Квінтиліан

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Марк Фабій Квінтиліан
лат. Marcus Fabius Quintilianus
Quintilian.jpg
Народився близько 35
Каллагуріс, сучасна Калаорра,
Іспанія
Помер бл. 100
Рим, Римська імперія
Громадянство Римська імперія
Підданство Римська імперія
Діяльність педагог, rhetorician, поет
Сфера інтересів ритор, педагог
Посада консул
Відомі учні Пліній Молодший, Тацит, Ювенал
Відомий завдяки: «Повчання оратору» (лат. Institutio oratoria)

Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах
Квінтиліан у Вікісховищі?

Марк Фабій Квінтиліан (лат. Marcus Fabius Quintilianus; близько 35 — бл. 100) — найвідоміший із римських педагогів, ритор (вчитель красномовства), автор «Повчання оратору» (лат. Institutio oratoria) — найповнішого підручника ораторського мистецтва, який дійшов до нас з античності. Цю книгу вивчали в усіх риторичних школах, як давньоримських, так і середньовічних, нарівні з творами Цицерона, на неї посилалися у творах доби Відродження.

Квінтиліан став не тільки виразником уподобань римського суспільства, але й реформатором літературного стилю, дослідником проблем латинської мови. Квінтиліану належить прогресивна думка, що всі діти мають певні позитивні задатки від природи, а задача вихователя — розвинути їх.

Життєпис[ред. | ред. код]

Квінтиліан народився приблизно у 35 році, в Каллаорі, Іспанія. З приводу його походження джерела розходяться. Деякі стверджують, що він народився у одній з найшляхетніших родин Іспанії, інші — що Квінтиліан походив з небагатої та незнатної родини. Його дід і батько були риторами, тому останній послав його до Риму вивчати риторику. Там Квінтиліан зблизився з Доміцієм Афром, оратором та адвокатом, який помер у 59 році. Афр, очевидно, став зразком для Квінтиліана; його характеризували як лаконічного, класичного промовця, що у своєму стилі скоріш наслідував Цицерона, на відміну тогочасних ораторів-прихильників стилю Сенеки.

Через деякий час після смерті Афра, Квінтиліан повернувся до Іспанії, можливо, для практики юриспруденції у судах своєї рідної провінції. Однак у 68 році він повернувся до Риму разом з почтом імператора Гальби, наступника Нерона. Скоріш за все, Квінтиліан не був близьким радником імператора, адже після вбивства Гальби у 69 році він залишився живий.

Після смерті Гальби та протягом наступного хаотичного «року чотирьох імператорів», Квінтиліан відкрив першу державну школу риторики. У 70-х рр. Веспасіан призначив йому пенсію, виділивши для цього кошти з державної казни. Близько 20 років Квінтиліан навчав ораторському мистецтву багату римську молодь. Серед його учнів були Пліній Молодший, Тацит і, можливо, Ювенал.

Також за часів Веспасіана, Тита і Доміціана неодноразово виступав у суді як адвокат, але здобув славу не практичною, але теоретичною та викладацькою діяльністю.

Про його особисте життя практичного нічого не відомо, тільки у своєму «Повчанні ораторів» Квінтиліан мимохідь згадує, що у нього була дружина, яка померла молодою, та два сини, яких спіткала така ж доля.

У 88 році, за правління Доміціана, Квінтиліан полишив викладацьку та адвокатську діяльність. Його відставка, вочевидь, була спричинена досягненням фінансової стабільності та бажанням відпочинку. Він пережив кількох імператорів; правління Веспасіана і Тита були відносно мирними, але Доміціан вважався нелагідним навіть у найкращі часи. Його зростаюча жорстокість і паранойя вочевидь спонукали Квінтиліана потроху віддалитися від імператора, але той, здається, не ображався: у 90 році Доміціан призначив Квінтиліана вихованцем двох своїх онучатих небожей.

Незабаром терор Доміціана посилився, Квінтиліан дістав відставку через заслання батьків його вихованців — колишніх спадкоємців імператора. Останні роки життя ритор провів, дописуючи свій головний твір «Повчання оратору». Точна дата його смерті невідома, але вважається, що це сталося близько 100 року Навряд чи він надовго пережив Доміціана, якого було вбито у 96 році.

Твори[ред. | ред. код]

Єдиною працею Квінтиліана, що збереглася, є 12-томний посібник з риторики, названий «Повчання оратору» (лат. Institutio Oratoria), опублікований приблизно у 95 році. У книзі розглядаються не тільки теорія та практика риторики, але і базова освіта та розвиток оратора як особистості. Більш ранній текст, «Про причини неправильного красномовства» (лат. De Causis Corruptae Eloquentiae), було втрачено, але вважається, що його тези частково були відображені у «Повчанні оратору»

Також, існують дві серії декламацій, Declamationes Majores та Declamationes Minores, авторство яких приписують Квінтиліану, але все ще достеменно невідомо, хто був їх автором. Можливо, це був вчений, який використовував систему Квінтиліана, чи просто один з його учнів.

Institutio oratoria («Повчання оратору»)[ред. | ред. код]

Institutio oratoria - це насамперед трактат про технічну риторику, в якому пояснюється стандартна теорія написання промови, її стиль, метод запам’ятовування та виголошення; з дуже детально описами та власними коментарями автора, прикладами. Квінтіліан включає риторику в загальну систему освіти. Це, мабуть, найбільше значення його творчості. Риторика для нього є головним у навчанні лідерів суспільства та відповідального громадянина. Автору вдалоь створити власну систему освіти для громадянина Стародавнього Риму, основне завдання якої було виховати добру людину, яка може бути добрим оратором. Адже у цій роботі Квінтиліан зазначає, що ідеальний оратор спочатку є доброю людиною, а після цього - хорошим оратором. Він також вважав, що промова має будуватися на істині. Послідовно це стало відомим як "теорія доброї людини", яка сприймає повідомлення про те, що якщо хтось не може бути справді добрим, то він не може бути хорошим оратором для людей. Ця теорія також базується навколо того, щоб служити людям. Хороша людина - це та, яка працює на благо людей та процвітання суспільства.

На думку Квінтиліана, виховання оратора починається з перших днів його життя. Ось чому у I книзі «Про виховання оратора» (всього їх 12), він досліджує мовлення дітей, починаючи з новонароджених. За словами автора для формування ораторських здібностей у ранньому віці, спершу, діти мають повність підпорядковуватися моральним нормам поведінки. Також Квінтіліан відзначає, що деякі діти подають великі надії щодо свого подальшого розвитку, і якщо ці надії не виправдовуються, то «не природа винна, а недоліки виховання служать тому причиною». Правда, тут же він відзначає, що бувають випадки, коли «дитя від природи схильне до поганого». Про виправлення таких дітей треба подбати якомога раніше. У ранньому віці діти легше піддаються переконанню, вважав Квінтиліан. Також на них буде впливати і спосіб життя батьків, відбір годувальниць та домашніх педагогів, тому всі вони мають спрямовуати свої зусилля для правильного виховання дитина та розвитку її природних здібностей. Дуже слушними є міркування Квінтиліана щодо тілесних покарань. Він не схвалював такого засобу впливу на дітей (щоправда, для рабів тілесні покарання вважав обов'язковими).

Співзвучною сьогоднішньому дню є думка Квінтиліана про те, що проступки дітей, багато з яких мають місце через неуважність педагога, намагаються виправлятися не тим, що дітей примушують поступити правильно, а тільки тим, що їх карають, бо вони не поступили правильно. Дітей слід більше привчати, а не карати. Звичка, набута в дитинстві, має велике значення у житті людини, підкреслював Квінтиліан. У вихованні багато залежить від особистості педагога. Одним із перших Квінтиліан сформулював ряд вимог до вчителя-вихователя, серед яких дуже важливою є вимога добре знати особливості кожного учня, його характер, щоб використати відповідні засоби впливу.

Система риторики, яку Квінтиліан пояснює з III – XI книги, містить багато деталей, про які ми б не знали, якби він їх не прописав, але в більшості випадків усі вони не являють його власною інновацією. У кількох розділах своєї роботи Квінтиліан підлаштовує грецьку теорію (як це бачимо, наприклад, «Про винахід» Цицерона) до реальних умов римського ораторського мистецтва. Він додає главу про сентенцію, загострені або епіграматичні висловлювання, які стали дуже популярними в школах риторики ранньої імперії, також великий розділ про написання, який частково складений з пізнішої праці Цицерона, «Оратор».

Після опису про правильне виховання юного оратора, Квінтилан переходить до формування самих промов. Тут не абияке значення має граматична освіта промовця, яка має включати в себе не лише загальні правила граматики, але й вививчення та аналіз мови у літературних творах. Автор вважав, що правильний спосіб вираження думки і читання творів поетів, - є необхідною базою у вивченні граматики.  Він пропонує читати байки Езопа, твори Віргілія та Гомера. Також вдалим вибором для читання та навчання Квітниліан вважав трагедію та ліричні твори, адже саме вони допомагають сформувати правильний словниковий запас. Проте, автор рекомендував не надавати великої уваги застарілим словам, а краще вивчити більше нової лексеми. Через це він ставив перед педагогами завдання – слідкувати за правильністю, зрозумілістю, та чистотою мови їхніх учнів.

Окрім цього, для того, що оратор розвивав свої ораторські здібності, йому слід переказувати ті твори, які він прочитав. Наприклад, байки Езопа і зважати на те “у чому перевага змісту будь-якого твору; що властиве кожній особі; що варте схвалення в думках і в мовленні; де необхідна широта, а де – стислість висловлювання”.

Окрім граматичних знань, Квінтиліан вказував, що хороший оратор має мати добре музичне виховання, а саме добре відчувати ритм, розмір та гармонію, це допоможе оратору приборкувати свої емоції, вправно керувати своїм голосом та передавати почуття.

Також, Квінтиліан стверджує, що вивчення гемометрії необхідні для майбутнього оратора. Завдяки її чіткості, лаконічності та побудові, вона може навчити оратора мислити певними категоріями та вміти конкретизувати свої думки. На додаток, геометрія доводить, що нічого в цьому світі немає випадкогово і хаотичного.

Квінтиліан також наполягає на тому, що його ідеальний оратор не є філософом, оскільки філософ не бере участі в громадянському житті, а це є складовою ідеального оратора Квінтіліана (і Ісократа, Цицерона). Також ритор спонукає до наслідування інших, проте вказує, що ці знання потрібно доповнювати власним новаторством.

Науковий внесок[ред. | ред. код]

Квінтиліан вважається першим класиком гуманної педагогіки. Його слова: «Батько, коли в тебе народиться син, поклади на нього великі сподівання, адже великі сподівання породжують велику педагогіку»

Лоренцо Валло у творі «Про порівняння Цицерона з Квінтиліаном» (не зберігся) не побоявся поставити його вище від «бога гуманістів» — Цицерона. Це свідчить про те, що Квінтиліан мав великий вплив на творчість інших митців.

Квінтиліан також справив враження на Марціала, латинського поета. До нього було звернено короткий вірш, опублікований у 86 році. У своїй поемі Марціал описує Квінтиліана так: “Людина, яка прагне перевершити спадок батька свого”. Це говорить про амбітну сторону Квінтиліана. Після його смерті вплив Квінтіліана коливався. Проте, римського ритора згадували його учень Пліній  Молодший та Ювенал. Протягом ІІІ - V століть вплив Квінтиліана відчувався серед таких авторів, як святий Августин, чиє обговорення знаків і образної мови, безумовно, базувалося на вченні Квінтиліана; і на святого Єроніма, редактора Біблії.

Середньовіччя спричинило занепад знань про творчість автора, оскільки існуючі рукописи Institutio oratoria (лат.) були роздроблені, але італійські гуманісти відродили інтерес до цього твору після його знаходження Поджо Браччоліні у 1416 році, в монастирі св. Ґалла. Також італійський поет Петрарка звернувся до Квінтиліана в одному зі своїх листів до померлих, де сказав про нього так: він "надихнув на нову гуманістичну філософію виховання".  

Зараз повчання Квінтиліана часто використовують в антрології, літературознавстві та філософії. Крім цього, його праця може бути корисною і сучасним лінгвістам, які вивчають письмо та риторику через велику деталізацію, адже саме так Квінтиліан описує риторичну систему. Його дискусії про тропи та фігури також лягли в основу сучасних праць про природу образної мови.


Джерела та література[ред. | ред. код]

[1] Gwynn, Aubrey S.J. Roman Education from Cicero to Quintilian. New York: Teachers College Press, 1926.

[2]

[3]


  1. Colson, F. H. (1926-12). Roman Education - Roman Education from Cicero to Quintilian. By Aubrey Gwynn, S.J. Pp. 260. Oxford: Clarendon Press, 1926.. The Classical Review 40 (6). с. 208–209. ISSN 0009-840X. doi:10.1017/s0009840x00041184. Процитовано 2019-11-13. 
  2. Bloomfield, Morton W. (1999). George A. Kennedy, Classical Rhetoric and Its Christian and Secular Tradition from Ancient to Modern Times. Chapel Hill: University of North Carolina Press, 1980. Pp. xii, 291. $18 (cloth); $9 (paper).. Speculum 56 (01). с. 218. ISSN 0038-7134. doi:10.1017/s0038713400072626. Процитовано 2019-11-13. 
  3. Левченко, Юрій (2010). Ідеал освіти у педагогічній системі М.Ф. Квінтиліана (українською). Ретрометодика. с. 58–64.