Квінт Лутацій Катул
| Квінт Лутацій Катул Quintus Lutatius Catulus
| |
| Консул 102 до н. е. | |
|---|---|
| Народження: | 150 до н. е. |
| Смерть: |
87 до н. е. Рим, Римська республіка |
| Громадянство: | Стародавній Рим |
| Батько: | Квінт Лутацій Катул |
| У шлюбі з: | Сервілія |
| Діти: | Квінт Лутацій Катул Капітолін, Лутацій |
Квінт Лутацій Катул (лат. Quintus Lutatius Catulus) — давньоримський політик і полководець, консул 102 до н. е.
Життєпис[ред. | ред. код]
Походив з патриціанського роду Лутаціїв. Син Квінта Лутація Катула. У 121 році оженився на доньці впливового політика Гнея Сервілія Цепіона. У 109 році до н. е. обирається претором (разом зі своїм шваргом Квінтом Сервілієм Цепіоном). Після цього у 107, 106, 105 роках до н. е. висував свою кандидатуру на посаду консула, але програв відповідно Гаю Атілію Серрану, Гнею Маллію Максиму, Гаю Флавію Фімбрії.
У 102 до н. е. був консулом разом з Гаєм Марієм, брав участь в Кімврській війні. Спочатку захищав Верхню Італії від вторгнення кімврів, а в 101 до н. е., бувши проконсулом, разом з Марієм завдав їм страшну поразку на Равдінських полях біля Верцелли. Після битви виникла суперечка, хто ж узяв більшу участь у битві — Катул чи Марій. Легіонери Катула доводили першість свого полководця списами, якими були пронизані багато вбитих германців — на них було вибито ім'я Катула[1]. У той же час, Плутарх згадує, що Катул був «прекрасною людиною, хоча і не настільки здатним полководцем»[2]. Значна роль в успіхах Катула приписується також Суллі, який був легатом у Катула[2]. Проте тріумф був розділений між Марієм і Катулом, хоча Марій продовжував вважати перемогу в битві своєю заслугою.
У 101—100 роках виступав проти лідера популярів — народного трибуна Луція Аппулея Сатурніна. Брав також участь в остаточному придушенні руху останнього. У 88 році до н. е. підтримав Луція Корнелія сулли, коли той захопив Рим та провів постанови щодо оголошення Гая Марія та народного трибуна Публія Сульпіція ворогами держави.
У 87 до н. е., коли Марій взяв верх над представниками партії сенату, Катул змушений був накласти на себе руки, щоб уникнути кари: отримавши необмежену владу, Марій почав зводити старі рахунки і сказав про Катула, що «він повинен померти»[3]. За свідченням Аппіана, Катул був викликаний до суду разом з Луцієм Корнелієм Мерулою, але вони обидва покінчили життя самогубством. За повідомленням Плутарха, Катул «замкнувся в себе в будинку, запалив вугілля і задихнувся в диму»[3].
Творчість[ред. | ред. код]
За словами сучасників, Катул відрізнявся м'яким характером і багатосторонньою освіченістю і був гарним оратором з приємним тембром голосу. Бувши дуже багатою людиною, він любив чудові споруди, які послужили прикрасою його рідного міста. З його творів головним чином було відомо «De consulatu suo і de rebus gestis suis» (історія війни з кімврами та тевтонами), вони не збереглися до нашого часу.
Родина[ред. | ред. код]
Дружина — Сервілія, донька Гнея Сервілія Цепіона, коснула 140 року до н. е.
Діти:
Примітки[ред. | ред. код]
Посилання[ред. | ред. код]
- Квінт Лутацій Катул. ancientlibrary.com (англійською).
