Квотування

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Квотува́ння (лат. quote — скільки)  — це встановлення державними органами відповідно до чинного законодавства, міжнародного права та різних міжнародних актів, угод обмежень щодо виробництва товарів, міжрегіональних товарних або фінансових операцій, експортно-імпортних поставок. Застосовується як засіб регулювання обсягів виробництва окремих видів товарів, а також регламентації зовнішньоекономічної діяльності.

Також це встановлення певних розмірів (меж) змін вартості валют, цінних паперів на біржах.

Різновиди квот[ред.ред. код]

Розрізняють квоти:

Квоти (контингенти) глобальні — квоти, що встановлюються відносно товару без зазначення конкретних країн (груп країн), куди товар експортується або з яких він імпортується.[1]

Квоти (контингенти) індивідуальні — квоти, що встановлюються відносно товару з визначенням конкретної країни, куди товар може експортуватись або з якої він може імпортуватись.[2]

Квоти на теле- і радіомовленні[ред.ред. код]

Квотування теле- та радіоефіру застосовується в багатьох країнах як інструмент культурної політики. Квоти можуть визначати загальний відсоток медіаконтенту, вироблений в даній країні, або ж мови ефіру.

Одним з найяскравіших прикладів такого роду квотування є Закон Тубона, прийнятий у Франції в 1990-х роках з метою захисту позицій французької мови, зокрема в медіапросторі. Станом на 2016 рік у Франції діє квота на 40 % для музичного контенту французькою мовою, з якого не менше половини — нові твори, котрі мають транслюватися у прайм-тайм[3]. Яскравим прикладом ефективності квотування є Німеччина, де станом на 2005 за відсутності квотування частка німецькомовних виконавців зменшилась до 1,2 %, проте завдяки квотуванню підвищилася до 25 %[3].

В Україні про необхідність квотування в медіапросторі для захисту україномовних митців на державному рівні було оголошено лише в 2016 році, коли дослідження громадських активістів показали, що частка україномовних пісень в радіоефірі скоротилася до 4-5 %[3]. На необхідності такого кроку наголосив міністр культури України В. Кириленко[4][5], а групою депутатів було внесено законопроект «Про телебачення і радіомовлення» (щодо частки пісень державною мовою в музичних радіопрограмах і радіопередачах)[6], що передбачає встановлення квоти у 50 % «українських авторів і виконавців», з яких не менше 75 відсотків — державною мовою.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • П. Шляхтун. Квота // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.324 ISBN 978-966-611-818-2

Посилання[ред.ред. код]