Квітка-Основ'яненко Григорій Федорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко
Григорій Федорович Квітка
Квітка-Основ'яненко
Квітка-Основ'яненко
При народженні Квітка Григорій Федорович
Псевдоніми, криптоніми Грицько Основ'яненко
Дата народження 18 (29) листопада 1778(1778-11-29)
Місце народження Основа, біля Харкова, Російська імперія
Дата смерті 8 (20) серпня 1843(1843-08-20) (64 роки)
Місце смерті Харків, Російська імперія
Поховання Гончарівка[1]
Національність українець
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Рід діяльності письменник
Напрямок сентименталізм
Жанр байка, повість, оповідання, драматичні твори
Автограф: Автограф

Григо́рій Фе́дорович Кві́тка-Основ'я́ненко (18 (29) листопада 1778(17781129), с. Основа біля Харкова, Російська імперія — 8 (20) серпня 1843, Харків, Російська імперія) — український прозаїк, драматург, журналіст, літературний критик і культурно-громадський діяч. Засновник художньої прози і жанру соціально-побутової комедії в класичній українській літературі. Твори письменника утверджували високі морально-етичні якості людини з народу, відіграли помітну роль у розвитку української мови. Як письменник, видавець, літературний критик і публіцист виступав в оборону художніх можливостей української літературної мови.

Брав участь у заснуванні професійного театру в Харкові (1812), у виданні першого в Україні журналу «Украинскій Вѣстникъ» (18161817), сприяв виданню альманаху «Молодикъ» (18431844).

Рід[ред.ред. код]

Одного дня 1604 року до Києва прибився звідкись дід із внуком-сиротою Григорієм. Невдовзі дід помер, а внук прижився. За ніжну вдачу і незвичайну вроду підлітка прозвали Квіточкою, а коли підріс — Квіткою. Згодом у нього закохується горда красуня, дочка київського воєводи, і парубок відповідає палкою взаємністю. Вони потай вінчаються, підмовляють гурт козаків і тікають на вільні, дикі тоді, землі Лівобережжя. На березі річки Уди засновують поселення — початок майбутнього Харкова й усієї Слобожанщини. Це був прапрадід Григорія Федоровича, що заснував рід Квіток.

Біографія[ред.ред. код]

Народився у с. Основі (тепер у межах Харкова). Походив з козацько-старшинського роду.

Здобув домашню освіту, згодом навчався в Курязькій монастирській школі. У родині панувала глибока шана до рідної мови, історії, фольклору, мистецтва. Звичаї в родині відзначалися простотою, тут багато читали, постійними були вистави самодіяльного театру, натхненником яких був Григорій; він же виконував і головні ролі. Усе це формувало мистецькі смаки юного Квітки, його суспільні погляди, прищеплювало любов до народної поезії, виховувало повагу до простолюду. Родину Квіток часто відвідував Сковорода, а відомо, що він відвідував лише однодумців. Може, тому Григорій Квітка вивчає напам'ять вірші Сковороди, байки Гулака-Артемовського, цілі уривки з «Енеїди», читає Ломоносова і Мольєра, Жуковського і Сервантеса — взагалі все, що потрапляло йому на очі, любив слухати легенди, повір'я та розповіді про героїчні битви козаків супроти нападників.

15-тирічним юнаком зарахований вахмістром у лейб-гвардії кінний полк, числився "не при справах" в департаменті герольдії, в 1796—1797 числився ротмістром Сіверського карабінерного та Харківського кірасирського полків. Після відставки близько 10-ти місяців, з червня 1804 до квітня 1805, відбував послух у Курязькому монастирі. В 1806 р. служив у народному ополченні, був повітовим предводителем дворянства (1817–28), згодом — головою Харківської палати кримінального суду. Став активним діячем громадського і культурного життя Харкова. Обирався членом Товариства наук при Харківському університеті. Виступив одним із засновників Харківського професійного театру (з 1812 — його директор), Благодійного товариства (1812), Інституту шляхетних дівчат (1812), Харківської губернської бібліотеки (1838). К.-О. був прихильником ідеї вдосконалення суспільства шляхом реформ та впливу на нього засобами літературного і театрального мистецтва. Головним творчим принципом вважав «писання з натури», орієнтацію на живу навколишню дійсність. Виступав з пропагандою народної теми в літературі, був переконаний в позастановій цінності особистості. Свої перші твори друкував у журналі «Украинский Вістник», який видавав у 1816–17 разом з Р. Гонорським і Є. Філоматським. Писав українською і російською мовами.

Помер Г. Квітка-Основ'яненко 20 серпня 1843 р. після тяжкої хвороби у Харкові.

Могила-пам'ятник в Харкові
Палац Квіток в слободі Основі. Саме за назвою родинного маєтку й було взято Григорієм псевдонім

У 1820-х рр. виступив з комедіями — «Приезжий из столицы, или Суматоха в уездном городе» (1827, опубл. 1840), «Дворянские выборы», «Шельменко-денщик» та ін. Спираючись на літературну традицію, започатковану Іваном Котляревським, народну пісенність і гумор, Квітка-Основ'яненко написав українською мовою популярні й досі комедії «Сватання на Гончарівці» (1835), «Шельменко-денщик» (1835), «Бой-жінка» (1840). Українські прозові твори Квітки-Основ'яненка поділяються на дві основні групи: бурлескно-реалістичні («Салдацький патрет», «Мертвецький великдень», «От тобі і скарб», «Пархімове снідання», «Підбрехач», повість «Конотопська відьма») та сентиментально-реалістичні повісті («Маруся», 1834; «Козир-дівка», 1838; «Сердешна Оксана», 1841; «Щира любов», 1839; «Добре роби — добре й буде», 1836; «Божі діти», 1840; «Перекотиполе», 1840). Серед найкращих творів російською мовою — роман «Пан Халявский» (1840), повісті «Жизнь и похождения Петра Степанова сына Столбикова» (1841), «Ганнуся», «Панна сотниковна», історико-художні та етнографічні нариси «Головатый» (1839), «Украинцы» (1841), «История театра в Харькове» (1841), «1812 рік в провінції», так звані фізіологічні нариси — «Ярмарка» (1840), «Знахарь» (1841).

Найкращі твори Квітки-Основ'яненка одними з перших представляли українську літературу європейським читачам. У 1854 в Парижі опубліковано французькою мовою «Сердешну Оксану». Твори Квітки-Основ'яненка перекладено польською, болгарською, чеською та іншими мовами. З Квіткою-Основ'яненком листувався Тарас Шевченко. Поет давав позитивні відгуки на його твори, присвятив йому вірш «До Основ'яненка» («Б'ють пороги; місяць сходить»; 1839) та виконав ілюстрації «Знахар» і «Панна Сотниківна» до однойменних творів.

Квітка-Основ'яненко має почесне ім'я «батька української прози». Його повісті, сюжети яких розгортаються поза соціальними конфліктами, з ідеально-побожними героями, є типовим зразком українського сентименталізму. Творчість Квітки-Основ'яненка справила значний вплив на подальший розвиток української літератури, зокрема так званої етнографічної школи. І. Бецький, видавець альманаху Молодикъ, писав,[2] що Квітка-Основ’яненко

« ... могъ, по своему несомнѣнному, самородному таланту, одинъ поддержать самостоятельность малороссійской литературы ...  »

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

  • Ім'ям письменника у 1978 названо вулицю поблизу старого Харківського університету (колишній Уфимський провулок).
  • На вулиці Квітки-Основ'яненка у Харкові є встановлений в 1994 році пам'ятник Григорію Федоровичу Квітці-Основ'яненку, створений скульптором Семеном Якубовичем і архітектором Юрієм Шкодовським.
  • Так само в Харкові є парк імені Квітки-Основ'яненка, розташований в історичному районі Стара Основа. До даного парку раніше примикала садиба родини Квіток. Це було їх родовий маєток. Будівля втрачена, парк в значній частині був вирубаний під приватну забудову.
  • У Т. Г. Шевченка є вірш «До Основ'яненка», присвячений письменнику.
  • До 1917 року в Харкові існувало 28-е Приходське училище в ім'я Квітки-Основ’яненка. [3]
  • У 2008 роки в серії «Видатні особистості України» Національним банком України була випущена монета номіналом в 2 гривні, присвячена Г. Ф. Квітці-Основ'яненку. Автор ескізів і моделей — Володимир Атаманчук.

Найвідоміші твори[ред.ред. код]

  • «Конотопська відьма» (1833)
  • «Маруся» (1832)
  • «Салдацкий патрет» (1833)
  • «Сватання на Гончарівці» (1835)
  • «Сердешна Оксана» (1841)
  • «Козир-дівка» (1838)
  • «Ганнуся» (1839)
  • «Шельменко-волосний писар»

Екранізації[ред.ред. код]

За його творами знято фільми: «Сватання на Гончарівці» (1958), «Шельменко-денщик» (1910, 1911, 1957 і 1971), а за мотивами повісті «Конотопська відьма» — кінокартину «Відьма» (1990, 2 а). Йому присвячено документальні фільми «Григорій Квітка-Основ'яненко» (1979), «Квітка-Основ'яненко» (1988).

В літературі[ред.ред. код]

Дитячі роки Григорія описані в книзі «Андрусяк Іван про Дмитра Туптала (святого Димитрія Ростовського), Григорія Квітку-Основ'яненка, Тараса Шевченка, Ніла Хасевича, Олексу Довбуша»[4].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Можливо перепохований на другому міському кладовищі (Оксана ЯКУШКО. Могили відомих харків'ян без гіда не розшукати (рос.)) (Перевірено 9 грудня 2011)
  2. Молодик на 1844 год, С. 241
  3. Харківський календар на 1914 рік— Харків, вид. Харківського статистичного комітету. 1914. —С.83— 139 с.
  4. Іван Андрусяк про Дмитра Туптала (святого Димитрія Ростовського), Григорія Квітку — Основ'яненка, Тараса Шевченка, Ніла Хасевича, Олексу Довбуша / І. Андрусяк. — Київ : Грані-Т, 2008. — 96 с. — Серія «Життя видатних дітей». — ISBN 978-966-2923-77-3

Література[ред.ред. код]

  • Жадько В. О. Український некрополь. — К : 2005. — С. 195.
  • Квітка-Основ'яненко Г. Ф.: Твори у восьми томах. — К. : Видавництво художньої літератури «Дніпро», 1968–1970.
  • Квітка-Основ'яненко Г. Ф.: Зібрання творів у семи томах. — К. : «Наукова думка», 1978–1981.
  • Квітка-Основ'яненко Г. Ф.: Твори в шести томах. — К. : Державне видавництво художньої літератури, 1956.
  • Квітка-Основ'яненко Г. Ф. Вибрані твори. — К. : Молодь, 1983. — 328 с. — (Шкільна бібліотека). — ISBN * Г. Квітка-Основ′яненко. Маруся. Салдатський патрет / Григорій Квітка-Основ′яненко; післямова Ніни Бернадської. — К. : Знання, 2009. — 136 с. — (Класна література).

Посилання[ред.ред. код]


українська література Це незавершена стаття про українського письменника.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.