Кейт Бланшетт

Кейт Бланшетт
англ. Cate Blanchett
Кейт Бланшетт на Венеційському кінофестивалі 2024 року
Кейт Бланшетт на Венеційському кінофестивалі 2024 року
Ім'я при народженні	Catherine Elise Blanchett
Народилася	14 травня 1969(1969-05-14)[…] (57 років)  Мельбурн, Австралія
Громадянство	Австралія
Діяльність	акторка, продюсерка
Alma mater	Національний інститут драматичного мистецтва
Роки діяльності	1990—досі
Чоловік	Ендрю Аптон (з 1997 року)
Діти	Дашіель Джон Аптон Роман Роберт Аптон Ігнатіус Мартін Аптон Едіт Вівіан Патрісія Аптон
IMDb	ID 0000949
Автограф
Нагороди та премії
Орден Мистецтв та літератури Перелік нагород та номінацій
Кейт Бланшетт у Вікісховищі
Висловлювання у Вікіцитатах

Кетрін Еліс Бланшетт (англ. Catherine Elise Blanchett; нар. 14 травня 1969 року, Мельбурн, Австралія) — австралійська акторка театру, кіно та телебачення, громадська діячка. Визнана кінознавцями та критиками однією з найкращих та різнобічних акторок свого покоління.

Великий успіх і визнання в акторському середовищі їй принесли ролі у фільмах «Єлизавета» (1998), «Авіатор» (2004), «Скандальний щоденник» (2006), «Мене там немає» (2007), «Єлизавета: Золотий вік» (2007), «Жасмін» (2013), «Керол» (2015) і «Тар» (2022), за які вона була удостоєна безлічі професійних нагород та номінацій. На початку 2000-х років також набула широкої популярності як виконавиця ролі Ґаладріель у кінотрилогії «Володар перснів» (2001, 2002, 2003). За роботи в кіно вона здобула два «Оскари», чотири премії BAFTA, чотири «Золоті глобуси», два «Супутника», три премії Гільдії кіноакторів США, чотири премії Національної ради кінокритиків США.

За свою акторську кар'єру, що охоплює понад три десятиліття, Бланшетт знялася більш ніж у 70 фільмах і взяла участь у понад 20 театральних постановках. 2008 року була удостоєна іменної зірки на Голлівудській алеї слави. Також акторка нагороджена Орденом Австралії та французьким Орденом Мистецтв і літератури. 2018 року була визнана однією з найвисокооплачуваніших акторок світу.

Ранні роки та освіта

Кетрін Еліс Бланшетт народилася 14 травня 1969 року у передмісті Мельбурна (Австралія) у родині Роберта Девітта Бланшетта-молодшого та Джун Гамбл. Батько був родом з Техасу і служив морським офіцером, а мати працювала вчителькою у школі Мельбурна. Вони познайомилися, коли корабель Роберта зазнав аварії в Мельбурні. Одружившись, Роберт покинув службу і залишився в Австралії, де займався рекламним бізнесом. Коли Кейт було 10 років, батько помер від серцевого нападу. Виховання Кейт, її старшого брата Боба (нині комп'ютерний інженер) та молодшої сестри Женев'єви (нині театральна костюмерка і дизайнерка) — лягло на плечі матері. Її родина має англійське, шотландське та французьке коріння.

Кейт описувала себе в дитинстві «наполовину екстраверткою, наполовину тихонею». У підліткові роки вона полюбляла носити одяг чоловічих фасонів, і захоплювалася модними на той час культурами готики та панку, через що одного разу навіть поголила голову. Початкову освіту Кейт здобула в Мельбурні, у початковій школі Іванго-Іст. Згодом навчалась в Граматичній школі Іванго для дівчат та Методистському жіночому коледжі, де й відкрила в собі пристрасть до акторства. У юності вона підробляла в будинку престарілих у штаті Вікторія. Після школи вступила до Мельбурнського університету на спеціальність «Бізнес-адміністрування». Під час подорожі до Єгипту Бланшетт запропонували знятися в масовці — зіграти американську чирлідерку в єгипетському фільмі про бокс «Каборія», випущеному 1990 року. Оскільки їй бракувало грошей, вона погодилася на цю пропозицію.

Повернувшись до Австралії, Бланшетт переїхала до Сіднея та вступила до Національного інституту драматичного мистецтва, який закінчила 1992 року, здобувши ступінь бакалавра образотворчих мистецтв. Випускною виставою Кейт була постановка трагедії «Електра» Софокла, де вона спочатку мала грати Клітемнестру. За кілька тижнів після репетицій акторка, яка виконувала головну роль, була змушена припинити свою участь через вагітність, і режисерка Лінді Девіс затвердила на цю роль Кейт. Її виконання Електри отримало високі оцінки.

Кар'єра

1992—2000: ранні роботи й міжнародне визнання

Після закінчення навчання з 1992 року Бланшетт виступала в постановках Сіднейської театральної компанії та Театральної компанії Гриффін. Серед її перших ролей на професійній театральній сцені були вистави «Класні дівчата» за п'єсою Керіл Черчилль (1992) і «Олеанна» (1993) Девіда Мамета, де вона грала разом із Джеффрі Рашем. Того ж року Бланшетт здобула премії Сіднейських театральних критиків як «Найкраща дебютантка», за свою роль Феліції Бауер у виставі Тімоті Дейлі «Танці Кафки», і як «Найкраща акторка» за роль «Олеанни», ставши першою артисткою, яка отримала нагороди в обох категоріях. Протягом 1994—1995 років вона виконувала роль Офелії у постановці «Гамлета» трупою Belvoir під керівництвом Ніла Армфілда, із Джеффрі Рашем і Річардом Роксбургом у головних ролях, й отримала номінацію на премію Green Room.

Перша поява Бланшетт на телеекрані відбулася 1994 року в серіалі «Гартленд», де вона грала з Ерні Дінго, після чого вона знялася з Г'юго Вівінгом в мінісеріалі «Бордертаун», а також в одному з епізодів серіалу «Поліцейський загін порятунку» та «Джі Пі». Вона також з'явилася у 50-хвилинній кінодрамі «Парклендс», випущеній 1996 року, яку номінували на премію Австралійського кіноінституту (AFI) за «Найкращий оригінальний сценарій». 1995 року акторка грала у трьох театральних проєктах: «Ніжна Феба», «Танець сліпого гіганта» та у постановці п'єси Вільяма Шекспіра «Буря», де виконувала роль Міранди.

Дебютом Бланшетт у повнометражному кіно стала другорядна роль австралійської медсестри, яка потрапила в японський полон під час Другої світової війни, у фільмі Брюса Бересфорда «Дорога до раю», випущеному 1997 року, де вона знялася разом із Гленн Клоуз і Френсіс Макдорманд. Фільм зібрав трохи більше ніж 2 мільйони доларів у прокаті при бюджеті 19 мільйонів, отримавши змішані відгуки критиків. Того ж року вийшла романтична драма Джилліан Армстронг «Оскар і Люсінда», де Бланшетт разом з Ральфом Файнзом зіграла свою першу головну роль ексцентричної багатої спадкоємиці Люсінди Лепластьє. Її гра здобула широке визнання, Емануель Леві з журналу Variety писала: «Блискуча дебютантка Бланшетт, у ролі, спочатку призначеній для Джуді Девіс, обов'язково стане великою зіркою». За гру у цьому фільмі вона отримала свою першу номінацію на премію AFI як «Найкраща акторка головної ролі». Бланшетт також отримала премію AFI за «Найкращу жіночу роль» за виконання Ліззі в романтичній комедії «Слава богу, він зустрів Ліззі», теж випущеному 1997 року, де вона грала з Річардом Роксбургом і Френсіс О'Коннор. Крім цього, 1997 року вона з'явилася у постановці п'єси Антона Чехова «Чайка», зігравши Ніну.

Головною подією 1998 року для Бланшетт став вихід історичної драми індійського режисера Шекхара Капура «Єлизавета», де вона зіграла королеву Англії Єлизавету I. У фільмі була показана юність королеви, обставини її сходження на трон і ранній період правління. Одним із центральних сюжетів стала історія кохання молодої королеви та її фаворита лорда Роберта Дадлі, графа Лестера. Партнерами Бланшетт по фільму були Джозеф Файнз, Джеффрі Раш та Венсан Кассель, які зіграли відповідно лорда Дадлі, радника королеви сера Френсіса Волсінгема та претендента на її руку ексцентричного герцога Анжуйського, майбутнього короля Франції Генріха III. Завдяки цій ролі Бланшетт набула світової популярності. Її номінували на премію «Оскар» та премію Гільдії кіноакторів США, вона здобула нагороди «Золотий глобус» та BAFTA. Преса захоплено відгукнулася про її гру, на думку критиків акторка ідеально впоралася з роллю і створила вражаючий образ великої королеви. У своїй рецензії для Variety критик Девід Руні писав: «Бланшетт із витонченістю, виваженістю та розумом показує, що Єлизавета була хитрою, рішучою та прогресивною діячкою, яка надто добре усвідомлювала власну винятковість, щоб підкорятися будь-якому чоловікові. [Акторка] філігранно розкриває цей колоритний образ, трансформуючи свою героїню з розумної, але обачної дівчини, яка опинилася в скрутному становищі, на могутню правительку, що сама викувала власну долю». Джанет Маслін з The New York Times писала, що гра Бланшетт «привносить дух, красу та глибину в те, що в іншому випадку могло б перетворитися на порожню роль», а Алісія Поттер у статті для Boston Phoenix зазначила: «Зрештою, головна перлина творчості Капура — це історія подвійного перетворення: Єлизавети, що стала однією з найзагадковіших і найвпливовіших жінок в історії, та Бланшетт, що стала, так би мовити, справжньою королевою екрану». 1999 року журнал People включив Бланшетт у список «50 найвродливіших людей світу».

Бланшетт на Сіднейському кінофестивалі 2011 року

1999 року Бланшетт продовжувала поєднувати гру в театрі зі зйомками в кіно. Вона була задіяна у двох лондонських театральних проєктах: виставі «Достаток» та постановці театру «Олд-Вік» «Монологи вагіни» (з Кейт Вінслет, Джуліанн Мур, Мелані Гріффіт та Джилліан Андерсон). Того ж року на екрани вийшли чотири фільми за її участю: короткометражка «Сосиски», костюмована мелодрама «Ідеальний чоловік» за п'єсою Оскара Вайльда, комедія «Керуючи польотами» та психологічний трилер «Талановитий містер Ріплі» за однойменним романом Патриції Гайсміт. В останніх трьох фільмах вона виконувала другорядні ролі, втіливши на екрані три абсолютно різні за характером образи. В «Ідеальному чоловіку» вона зіграла леді Гертруду Чілтерн, дружину англійського аристократа та політика, а у фільмі «Керуючи польотами» — Конні, дружину героя Джона К'юсака, авіадиспетчера Ніка Фальцоне. Стрічка «Сосиски» надалі стала однією з новел антології «Історії загублених душ» її чоловіка Ендрю Аптона. У «Талановитому містері Ріплі», який здобув безліч номінацій та премій, Бланшетт виконала невелику роль багатої аристократки Мередіт Лог. У головних ролях були Метт Деймон, Гвінет Пелтроу, Джуд Лоу та Філіп Сеймур Гоффман. Бланшетт була номінована на BAFTA як «Найкраща акторка другого плану».

2000 року вийшли два фільми за її участю. Драма Саллі Поттер «Людина, яка плакала», де Бланшетт зіграла російську танцівницю кабаре Лолу, виявилася критично та касово провальною. Містичний трилер Сема Реймі «Дар», в якому вона зіграла ясновидицю Аннабель Вілсон, що допомагає поліції викрити вбивцю, зібрав 44 мільйони доларів за бюджету 10 мільйонів, а його успіх був приписаний критиками виключно майстерності Бланшетт. Через два роки після виходу «Єлизавети», Бланшетт стала одною з найпопулярніших акторок Голлівуду. У зв'язку з напруженим графіком зйомок їй довелося на довгий час залишити театр.

2001—2007 «Володар перснів» та зірковий статус

Бланшетт зіграла роль королеви ельфів Ґаладріель у всіх фільмах трилогії-блокбастера Пітера Джексона «Володар перснів», знімання якої почалося ще 1999 року, а її перша стрічка вийшла в грудні 2001 року. Трилогія, знята за книгою Джона Толкіна, мала великий критичний та касовий успіх, зібравши 2,98 мільярда доларів у світовому прокаті. Всі три стрічки згодом увійшли до десятки найкращих фентезі-фільмів усіх часів за результатами опитування американського журналу Wired 2012 року. Окрім «Володаря перснів», 2001 рік також ознаменувався для Бланшетт розширенням акторського діапазону ролями у драмах «Шарлотта Грей» та «Корабельні новини», а також кримінальній комедії Баррі Левінсона «Бандити», за яку вона отримала другу номінацію на «Золотий глобус» та премію Гільдії кіноакторів США. У «Шарлотті Грей» вона зіграла британську розвідницю, яка в окупованій нацистами Франції намагається налагодити контакт із членами Опору. Фільм, на виробництво якого було витрачено 27 мільйонів доларів, став найдорожчою на той момент стрічкою Великої Британії, проте провалився в прокаті, зібравши на батьківщині лише 3 мільйони. В «Корабельних новинах», з Кевіном Спейсі і Джуліанн Мур у головних ролях, вона зіграла другорядну роль навіженої красуні Петель Беар. «Бандити» стали для Бланшетт першим помітним дебютом у комедійному жанрі, через що Бен Фолк з BBC назвав акторку та її колегу по фільму Біллі Боба Торнтона «справжньою знахідкою для комедії», описавши її гру в образі незадоволеної домогосподарки, що опинилася в компанії двох злочинців-втікачів, як «несамовиту, але безперечно звабливу».

У лютому 2002 року вийшла драма «Рай» Тома Тиквера, знята за сценарієм польського режисера Кшиштофа Кесльовського, який помер, не встигнувши втілити в життя задуману кінотрилогію за мотивами «Божественної комедії» Данте. Для участі у зйомках Бланшетт довелося постригтися наголо. Вона зіграла вчительку-англійку Філіппу, яка здійснила терористичний акт, щоб покарати наркоторговця, винного у загибелі її чоловіка та учнів. Гра Бланшетт отримала високу оцінку: Стівен Голден із The New York Times назвав її роль «найпереконливішою екранною роботою в її кар'єрі» і додав: «Хоча обличчя міс Бланшетт завжди виражало емоції з мінливою плинністю, безпосередність почуттів, які вона передає в „Раю“, вражає». 2003 року знову вийшла низка стрічок з різноплановими ролями Бланшетт. Влітку з'явився біографічний фільм Джоела Шумахера «Полювання на Вероніку», що приніс їй номінацію на «Золотий глобус», вона зіграла ірландську журналістку Вероніку Герін, яка відкрито оголосила війну наркобаронам. У вересні вийшов кіноальманах «Кава та сигарети» Джима Джармуша, де акторка зіграла двох персонажів (відому акторку Кейт та її заздрісну кузину Шеллі), що принесло їй номінацію на премію «Незалежний дух» у категорії «Найкраща жіноча роль другого плану». В листопаді вийшов вестерн-трилер Рона Говарда «Останній рейд», де вона зіграла у дуеті з Томмі Лі Джонсом, а в грудні — завершальна частина трилогії «Володар перснів» («Повернення короля»), яка здобула 11 «Оскарів», включаючи нагороду за «Найкращий фільм». 2004 року вийшов фільм Веса Андерсона «Водне життя зі Стівом Зіссу», де вона зіграла вагітну журналістку, яка описувала підводну подорож ексцентричного океанографа. Того ж року Бланшетт повернулася до театру, виконуючи Гедду Ґаблер в однойменній постановці Сіднейської театральної компанії під керівництвом Робін Невін. Постановка принесла їй премію Гелпманна за «Найкращу жіночу роль у виставі» і надалі виконувалася у Бруклінській академії музики.

Бланшетт на презентації бренду Louis Vuitton (2011)

2005 року Бланшетт отримала свій перший «Оскар» в категорії «Найкраща жіноча роль другого плану» за високо оцінене критиками втілення образу Кетрін Гепберн у фільмі Мартіна Скорсезе «Авіатор», що вийшов в грудні 2004 року. Стрічка розповідала про мільйонера Говарда Г'юза у виконанні Леонардо Ді Капріо. Це зробило Бланшетт першою акторкою в історії, яка отримала «Оскар» за роль іншої акторки-лауреатки цієї премії. Вона передала свою статуетку «Оскар» Австралійському центру кіно та медіамистецтва. Крім того, вона отримала премії BAFTA та Гільдії кіноакторів США, і була номінована на «Золотий глобус». У своїй рецензії для Newsweek Девід Ансен писав, що Бланшетт зобразила Гепберн з «соковитим запалом», а Роджер Еберт похвалив цю роботу, назвавши її «чудовою і водночас зворушливою; манірною та пацанською». Під час підготовки до ролі та на прохання Скорсезе Бланшетт переглянула 35-міліметрові стрічки всіх перших п'ятнадцяти екранних виступів Гепберн, щоб вивчити й запам'ятати її поставу, манери та розмовну інтонацію. Розповідаючи про відповідальність за втілення такої культової зірки, Бланшетт зазначила: «Зобразити Кейт у тому ж середовищі, кіно, в якому вона існувала, було надзвичайно складно. Але оскільки вона була дуже закритою особистістю і мало хто її по-справжньому знав, ми знаємо Гепберн здебільшого за її фільмами. Тому, граючи її, звісно, довелося віддати належне її екранному образу».

У вересні 2005 року вийшов кримінальний трилер «Маленька рибка», співпродюсерами якого виступила Бланшетт та продюсерська компанія її чоловіка Dirty Films. Вона зіграла Трейсі Гарт, яка намагається після чотирьох років лікування від наркозалежності порвати з минулим та почати життя з нуля. Хоча фільм «Маленька рибка» не був таким відомим у світі, як деякі інші стрічки Бланшетт, ця стримана й чутлива картина здобула високу оцінку критиків на батьківщині акторки й отримала номінації на 13 премій Австралійського кіноінституту.

У травні 2006 року вийшла багатомовна та багатосюжетна драма Алехандро Гонсалеса Іньярріту «Вавилон», де Бланшетт у дуеті з Бредом Піттом зіграла подружню пару, яка переживаючи горе, була втягнута у міжнародний інцидент у Марокко. «Вавилон» отримав сім номінацій на премію «Оскар». В грудні вийшли два фільми за її участю: драма Стівена Содерберга про повоєнний Берлін «Добрий німець» з Джорджем Клуні, та психологічний трилер «Скандальний щоденник», де вона грала разом із Джуді Денч. За роль в останній стрічці Бланшетт отримала третю номінацію на «Оскар», вона зіграла самотню вчительку, яка заводить роман із 15-річним учнем і стає об'єктом одержимості для літньої жінки (у виконанні Денч). Гра Бланшетт і Денч отримала високу оцінку; Пітер Бредшоу писав в The Guardian: «Режисер Річард Ейр з властивою йому стриманою впевненістю витискає максимум із Денч та Бланшетт. Він надзвичайно проникливо розкриває у грі обох акторок усі ті дрібні тертя й роздратування — як і проблиски справжньої ніжності, — якими сповнені їхні трагічно напружені взаємини».

2007 року Бланшетт була включена до списку «100 найвпливовіших людей світу» за версією журналу Time та потрапила до списку «100 найвідоміших знаменитостей» за версією журналу Forbes. У лютому того року вийшов комедійний бойовик Едгара Райта «Круті фараони», де вона зіграла епізодичну роль Джанін, криміналістки та колишньої дівчини персонажа Саймона Пегга. Її роль не була вказана в титрах, а гонорар вона пожертвувала на благодійність.

У жовтні вийшов костюмований сиквел «Єлизавета: Золотий вік» Шекхара Капура, де вона знову втілила королеву Єлизавету I. Фільм розповідав про період правління королеви 1585—1590 років під час англо-іспанської війни та про її складні взаємини зі своїм фаворитом (у виконанні Клайва Оуена). Сиквел отримав стримано-прохолодні відгуки критиків, більшість яких вважала, що він поступається оригінальній «Єлизаветі», тоді як гра Бланшетт отримала високі оцінки, принісши їй нові номінації на премії «Оскар», «Золотий глобус» та BAFTA Оглядачі зазначали, що її виконання — це «електризуюче», «величне» та «бездоганне» втілення Єлизавети I, яке витягує картину навіть у моменти провисання сюжету. У листопаді вийшов експериментальний фільм Тодда Гейнса «Мене там немає» де вона зіграла Джуд Квінн, одну з шести іпостасей співака Боба Ділана. За роль Квінн вона отримала Кубок Вольпі за «Найкращу жіночу роль» на Венеціанському кінофестивалі, премію «Незалежний дух» і премію «Золотий глобус» за «Найкращу жіночу роль другого плану». На 80-й церемонії вручення премії «Оскар» Бланшетт отримала дві номінації: «Найкраща акторка» за фільм «Єлизавета: Золотий вік» та «Найкраща акторка другого плану» за фільм «Мене там немає», ставши першою артисткою, яка отримала другу номінацію за повторне виконання ролі. Про її досягнення того року Роджер Еберт сказав: «Те, що Бланшетт змогла на одному й тому ж Міжнародному кінофестивалі в Торонто зіграти і Єлизавету, і Боба Ділана — причому в обох випадках чудово, — це справжнє диво акторської майстерності».

2008—2011: керування Сіднейською театральною компанією

Бланшетт на фестивалі Tropfest (Сідней, 2012)

2008 року вийшов фільм Стівена Спілберга «Індіана Джонс і королівство кришталевого черепа», у якому Бланшетт зіграла лиходійку-агента КДБ, полковника Ірину Спалько. Спілберг вважав акторку «майстром маскування», а її персонажа своїм улюбленим лиходієм в «Індіані», вигадавши для нього багато різних деталей. Гра Бланшетт отримала загалом схвальні оцінки критиків, хоча сам образ називали навмисно карикатурним. Манола Даргіс з The New York Times вважала її персонажа «справжньою втіхою та душею цієї вечірки». Для цієї ролі акторка зробила зачіску «боб», яку запозичила з образу Рози Клебб із фільму про Джеймса Бонда «З Росії з любов'ю». Сам фільм отримав неоднозначні оцінки критиків, маючи при цьому великий касовий успіх, зібравши у всьому світі понад 790 мільйонів доларів. Того ж року вийшов фільм Девіда Фінчера «Загадкова історія Бенджаміна Баттона», де Бланшетт знову грала у дуеті з Бредом Піттом. Стрічка отримала кілька «Оскарів» та премії BAFTA і «Сатурн». Фільм, заснований на оповіданні Френсіса Скотта Фіцджеральда, розповідав історію людини (у виконанні Пітта), яка народжується старою і молодшає з віком. Гра Бланшетт здобула переважно високі оцінки. Рецензенти сходилися на думці, що саме її глибока драматична роль Дейзі Фуллер стала головним емоційним рушієм картини. Для зйомок Бланшетт довелося вивчити складні танцювальні комбінації. Пітт із захопленням відгукувався про роботу з нею: «Акторка надала шляхетності нашій грі. Вона чудова. Вона може так читати сцени, як мало хто вміє. Роль танцівниці їй підходить через її незаперечну елегантність». За цей фільм наступного року вона отримала премію «Сатурн» за «Найкращу жіночу роль». Крім цього, Бланшетт озвучила персонажа Гранмамаре для англомовної версії фільму Міядзакі Хаяо «Рибка Поньо на кручі», що вийшла в липні 2008 року.

2008 року Бланшетт разом зі своїм чоловіком Ендрю Аптоном очолила Сіднейську театральну компанію, обійнявши посади художнього керівника та виконавчого директора. На театральну сцену акторка повернулася 2009 року, зігравши Бланш Дюбуа у постановці за п'єсою Теннессі Вільямса «Трамвай „Бажання“», режисером якої виступила Лів Ульман. Партнером Бланшетт по сцені став Джоел Еджертон, який виконав роль Стенлі Ковальскі. Бланшетт та Ульман давно планували спільний проєкт — ще з того часу, як зірвалися зйомки фільму за п'єсою «Ляльковий дім», який остання збиралася знімати. Бланшетт сама запропонувала Ульман взятися за постановку «Трамваю „Бажання“», на що та після короткого обговорення з радістю погодилася. Надалі вистава «Трамвай „Бажання“» вирушила на покази з Сіднея до Бруклінської академії музики в Нью-Йорку та до Кеннеді-центру у Вашингтоні. Вона мала великий успіх у публіки та критиків, а Бланшетт отримала високу оцінку за роль Бланш Дюбуа. Критик The New York Times Бен Брентлі зазначив: «Пані Ульман і пані Бланшетт зіграли цю п'єсу так, ніби її ніколи раніше не ставили, і в результаті, як висловився один мій друг, „виникає відчуття, ніби ти вперше чуєш правильну вимову слів, які, як тобі здавалося, ти й так знав“». Джон Лар із журналу The New Yorker писав про її гру: «Завдяки своєму гострому розуму, чуйному серцю та витонченій, аристократичній поставі [Бланшетт] з самого початку влучно вживається в роль… Не думаю, що я ще колись побачу краще виконання цієї ролі». Джейн Фонда, яка відвідала виставу в Нью-Йорку, назвала її «мабуть, найкращим сценічним виступом, який я коли-небудь бачила», а Меріл Стріп заявила: «Ця вистава була настільки відвертою, суворою, надзвичайною, вражаючою, несподіваною й лякаючою, як ніщо з того, що я коли-небудь бачила… Я вважала, що бачила цю п'єсу, думала, що знаю всі репліки напам'ять, бо переглядала її стільки разів, а виходить я ніколи не бачила цю п'єсу, доки не відвідала цю виставу». Бланшетт отримала Сіднейську театральну премію як «Найкраща виконавиця головної ролі». Крім того, постановка та сама Бланшетт були нагороджені преміями Гелен Гейс у номінаціях «Найкраща гастрольна вистава» та «Найкраща виконавиця головної ролі у гастрольній виставі».

2010 року фільмом відкриття 63-го Каннського кінофестивалю стала епічна стрічка «Робін Гуд» Рідлі Скотта, з Расселом Кроу у головній ролі, де Бланшетт зіграла леді Меріан. Її гра отримала високі оцінки критиків. Кірк Ганікатт з The Hollywood Reporter зазначив, що Бланшетт додала до ролі «жіночої бравади» та «чоловічої рішучості», завдяки чому її героїня стала гідною парою для брутального Робін Гуда, а Роджер Еберт писав про неї: «Кейт грає цю роль вигадливо і з великою гідністю». Фільм отримав неоднозначні відгуки критиків, зібравши у світовому прокаті 321 млн доларів. Наступного року вийшов трилер «Ханна. Ідеальна зброя», де Бланшетт зіграла безжальну агентку ЦРУ Марісу Віглер, яка полює за юною дівчиною-кілером та її батьком (у виконанні Сірши Ронан і Еріка Бани).

Бланшетт та Річард Пайрос грають у виставі «Великий і маленький», Театр де ля Віль (Париж, 2012 рік)

2011 року Бланшетт взяла участь у двох постановках Сіднейської театральної компанії. Вона зіграла Лотте Котте у новій адаптації Мартіна Крімпа п'єси Бото Штрауса «Великий і маленький» 1978 року, режисером якої був Бенедикт Ендрюс. Після показів у Сіднеї вистава вирушила на гастролі до Лондона, Парижа, Віденського та Рурського театральних фестивалів. Бланшетт і сама вистава отримали широке визнання. Її номінували на театральну премію Evening Standard у категорії «Найкраща акторка», також вона отримала Сіднейську театральну премію за «Найкращу жіночу роль» та премію Гелпманна як «Найкраща акторка». Потім вона виконала роль Олени, зігравши разом із Г'юго Вівінгом та Річардом Роксбургом в адаптації п'єси Антона Чехова «Дядя Ваня», створеній Ендрю Аптоном. Ця постановка демонструвалася у Кеннеді-центрі та Нью-Йорк Сіті-центрі у рамках фестивалю Лінкольн-центру. Вистава та сама Бланшетт отримали захоплені відгуки критиків. Бен Брентлі з The New York Times заявив: «Я вважаю три години, які я провів у суботу ввечері, спостерігаючи, як [персонажі] скаржаться на нудьгу, одними з найщасливіших у моєму театральному житті… Цей „Дядя Ваня“ зачіпає душу так, як жоден інший, яких я бачив… [Бланшетт] підтверджує свій статус однієї з найкращих і найсміливіших акторок на планеті». Пітер Маркс із The Washington Post назвав цю постановку головною театральною подією 2011 року у Вашингтоні. Бланшетт отримала премію Гелен Гейс як «Найкраща виконавиця головної ролі у гастрольній виставі» та премію Гелпманна як «Найкраща акторка».

2012—2016: «Жасмін» і нові здобутки в Голлівуді

Протягом 2012—2014 років вийшла трилогія «Хоббіт» режисера Пітера Джексона, де Бланшетт знову зіграла Ґаладріель. Проєкт, знятий за мотивами книги Джона Толкіна, був приквелом «Володаря перснів», зйомки якого відбувалися у Новій Зеландії. Хоча ця трилогія отримала стриманіші відгуки критиків, ніж «Володар перснів», вона все одно мала грандіозний касовий успіх, зібравши у світі майже 3 мільярди доларів. Самого персонажа Ґаладріель немає в оригінальній книзі, але сценарист Ґільєрмо дель Торо та режисер Пітер Джексон спеціально вписали її в сюжет, щоб Бланшетт могла з'явитися у фільмах. Також вона озвучила Пенелопу в епізоді «Містер і місіс Стьюї» мультсеріалу «Грифіни» (вийшов 29 квітня 2012 року) та королеву Єлизавету II в епізоді «Листи глядачів Грифінів 2» (вийшов 20 травня 2012 року). Крім того, Бланшетт повернулася до австралійського кінематографу, знявшись у фільмі «Перетворення», кіноальманасі за мотивами збірки оповідань Тіма Вінтона, що вийшов 2013 року. У 2012 та 2013 роках акторку запросили очолити журі Міжнародного кінофестивалю в Дубаї. Сезон 2013 року став для Бланшетт останнім на посаді директора та художнього керівника Сіднейської театральної компанії.

2013 року вийшов фільм Вуді Аллена «Жасмін», де Бланшетт зіграла головну роль Жасмін Френсіс, а її партнерами у стрічці стали Алек Болдвін та Саллі Гокінс. Вона виконала роль жінки, яка одного дня втратила все — будинок, гроші та багатого чоловіка-бізнесмена, у зв'язку з чим була змушена переїхати жити до своєї молодшої сестри. Для створення образу істерички, що захоплюється алкоголем, Бланшетт «насолоджувалася прекрасним вином» і спостерігала за жінками, що потрапили в схожі ситуації. Її гра викликала хвилю захоплення, а деякі критики назвали цю роботу найкращою в її кар'єрі на той момент (затьмаривши навіть її виступ у «Єлизаветі»). У рецензії для The Guardian Марк Кермод заявив: «Бланшетт береться за це завдання, як марафонець у піковій формі, долаючи 26 миль емоційного випробування — з усіма супутніми злетами й падіннями, напругою та сльозами, нудотою та печією. Від цього видовища в неї (і в нас) часом просто перехоплює подих». Пітер Треверс із журналу Rolling Stone назвав гру акторки «дивовижною» та додав: «Видовище Жасмін — загубленої, самотньої та нездатної створити диво в умовах непохитної реальності — нищівне. Це тріумф Бланшетт, який не можна пропустити». Ця роль принесла їй понад 40 нагород, зокрема премії LAFCA, NYFCC, NSFC, «Вибір критиків», премію за «Найкращу роль року» на Міжнародному кінофестивалі в Санта-Барбарі, премію Гільдії кіноакторів США, «Золотий глобус», BAFTA, премію «Незалежний дух», а також премію «Оскар» за «Найкращу жіночу роль». Завдяки останній перемозі Бланшетт стала шостою акторкою, яка здобула «Оскар» в обох акторських категоріях (головна та другорядна роль), третьою, хто виграла нагороду за головну роль після нагороди за роль другого плану, а також першою австралійкою, яка виборола більше одного акторського «Оскара». Статуетку BAFTA акторка присвятила пам'яті свого близького друга Філіпа Сеймура Гоффмана, який раптово помер у лютому 2014 року.

Руні Мара, Тодд Гейнс і Бланшетт на презентації фільму «Керол», Каннський кінофестиваль 2015 року

Прийомна дочка Аллена Ділан Ферроу згодом розкритикувала Бланшетт та інших акторок за співпрацю з її батьком, якого вона звинувачувала в сексуальних домаганнях до неї в дитинстві. На це Бланшетт відповіла: «Це, очевидно, довга і болюча ситуація для сім'ї, і я сподіваюся, що вони знайдуть певне порозуміння та примирення». Коментуючи надалі хештег проти сексуальних домагань в кіноіндустрії #MeToo, Бланшетт сказала: «Соціальні мережі чудово привертають увагу до важливих проблем, але вони не повинні виступати в ролі судді та присяжних. Подібні справи мають розглядатись у суді. Якщо факти зловживань підтвердилися, людину необхідно судити та притягати до відповідальності. Завдяки створенню таких судових прецедентів люди з інших менш публічних сфер зможуть захистити себе. Адже в будь-якій індустрії жертвами найчастіше стають саме ті, хто найбільш вразливий».

Надалі Бланшетт зіграла разом із Меттом Деймоном та Джорджем Клуні у фільмі останнього «Мисливці за скарбами», що вийшов 2014 року. Стрічка, заснована на реальних подіях, розповідала про команду істориків та музейників, які рятували витвори мистецтва, викрадені нацистами. Образ Клер Сімон, який втілила акторка, був натхненний французькою героїнею Роз Валлан. Фільм отримав змішані відгуки критиків і зібрав у світовому прокаті 155 мільйонів доларів. Того ж року Бланшетт озвучила Валку в анімаційному фільмі «Як приборкати дракона 2» від DreamWorks Animation. Стрічка здобула визнання критиків й мала великий касовий успіх, виграла «Золотого глобуса» за «Найкращий анімаційний фільм» та номінувалася на «Оскара». Також акторка з'явилася в епізодичній ролі австралійського серіалу «Рейк», зігравши жіночу версію головного героя-шахрая Клівера, якого виконував Річард Роксбург. 29 січня 2015 року вона стала співведучою 4-ї церемонії вручення нагород AACTA разом із Деборою Майлмен.

2015 року Бланшетт знялася у п'яти фільмах. Вона зіграла Ненсі у фільмі Терренса Маліка «Лицар кубків», прем'єра якого відбулася на Берлінському кінофестивалі. Вебсайт IndieWire назвав гру Бланшетт у «Лицарі кубків» однією з п'ятнадцяти найкращих ролей у фільмах Маліка. У березні вийшов фільм Кеннета Брани «Попелюшка», ремейк діснеївського однойменного мультфільму, де вона зіграла холодну та жорстоку мачуху Попелюшки, леді Тремейн, здобувши визнання критиків. Річард Корлісс з журналу Time писав: «Бланшетт [що по праву посідає перше місце в титрах] випромінює зверхність, яка водночас і проймає морозцем, і розважає; це велична гра, що ні на мить не перетинає межі пародії». У травні вийшла романтична драма «Керол», екранізація роману Патрісії Гайсміт «Ціна солі», де Бланшетт, знову співпрацюючи з режисером Тоддом Гейнсом, зіграла у дуеті з Руні Мара. У фільмі йдеться про 20-річну дівчину, яка працює клерком у магазині й закохується в немолоду заміжню жінку. Бланшетт, що виступила виконавчим продюсером фільму, отримала захоплені відгуки за головну роль, яка була широко визнана однією з найкращих у її кар'єрі, на рівні з «Єлизаветою» та «Жасмін». Джастін Чанг з журналу Variety зазначив: «Будучи прикладом того, як гарна зовнішність може водночас приховувати й розкривати глибший зміст, гра [Бланшетт] є ідеальним центральним елементом цього чудово знятого фільму». Прем'єра фільму відбулася на Каннському кінофестивалі, де йому дали нагороду Queer Palm і влаштували овації. За цю роль Бланшетт знову номінувалася на премії «Оскар», «Золотий глобус» та BAFTA.

У вересні 2015 року вийшов фільм «Правда», де Бланшетт виконала роль продюсерки Мері Мейпс у дуеті із Робертом Редфордом, який зіграв Дена Ратера. Фільм розповідав про скандал із «документами Кілліана», а продюсерська компанія Бланшетт виступила одним із партнерів у його створенні. У грудні того року вийшов фільм Джуліана Розефельдта «Маніфесто», створений у форматі багатоканальної відеоінсталяції, де Бланшетт виконала 13 різних персонажів, які читали монологи, складені з 12 ключових художніх маніфестів XX століття. Стрічка і сама Бланшетт отримали захоплені відгуки критиків. Роберта Сміт із The New York Times зазначила: «Якби у світі артіндустрії вручали „Оскари“, Кейт Бланшетт стала б її головною лауреаткою за цей віртуозний бенефіс у „Маніфесто“». 2016 року Бланшетт озвучила одну з двох версій документального фільму Теренса Маліка про Землю та Всесвіт, «Мандрівка часу», світова прем'єра якого відбулася на 73-му Венеціанському кінофестивалі.

2017—2020: дебют на Бродвеї та успіхи на телебаченні

Надалі Бланшетт виконувала головну роль у виставі «Подарунок» Сіднейської театральної компанії. Ця постановка режисера Джона Кроулі була адаптацією чеховської п'єси «Безбатченківщина», написаною Ендрю Аптоном. Прем'єра вистави, що відбулася в Сіднеї ще 2015 року, була захоплено прийнята критиками. 2017 року виставу перенесли на Бродвей, що стало дебютом на цій сцені для самої акторки. Гра Бланшетт у нью-йоркських показах викликала шквал оплесків у пресі. Театральний критик The New York Times Бен Брентлі зазначив: «Бланшетт вміє тримати сцену, а за потреби — і повністю перетягувати всю увагу на себе. Така владна, безстрашна харизма просто незамінна, якщо ви намагаєтеся врятувати від провалу погано організовану вечірку або, скажімо, витягнути на собі цілу виставу». За цю роботу Бланшетт була номінована на театральні премії «Тоні» (як «Найкраща виконавиця головної ролі»), «Драма Деск» та премію Ліги Драми («За видатні досягнення»). У березні 2017 року вийшов фільм за участю Бланшетт «Пісня за піснею», зйомки якого були розпочаті Терренсом Маліком ще 2012 року, одночасно з картиною «Лицар кубків». У листопаді того року вийшов блокбастер студії Marvel «Тор: Раґнарок», знятий Тайкою Вайтіті, де Бланшетт зіграла богиню смерті Гелу. Для підготовки до ролі Бланшетт працювала з каскадеркою Зої Белл, яка вчила акторку виконувати рухи капоейри. «Тор: Раґнарок» мав великий критичний та касовий успіх, зібравши у світовому прокаті 854 мільйони доларів.

Бланшетт з Сандрою Буллок на презентації фільму «8 подруг Оушена» (2018)

У червні 2018 року вийшов фільм «8 подруг Оушена», який був жіночим спін-офом франшизи «Одинадцять друзів Оушена», знятим режисером Гері Россом. Бланшетт зіграла Лу Міллер, найкращу подругу героїні Сандри Буллок. За сюжетом, дівчата зібрали команду (а саме Енн Гетевей, Сара Полсон, Мінді Калінґ, Гелена Бонем Картер, Ріанна та Аквафіна) і вирушили на справу, головний приз якої — намисто Cartier вартістю 150 мільйонів доларів. Фільм отримав загалом неоднозначні відгуки, але мав успіх у прокаті, зібравши понад 297 мільйонів доларів у світі. Бланшетт також з'явилася в екранізації однойменного роману «Будинок з годинником у стінах» режисера Елая Рота, де виконала роль чаклунки Флоренс Циммерман та, за сумісництвом, сусідки персонажа Джека Блека. За сюжетом, їм двом та 10-річному хлопчику Льюїсу разом довелося рятувати світ. Крім цього, вона озвучила австралійський історичний фільм-фентезі Шеннон Ешлін «Солодкий зуб», що здобув нагороди. Бланшетт була призначена головою журі 71-го Каннського кінофестивалю, що проходив у травні. Того ж року журнал Forbes дав їй восьме місце у списку найвисокооплачуваніших акторок світу з річним доходом у 12,5 мільйонів доларів.

2018 року вийшла екранізація «Книги джунглів» Енді Серкіса під назвою «Мауглі: Легенда джунглів», де Бланшетт озвучила жіночу версію пітона Каа. Серкіс використав у фільмі поєднання техніки захоплення руху, комп'ютерної анімації та живої зйомки, а роль Каа створювалася з максимальним наближенням до оригінального персонажа з оповідань Редьярда Кіплінга, де пітон виступав в ролі мудрого наставника для Мауглі. Netflix випустив фільм 2019 року. Тоді ж Бланшетт виконала головну роль у драмі Річарда Лінклейтера «Де ти поділась, Бернадетт?», знятої за мотивами однойменного бестселера Марії Семпл. До початку зйомок акторка особисто зустрічалася з Семпл, заздалегідь прочитавши її твір, щоб дізнатися історію створення героїні. Саме Бланшетт належала ідея носіння Бернадетт темних окулярів у фільмі, які письменниця подарувала акторці під час зустрічі. Картина отримала суперечливі відгуки критиків і провалилася у прокаті, зібравши лише 10,4 мільйона доларів за бюджету 18 мільйонів. Проте саму Бланшетт за цю роботу хвалили. Критик Піт Геммонд з видання Deadline зазначив: «[Фільм] не зовсім виправдовує очікування, попри блискучу гру чудової Кейт Бланшетт, яка, безперечно, є головною причиною, через яку варто переглянути цю стрічку». Ця роль принесла акторці десяту в її кар'єрі номінацію на «Золотий глобус». 2019 року Бланшетт знову озвучила Валку в анімаційній стрічці «Як приборкати дракона 3», яка пізніше претендувала на «Оскар» у категорії «Найкращий анімаційний фільм».

Бланшетт на Каннському кінофестивалі 2018 року

2020 року продюсерська компанія Бланшетт Dirty Films підписала контракти на виробництво повнометражних фільмів із New Republic Pictures та телевізійних проєктів з FX Networks. Сама акторка повернулася на телеекрани, зігравши у двох мінісеріалах. Вона виконала другорядну роль в австралійській драматичній стрічці «Без громадянства», сюжет якої ґрунтувався на реальній скандальній історії Корнелії Рау, яка потрапила до імміграційної в'язниці. Проєкт отримав фінансування від урядової організації Screen Australia, а Бланшетт виступила його співавтором та виконавчим продюсером. Прем'єра драми відбулася на австралійському державному каналі ABC, а міжнародний реліз відбувся на Netflix. На 10-й церемонії вручення премії AACTA «Без громадянства» приніс Бланшетт одразу дві нагороди: «Найкраща акторка другого плану» та «Найкращий мінісеріал» за продюсування.

Бланшетт також зіграла головну роль і виступила продюсером історичного драматичного серіалу FX/Hulu «Місіс Америка», що вийшов у квітні 2020 року, виконавши роль консервативної активістки Філліс Шлафлі. Дев'ятисерійний серіал отримав широке визнання критиків. Джеймс Поневозик у своїй рецензії для The New York Times написав: «Її фінальна сцена, безмовна і несамовита, цілком заслуговує вручення Бланшетт премії „Еммі“ прямо на екрані»; Майкл Ідато з The Sydney Morning Herald заявив: «Послужний список Бланшетт говорить сам за себе, але тут відбувається щось інше. Щоразу, коли Шлафлі у виконанні Бланшетт ідеально вписується в кадр, від неї просто неможливо відірвати погляд». На 72-й церемонії вручення прайм-тайм премії «Еммі» вона отримала номінації в категоріях «Найкраща жіноча роль у мінісеріалі або телефільмі» та «Найкращий мінісеріал», а також номінації на премію «Золотий глобус», премію Гільдії кіноакторів (обидві за її гру) та премію Асоціації телевізійних критиків за особисті досягнення в драмі. Бланшетт також виступила виконавчим продюсером грецького фільму «Яблука» режисера Христоса Ніку, що вийшов у вересні того року. Фільм був показаний на Венеціанському міжнародному кінофестивалі та отримав високу оцінку критиків, а також був представлений Грецією на премію «Оскар» у номінації «Найкращий міжнародний фільм».

2021 — сучасність: «Тар» та подальше визнання

2021 року вийшов психологічний трилер Ґільєрмо дель Торо «Алея жаху», де Бланшетт зіграла разом із Бредлі Купером. Фільм, який був екранізацією однойменного роману Вільяма Ліндсея Грешема, отримав схвальні відгуки критиків. Девід Ерліх з видання IndieWire високо оцінив взаємодію між двома головними героями: «Дивитися, як Бланшетт „перекидається репліками“ з Купером, — це справжнє задоволення». Стрічка була номінована на чотири премії «Оскар», зокрема в категорії «Найкращий фільм». Того ж року вийшла апокаліптична політично-сатирична чорна комедія Адама Маккея «Не дивіться вгору» для Netflix, де вона зіграла разом із Дженніфер Лоренс та Леонардо Ді Капріо. Піт Гаммонд із The Hollywood Reporter писав: «Бланшетт чудово почувається в ролі типової білявки-ведучої розважальних програм». Ця стрічка також отримала номінацію на «Оскар» в категорії «Найкращий фільм». Завдяки номінаціям цих стрічок на «Оскар» Бланшетт побила рекорд Олівії де Гевіленд як акторки з найбільшою кількістю ролей у фільмах, номінованих на цю премію в категорії «Найкращий фільм».

Бланшетт на Міжнародному кінофестивалі в Торонто 2024 року

2022 року вийшла драма Тодда Філда «Тар», де Бланшетт зіграла головну роль диригентки світового рівня Лідії Тар, отримавши широке визнання критиків. Девід Руні з The Hollywood Reporter писав, що акторка демонструє «вражаючу гру — сувору, владну і самовпевнену, що поступово ламається під тягарем обставин», додавши, що це «ще одна кар'єрна вершина для Бланшетт — і багато хто, ймовірно, назве її найкращою роботою». Ця робота принесла їй другий Кубок Вольпі за «Найкращу жіночу роль», четверту премію «Золотий глобус» і четверту премію BAFTA. Крім того, вона вдруге здобула три головні нагороди кінокритиків (NYFCC, LAFCA, NSFC) і отримала свою восьму номінацію на «Оскар», ставши четвертою акторкою за кількістю номінацій на цю премію. Того ж року Бланшетт, у черговій співпраці з режисером Ґільєрмо дель Торо, озвучила персонажа Спаццатуру в екранізації Netflix «Піноккіо».

2023 року вийшли австралійська драма «Новенький», де Бланшетт зіграла сестру Ейдін, і другий сезон мультсеріалу компанії Marvel «А що як…?», де вона знову озвучила Гелу (в епізоді «А що якби, Гела знайшла б Десять перснів?»). Крім того, акторка виступила співпродюсеркою науково-фантастичної мелодрами «Нігті» для стрімінгового сервісу Apple TV+. 2024 року вийшов блокбастер «Бордерлендз», екранізація однойменної серії відеоігор, у якому акторка знову у співпраці з режисером Елаєм Ротом, зіграла Ліліт. Однак картина провалилася в прокаті та отримала розгромні відгуки критиків. Потім Бланшетт з'явилася у головній ролі психологічного трилеру Apple TV+ «Дисклеймер». Режисером і сценаристом цього мінісеріалу став Альфонсо Куарон, а її колегами по зйомках були Кевін Клайн, Саша Барон Коен та Луїс Партрідж. Проєкт вийшов на екрани в жовтні й отримав переважно позитивні оцінки критиків. У липні того ж року Бланшетт стала виконавчою продюсеркою короткометражного фільму «Маріон».

З березня по квітень 2025 року, Бланшетт грала разом із Томом Берком, Еммою Коррін та Коді Сміт-Макфі у новій постановці п'єси Антона Чехова «Чайка» у лондонському театрі «Барбікан». Крім того, вийшли два фільми за її участю: шпигунський трилер Стівена Содерберга «Операція „Чорний кейс“» та комедійна драма-антологія Джима Джармуша «Батько, мати, сестра, брат». Обидві стрічки отримали визнання критиків, а остання була удостоєна «Золотого лева» на Венеціанському кінофестивалі 2025 року. Бланшетт також з'явилася в неочікуваному камео фінального епізоду третього сезону серіалу «Гра в кальмара».

Надалі Бланшетт планує знятися у науково-фантастичній комедії «Банда Альфа», а також спродюсувати та зіграти головну роль у фільмі «Посібник для прибиральниць» за мотивами збірки 43-х оповідань Люсії Берлін. У січні 2026 року повідомлялося, що Бланшетт знову зіграє роль Валки у ремейку фільму «Як приручити дракона 2» від студії Universal. У лютому її компанія Dirty Films зобов'язалася в першу чергу показувати свої нові ідеї, сценарії або готові проєкти студії Searchlight Pictures. У квітні повідомлялося, що Бланшетт виступить продюсеркою та зіграє головну роль у біографічному фільмі «Гарна річ» про Марту Стюарт. З серпня по жовтень 2026 року акторка планує виконувати головну роль у новій п'єсі Бенедикта Ендрюса «Електра/Персона» у Королівському національному театрі.

Визнання та репутація

Бланшетт на фестивалі Comic-Con у Сан-Дієго 2017 року

Бланшетт вважається однією з найвидатніших і найрізнобічніших акторок свого покоління. Її цінують за здатність перевтілюватися в героїнь з абсолютно різних верств суспільства, а також за вміння блискуче грати як головні ролі, так і ролі другого плану в найрізноманітніших проєктах — від низькобюджетного незалежного кіно до масштабних голлівудських блокбастерів. Бланшетт також здобула визнання критиків за віртуозне володіння різними акцентами, зокрема британським, ірландським, французьким та численними регіональними американськими. За результатами читацького опитування престижного журналу Empire 2022 року, вона увійшла до списку «50 найкращих акторів усіх часів».

Видання The Independent зазначило, що «широта таланту Бланшетт дозволяє їй створювати один незабутній образ за іншим», охарактеризувавши її як «витончену та розумну» акторку, яка «обдарована харизмою, що дозволяє їй з легкістю завойовувати світ блокбастерів». Журналісти видання Vulture Вілл Літч і Тім Гріерсон відзначили її «здатність поєднувати близькість до глядача та невловимість», коли вона «повністю занурена в роль, але водночас залишається недосяжною», і назвали «однією з небагатьох акторок, які можуть зіграти головну роль у будь-чому — від сльозливих драм до бойовиків, від експериментальних артфільмів до безглуздих комедій». Роль Бланшетт у фільмі «Керол» 2015 року видання IndieWire визнало другою найкращою кінороллю десятиліття. Крістіан Зілко писав: «Це найкраща роль у кар'єрі, де майже кожна роль здається гідним претендентом на звання найкращої. Інтерпретація Кейт Бланшетт образу Керол Ейрд — справжня симфонія пригніченого мовчання».

У пресі Бланшетт називають іконою стилю, і вона неодноразово очолювала рейтинги найкраще одягнених жінок світу. 2004 року журі, до складу якого входили редактори журналів про красу та моду, візажисти, представники модельних агентств та фотографи, присудило Бланшетт третє місце серед найвродливіших жінок усіх часів за природною красою — після Одрі Гепберн та Лів Тайлер. У 2007 та 2013 роках вона увійшла до списку журналу Empire «100 найсексуальніших кінозірок усіх часів». 2022 року видання The Hollywood Reporter включило її до списку «100 найвпливовіших жінок у сфері розваг».

2006 року сімейний портрет Бланшетт, написаний художником Макліном Едвардсом, увійшов до числа фіналістів престижної премії Арчібальда від Художньої галереї Нового Південного Уельсу. Ще один портрет акторки потрапив до фіналу цієї ж нагороди 2014 року. На знак визнання її видатного внеску в австралійську культуру та індустрію розваг, 2009 року Бланшетт з'явилася на серії пам'ятних поштових марок «Австралійські легенди». Крім того, 2015 року в голлівудському музеї мадам Тюссо презентували воскову фігуру акторки, одягнену в копію знаменитої жовтої сукні від Valentino, в якій вона з'явилася на 77-й церемонії вручення премії «Оскар» 2005 року. 2019 року Бланшетт увійшла до списку «10 надихаючих жінок, на честь яких було встановлено грандіозні бронзові скульптури» в рамках проєкту Statues for Equality, який «має на меті забезпечення гендерного балансу у публічному мистецтві та визнання внеску жінок у розвиток суспільства». Бронзові скульптури були урочисто відкриті в День рівності жінок — 26 серпня 2019 року — на Авеню Америк у Нью-Йорку. Статуя Бланшетт є «творінням, створеним на основі одного знімка з фотосесії 2003 року, зробленої Меттом Джонсом для журналу Movieline's Hollywood Life».

Активізм

Екологічна діяльність

Бланшетт протягом багатьох років виступає за індивідуальні та колективні дії щодо боротьби зі зміною клімату та вирішення низки інших екологічних проблем. 2006 року вона приєдналася до проєкту боротьби зі зміною клімату колишнього віцепрезидента США Альберта Гора. 2007 року Бланшетт стала амбасадором Австралійського фонду охорони природи. 2012 року вона була удостоєна звання почесного довічного члена цього фонду на знак визнання її підтримки екологічних ініціатив. На початку 2011 року Бланшетт підтримала запровадження податку на викиди вуглецю, за що критикувалася, особливо з боку консерваторів. Вона є патронесою міжнародної благодійної організації SolarAid, яка працює над створенням сталого ринку сонячних ліхтарів в Африці.

У 2008—2012 роках Бланшетт та її чоловік Ендрю Аптон ініціювали масштабний проєкт екологічної модернізації будівлі Сіднейської театральної компанії Greening the Wharf, розташованої в історичному доку на набережній Сіднея. Його ідея полягала в тому, щоб зробити театральне мистецтво екологічно відповідальним, а стару історичну будівлю — максимально енергоефективною. На даху було встановлено сонячну електростанцію, були створені резервуари для збирання та фільтрації дощової води, впроваджено систему сортування сміття. За цей проєкт Сіднейська театральна компанія здобула престижні австралійські нагороди, включаючи Green Globe Awards.

У січні 2014 року Бланшетт взяла участь в ініціативі Green Carpet Challenge, заснованої Лівією Ферт із компанії Eco-Age, що була спрямована на привернення уваги громадськості до екологічної моди. У вересні 2020 року, виконуючи обов'язки голови журі 77-го Венеціанського кінофестивалю, вона пообіцяла носити під час фестивалю лише ті вбрання, які раніше одягала на публічних заходах, щоб привернути увагу до проблеми екологічності в індустрії моди. У жовтні того ж року принц Вільям запросив Бланшетт увійти до ради премії Earthshot Prize; ця ініціатива щорічно підтримує 50 екологічних новаторів, надаючи їм фінансування, необхідне для реалізації їхніх проєктів щодо вирішення глобальних кліматичних та екологічних проблем. 2022 року Бланшетт та екологічний активіст Денні Кеннеді запустили в онлайн-сервісі Audible подкаст Climate of Change, присвячений обговоренню зміни клімату та важливості збереження навколишнього середовища. 2024 року Бланшетт була оголошена новим амбасадором Вейкгерста, природного заповідника в Англії. Наступного року вона вела серію подкастів Unearthed: The Need for Seeds від Королівських ботанічних садів К'ю, присвячених історії Партнерства банків насіння «Міленіум», розташованого на території заповідника.

2023 року екологічний особняк, який Бланшетт та Аптон будували у Моган-Порті (Корнуолл) на місці купленого за 1,6 млн фунтів і згодом знесеного кам'яного котеджу, опинився у центрі скандалу. Будівельний шум, за заявами сусідів, «зіпсував їм сімейний відпочинок». Крім того, заявка зіркової пари на зведення прибудови та місця для паркування викликала різку критику: один із місцевих жителів назвав її «відкритою спробою таємно захопити та приєднати екологічно значущу ділянку землі». Архітектори проєкту, своєю чергою, спростували інформацію про те, що будівництво завдавало комусь шкоди.

Гуманітарна діяльність

Як і ви, я чула ці розриваючі серце розповіді. Історії про жорстокі тортури, про жінок, які зазнали звірячого насильства, про людей, чиїх близьких вбивали на їхніх очах. Про дітей, які бачили, як їхніх дідусів і бабусь зачинили в будинках, які потім підпалили. Я — мати, і в очах кожної дитини-біженця, яку я зустрічала, я бачила своїх дітей. У кожному батькові я бачила себе. Як будь-яка мати може витримати те, як її дитину кидають у вогонь?

— уривок із виступу Бланшетт перед Радою Безпеки ООН щодо кризи з біженцями-рохінджа у серпні 2018 року.

З 2015 року Бланшетт співпрацює з Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН). У травні 2016 року її призначили глобальним Послом доброї волі. Бланшетт разом з іншими знаменитостями знялася у відеоролику, спрямованому на привернення уваги до світової кризи біженців. У відео під назвою «Що вони взяли з собою» актори декламують вірш Дженіфер Токсвіг, написаний на основі особистих розповідей біженців. Цей проєкт є частиною кампанії «WithRefugees», яка також включає петицію до урядів із закликом розширити програми надання притулку для забезпечення додатковим житлом, створення можливостей для працевлаштування та здобуття освіти.

2015 року у рамках місій УВКБ ООН Бланшетт відвідала Йорданію, 2016 року — Ліван, а 2018 року — Бангладеш, щоб зустрітися у цих країнах з сирійськими та рохінджаськими біженцями та привернути увагу до проблем, з якими вони стикаються. У січні 2018 року вона була удостоєна премії Crystal Award на Всесвітньому економічному форумі на знак визнання її діяльності з захисту інтересів біженців та переміщених осіб у всьому світі. У серпні того ж року Бланшетт виступила перед Радою Безпеки ООН із промовою щодо звірств, які вчиняються проти народу рохінджа у М'янмі.

У липні 2020 року на Netflix відбулася прем'єра австралійського мінісеріалу «Без громадянства», що спочатку транслювався на австралійському телеканалі ABC, співавторкою і продюсеркою якого виступила Бланшетт. Серіал, натхненний роботою Бланшетт в УВКБ ООН, розповідав про чотирьох незнайомців, чиї долі перетинаються в центрі утримання іммігрантів в Австралії. За словами Бланшетт, мета серіалу — «виховати співчуття та розуміння до біженців, особливо до тих, хто перебував і досі перебуває в місцях утримання».

Під час пандемії COVID-19 Бланшетт долучилася до створення книги Upturn: A Better Normal After COVID-19 (2020). У цій збірці есе йшлося про шляхи відновлення та вдосконалення суспільства її рідної Австралії після пандемії. Бланшетт заявляла, що пандемія зруйнувала ідею «малого уряду» (зниження ролі держави, низькі податки, вільний ринок), довівши необхідність посиленої державної участі у захисті громадян та забезпеченні соціальної справедливості. Вона підкреслила, що криза оголила нерівність і продемонструвала, що розв'язання масштабних проблем потребує колективних дій, а не відокремленості.

У травні 2020 року Бланшетт приєдналася до знаменитостей, які читали уривки з дитячого фентезійного роману Роальда Дала «Джеймс і гігантський персик». Цю акцію провели на підтримку міжнародної благодійної організації Partners In Health. Її співзасновницею є донька письменника, Офелія Дал, а сам фонд допомагав боротися з пандемією COVID-19 у найбільш вразливих регіонах.

У вересні 2020 року Бланшетт, Гелен Міррен, Едді Редмейн, Салман Рушді та інші діячі британської культури підтримали протести студентів Будапештського університету театрального та кінематографічного мистецтва проти реформ, ініційованих урядом прем'єр-міністра Віктора Орбана, які призвели до передачі контролю над державним навчальним закладом приватному фонду та запровадили у ньому нову процедуру ухвалення ключових рішень.

2022 року Бланшетт разом з ексредактором британського телеканалу Channel 4 News Бенджаміном де Піром стала автором 12 серії 36 сезону документальної передачі Dispatches під назвою «Україна: Життя під ударом» (Ukraine: Life Under Attack). У випуску розповідалася історія битви за Харків очима мирних жителів і працівників ДСНС.

2023 року акторка висловила солідарність із мешканцями сектора Гази під час збройного конфлікту з Ізраїлем. У складі групи під назвою Artists4Ceasefire вона підписала лист, у якому закликала президента Джо Байдена оголосити негайне припинення вогню в Газі.

Особисте життя

Бланшетт на першій церемонії вручення премії AACTA 2012 року

З 29 грудня 1997 року Бланшетт одружена з драматургом і сценаристом Ендрю Аптоном, з яким зустрічалася рік після їхнього знайомства на зйомках телесеріалу в Австралії. Весілля відбулося у національному парку «Блу-Маунтінс» в австралійському штаті Новий Південний Уельс. У подружжя троє рідних дітей: сини Дешіл Джон Аптон (нар. 3 грудня 2001), Роман Роберт Аптон (нар. 23 квітня 2004) та Ігнатіус Мартін Аптон (нар. 13 квітня 2008). У березні 2015 року подружжя удочерило дівчинку Едіт Вівіан Патрішу Аптон. Акторка заявляла, що вона та її чоловік хотіли всиновити дитину ще після народження першого сина.

Спочатку подружжя жило в прибережному районі Сіднея, потім переїхало до Англії. Після майже 10 років проживання у Брайтоні, 2006 року подружжя повернулося до рідної Австралії. Бланшетт пояснювала переїзд бажанням обрати постійне житло для своїх дітей, бути ближче до родини та відчувати себе частиною австралійської театральної спільноти. 2007 року подружжя провело масштабну реконструкцію свого будинку в передмісті Сіднея Гантерс-Хілл, щоб зробити його більш екологічним. Після продажу будинку 2015 року подружжя знову переїхало до Англії, де на початку 2016 року придбало будинок у Кроуборо, Східний Сассекс.

Бланшетт є прихильницею фемінізму, вона активно підтримує ґендерну рівність, і була учасницею кампаній MeToo та Time's Up. Проте її найвідомішим «феміністським» проєктом є телесеріал «Місіс Америка» (2020). 2013 року в інтерв'ю Sky News вона висловила занепокоєння з приводу «хвилі консерватизму, яка насувається на світ» і загрожує становищу жінок у суспільстві. Вона також коментувала тиск, з яким стикаються жінки в Голлівуді: «Якщо чесно, зараз я думаю про свою зовнішність менше, ніж десять років тому. Люди говорять про „Золоту добу“ Голлівуду саме через те, як тоді освітлювали жінок. Можна було залишатися Джоан Кроуфорд чи Бетті Девіс і успішно працювати навіть після п'ятдесяти, завдяки освітленню тебе перетворювали на богиню. Тепер же, коли довкола панує похмурий реалізм, у жінок з'являється відчуття, що вони мають „термін придатності“».

Бланшетт була першим амбасадором, а з 2001 року є патронесою Австралійської кіноакадемії та Австралійського кіноінституту. Вона також є патронесою Сіднейського кінофестивалю і представництва Австралії на Венеційській бієнале, де з промовою виступала на його відкритті у травні 2015 року. Крім того, Бланшетт виголосила промову на державній панахиді за колишнім прем'єр-міністром Австралії Гофом Вітлемом 2014 року, а також на благодійній вечері пам'яті громадської діячки Маргарет Вітлем, організованій політикинею Таньєю Пліберсек у червні 2015 року.

2005 року Бланшетт стала обличчям люксового бренду SK-II (належить Procter & Gamble), а 2013-го — амбасадором бренду жіночої парфумерії Giorgio Armani, підписавши контракт на 10 мільйонів доларів. З 2018 року її співпраця з Armani розширилася: акторка стала першим глобальним амбасадором бренду, представляючи його лінії макіяжу та догляду за шкірою. 2022 року вона також стала амбасадором бренду Louis Vuitton.

Бланшетт захоплюється колекціонуванням творів сучасного мистецтва, ікебаною, гончарною справою, грою на піаніно та відновленням історичних об'єктів та нерухомості. Живучи у сільській місцевості, вона щодня підтримує фізичну форму за допомогою плавання та прогулянок. Її зріст — 174 см.

За один великий кінопроєкт Бланшетт заробляє в середньому від 7 мільйонів доларів і вище, а її загальні статки оцінюються приблизно в 95 мільйонів доларів.

Нагороди та почесті

Зірка Кейт Бланшетт на Голлівудській алеї слави

Бланшетт є однією з найтитулованіших акторок сучасності. За свою багаторічну акторську кар'єру вона здобула близько 220 нагород і отримала понад 300 номінацій від різних кіно- та телепремій. Крім того, вона отримала близько 15 театральних нагород. До числа її найпрестижніших кінонагород увійшли: «Оскар» (2005, 2014), BAFTA (1999, 2005, 2014, 2023), «Золотий глобус» (1999, 2008, 2014, 2023), «Супутник» (1999, 2014, 2021), премії Гільдії кіноакторів США (2004, 2005, 2014), премії «Вибір критиків» (1999, 2004, 2014, 2023), премії Венеційського кінофестивалю (2007, 2022), премії Національної ради кінокритиків США (2001, 2003). До числа її театральних нагород увійшли: премія Гелпманна (2005, 2011, 2012, 2014), премія Гелен Гейс (2010, 2012), Сіднейська театральна премія (1993, 2009, 2011).

2006 року Бланшетт отримала премію Icon Award від журналу Premiere. 2008 року вона отримала премію Modern Master Award на Міжнародному кінофестивалі в Санта-Барбарі за свої досягнення в кіноіндустрії. Того ж року їй було присвоєно зірку на Голлівудській алеї слави, встановлену біля «Єгипетського театру» Граумана. 2014 року вона отримала премію Crystal Award від організації Women in Film and Television International за видатні досягнення в індустрії розваг. 2015 року Бланшетт була вшанована на благодійному кінопоказі Музею сучасного мистецтва в Нью-Йорку за видатний внесок у розвиток кіноіндустрії. Того ж року вона отримала звання почесного члена Британського інституту кіно на знак визнання її видатного внеску в кіномистецтво, вручення якого було довірено її колезі-актору Ієну Маккеллену. 2015 року Бланшетт також була удостоєна премії Австралійської академії кіно і телебачення Longford Lyell Award за «видатний внесок у збагачення австралійського кінематографічного середовища та культури». 2016 року вона отримала премію Lacoste Spotlight Award від Гільдії художників по костюмах на знак визнання її «незмінної відданості досконалості» та «глибокої поваги до мистецтва створення костюмів та плідну співпрацю з художниками».

2001 року Бланшетт була нагороджена Медаллю Століття від австралійського уряду за заслуги перед суспільством. 2012 року міністр культури Франції надав їй звання кавалера Ордена Мистецтв і літератури за вагомий внесок у розвиток культури. 2017 року Бланшетт отримала від Єлизавети II звання Кавалера Ордена Австралії «за видатний внесок у виконавське мистецтво як акторки театру та кіно світового рівня, новаторську роботу на посаді керівника культурних організацій, за приклад для наслідування жінкам та молодим артистам, а також за активну підтримку гуманітарних та екологічних ініціатив». На знак визнання її внеску в мистецтво, благодійність та громадську діяльність їй було надано почесні звання доктора літератури Університету Нового Південного Уельсу (2009), Сіднейського університету (2012) та Університету Маккуорі (2014). Коледж Святої Катерини в Оксфорді призначив Бланшетт запрошеною професоркою Сучасного театру імені Кемерона Маккінтоша на 2026/27 навчальний рік.

2022 року вона отримала премію «Сезар» від Академії кіномистецтва та кінотехніки за «винятково видатну кар'єру та індивідуальність». На Міжнародному кінофестивалі в Торонто 2024 року їй присудили премію Share Her Journey Groundbreaker Award, яка вручається особам, що зробили значний внесок у поліпшення становища жінок у кіноіндустрії.

Перелік акторських робіт

Бланшетт знялася у понад 70 фільмах та зіграла у 22 театральних постановках. Станом на 2019 рік стрічки за її участю зібрали у світовому прокаті понад 9,8 мільярда доларів. До числа її найкасовіших проєктів належать кінотрилогії «Володар перснів» (2001—2003) та «Хоббіт» (2012—2014), а також фільми «Загадкова історія Бенджаміна Баттона» (2008), «Індіана Джонс і королівство кришталевого черепа» (2008), «Попелюшка» (2015), «Тор: Раґнарок» (2017) та «8 подруг Оушена» (2018).

Кіно

Рік		Українська назва	Оригінальна назва	Роль
1990	ф	Каборія	Kaboria	епізод
1996	ф	Парклендс	Parklands	Розі
1997	ф	Дорога до раю	Paradise Road	Сьюзен Макарті
1997	ф	Слава богу, він зустрів Ліззі	Thank God He Met Lizzie	Ліззі
1997	ф	Оскар і Люсінда	Oscar and Lucinda	Люсінда
1998	ф	Єлизавета	Elizabeth	Єлизавета I
1999	кф	Сосиски	Bangers	Джулі-Енн
1999	ф	Ідеальний чоловік	An Ideal Husband	Леді Гертруда Чілтерн
1999	ф	Керуючи польотами	Pushing Tin	Конні Фальцоне
1999	ф	Із широко заплющеними очима	Eyes Wide Shut	таємнича жінка
1999	ф	Талановитий містер Ріплі	The Talented Mr. Ripley	Мередіт Лог
2000	ф	Людина, яка плакала	The Man Who Cried	Лола
2000	ф	Дар	The Gift	Аннабель Вілсон
2001	ф	Корабельні новини	The Shipping News	Петал Беар
2001	ф	Шарлотта Грей	Charlotte Gray	Шарлотта Грей
2001	ф	Бандити	Bandits	Кейт Вілер
2001	ф	Володар перснів: Хранителі Персня	The Lord of the Rings: The Fellowship of the Ring	Ґаладріель
2002	ф	Володар перснів: Дві вежі	The Lord of the Rings: The Two Towers	Ґаладріель
2002	ф	Рай	Heaven	Філіппа
2003	ф	Кава та сигарети	Coffee and Cigarettes	Кейт / Шеллі
2003	ф	Полювання на Вероніку	Veronica Guerin	Вероніка Герін
2003	ф	Останній рейд	The Missing	Меггі Гілкесон
2003	ф	Володар перснів: Повернення короля	The Lord of the Rings: The Return of the King	Ґаладріель
2004	ф	Водне життя зі Стівом Зіссу	The Life Aquatic with Steve Zissou	Джейн Вінслетт-Річардсон
2004	ф	Авіатор	The Aviator	Кетрін Гепберн
2005	ф	Маленька рибка	Little Fish	Трейсі Харт
2005	ф	Історії загублених душ	Stories of Lost Souls	Джулі-Енн
2006	ф	Вавилон	Babel	Сьюзен
2006	ф	Добрий німець	The Good German	Ліна Брандт
2006	ф	Скандальний щоденник	Notes on a Scandal	Шеба Харт
2007	ф	Круті фараони	Hot Fuzz	Жаннін (камео)
2007	ф	Єлизавета: Золотий вік	Elizabeth: The Golden Age	Єлизавета I
2007	ф	Мене там немає	I'm Not There	Боб Ділан
2008	ф	Індіана Джонс і королівство кришталевого черепа	Indiana Jones and the Kingdom of the Crystal Skull	Ірина Спалько
2008	ф	Загадкова історія Бенджаміна Баттона	The Curious Case of Benjamin Button	Дейзі
2010	ф	Робін Гуд	Robin Hood	Мейд Меріан
2011	ф	Ханна. Ідеальна зброя	Hanna	Марісса Віглер
2012	ф	Хоббіт: Несподівана подорож	The Hobbit: An Unexpected Journey	Ґаладріель
2013	ф	Жасмин	Blue Jasmine	Жанетт «Жасмін» Френсіс
2013	ф	Перетворення	The Turning	Гейл Ленг
2013	ф	Хоббіт: Пустка Смога	The Hobbit: The Desolation of Smaug	Ґаладріель
2014	ф	Мисливці за скарбами	Monuments Men	Клер Сімон
2014	ф	Хоббіт: Битва п'яти воїнств	The Hobbit: The Battle of the Five Armies	Ґаладріель
2015	ф	Лицар кубків	Knight of Cups	Ненсі
2015	ф	Попелюшка	Cinderella	леді Тремейн
2015	ф	Керол	Carol	Керол Ейрд
2015	ф	Правда	Truth	Мері Мейпс
2015	ф	Маніфесто	Manifesto	різні ролі
2017	ф	Пісня за піснею	Song to Song	Аманда
2017	ф	Тор: Раґнарок	Thor: Ragnarok	Гела
2018	ф	8 подруг Оушена	Ocean's Eight	Лу
2018	ф	Мауглі: Легенда джунглів	Jungle Book: Origins	Каа (озвучка)
2018	ф	Будинок з годинником у стінах	The House with a Clock in Its Walls	місіс Ціммерман
2019	ф	Де ти поділась, Бернадетт?	Where'd You Go, Bernadette	Бернадетт Фокс
2020	кф	Ласун	Sweet Tooth	оповідачка
2021	ф	Алея жаху	Nightmare Alley	доктор Ліліт Ріттер
2021	ф	Не дивіться вгору	Don't Look Up	Брі Еванті
2022	ф	Тар	Tár	Лідія Тар
2022	ф	Школа добра і зла	The School for Good and Evil	казкарка (озвучка)
2024	ф	Бордерлендс	Borderlands	Ліліт
2025	ф	Операція «Чорний кейс»	Black Bag	Кетрін
2025	ф	Батько, мати, сестра, брат	Father, Mother, Sister, Brother	Тім Рассел
2027	ф	Як приборкати дракона 2	How to Train Your Dragon 2	Валка

Телебачення

Рік		Українська назва	Оригінальна назва	Роль
1993—1994	с	Поліцейський загін порятунку	Police Rescue	Гейнс, Вів'єн
1994	с	Гартленд	Heartland	Елізабет Ештон
1994	с	Джі Пі	G.P.	Джені Морріс
1995	с	Бордертаун	Bordertown	Б'янка
2013	док	Подорож до Південного Тихого океану	Journey to the South Pacific	оповідачка
2014	с	Рейк	Rake	Кларіс Грін
2016	док	Мандрівка часу	Voyage of Time	оповідачка
2019—2022	с		Документалістика сьогодні!	Documentary Now! / Ізабелла Барта, Еліс
2020	с	Без громадянства	Stateless	Пет Мастерс
2020	с	Місіс Америка	Mrs. America	Філліс Шлафлі
2020	с	Зроблено вдома	Homemade	оповідачка
2021	с	Постановка	Staged	Кейт Бланшетт
2022	док	Україна: Життя під ударом	Ukraine: Life Under Attack: Dispatches	оповідачка
2023	с	А що як…?	What If...?	Гела (озвучка)
2024	с	Дисклеймер	Disclaimer	Кетрін Рейвенскрофт
2024	с	Таскмастер	Taskmaster Australia	грає саму себе
2025	с	Гра в кальмара	Squid Game	рекрутер

Мультфільми

Рік		Українська назва	Оригінальна назва	Роль
2008	а	Рибка Поньо на кручі	崖の上のポニョ	морська богиня (дубляж)
2012	мс	Грифіни	Family Guy	Пенелопа, Єлизавета II (озвучка)
2014	мф	Як приборкати дракона 2	How To Train Your Dragon 2	Валка (озвучка)
2019	мф	Як приборкати дракона 3	How To Train Your Dragon 3	Валка (озвучка)
2020	мс	Сімпсони	The Simpsons	Елейн Вольф (озвучка)
2022	мф	Піноккіо	Pinocchio	Спаццатура (озвучка)

Вистави

Рік	Українська назва	Оригінальна назва	Роль
1992	Електра	Electra	Електра
1992	Класні дівчата	Top Girls	Грізельда, Нелл, Жанін
1993	Танці Кафки	Kafka Dances	Наречена, Феліс
1993	Олеанна	Oleanna	Керол
1994	Гамлет	Hamlet	Офелія
1995	Ніжна Феба	Sweet Phoebe	Гелен
1995	Буря	The Tempest	Міранда
1995	Танець сліпого гіганта	The Blind Giant is Dancing	Роуз Дрейпер
1997	Чайка	The Seagull	Ніна
1999	Достаток	Plenty	Сьюзен Трагерн
1999	Монологи вагіни	The Vagina Monologues	роль без імені
2004	Гедда Ґаблер	Hedda Gabler	Гедда Ґаблер
2006, 2007	Свого роду Аляска	A Kind of Alaska	режисерка
2007, 2008	Чорний дрізд	Blackbird	режисерка
2009	Війна Троянд	The War of the Roses	Річард II, леді Анна
2009	Трамвай «Бажання»	A Streetcar Named Desire	Бланш Дюбуа
2011	Дядя Ваня	Uncle Vanya	Олена
2011, 2012	Великий і маленький	Big and Little	Лотте
2013, 2014	Покоївки	The Maids	Клер
2015, 2017	Безбатьківщина	The Present	Анна Петрівна
2019	Коли ми достатньо намучили одне одного	When We Have Sufficiently Tortured Each Other	Жінка
2025	Чайка	The Seagull	Аркадіна
2026	Електра	Electra	TBA

Бібліографія

• Blass, Sandra; Weber, Reinhard (2006). Cate Blanchett (нім.). Weber, Fachverlag für Filmliteratur. ISBN 3-9809390-1-4.
• Eidson, Thomas (2003). The Missing: A Novel (вид. Reprint). Random House Trade Paperbacks. с. xii—xiii. ISBN 0812972384.
• Elliott, Peter; Manning, Ned; Saltau, Margaret; Surbey, Elizabeth (2011). The Dramatic Life: Cate Blanchett. Drama Reloaded. Cambridge University Press. с. 173, 185—186. ISBN 978-0521183123.
• Ford, Elizabeth; Mitchell, Deborah (2009). Royal Portraits in Hollywood: Filming the Lives of Queens. University Press of Kentucky. ISBN 9780813125435.
• Moran, Albert; Vieth, Errol (2005). Historical Dictionary of Australian and New Zealand Cinema. Scarecrow Press. с. 53, 71—72, 414. ISBN 0-8108-5459-7.
• Pendergast, Tom; Pendergast, Sara, ред. (2000). International Dictionary of Films and Filmmakers: Actors and Actresses. St. James Press. с. xvi, 1613. ISBN 9781558624528.
• Pomerance, Murray, ред. (2011). Kate Winslet and Cate Blanchett – The Performance Is the Star. Shining in Shadows: Movie Stars of the 2000s. Star Decades: American Culture/American Cinema. Rutgers University Press. с. 10, 182—199. ISBN 978-0813551487.
• Riggs, Thomas (2007). Contemporary Theatre, Film and television. Т. 77. Cengage Gale. ISBN 9780787690502.
• Schafer, Elizabeth; Smith, Susan Bradley (2003). Playing Australia: Australian Theatre and the International Stage. Rodopi. с. 212—218. ISBN 9789042008175. ISSN 0921-2531.
• Tulloch, John (2009). Shakespeare and Chekhov in Production and Reception: Theatrical Events and Their Audiences. University of Iowa Press. с. 160, 171, 175—179, 183. ISBN 978-0877459262.
• Weniger, Kay (2001). Das grosse Personenlexikon des Films. Erster Band, A-C (нім.). Т. 1. Schwarzkopf & Schwarzkopf. ISBN 3896023403.

Посилання

• Кейт Бланшетт на сайті IMDb (англ.)
• Кейт Бланшетт на сайті Internet Broadway Database (англ.)