Кендаяни
| Кендаяни | |
|---|---|
 | |
| Самоназва | Kanayatn |
| Регіон |  Індонезія: провінція Західний Калімантан |
| Кількість | 303 тис.осіб (2000) |
| Раса | південні монголоїди |
| Близькі до | клемантани |
| Входить до | даяки |
| Мова | кендаянська |
| Релігія | традиційні вірування, християнство, іслам |
Кендаяни — група народів на північному заході острова Калімантан, належать до числа даяків, корінних жителів острова. Їх називають ще кендаян-даяками, бананами, байчитами, кендаян-амбавангами тощо.
Кендаян (Kendayan) — це екзонім, самоназва народу — канаятн (Kanayatn), за назвою гори в районі Меньюке (індонез. Kecamatan Menyuke), округ Ландак в індонезійській провінції Західний Калімантан.
Кендаяни поділяються на кілька підрозділів, які займають окремі території, говорять власними діалектами й часто ідентифікують себе як окремі групи, серед них нгалампа (Ngalampa), нгабукіт (Ngabukit), беньяду (Benyadu), беге (Behe), бенане (Benane), селако (Selako), лара (Lara).
Живуть в північно-західній частині індонезійської провінції Західний Калімантан (округи Самбас (індонез. Kabupaten Sambas), Бенгкаянг (індонез. Kabupaten Bengkayang), Мемпавах (індонез. Kabupaten Mempawah), Ландак (індонез. Kabupaten Landak), Кубу-Рая (індонез. Kabupaten Kubu Raya), Сангау (індонез. Kabupaten Sanggau), північ округу Кетапанг (індонез. Kabupaten Ketapang) та місто Сінгкаванг (індонез. Kota Singkawang)). Етнічний масив кендаянів заходить також на територію сусіднього малайзійського штату Саравак, де вони живуть в окрузі Лунду (малай. Daerah Lundu) на заході штату.
Розселені уздовж річок, переважно у внутрішніх районах. Місцевість горбиста, вкрита тропічним лісом, тут багато річок, зустрічаються болота й невеликі озера. Кендаяни живуть невеличкими селами, розташованими доволі далеко одне від одного та з'єднаних між собою стежками або річками.
Східними сусідами кендаянів є даяки землі (клемантани, англ. Land Dayak, індонез. Dayak Darat), на узбережжі живуть малайці.
За даними перепису населення Індонезії 2000 року в провінції Західний Калімантан проживало 292 390 кендаянів (Kendayan, Kenayan). Вони становили 7,83 % населення провінції[1]. За оцінкою 2007 року (SIL) чисельність кендаянів в Індонезії становила 321 тис. осіб[2]. Ще 10,7 тис. (підрозділ селако) живе в Малайзії (2000, перепис), офіційно вони зараховуються до складу бідаю (Bidayuh).
Говорять кендаянською мовою, яка належить до калімантанської групи західної гілки австронезійських мов. Кендаяни називають свою мову банана (Banana). Основні діалекти: амбаванг, кендаян, аге, селако. Окремі підрозділи кендаянів користуються власними діалектами, можливо, навіть окремими мовами. Кендаянська мова виконує роль регіональної лінгва франка на північному заході провінції Західний Калімантан.
Кендаянська містить багато запозичень з малайської та індонезійської[3] мов. Існує писемність на основі латинської абетки, але вона має обмежене використання. Більшість зібраних кендаянських текстів — це етіологічні міфи та сакральні пісні[3]. Кендаянська мова використовується на радіо.
В Індонезії індонезійську серед кендаянів добре розуміють лише деякі люди з освітою щонайменше 6 класів. У Малайзії користуються також малайською.
Кендаяни дотримуються традиційних вірувань, але поступово приймають християнство та інші релігії.
Вони все ще вірять у надприродні сили, що «живуть» у певних предметах або «населяють» певні місця. Приносять жертви духам, викладаючи їх біля великих каменів, великих дерев, річок або перехресть доріг. Шанують духів предків, які, як вважають, все ще перебувають поблизу своїх домівок. Вірять в існування верховного божества на ім'я Джубата. Проводять традиційні церемонії життєвого циклу, зокрема з нагоди надання імені новонародженій дитині (баталанама), обрізання, весілля, смерті (ньярук-сумангат) тощо. Спеціальна церемонія баліатн проводиться для зцілення хворої людини.
Вибираючи ділянку під поле, звертають увагу на різні природні ознаки та прикмети: повалені дерева, змії, що переповзають дорогу, певні запахи, голоси птахів, напрямок, в якому летять птахи, рух коників тощо. Спів птаха, почутий з лівого боку, вважається хорошим знаком, а коли птахи пролітають зліва направо — це погана прикмета. Деякі види птахів вважаються посланцями богів.
Велику церемонію найкданго проводять після збирання врожаю рису. Це щорічне свято подяки богові Джубаті як верховному правителю природи за те, що він подарував людям урожай. Центральною подією церемонії є молитва до бога з проханням благословити насіння. Люди вірять, що це забезпечить їм рясний урожай наступного року.
Кендаяни здавна були тісно пов'язані з малайцями Самбаса й Понтіанака та їхньою культурою. Малайці жили в прибережних укріплених поселеннях, а даяки — в навколишніх лісах. Кендаяни приходили в портові міста за сіллю. Даяки не були чітко відокремлені від малайців і вважалися данниками малайських правителів. В минулому кендаяни зазнавали насильства з боку малайських вождів. Результатом цієї залежності є «комплекс рабів», який і досі зберігається серед частини народу.
Різний рівень зв'язків кендаянів з малайцями сприяв внутрішньому розмаїттю цього культурного комплексу. Малайська влада асоціювалася з ісламською релігією. Даяків, які були навернені на іслам, називали анак-сунгай, якщо вони жили на берегах річок, або оранг-букіт, якщо вони жили в горах. Ці терміни були універсальними й застосовувались по всьому Калімантану. Племена, що жили вздовж великих річок, зазвичай перебували під владою одного, наймогутнішого вождя. Лісові племена жили невеликими незалежними громадами. Лише деякі з племен у джерелах колоніальної доби фігурують окремо. До їхнього числа належить, зокрема, плем'я селако з району Самбас, яке мало щось на зразок власного державного утворення. Дві підгрупи кендаянів (селако і лара) мігрували до району Лунду в Сараваці безпосередньо перед встановленням тут правління Бруків (1841—1941).
У районі золотих копалень Монтерадо (Monterado, Montrado) на заході сучасного округу Бенгкаянг проживало чимало китайських шахтарів. Вони жили власними селами й мали власну соціальну та політичну систему, але села даяків в деяких районах розташовувались поруч із китайськими. Деякі даяки також займалися видобутком золота, але їх ніколи не вважали надійними робітниками. Китайські чоловіки нерідко одружувалися з даяцькими жінками, й ті залишали власні громади. Військова експедиція голландців проти китайського повстання 1854—1855 рр. змусила окремі громади даяків тікати з Монтерадо у віддаленіші райони.
Основним заняттям кендаянів є підсічно-вогневе перелогове землеробство. Основною продовольчою культурою є суходільний рис. Розчищають ділянку лісу й обробляють її, поки земля не виснажиться, тоді йдуть далі. Одна сім'я зазвичай обробляє ділянку площею приблизно один гектар. Робота в полі вимагає багато сил, тому люди завжди об'єднуються в робочі групи, які називаються алеатн. Крім родичів, така група може включати сусідів, всього 10—15 осіб. Зазвичай збирають один урожай на рік. Вирощують також маніок, кукурудзу, банани, арахіс та батат. Маніок використовують для додаткового харчування, решта продуктів йде на корм для свиней.
Багато домогосподарств також вирощують каучук, каву, перець, ананаси як товарні культури. Окремі громади кендаянів вже давно займаються вирощуванням каучуку. Більшість сімей має каучукові сади з 300—500 дерев. Дохід, отриманий від продажу каучуку, сильно залежить від коливання ринкових цін. Багато садів стоять покинутими або були вирубані для використання як рисові поля. Збирають також ротанг, сік джелутунга (дерево Dyera costulata родини Барвінкові, його сік — це природний каучук), смоли, мед, деревину (зокрема залізне дерево Eusideroxylon zwageri, тенгкаванг (Shorea macrophylla).
Зазвичай тримають свиней, оскільки за ними легко доглядати. Розводять також собак, яких забивають під час проведення традиційних церемоній. Майже кожна сім'я тримає курей, а деякі домогосподарства ще й качок.
Чоловіки також займаються мисливством і рибальством. Полюють оленів, диких свиней. Жінки плетуть килимки та кошики з ротанга та листя пандана.
Підтримують торгівельні зв'язки з малайцями узбережжя.
Кендаяни живуть невеличкими селами. Часто кілька громад об'єднуються, утворюючи кластери сіл.
Домогосподарство є базовою одиницею кендаянського суспільства.
Система спорідненості двобічна, як за батьківською, так і за материнською лінією. Походження відіграє певну роль у питаннях землекористування.
Позиція чоловіка в сім'ї є вищою, ніж дружини. Батькові належить провідна роль у прийнятті рішень. Ставлення батьків до синів та дочок однакове.
.jpg)
Кендаянські села зазвичай розташовані далеко одне від одного й поєднані між собою стежками або річками. Річки є основними, але ненадійними транспортними артеріями регіону. На заваді руху можуть стояти швидка течія або пороги, посеред русла трапляється багато великих каменів, а в сухий сезон багато річок сильно міліє, й ними стає неможливо пересуватися моторним човном.
В минулому кендаяни жили в довгих хатах, які вони називають раданг. Традиційні хати дуже довгі (іноді 200 метрів і більше), а до того ще й високі та досить широкі (деякі можуть бути 27 м завширшки). Довга хата може вважатися селом, число її мешканців може сягати 500 осіб і більше. Традиційні хати стоять на палях. При цьому використовують палі різної висоти, щоб компенсувати нерівності ґрунту. В минулому, коли існувала постійна небезпека нападу ворогів, підлога розташовувалась високо над землею. Тепер такої небезпеки немає, й палі в радангах стали нижчими. При будівництві хат використовують місцеву деревину. Каркас, палі та сходи роблять з борнеанського залізного дерева (Eusideroxylon zwageri) або іншої якісної деревини. Дерев'яні деталі традиційно з'єднували між собою мотузками з ротангу, цвяхів не використовували. Дах крили гонтою, для стін використовували товсту кору.
Будівля поділена на ряди кімнат, в яких живуть нуклеарні сім'ї. Перед рядом кімнат коридором проходить відкрита галерея, яка поєднує їх. У зовнішній частині хати є ще відкрита веранда, яка називається панте, тут зазвичай сушать рис. Є домашні меблі: стільці, столи, шафи. Побутове начиння (каструлі, сковорідки, тарілки, склянки, чайники та інше) купують на базарі. Самі виготовляють різноманітні кошики з ротангу, бамбуку та кори, що використовуються переважно для перенесення й зберігання рису.
Кендаяни носять такий самий одяг, як і скрізь в Індонезії. Вони вже давно відмовились від пов'язок на стегнах. Проте збереглося кілька елементів одягу, які зазвичай вдягають під час проведення традиційних церемоній. Носять сережки, каблучки, браслети, намиста зі срібла, кістки, коштовного каміння.
Церемонія найкданго супроводжується співами й танцями під звуки музичних інструментів, це дійство є відображенням місцевого фольклору, в якому розповідається про походження рисової рослини. Поширеною практикою під час проведення церемоній є вживання алкоголю та азартні ігри. Вважається, що азартні ігри кендаяни запозичили в китайців Західного Калімантану. Алкоголь, на думку кендаянів, підвищує трудовий ентузіазм і знімає втому. Крім традиційних вечірок, його вживають до і після важкої роботи.
- ↑ Leo Suryadinata, Evi Nurvidya Arifin and Aris Ananta. Indonesia's Population: Ethnicity and Religion in a Changing Political Landscape. ISEAS–Yusof Ishak Institute, 2003, p. 17: TABLE 1.2.9. Ethnic Groups of Indonesian Citizens: West Kalimantan, 2000
- ↑ Eberhard, David M., Gary F. Simons, and Charles D. Fennig (eds.). 2019. Ethnologue: Languages of the World, Twenty-second edition. Dallas, Texas: SIL International. Online version: Kendayan. A language of Indonesia
- ↑ а б A.A. Cense and E.M. Uhlenbeck. Critical Survey of Studies on the Languages of Borneo. Koninklijk Instituut voor Taal-, en Volkenkunde. Bibliographical Series, 2. Published by Nijhoff., 's-Gravenhage., 1958, pp. 13-17: Chapter: Kendayan Dayak and Land Dayak
- M. Junus Melalatoa. Ensiklopedi suku bangsa di indonesia (Jilid A-K). Departemen Pendidikan dan Kebudayaan RI, Jakarta 1995, с. 384-388: Kendayan (індонез.)
- M. Junus Melalatoa. Ensiklopedi suku bangsa di indonesia (Jilid L-Z). Departemen Pendidikan dan Kebudayaan RI, Jakarta 1995, с. 455-456: Lara (індонез.)
- Zulyani Hidayah. A Guide to Tribes in Indonesia. Anthropological Insights from the Archipelago. Springer Singapore, 2020, pp. 144-145: Kendayan ISBN 978-981-15-1835-5 (англ.)
- Dianne Margaret Tillotson, Who invented the Dayaks? : historical case studies in art, material culture and ethnic identity from Borneo. Vol. 1 Thesis (PhD), 1994, Chapter 2 (pp. 31, 41-44), Chapter 5 (pp. 154-158) (англ.)
- Dayak, Kendayan in Indonesia. People Group Profile. Joshua Project (англ.)
- Eberhard, David M., Gary F. Simons, and Charles D. Fennig (eds.). 2019. Ethnologue: Languages of the World. Twenty-second edition. Dallas, Texas: SIL International. Online version: Kendayan. A language of Indonesia (англ.)