Кедров Михайло Сергійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Михайло Сергійович Кедров
Народження 12 лютого 1878(1878-02-12)
Москва, Російська імперія
Смерть 28 жовтня 1941(1941-10-28) (63 роки)
селище Барбош, Куйбишевська область
Країна Flag of the Soviet Union (1936–1955).svg СРСР
Освіта Імператорський Московський університет (Не закінчивши)
Роки служби 1905—1920
Партія КПРС
Нагороди
Орден Червоного Прапора

Кедров Михайло Сергійович (12 лютого 1878 — 28 жовтня 1941) — революціонер, чекіст, засновник і організатор перших концтаборів.

Ранні роки[ред. | ред. код]

Син нотаріуса. У 1897 році вступив на Юридичний факультет Московського університету, який не закінчив, був виключений в 1899 році за революційну діяльність. У 1900–1902 роках навчався в Демидівському юридичному ліцеї (Ярославль), звідки був вигнаний «за проведення антиурядової сходки студентів». У 1901 році вступив в РСДРП, більшовик. Свою частину батьківської спадщини (близько 100 тисяч рублів золотом) передав партії. Одружився з Ольгою Дидрикіль, яка народила йому сина Боніфатія — майбутнього вченого. Сестра Ольги Дидрикіль Ніна була дружиною революціонера М. І. Подвойського (який навчався в Демидівському ліцеї в один час з Кедровим), а інша сестра, Августа стала матір'ю діяча органів держбезпеки А. Х. Артузова.

Працював в Нижньогородській, Ярославській, Сімферопольській парторганізаціях. У 1904 році брав участь у підкопі в Таганську в'язницю. У жовтні 1905 року організовував робочі дружини в Костромі. Під час Московського повстання займався постачанням повсталих зброєю.

Після поразки революції був агентом ЦК РСДРП з розповсюдження партійної літератури. Керував петербурзьким книжковим видавництвом «Зерно», в якому друкував роботи В. І. Леніна. Був заарештований і трохи більше двох років провів у фортеці «за приналежність до соціал-демократичної робітничої партії».

У 1912 році емігрував до Швейцарії. Підтримував контакти з Леніним. Слухав лекції з медицини в університетах Берна і Лозанни. У 1916 році за завданням ЦК повернувся в Росію, під виглядом лікаря працював на Кавказькому фронті.

У березні-квітні 1917 року голова Ради в Шеріфхані (північна Персія). З травня 1917 член Військової організації при ЦК РСДРП(б) і Всеросійського бюро більшовицьких організацій в Петрограді, редактор газети «Солдатська правда». Створив газети «Робітник і солдат» і «Солдат».

З листопада 1917 року член колегії Наркомату у військових справах РРФСР, комісар з демобілізації російської армії. У серпні-вересні 1918 року командувач військами Північно-Східного ділянки загонів завіси.

В органах[ред. | ред. код]

З вересня 1918 начальник Військового відділу ВЧК. Після того, як у в грудні 1918 року Військовий контроль і Військовий відділ ВЧК були об'єднані в Особливий відділ ВЧК — начальник Особливого відділу. 1 січня 1919 Кедров видав наказ, в якому повідомлялося про створення Особливого відділу. Наказувалось об'єднати повсюдно органи Військового контролю та військові відділи ЧК і утворити особливі відділи фронтів, армій, військових округів і губерній.

У 1918 році Кедров, спільно з А. В. Ейдуком, займався створенням перших концтаборів і реалізацією політики «червоного терору» в Північній області: Архангельська, Вологодська, Вятська губернії, Карелія. Кедровим були «засновані» концтабори в Холмогорах, Ухті, Архангельську, Котласі, Соль-Вичегодську, Вологді, Нар'ян-Марі, Лодейному Полі.

У травні 1921-го поблизу с. Холмогори був організований концтабір, де в перший же рік від холоду і хвороб загинуло близько 8000 чоловік.

Одночасно з березня 1919 член колегії ВЧК. З травня 1919 особливоуповноважений ВЧК у Вологді, потім на Південному та Західному фронтах. Неодноразово керував комісіями з перевірки (та чищення) різних державних установ. З кінця 1919 голова Всеросійської комісії з поліпшення санітарного стану Республіки.

У березні 1920 року призначений членом спеціальної урядової комісії з розслідування злодіянь інтервентів і білогвардійців на Півночі. Прибувши на Соловецькі острови, Кедров ліквідував Соловецький монастир, заславши його керівництво. У 1921–1924 роках уповноважений Ради Праці і Оборони з рибної промисловості Південного Каспію і уповноважений ВЧК по Каспію. З 1924 року працював у ВРНГ і Наркоматі охорони здоров'я.

У 1926–1927 роках молодший помічник прокурора Окремої військової прокуратури Верховного суду СРСР. У 1928 році очолював оргкомітет Всесоюзної Спартакіади 1928 року. У 1931–1934 роках член президії Держплану СРСР, керував сектором оборони Держплану. З 1934 року директор Військово-санітарного інституту. У 1936–1937 роках старший науковий співробітник нейрохірургічного інституту.

Влітку 1937 був заарештований, утримувався в Лефортовській в'язниці НКВД. Свою провину не визнав, незважаючи на жорстокі тортури і побиття. На суді 9 липня 1941 Військовою колегією Верховного суду СРСР був виправданий. Незважаючи на виправдувальний вирок, Л. П. Берія дав особисту вказівку не випускати Кедрова з в'язниці. 27 жовтня 1941 Кедров (теж за особистим наказом Берії) разом з іншими заарештованими був вивезений в селище Барбош Куйбишевської області та 28 жовтня 1941 там розстріляний.

Посилання[ред. | ред. код]