] у ЗМІ.[36][37] Сьогоднішні такі концерти мають менше спільного з «квартирниками» радянської доби.

«Квартирники» проводять на різні тематики. Це може бути «Шевченківський квартирник», який проводить громадська організація на сцені театру, в обласній бібліотеці, в підвалі театру за гроші, отримані в межах програм грантів, а також спонсорів.[38] Вищий навчальний заклад проводив «квартирник» з тематики «Жінка — це запрошення в щастя»,[33] або «Шевченковими стежками», а орган місцевого самоврядування проводив «квартирник» «до Дня Соборності України»,[31] В Україні «квартирники» проводять навіть на даху торгівельного центру,[37] або їх організовують бібліотеки. Сьогодні в Україні «квартирниками» називають онлайн-події,[36] організовані інтернет-виданнями чи трансльовані он-лайн в прямому ефірі,[39][40] або навіть онлайн-фестивалі («міжнародний „квартирник“»), що об'єднали світових митців у форматі домашніх концертів,[9][41] чи виступи у вигляді масштабних шоу з програмою під назвою «Квартирник. Акустика», як правило у супроводі акустичних інструментів, або це «квартирники», призначені, в основному, для мало відомих артистів і вузького кола їх шанувальників, або в цьому контексті більш цікаві як експеримент. Якщо квартирники в СРСР проводилися внаслідок політики заборони, відсутності можливості виступів для музикантів, були явищем вимушеним, то інтерес до сучасних «квартирників» обумовлений насамперед певною ексклюзивністю та екзотичністю. Сучасні виставкові майданчики вже не підлягають такій жорсткій цензурі, і звичайні квартирні виставки можуть торкатися більш різноманітних тем.[29]

В Україні терміном «квартирник» позначають концерти, що проводяться не в квартирах, і які вийшли за межі квартир, дач і навіть ресторанних залів, будинків культури,[32] і проходять у формі акустичних концертів на сценах великих залів за участі знаменитих музикантів. Концерт під назвою «Всеукраїнський квартирник» у 2007 році «Воплі Відоплясова», на свій 20-річний ювілей, провели на сцені Міжнародного центру культури та мистецтв Федерації профспілок України.[42][8]

Київський нічний клуб Caribbean Club, в якому цілодобово виступають українські артисти, а також артисти з усього світу і 7 днів на тиждень проходять яскраві події, вечірки та шоу,[30] у 2021 році спільно з Radio Jazz презентував серію з шести музичних вечорів «Джазовий квартирник» — шоу за участю топових музикантів, з сольними концертами, джазовими композиціями у виконанні джазового оркестру, музичною виставою з елементами імерсивного театру, постановочними номерами, костюмами і танцями з 100 квитками на кожен вечір.

У Білорусі

Що стосується сучасної Білорусі, то відомі білоруські музиканти змушені проводити свої концерти в напівпідпільних умовах. Оскільки концертні зали були закриті для Левона Вольського, Дмитра Войтюшкевича та Олега Хоменка після внесення їх до чорного списку, у 2012 році в Могильові ці артисти давали лише акустичні концерти в приватному будинку в залі на 50 місць, хоча могли б зібрати повні зали з аншлагами, але через цензуру поява їхніх прізвищ на афіші зупиняла всі заходи.[9] У Білорусі незалежна культура фактично повернулася до практики радянських часів, перейшла в підпілля, в режим «квартирників».[43]

Станом на 2015 рік актори білоруського «Вільного театру» були змушені влаштовувати «квартирники» понад 10 років.

В Росії

У Росії художник, який наважився публічно висловлювитися проти війни, втрачає будь-яку можливість репрезентації і може існувати лише у вигляді «квартирників», що також дуже ризиковано.[44] Художники, музиканти та письменники, які відкрито заявили про своє несхвалення агресії, піддаються наклепу в пресі та заносяться до реєстру «іноземних агентів», їх усувають з професійної діяльності, заносять до «чорних списків», скасовують їхні концерти та позбавляють доступу до засобів масової інформації.[45]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в Мещерякова, Елена; Самус, Евгения; Латухина, Наталья (26 лютого 2021). Аманда Горман: трудности перевода. golosameriki.com. «Голос Америки». Процитовано 14 вересня 2025.
  2. ↑ Долгіх, Я. (2022). Фахова академічна музична освіта та сучасне соціокультурне середовище: ціннісно-світоглядний аспект. Збірник наукових праць Уманського державного педагогічного університету, (2), 26–39. https://doi.org/10.31499/2307-4906.2.2022.262823 (Стор.: 33)
  3. ↑ а б Башкирова, Наталья; Прудовская, Светлана (10 жовтня 2013). Леонид Сергеев: «Я стараюсь быть стопроцентным в каждое время». golosameriki.com. «Голос Америки». Процитовано 14 вересня 2025.
  4. ↑ а б (рос.) Свєтлова А.С. (Краков) Феномен квартирного рок-концерта в СССР и в современной русской культуре. (Стор.: 90, 92-93)
  5. ↑ а б (рос.) Виолетта Рябко. Параллельно официальной программе: диалог с человеком | 01.07.2014 | Deutsche Welle
  6. ↑ а б Сулима, Марія (29 березня 2017). Концерт удома: український музикант може заробити на «квартирниках» від 300 до 2 тис грн. «Україна молода» (укр.) . Процитовано 13 вересня 2025.
  7. ↑ (рос.) Дарья Бернштейн. "Привезли вам часть Беларуси". В Вильнюс приехала "Крама" | 12.07.2024 | Deutsche Welle
  8. ↑ а б в Новосвітній, Валерій (13 листопада 2007), Олег Скрипка: «Я сподівався стати французом і співати французькою» (PDF), Київська муніципальна газета «Хрещатик» № 193 (3183), Київ, с. 13
  9. ↑ а б в г (рос.) Олександр Бураков. Белорусские музыканты уходят "на квартиры" | 25 червня 2012 | Deutsche Welle
  10. ↑ Лемиш, Анатолій (27 січня 1995). «...По площади Высоцкого, проспекту Окуджавы...» Из истории киевской авторской песни. Дзеркало тижня (рос.) . Процитовано 12 вересня 2025.
  11. ↑ У Києві з'явиться парк ім. Віктора Цоя | 24.07.2015 | Київська міська рада (Офіційний веб-сайт)
  12. ↑ Олександр Кушнір. «Квартирник LNTU» | 19 листопада 2015 | Луцький національний технічний університет
  13. ↑ (рос.) Марина Константинова. В Германии вышел спектакль о вечном "застое" русской души | 11 апреля 2023 | Deutsche Welle
  14. ↑ а б в Радіонова, Аріна (15 травня 2013). Багатоквартирний «ковчег» мистецтва. газета «Збруч» (укр.) . Процитовано 13 вересня 2025.
  15. ↑ Друженко, Тетяна (18 серпня 2017). Розбиті зміни. «Дзеркало тиждня» (укр.) . Процитовано 13 вересня 2025.
  16. ↑ Документальний біографічний фільм «Виктор Цой. Вот такое "Кино" (2012)» Рік випуску: 2012 Жанр: документальний Автор: Юлия Шипицына Режиссер: Юлия Рябкова У фільмі беруть участь: засновник гурту Звуки Му Александр Ліпніцкій, скрипаль Сергій Риженко, музикант Сергій Бугаев, президент Ленінградського рок-клубу Микола Михайлов, художник Дмитро Шагін, директор музею «Камчатка» Сергій Фірсов, лідер групи «Аукцион» Олег Гаркуша, лідер групи «Чайф» Владімір Шахрин і ін.
  17. ↑ Лариса Алексеенко. Последний герой // Журнал «Отдохни!» №33, 10.08.2010. — С. 40–41
  18. ↑ а б Нікітенко, Костянтин (14 квітня 2017). "Вдаримо хаєром по тоталітаризму". Рок-андеграунд в СРСР — "антирадянська" історія. «Дзеркало тиждня» (укр.) . Процитовано 13 вересня 2025.
  19. ↑ а б Квартирник і момент вривання в квартиру міліції показано в серіалі «Вісімдесяті»
  20. ↑ Полная иллюстрированная энциклопедия рок-самиздата [Архівовано 2018-11-25 у Wayback Machine.]
  21. ↑ Времени машины / Євгений Ю. Додолєв. — М.: ОЛМА Медиа Групп, 2014 ISBN 978-5-373-06167-4
  22. ↑ Ian Gittins. POP MUSIC; Has Glasnost Tamed Russian Rock's Muse? | Aug. 22, 1993 | The New York Times
  23. ↑ Sophia Kishkovsky. Notes From a Russian Musical Underground: The Sound of Chanson | July 16, 2006 | The New York Times
  24. ↑ (рос.) Дебижев С. Формат бытия // Сумерки Сайгона. — СПб., 2009. — С. 380
  25. ↑ а б в Мортон, Маша (13 липня 2022). Артемий Троицкий: «Или ты с людоедами, или ты с ангелами? Одно из двух». golosameriki.com. «Голос Америки». Процитовано 14 вересня 2025.
  26. ↑ Шульга, Ольга (14 лютого 2013). У "Мистецькому Арсеналі" стартувала виставка сучасного мистецтва Fine Art-2013. «Дзеркало тиждня» (укр.) . Процитовано 13 вересня 2025.
  27. ↑ Ірина Чмелик. Виставкові локації для творів візуального мистецтва в Івано-Франківську у другій половині ХХ — на початку ХХІ століття // Українське мистецтво, культура, освіта: актуальні проблеми, тенденції та перспективи розвитку: збірник наукових праць (за матеріалами Міжнародної науково-практична інтернет-конференції 25–28 травня 2021 р.). До 20-річчя Навчально-наукового Інституту мистецтв ДВНЗ Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника». Івано-Франківськ: «Фоліант», 2021. 152 с. ISBN 978-617-7970-53-7 Доступ (Стор.: 142)
  28. ↑ Вишеславський Гліб Анатолійович. Особливості сучасного сприйняття діяльності клубів українських шістдесятників / Суб’єкт. Пам’ять. Символічне: Зб. наук. ст. та тез наук. повід. за матеріалами дистанційної Міжнародної наук.-теор. конф. та наук. круглого столу «Культурна спадщина радянського періоду в сучасній Україні: від ностальгії – до переосмислення», Київ, 28 травня 2020 р. – К.: ІК НАМ України, 2020. – 176 с. (Стор.: 105) (PDF)
  29. ↑ а б Сєгал, Аля (17 липня 2023). У себе вдома за зачиненими дверима: чому митці влаштовують квартирні виставки? (фото). «Суспільне Культура» (укр.) . Процитовано 13 вересня 2025.
  30. ↑ а б Афіша Київ » КОНЦЕРТИ » Caribbean Club (Карібіан Клаб) | Компанія Контрамарка Україна (Kontramarka.ua) — національний квитковий оператор і інтернет-сервіс з продажу електронних квитків на концертно-розважальні заходи в Україні
  31. ↑ а б У Вінниці відбудеться творчий квартирник до Дня Соборності України | 17 січня 2025 | Вінницька міська рада (офіційний сайт)
  32. ↑ а б Магія живої музики: акустичний квартирник у МЦ «СМАРТ» | 31.03.2025 | Офіційний вебсайт Слобожанської селищної ради та її виконавчих органів
  33. ↑ а б Студенти психолого-педагогічного факультету провели квартирник «Жінка — це запрошення в щастя» | ПНПУ імені В.Г. Короленка
  34. ↑ Квартирник Ukrainian edition у КПІ | 12 лютого 2023 | Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»
  35. ↑ Благодійний квартирник | Київський столичний університет імені Бориса Грінченка
  36. ↑ а б Від Coldplay до HARDKISS: добірка онлайн-концертів, яка вас здивує! | 23.03.2020 | stb.ua
  37. ↑ а б Гришина, Даша (23 липня 2025). «Друга Ріка» у Києві: два концерти, які не схожі один на одного. «Вечірній Київ» (укр.) . Процитовано 14 вересня 2025.
  38. ↑ Маріана Басалига, Наталія Весоловська. В Івано-Франківську провели "Шевченківський квартирник" | 9 березня 2024 | suspilne.media
  39. ↑ Поліна Горлач. Суспільне Культура транслюватиме концерт «Лесі Квартиринки» на кіностудії Довженка | 17 лютого 2023 | suspilne.media
  40. ↑ Зоряна Попович. Поетичний онлайн-квартирник організувала Закарпатська обласна бібліотека імені Ф. Потушняка | 24 травня 2020 | suspilne.media
  41. ↑ Ткачук, Юлія (25 квітня 2025). «Ми втрачаємо чутливість до зла, коли воно стає буденністю»: 8 запитань до Dakh Daughters про альбом Pandora's Box. suspilne.media (укр.) . Процитовано 14 квітня 2025.
  42. ↑ Лилик, Рита (6 листопада 2007). «ВВ» мінус Піпа. «Україна молода» (укр.) . Процитовано 14 вересня 2025.
  43. ↑ (рос.) Александра Богуславская. Режим подполья. Как власти Беларуси давят на сферу культуры | 13.09.2023 | 13 сентября 2023 | Deutsche Welle
  44. ↑ (рос.) Марина Константинова. "(Анти)пропаганда": Россияне не молчат? | 21 сентября 2023 | Deutsche Welle
  45. ↑ Владимиров, Виктор (31 грудня 2023). Артемий Троицкий: «Государственный бульдозер стал загребать всех без разбора» (рос.) . «Голос Америки». Процитовано 14 вересня 2025.

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Квартирник
Ця стаття є заготовкою. Ви можете допомогти проєкту, доробивши її. Це повідомлення варто замінити точнішим.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Квартирник&oldid=46487054