Келечин

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Келечин
Автобусна зупинка в Келечині
Автобусна зупинка в Келечині
Країна Україна Україна
Область Закарпатська область
Район/міськрада Хустський район
Громада Пилипецька сільська
Рада Келечинська сільська рада
Код КАТОТТГ UA21120210050019135
Код КОАТУУ 2122482001
Основні дані
Засноване 1457
Населення 679
Площа км²
Густота населення 0 осіб/км²
Поштовий індекс 90022
Телефонний код +380 3146
Географічні дані
Географічні координати 48°37′36″ пн. ш. 23°23′30″ сх. д. / 48.62667° пн. ш. 23.39167° сх. д. / 48.62667; 23.39167Координати: 48°37′36″ пн. ш. 23°23′30″ сх. д. / 48.62667° пн. ш. 23.39167° сх. д. / 48.62667; 23.39167
Середня висота
над рівнем моря
531 м
Водойми р. Рипинка
Місцева влада
Адреса ради 90022, Закарпатська обл., Міжгірський р-н, с. Келечин
Карта
Келечин. Карта розташування: Україна
Келечин
Келечин
Келечин. Карта розташування: Закарпатська область
Келечин
Келечин
Мапа

CMNS: Келечин у Вікісховищі

Келечи́н — село в Україні, у Закарпатській області, Хустському районі.

Історія[ред. | ред. код]

Келечин — одне з найдавніших поселень Верховини. Династії сімей Білкей, Лепчеї, Горзови та Урмезеї поселилися тут в 15 столітті, ім'я вперше згадується в грамоті в 1457 році як Keleczen, коли сім'ї Білкеї та Урмезеї судили за землі, а потім розділили село на рівні частини.

Поселення було придбано родиною Долгаї наприкінці XV століття, які заселили сюди родини Барчі, Бейчі, Будаї, Імрефі, Корніс та Сибрік. У 1550 році село у власності Петера Білкея, Дьордя Долгая, у 1600 році — Дьордя Корніса, Ласло Берната. Село у 1610 році мало назву Kelechien.

Село було зруйновано близько 1659 року кримськими татарами. Саме тоді перша дерев'яна церква була зруйнована і замінена в 19 столітті новою дерев'яною церквою.

Церква св. арх. Михайла. 1895.

У 1751 р. в селі стояла дерев'яна церква св. Архангела Михайла з вежею, шинґлами вкрита, всіми образами красними прикрашена. У 1801 р. згадують дерев'яну церкву на 250 вірників.

У 1871 р. дерев'яна церква згоріла (вціліла лише дерев'яна дзвіниця) і при дорозі, нижче цвинтаря, збудували типову кам'яну церкву. Як розповідають у селі, церкву збудували майстри із Словаччини. Почали будувати в 1892 р., а освячення відбулося в 1895 р. У серпні 1906 р. вірники просили через пресу пожертви на оздоблення церкви. Оригінальною є композиція іконостаса, цікаво вирізьблено бічний вівтар. На цвинтарі збереглася дерев'яна двоярусна дзвіниця, що вціліла після пожежі. Поблизу неї келечинці хотіли збудувати монастир, про що повідомляла газета «Свобода» від 31 липня 1930 р. На початку 1980-х років ще зберігалися традиційні дерев'яні ворітця під двосхилим дахом, що вели у двір церкви.

На південь від села розташовані гідрологічні пам'ятки природи — Джерело № 226 «Келечинський квас» і Джерело № 329.

У 2006 році у селі було встановлено пам'ятник Августину Волошину.


Чорна Іза

Згадки: 1614: Fekethe Iza (Bélay 157), 1653: Fekete Iza (uo.)

Населення[ред. | ред. код]

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 686 осіб, з яких 332 чоловіки та 354 жінки.[1]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 675 осіб.[2]

Мова[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[3]

Мова Відсоток
українська 99,71 %
російська 0,29 %

Відомі люди[ред. | ред. код]


Загальний вигляд монументу
вид на старий міст з нового)
загальний вигляд споруди з дороги на Межгір'я
Пам'ятник Августину Волошину


Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]