Квітневе (Коростишівський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Квітневе
Країна Україна Україна
Область Житомирська область
Район/міськрада Коростишівський
Рада/громада Квітнева сільська рада
Код КОАТУУ 1822583001
Основні дані
Засноване 1783
Населення 341
Площа 2,956 км²
Густота населення 115,36 осіб/км²
Поштовий індекс 12530
Телефонний код +380 4130
Географічні дані
Географічні координати 50°18′44″ пн. ш. 29°16′47″ сх. д. / 50.31222° пн. ш. 29.27972° сх. д. / 50.31222; 29.27972Координати: 50°18′44″ пн. ш. 29°16′47″ сх. д. / 50.31222° пн. ш. 29.27972° сх. д. / 50.31222; 29.27972
Середня висота
над рівнем моря
179 м
Місцева влада
Адреса ради 12530, Житомирська обл., Коростишівський р-н, с.Квітневе , тел. 75-2-31
Карта
Квітневе. Карта розташування: Україна
Квітневе
Квітневе
Квітневе. Карта розташування: Житомирська область
Квітневе
Квітневе
Мапа

Квітне́ве — (Войташівка, з 1946 до 1963 р. — Дубовець) село в Україні, в Коростишівському районі Житомирської області. Населення становить 341 осіб.

Колишня назва - Войташівка[1].

Історія[ред. | ред. код]

У складі Речі Посполитої[ред. | ред. код]

На 1617 рік містечко Войташувце належало волинському стольнику Адамові Юзефу Олізару-Волчкевичу (польськ. — Adam Józef Olizar-Wołczkiewicz).[2]

У 1628 році Войташівка (польськ. — Wojtaszówka, Woytaszówka) у власності київського земського підсудка Лукаша Вітовського (польськ. — Łukasz Witowski).[3]

Протягом 1648—1660 рр. Войташівка входила до складу Білоцерківського полку української держави Військо Запорозьке. До "Реєстру Війська Запорозького 1649 року" вписано 39 осіб козацького стану, що мешкали у сотенному містечку Войташівці. Сотником був тоді Іван Ященко.

У період національної революції багато сіл Коростишівського ключа були зруйнованими, а мешканці загинули. До того ж, продовжувались набіги турків, які забирали людей у полон. Ця участь не оминула й Войташівку.

Коли у лютому 1657 р. через Брусилів, їдучи до Гетьмана Богдана Хмельницького в Чигирин, проїжджав Петро Парчевич, то він у своїх записках назвав Брусилів першим "городом", який йому зустрівся після виїзду з Корця. Тобто весь простір між Корцем і Брусиловом був тоді пусткою, а саме там і мала б бути Войташівка.

Після 1660 р. Войташівка була зайнята військами Речі Посполитої.

У травні 1665 р. Войташівкою заволодів повстанський отаман Данило Васильович, який звав себе "овруцьким полковником" і узгоджував свої дії з московським урядом.

Проте після його відступу до Києва у листопаді 1665 року Войташівкою знову заволоділи війська Речі Посполитої [4]. До коростишівського маєтку повертаються Олізари і поступово заселяються спустошені села.

Так, у 1783 році в Войташівці числилось 55 жителів.

У складі Російської імперії[ред. | ред. код]

В середині XIX століття Войташівка разом з іншими володіннями Густава Пилиповича Олізара[5] відійшла його сину Каролю.[6]

У 1864 році тут проживало 220 чоловік, з яких 65 — римо-католики. Православний прихід — церква Св. Михаїла у селі Вільня, католицький — костел Різдва Пресвятої Діви Марії у Коростишеві. 

В 1900 році село входило до Коростишівської волості Радомишльського повіту Київської губернії. У 58 дворах проживало 421 чоловік. За селом числилось 267 десятин орної землі.

У складі УРСР[ред. | ред. код]

Вперше окуповане московитами в січні 1918 року.

13 листопада 1921 р. під час Листопадового рейду через Войташівку проходила Волинська група (командувач - Юрій Тютюнник) Армії Української Народної Республіки [7].

В 1930 році в селі було організовано колгоспи «Ударник» та «VIII з’їзду Рад». В 1951 році їх об'єднано в один – ім. Фрунзе, що спеціалізувався на вирощуванні хмелю.

У червні 1946 року Войташівка отримала нову назву - Дубовець, від назви річки Дубовець, що протікає селом.

Інфраструктура[ред. | ред. код]

Наразі в селі функціюють Квітнева загальноосвітня школа І-ІІ ступенів, дошкільний навчальний заклад, відділення поштового зв'язку.

Література[ред. | ред. код]

  • Селянський рух на Україні 1569-1647 рр. Збірник документів і матеріалів. — Київ: Наукова думка, 1993.
  • Реєстр Війська Запорозького. — Київ: Наукова думка, 1995.
  • Коваленко Сергій. Войташівка//Україна під булавою Богдана Хмельницького. Енциклопедія у 3-х томах. Том 1. — Київ: Видавництво "Стікс", 2007.
  • Верига Василь. Листопадовий рейд 1921 року. — Київ: Видавництво "Стікс", 2011.
  • Адміністративно-територіальний устрій Житомирщини 1795–2006 Житомир, 2007.
  • Лаврентий Похилевич. Сказания о населенных местностях Киевской губернии, или Статистические, исторические и церковные заметки о всех деревнях, селах, местечках и городах, в пределах губернии находящихся. – Киев: Типография Киевопечерской лавры, 1864. – 763 с.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Мапа Волинської губернії Шуберта Ф.Ф. 
  2. ЦДІАК, Ф. 11, оп. 1, спр. 7, арк. 574 - 574. 
  3. Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich, Tom XIII - wynik wyszukiwania - DIR. dir.icm.edu.pl. Процитовано 2017-06-08. 
  4. Коваленко Сергій. Україна під булавою Богдана Хмельницького. Енциклопедія у 3-х томах. Том 1. — К.: Видавництво «Стікс-Ко», 2007
  5. Własność ziemska w guberni kijowskiej, podolskiej i wołyńskiej w 1860. Warszawa: Instytut Historii Polskiej Akademii Nauk. 2013. 
  6. ЦДІАК Фонд 486 Опис 1 т. 6 справа 13790. 
  7. Верига Василь. Листопадовий рейд 1921 року. — Київ: Видавництво «Стікс», 2011

Посилання[ред. | ред. код]