Келеберда (Кременчуцький район)

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Келеберда.

село Келеберда
Герб
Православна Преображенська церква та пам'ятник Тарасу Бульбі на березі Дніпра у Келеберді (2016) Православна Преображенська церква та пам'ятник Тарасу Бульбі на березі Дніпра у Келеберді (2016)
Країна	Україна
Область	Полтавська область
Район	Кременчуцький район
Тер. громада	Горішньоплавнівська міська громада
Код КАТОТТГ	UA53020030070011193
Основні дані
Засноване	1646 (перша згадка поселення)
Населення	451 особа (2001)
Поштовий індекс	39754
Телефонний код	+380 536
Географічні дані
Географічні координати	48°57′56″ пн. ш. 33°42′23″ сх. д.
Середня висота над рівнем моря	68 м
Водойми	р. Дніпро
Відстань до центру громади/сільради	5 км
Місцева влада
Карта
Келеберда
Келеберда
Мапа
Келеберда у Вікісховищі

Келеберда́ (Кереберда) — село в Україні, у Горішньоплавнівській міській громаді Кременчуцького району Полтавської області. Населення за переписом 2001 року — 451 особа.

Географія

Вихід граніту на березі Дніпра

Село Келеберда розташоване на лівому березі річки Дніпро (Кам'янське водосховище), нижче гирла річки Псел, на виступаючому далеко у річку мисі, вище за течією на відстані за 5 км розташоване місто Горішні Плавні. До села простягаються прилеглі великі стави рибогосподарств, тож село практично з усіх боків оточено водою.

Історія

Стародавні часи

Під час археологічних досліджень знайдено посудину доби неоліту, арбалетну фібулу, пряжку перших століть нашої ери та римську монету. Поблизу села розташовані залишки курганів. Між селами Келеберда та Горішні Плавні знайдено бронзові скіфські стріли.

Заснування та етимологія

Одне з найдавніших поселень на території краю. Можливо, назва «Гебердеїв» виникла ще за часів язичництва (у багатьох народів слово «гібідей» означало ритуальний жертовник).

Географічна назва Гербердієв Ріг, яку пов'язують з Келебердою, наведена у 1550 році Михайлом Литвином.

Сучасна назва села, імовірно, виникла у першій третині XV століття. З середини XIV століття ця територія була під владою Великого Князівства Литовського. У 1420-х роках великий литовський князь Вітовт, зібравшись з силами після поразки у 1399 році від війська золотоординського хана Темір-Кутлуя на Ворсклі, вирушив у володіння Золотої Орди, у Кабараду, і запропонував черкеській княгині переселитися зі своїми людьми на межі свого князівства. Ці вихідці з Північного Кавказу й заснували ряд поселень на території майбутньої Полтавщини.

Як поселення Кременчуцької волості Келеберда (Короберда) вперше згадана 1646 року. Назва Келеберда (Кереберда) походить, імовірно, від татарських слів «кале», «кала» — фортеця або башта, «берда» — річка, отже — «укріплення над річкою». Народна етимологія виводить назву села від козака на призвіще Колиберда («Коли бердишем» — ніби-то заклик до бою) або Берда, довкола якого стали оселятись люди.

На території існувала Келебердянська фортеця. Укріплення в районі села були зафіксовані польським письменником середини XVI століття Михайлом Литвином. Відзначені вони і у «Книзі Великому кресленню» — першому географічному і частково етнографічному опису Російської держави та ряду суміжних країн, складеному у 1627 році. Історики вважають що укріплення стародавнього поселення були поновлені і пристосовані до нових умов для захисту від зовнішніх ворогів (перш за все від кримських татар) вже у козацький період, під час знаходження там Келебрдяньскої сотні Полтавського полку.

В центрі Келеберди, старовинного Гебердієва Рога, з повідомлення земського фельдшера Тупалова М. Т. збереглися сліди «замку», оточеного валом у вигляді чотирьохкутника який простирається на приблизно 180-200 сажнів у довжину та завширшки. Вал зберігся лише місцями. «Замок», сліди якого помітні ще у Келеберді, був споруджений ще в ту далеку пору коли цей населений пункт мав назву Гебердєєвим Рогом. Втім фігура огородження та розміри площі, обнесеної валом, дають підставу допускати розширення та пристосування старовинного огородження до нових умов у козацький період місцевої історії, коли келебердянська сотня була в складі Полтавського полкуПолтавський полк

Сотенне містечко

У 1660 році містечко Келеберда стає центром Келебердянської сотні в складі Полтавського полку, утвореної на Дніпровій переправі для захисту Лівобережжя від татарських нападників, чамбули яких, в обхід Переволо́чної й Кременчука, проривалися для грабунку Полтавського й Миргородського полків.

У 1622 році перебувало у складі Канівського староства.

Поповнювалася втікачами з Правобережжя, що рятувалися тут від гноблення польської шляхти та від розорення татарами і турками. В останній чверті XVII століття Келеберда — багатолюдне поселення, в якому було 6 церков - Преображенська, Покровська, Троїцька, Миколаївська, Михайлівська та Різдва Богородиці.

За часів козацтва довкола Келеберди відбувся конфлікт між кошовим отаманом Іваном Сірком та Іваном Самойловичем. У подяку за видачу лжецаревича Симеона, цар Олексій Михайлович пожалував Івану Сірку «на жительство, городок Келеберду, у левого берега Днепра», а всьому Війську Запорозькому було надано у володіння перевіз у Переволочній. Однак таке пожалування аж ніяк не входило у плани Івана Самойловича, який намагався поставити під свій контроль Запорозьку Січ. Переволочна та Келеберда були важливими стратегічними пунктами на сполученні Гетьманщини з Січчю, через них йшли усі каравани, які доставляли на Запоріжжя зерно, продукти та військове збіжжя. Тому ні Іван Сірко, ні Запорозька Січ так і не вступили у свої права стосовно Келеберди та Переволочної — гетьман просто не виконав царський наказ.

Наприкінці XVII — початку XVIII століть чимало жителів Келеберди переселяються у навколишні степи та засновують хутори.

На початок XVII століття Келеберда вже була чималим торговельним центром. Джерела зберегли такий епізод. У 1702 році, на день Онуфрія, тут відбувався ярмарок, під час якого з'явилися московські служиві люди й почали торгувати з своїх човнів вином. Коли люди попросили припинити торгівлю, бо продаж вина був на одкупі в «орендарів», то служиві люди кинулися з списами та кійками й багатьох побили.

У 1764 році Келебердянська сотня була ліквідована, а територія приєднана до Новоросійської губернії, як ротне містечко Дніпровського пікінерного полку. На той час на території сотні налічувалось 3186 осіб. За іншими данними, у 1764 році при створенні з Новосербської провінції Новоросійської губернії 22 березня (2 квітня) 1764 року, до неї спочатку були віднесені сотенні містечка Миргородського полку: Власівка та Кременчук, а у 1765 році Келеберда (містечко Полтавського полку.

У 1768 році група козаків мала спробу опротестувати переведення до пікінерів і вимагала повернути сотню під зверхність Полтавського козацького полку.

З 1783 року Келеберда перебувала у складі Кременчуцького повіту Катеринославського намісництва, а з 1789 року — до Градизького повіту того ж намісництва (пов'язано з великою повінню у 1789 році всі повітові установи з Кременчука були переведені до Градизька, а Кременчук віднесено до Градизького повіту, у складі якого він перебував до 1796 року).

З 1796 року до Кременчуцького повіту Малоросійської губернії (з 1802 року — Полтавська).

Татари спустошували Келеберду у 1675 та 1696 роках. Про напад на Келеберду у 1675 році сповіщав з Нових Санжар гетьмана сам полковник 6 лютого. Він писав про наступ сердюків і татар Петра Дорошенка під Келеберду «... из Крылова прибежав серденята, Черемиса с ордою, в полк наш в Кереберду, многих христиан в полон поимали и немало убытков починили».

Знищення російськими військами

У 1709 році Келеберду було зруйновано російськими військами під час каральної експедиції Петра Яковлєва.

16 квітня 1709 року Петро Яковлєв здійснив напад на Келеберду, в якій перебував запорозький табір. Партія донців, переколовши немалу кількість запорожців, спалила містечко, залишивши неспаленою лише церкву.

Келеберду було спалено на знак того, що келебердянці постачали провіант Івану Мазепі та вислали свої сім'ї в Переволочну під захист запорожців. В останній момент келебердянський сотник, бажаючи врятувати місто, запропонував покору, але після попереднього опору росіяни вже забули про милосердя

Найдавніше знаходження Келеберди позначено на мапах 1775 року, але була відсутня на мапі Гійома Боплана 1648 року.

На плані 1746 року містечко мало чотирьохкутну фортецю розміром 220х32,5 саженя та власний шпиталь. На плані окрім дворів позначені будинки представників сотенної влади, крамниці та дерев'яна церква Різдва Богородиці.

Під час російсько-турецької війни (1735—1739) Келеберда була пунктом знаходження одного з трьох корпусів армії, яким командував полководець Петро Рум'янцев-Задунайський.

Поблизу Келеберди знаходилися каменоломні, де добували граніти та гнейси. На березі Дніпра тягнеться виступ світло-рожевого граніту. Цей камінь у 1804 році був використаний для п'єдесталу колони на честь Петра I у Полтаві.

З середини XVIII століття активізувались дії царського уряду, спрямовані на освоєння українського прикордоння та посилення державного контролю над місцевим життям. Традиційні для доби Просвітництва соціальні експерименти, керовані з державного центру у Південній Україні, впроваджувалися особливо активно, і Кременчуччина не становила виключення.

Першою ластівкою таких соціальних експериментів на теренах Полтавщини стали грузинські поселення, під які указом імператриці Анни Іоанівни від 25 березня 1738 року виділялись землі на території Полтавського, Миргородського, Лубенського та Прилуцького полків Гетьманщини. Грузини-емігранти мали сформувати Грузинський гусарський полк (спочатку мовилося про «грузинську роту»), що мав діяти у складі російської армії. Відомо про передання 210 домогосподарств у Келеберді до «грузинського підданства» що підважувало соціально-економічний потенціал містечка.

У Келеберді перебував посол Кахетії Гарсеван Чавчавадзе, дід дружини славнозвісного російського поета і дипломата Грибоєдова — Ніно Чавчавадзе. А з родини князя Устама Єріставі (прізвище якого закріпилося за селом Єрістівкою Келебердянської волості) вийшов один із ліцейських друзів Олександра Пушкіна — Єрістов

Станом на 1730 рік в Келеберді налічувалось 499 подвір'їв та 1745 мешканців. У 1745 році відкрито шпиталь

За переписом 1859 року налічувалось вже 595 подвір'їв, 4952 мешканців, діяло 5 церков (Покровська церква на початку XIX століття була перенесена у Кобелячок), лісова пристань. Відбувалося три ярмарки на рік. У 1844 році засновано школу, яка у 1860-х роках реорганізована у земську школу. У 1864 році Михайлівська церква перенесена до Солоницьких хуторів, а в Келеберді залишалося лише 4 церкви: дерев'яна Миколаївська (нова — 1894 р.), Преображенська (нова 1851) та Різдва Богородиці (нова — 1898 р.), мурована Троїцька (нова — 1854 р.). При всіх церквах були бібліотеки.

У 1895 році Келеберда була центром Келебердянської волості Кременчуцького повіту. Ось як описують Келеберду у «Збірнику необхідних відомостей про всі парафії Полтавської губернії. Адреса-календар духовенства тієї ж губернії. 1895 р.»:

Местечко Келеберда, при р. Днепре, большое и торговое; в нем 4 церкви; образцовое министер. 2-х-клас. училище, церк.-прих. школы; волость, урядник; до 20 лавок, ежедневн. базары и 4 ярмар.: на Масляной нед., 12 Июня, 8 Сент. и 28 Окт. Водян. мельн. Аптека.

У 1900 році налічувалось 256 подвір'їв та 1416 мешканців. Діяли земська та 3 церковнопарафіяльні школи, працювало понад 10 крамниць та близько 20 водяних млинів.

На початку XX століття у містечку Келеберда налічувалось 1200 мешканців. Діяли православна церква, 15 лавок, 17 водяних млинів, лісові склади; щоденні базари, 4 ярмарки на рік.

У 1911 році відкрито друге земське училище, яке побудовано за кошти пана Кірсти, який виділив на будівництво 10 тис. карбованців. Першим директором нового училища був інженер Московкін, який окрім загальної освіти відкрив для юнаків кустарно-виробничу школу, витративши на неї частину приданого своєї дружини.

У 1913 році у Келеберді налічувалось 303 подвір'їв та 1417 мешканців (з них 230 козаків, 11 селян різного найменування, 18 євреїв, 20 інших непривілейованих, 24 привілейованих).

У 1915 році існувала пароплавна пристань «Товариства пароплавства річкою Дніпро та її притоках».

Радянські часи

У січні 1918 року встановлено радянський режим. Після 1921 року почався бурхливий розвиток кооперації. Товариство «Червоний партизан» виготовляло меблі з лози, «Червона ягода» — займалось розведення садів, «8 Березня» — вишивкою. Кооперація, яка існувала з 1924 року, була реорганізована з часом в сільськогосподарське кредитне товариство, яке навіть карбувало власну монету. У 1928 році утворено машино-тяглове товариство. Були організовані сітков'язальні майстерні, заготзерно, хлібопекарня, молочно-розливний пункт, дві крамниці, два медпункти, пологовий будинок, бібліотека та клуб.

З березня 1923 по 1930 рік Келеберда — центр сільської ради, перебувала у складі Потоцького району Кременчуцького округу.

Друга світова війна

Форсування річки Дніпро німецько-фашистськими загарбниками почалося, за 3 км нижче за течією від Келеберди, 31 серпня 1941 року. 100-та легка піхотна дивізія о 04:15 ранку почала переправу через великий піщаний острів Молдован, який за формою на мапах нагадує окіст або шинку. Відповідно сама операція форсування Дніпра в районі Келеберди мала кодову назву — «Schinken» (нім. — «шинка»). Підготовка до цієї операції трималася у найсуворішій таємниці. Всі населені пункти в зоні операції, на мапах того часу мали кодові назви: с. Келеберда — мало назву «Берлін», колгосп Леніна — «ферма Лейпциг», с. Павлівка — «Потсдам», с. Салівка — «Саар». Вже після 06:00 ранку німці закріпилися на острові та почали зведення понтонного мосту, по якому почала переправлятись артилерія та інші частини легкої піхотної дивізії. До кінця дня німці не лише заволоділи островом Молдован, а й захопили плацдарм безпосередньо на лівому березі річки Дніпро в районі сіл Компанійці — Підгора. Таким чином, 100-та легка піхотна дивізія та 97-ма піхотна дивізія захопили плацдарм глибиною 4,5 км та завширшки 4 км. Далі ворог почав просуватися у напрямку села Салівка, а частинам РСЧА довелося відступити в район села Пришиб та за річку Псел.

Під час німецько-фашистської окупації гітлерівці стратили 19 жителів села, вивезли на примусові роботи до Німеччини 220 мешканців, відступаючи спалили майже все село. Під час боїв 1941 та 1943 року в районі села загинуло 365 радянських воїнів.

В ніч на 25 вересня 1943 року на південний схід від Кременчука вийшли передові частини 7-ї гвардійської армії та почали форсування Дніпра в районі Мишурін Ріг — Домоткань. В цей же час на ділянці від витоку Орелі до Верхньодніпровська форсувати Дніпро почали війська 57-ї армії генерала М. О. Гагена. Через два дні до Дніпра в районі села Келеберда вийшли передові загони 89-ї гвардійської стрілецької дивізії 37-ї армії. В ніч на 28 вересня 24 гвардійці під командуванням старшого лейтенанта Журкіна під ураганним вогнем противника перші на цій ділянці форсували Дніпро, вибили противника з обладнаних ним позицій і закріпились на плацдармі. Через 10 днів там, де діяла 37-ма армія, плацдарм на правому березі Дніпра був розширений до 35 кілометрів по фронту і від 6 до 12 кілометрів в глибину.

Третій раз за свою історію Келеберда була знищена восени 1943 року, коли через село пройшла так звана «відволікаюча» переправа радянських військ через Дніпро. 29 вересня 1943 року, в ніч переправи, у Келеберді з 595 хат вціліло лише 13.

29 вересня 1943 року війська Степового фронту під командуванням генерал-полковника І. С. Конєва, звільнивши від загарбників села і хутори району, вийшли до Дніпра і почали його форсувати.

У боях за оволодіння і розширення плацдарму на правому березі брали участь дивізії зі складу 53-й і 37-ї армій. Першими в ніч з 29 на 30 вересня форсували Дніпро бійці 89-ї і 92-ї гвардійських стрілецьких дивізій 37 армії, визволивши перед цим Келеберду. З 30 вересня по 1 жовтня частини 252-ї стрілецької дивізії. А з 1 на 2 жовтня — частини 299-ї та 375-ї стрілецьких дивізій. У період з 3 по 11 жовтня на плацдарм «18 км на південь від Кременчука» переправилися частини 84-ї, 116-ї та 233-ї стрілецьких дивізій.

Населення

• 1859 — 4952 осіб (595 дворів)
• 1911 — 1565 осіб.
• 2001 — 451 осіб.

Економіка та соціальна сфера

ЗАТ «Дніпровська хвиля» — підприємство рибної промисловості.

Транспорт

Через село пролягає автодорога місцевого значення О01711151 (Горішні Плавні — Салівка — Озера — Келеберда).

Визначні пам'ятки

Пам'ятник Тарасові Бульбі

• Преображенська церква.
• «Келеберда» — геологічна пам'ятка природи місцевого значення (з 1979 року), площа 5 га. Унікальні геологічні утворення: виходи мігматитів, яким нараховується близько 3-х млрд років та відслонення типових гранітів.
• Пам'ятник Героям Форсування Дніпра

Відомі особи

Уродженці села:

• Гапонюк Клавдія Іванівна (1929—2012) — українська художниця порцеляни.
• Голубовський Захарій (1736—1810) — український живописець, один із майстрів українського бароко.
• Кобилко Іван (1882—1951) — учасник Української революції (1917—1921).
• Козельський Яків Павлович (1729—1794) — письменник, філософ-просвітитель.
• Біленький Т. І. — вчений філолог (? — близько 1879)
• Городинський П. А — військовий лікар (2-га половина XVIII ст. — 1839) дослідник Кавказьких мінеральних вод
• Лебідь М. М. (1889—1939) — український поет.

Цікаві факти

Існує легенда що Келеберду відвідував Тарас Шевченко.

Відомий український письменник і драматург Юрій Іванович Яновський (1902–1954) у 1938 роцв написав оповідання «Наречена». У його основу покладено історію, почуту автором від такої собі баби Одарки зі старовинного козацького села Келеберди. Юрій Яновський розповідав, як влітку 1936 року разом із угорським письменником Мате Залкою він мандрував Полтавщиною. Відвідали вони й Келеберду, де письменники поспілкувались з його мешканкою бабою Одаркою. Чим вона, крім понад сторічного віку, зацікавила літераторів, Юрій Яновський не вказує. Можна лише здогадуватись, що їхню увагу привернув почутий від когось із місцевих жителів переказ баби Одарки про її випадкову зустріч з Тарасом Шевченком. Ось як записав її розповідь Ю. Яновський:

«Саме обмолотини попили — говорить баба Одарка, — сидить мати край віконця, прядочки у їх грає, веретенце шумить. Коли це — щось у хату. Прибився парубок хтозна й звідки. Ой, чи з поля, чи з лугу, та не вдавай серденько в тугу. Було мені, либонь сімнадцять. Колупаю причілок, на парубка не гляну. А він же красний! Сів край столу, «добридень» оддав. Шабатурку одкрив та й малює. Я й заніміла. Як у церкві стою. Наче янголи мені співають, боюсь поворухнутися. Мама прядуть, а парубок малює. Не знаю скільки й вистояла… А тоді віддав мені той образок, що намалював, — і пішов. Та й по сей день. І хто він не знаю. Тільки очі його дивляться на мене, як і дивились. Дивляться, не гаснуть. Баба Одарка підняла віко на скрині і витягла згорнутий жовтий аркуш паперу. Італійським олівцем там було намальовано дівчину безмірної краси. Вона стояла серед хати в буденній одежі, і всі красуні світу могли їй вклонитися. В очі всіх прийдешніх поколінь дивилася юна Одарка. Під малюнком був підпис – «Т. Шевченко». Нижче стояло — «Наречена»

Одним із перших, хто виклав цю легенду в значенні історичного факту, був історик, краєзнавець, професор, доктор історичних наук, педагог і громадський діяч, автор багатьох книг і нарисів з історії Кременчука Лев Ісакович Євселевський (1928—2011). Посилаючись на місцевих дослідників історії села, він писав:

«У 1843 році під час подорожі на Запоріжжя Тарас Шевченко відвідав Келеберду. Через 93 роки цю подію записав з уст Одарки Муравйової український письменник Юрій Яновський. Одарка Муравйова прожила біля 122 років»

Як бачимо, поважний дослідник не лише уточнив рік, на який нібито припадала ця подія, а й назвав прізвище баби Одарки — Муравйова, чого не було в оповіданні Юрія Яновського. Версію Л. І. Євселевського підтримали й інші краєзнавці. Водночас, у статті «Келеберда» в «Полтавській шевченкіані» Петро Ротач спростував цю легенду, «що потрапила в деякі друковані матеріали (один із записів належить Ю. Яновському, див. оповідання «Наречена»)». Якою б привабливою не виглядала записана Юрієм Яновським романтична історія, слід визнати, що переданий ним народний переказ про перебування Кобзаря у Келеберді, ймовірно, реального підґрунтя не мав.

• По-перше, прямуючи 1843 року на Катеринослав і Олександрівськ, Кобзар не опускався по Дніпру нижче Кременчука, де перетнув Дніпро.
• По-друге, важко повірити, що Юрій Яновський не проявив інтересу до подальшої долі власноручно зробленого Тарасом Шевченком малюнку «Наречена». Як ніхто інший, він усвідомлював історичне значення цього артефакту. Однак, у переліку близько 860-ти творів живопису й графіки, які були виконані Тарасом Шевченком протягом усього життя і збереглися до наших днів, малюнок «Наречена» чи ескіз до нього не фігурує. Відсутня й згадка про твір з такою назвою серед понад 270-ти втрачених і до цього часу незнайдених художніх творів митця.
• По-третє, Юрій Яновського настільки бентежив поважний вік автора легенди про перебування Тараса Шевченка в Келеберді, що він допустив деякі неточності при визначенні хоча б приблизного року народження баби Одарки. Якщо вірити наведеним ним хронологічним рамкам, «Нареченій» у 1936 році мало б виповнитись повних 110 років, а в іншому варіанті 115 чи навіть 116 років! І це при тому, що згідно з даними офіційної статистики у 1939 р. тривалість життя жінок по Україні становила 52,7 роки.

І все ж таки, Тарасу Шевченку довелося побувати у Келеберді, але не Кременчуцького повіту, а в селі з однойменною назвою Канівського повіту Київської губернії (нині — Черкаська область). Сталася ця подія у червні 1859 року, коли на запрошення свого друга, першого ректора Київського університету Михайла Максимовича Кобзар тиждень гостював на його хуторі Михайлова гора. Звідти Тарас Шевченко подорожував навколишніми селами, відвідував Келеберду, де написав малюнок «Коло Канева».

Топонім «Келеберда» згадується також в творі Івана Котляревського «Енеїда».

«Ану прилізь, — Турн одвічає

 — Келебердянськая верства!

Як б'ю я — брат твій теє знає,

Ходи, тобі вкручу хвоста».

Келебердянськая верства — локальна приказка. Матвій Симонов зареєстрував такі приказки: «Великий (або: Довгий), мов Пирятинська верства», «Випросталась, як семисотна верства», і додав своє пояснення: «Семисотні верстви були за цариці Катерини. По старих шляхах вони ще й тепер иноді є: дубові, високі. Пирятинська верства теж семисотна, – себто верства, що вони стоять по старому шляху з Переяслова у Лубни». У цьому поясненні виникла плутанина з семантикою слова «верства», у якому накладаються одне на одне два значення: міри великих віддалей і одного зі стовпів, які ставилися біля дороги на відстані верстви. Семисотна верства – це один зі стовпів, віддаль між якими становить 700 сажнів. Верства на Русі мала різну кількість сажнів (500, 700, 750, 1000). У XVIII—XIX століттях в Росії застосовували зазвичай 500-саженну шляхову верству, тож 700-саженна вважалася за довгу. М. Симонов додає, що семисотні верстви були «високі», тобто крім точної — більшої, ніж звичайно,— віддалі між стовпами, загально зазначає ще й їхню неабияку висоту. Звідси виходить, що в наведених приказках переплелися обидва значення: географічна довжина верстви і висота верствового стовпа.

Ці приказки стосуються чогось (когось) довгого й високого, зокрема переносно — довготелесої або надто виструнченої людини. Чому Котляревський обрав саме "Келебердянську версту" а не більш вживану "Пирятинську"? Існує думка, що "Келебердянська верста" більш созвучна до аналогічної приказки в російській мові «Коломненська верста».

Завдяки «Енеїді» Котляревського вислів «келебердянська верства» став в українській мові ідіоматичним, уживаним в усному мовленні та літературі.

Герб

Найдавнішу відому нині печатку Келеберди 1688 р. віднайдено серед листування полковника Іллі Новицького. На печатці постає зображення іспанського (заокругленого) щитка із примітивним картушем, в якому — малюнок натягнутого лука зі стрілою вістрям донизу; вгорі печатки — літери «П. Г.» («печать городова...»; очевидно, абревіатура збереглася не повністю).

У 1720-х pоках містечко використовувало вже іншу печатку із цілком відмінною символікою. Так, у компуті Полтавського полку 1721]] року документи Келебердянської сотні скріплено восьмикутною печаткою, в полі якої - характерно козацька геральдична композиція: хрест, що стоїть на півмісяці, оберненому рогами догори; над хрестом — шестикутна зірка. Герб оточує абревіатура «П.Г.К» («печать городова келебердянська»).