Кейп-Йоркський метеорит

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Cape YorkPicto infobox astronomy.png
Ahnighito AMNH, 34 tons meteorite.jpg
«Ahnighito» фрагмент вагою 31 т ,в Американському музеї природної історії
Тип Залізний
Структурна класифікація Середньозернистий октаедрит
Група Iron IIIAB
Склад 7.58% Ni, 19.2 ppm Ga, 36.0 ppm Ge, 5.0 ppm Ir
Країна Гренландія
Координати 76°08′ пн. ш. 64°56′ зх. д. / 76.133° пн. ш. 64.933° зх. д. / 76.133; -64.933Координати: 76°08′ пн. ш. 64°56′ зх. д. / 76.133° пн. ш. 64.933° зх. д. / 76.133; -64.933[1]
Дата виявлення 1894
Вага 58200 kg[1]
Інші назви Кейп-Йорк

Метеорит Кейп-Йорк - велетенський залізний метеорит , що впав на Землю близько 10 000 років тому. Названий так за місцем виявлення його найбільших фрагментів на острові Гренландія. Найбільший фрагмент метеорита, маса якого оцінюється в 31 т., завдяки своїй формі спочатку був відомий під ескімоським ім'ям Намет, поки американці не назвали його Анігіто (Ahnighito). Максимальні розміри цього фрагменту 3,4 x 2,1 × 1,7 м. У безпосередній близькості від нього були виявлені два інших великих уламка, що одержали назви Жінка (3 т.) та Собака (близько 400 кг)[2] . Протягом століть ескімоси використовували метеоритний метал в господарських цілях, обробляючи його холодним способом[3].

На початок ХХІ сторіччя метеорит експонується в залі Артура Росса Американського музею природної історії . Він настільки важкий, що покоїться на шести масивних сталевих колонах, які пронизують підлогу виставкового залу, проходять через фундамент і вбудовані в саму скельний підмурівок під будівлею музею.

Історія знахідки[ред. | ред. код]

Перші відомості про гігантський метеорит з'явилися в 1818 р, коли шотландський мореплавець Джон Росс в пошуках Північного морського шляху виявив на західному узбережжі Гренландії невідоме до цього плем'я ескімосів. Незнайомі з обробкою металу люди, проте, мали при собі наконечники для стріл і ножі, по всій видимості зроблені зі шматочків заліза . На питання про джерело ескімоси розповіли про якусь «залізну гору» (Савіксоя), відомості про місцезнаходження якої, втім, були загублені. Росс захопив з собою до Англії декілька предметів, які при аналізі показали дуже високий відсоток вмісту нікелю - більше, ніж в будь-якому іншому природному джерелі на Землі. Вчені прийшли до висновку, що мова йде про великий метеорит, проте виявити його, незважаючи на численні спроби, не вдавалося аж до 1894 року[4].

В цьому році американський дослідник Арктики лейтенант Роберт Пірі після чергової невдалої спроби проникнути на Північний полюс перечікував на острові арктичну весну - сезон, найскладніший для подорожі у високих широтах. До цього часу ескімоси вже активно торгували з європейцями і не потребували скарбу «залізної гори». Один з них в обмін на револьвер погодився показати досліднику дорогу. 16 травня Пірі, його супутник Хью Лі (Hugh Lee) і провідник на собаках виїхали уздовж узбережжя в бік затоки Мелвілл і мису Йорк. Мандрівники рухалися по льоду моря Баффіна, уникаючи крутих берегів фіордів.

Через два дні вони все ж були змушені зупинитися в найближчому ескімоському селищі - провідник відмовився від подальшої подорожі. Танучий лід приводив до частого утворення ополонок, і люди неодноразово виявлялися по пояс у воді; нічна завірюха наметала бархани снігу, які повністю покривали іглу і собак. У селищі знайшовся інший провідник по імені Таллакотеа (Tallakoteah) і подорож продовжилася, проте на цей раз не по морю, а по сильно пересіченій місцевості острова. 27 травня вони нарешті досягли одного з великих уламків, що отримав назву «Жінка»; покритий снігом, він був розташований на невеликому острові біля мису Йорк і з боку виглядав блакитною складкою на сніжній рівнині. З висоти пагорба провідник пальцем показав на розташування двох інших уламків - «Намети» і «Собаки». Згідно з його розповіді, цей об'єкт колись був жінкою-швачкою, зі своєю собакою жила в наметі на небі, але злий дух скинув їх на Землю[5]. Острів, на якому було виявлено метеорит, згодом назвали Савіксоя - «залізна гора».

Подальша доля[ред. | ред. код]

Найменш важкі фрагменти метеорита, Жінку і Собаку, вдалося підігнати на крижині з покладеними поверх дошками, і завантажити на пароплав Кайт (Kite) влітку наступного, 1895 року. Намет - найбільший відомий на той момент метеорит, понад в 10 разів перевищувала другу за величиною Жінку, вдалося завантажити на пароплав Хоуп (Hope) лише з другої спроби два роки по тому - в 1897 році. В останньому випадку судно підійшло до берега впритул, так що в разі сильного пориву вітру воно могло зіткнутися зі скелею і затонути. Для доставки вантажу на берег і його завантаження на судно були використані рейки і складні гідравлічні підйомники. Коли брила нарешті опустилася на палубу, чотирирічна дочка Пірі розбила об нього пляшку вина і вигукнула щось на кшталт «а-ні-ги-то!». З тих пір назва Анігіто міцно закріпилося за осколком, ставши популярнішим, ніж ескімоське «Намет»[6]..

У Пірі були зобов'язання перед Морісом Джесуп , банкіром і президентом Американського музею природної історі , який уже допоміг дослідникові з фінансуванням його експедицій в обмін на зобов'язання допомогти музею з поповненням його арктичної колекції[7]. Через це після прибуття в Нью-Йорк дослідник відразу ж звернувся до Джесуп, однак через винятковість знахідки і додаткові витрати запросив додатково 60 тис. доларів. Лише через дванадцять років після прибуття на американську землю і п'яти років експозиції метеорита в залах музею мандрівникові було виплачено винагороду 40 тис. доларів[7]

Інші уламки метеорита «Мис Йорк» були виявлені, починаючи у 1911 р - 1984 р. У 1963 р Ван Ф. Бухвальд (Vagn F. Buchwald) виявив великі фрагменти метеоритного матеріалу поблизу Агпаліліка. Метеорит був відомий аборигенам як «Чоловік», і мав масу близько 20 т. На початок ХХІ сторіччя він експонується в Геологічному музеї Університету Копенгагена. На початок ХХІ сторіччя «Мис Йорк» - це другий за величиною метеорит (після Гоба), що зберігся на поверхні Землі і найбільший з тих, що знаходиться в музейній експозиції[8].


Найбільші фрагменти, що мають власні імена[ред. | ред. код]

  1. Анігіто (Наметова стоянка) - маса 30 900 кг[9]. Виявлено на Метеоритному острові в 1894 р 76°04'N - 64°58'W
  2. Жінка, 3000 кг. Виявлено в Саверулуці в 1897 р 76°09’N — 64°56’W
  3. Собака, 400 кг. Виявлено там же в 1897 р
  4. Савік I, 400 кг. Виявлено в Савікуарфіке в 1913 р 76°08'N - 64°36'W
  5. Тулі, 48,6 кг. Виявлено в Тулі в 1955 р 76°32'N - 67°33'W[10].
  6. Савік II, 7,8 кг. Виявлено в 1961 р в Савікуарфіці.
  7. Агпалілік (Чоловік), 20 000 кг. Виявлено в Агпалілік в 1963 р 76°09'N - 65°10'W.
  8. Тунорпут, 250 кг. Виявлено в 1984 р

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок metbuldb не вказаний текст
  2. Meteoritical Bulletin, no. 28, Moscow (1963)
  3. Buchwald, V F (1992). On the Use of Iron by the Eskimos in Greenland. Materials Characterization 29 (2): 139–176. doi:10.1016/1044-5803(92)90112-U. 
  4. Preston, 1993, с. 36
  5. Preston, 1993, с. 37
  6. Preston, 1993, с. 39—40
  7. а б Preston, 1993, с. 35
  8. П МУР АСТРОНОМИЯ КСE 3 | Электронная библиотека
  9. J. Kelly Beatty, Carolyn Collins Petersen, Andrew Chaikin. The new solar system. Cambridge University Press, 1999, ISBN 0-521-64587-5
  10. Meteoritical Bulletin Database: Thule