Квінт Мінуцій Руф

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Квінт Мінуцій Руф
лат. Quintus Minucius Rufus
Народився невідомо
Помер після 174 до н. е.
Громадянство
(підданство)
Стародавній Рим
Діяльність політик, державний та військовий діяч
Посада консул
Термін 197 рік до н. е.
Попередник Тіт Квінкцій Фламінін
Наступник Марк Клавдій Марцелл
Рід Мінуції
Батько Гай Мінуцій Руф

Квінт Мінуцій Руф (Quintus Minucius Rufus; ? — після 174 до н. е.) — політичний, державний та військовий діяч Римської республіки, консул 197 року до н. е.

Життєпис[ред. | ред. код]

Походив з впливового плебейського роду Мінуціїв. Свою кар'єру розпочав під час Другої Пунічної війни. У 211 році до н. е. звитяжно бився на посаді легата при захопленні Капуї римською армією під орудою Квінта Фульвія Флакка.

У 201 році до н. е. стає плебейським еділом. У 200 році до н. е. — претором. Як провінцію отримав Бруттій, де розслідував пограбування храму Прозерпіни у м. Локри. У 199 році до н. е. повноваження пропретора у Бруттії були продовжені.

у 197 році до н. е. обрано консулом разом з Гаєм Корнелієм Цетегом. Під час своєї каденції воював проти лігурів та бойїв. Спочатку придушив заворушення в Лігурії, потім спустошив область племені бойїв. Проте сенат відмовив Мінуцію у тріумфі. Тоді він за власний рахунок провів тріумфальні заходи на Альбанській горі.

У 189 році до н. е. був у складі посольства до Антіоха III, царя Сирії, стосовно укладання мирного договору, який у подальшому отримав назву Апамейського. У 186 році до н. е. був членом сенатської комісії, яка розслідував діяльність прихильників культу Вакха. підтримував рішення щодо заборони цього культу у Римі та по всій Італії.

У 183 році до н. е. Мінуція спрямували до галлів, щоб запобігти їхньому вторгненню до римської провінції Цізальпійська Галлія. У 174 році до н. е. на чолі флотилії Мінуцій Руф відправився до Криту для придушення тамтешніх заворушень. Подальша доля невідома.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Friedrich Münzer: Minucius 55). // Paulys Realencyclopädie der classischen Altertumswissenschaft (RE). Band XV,2, Stuttgart 1932, Sp. 1963—1964.