Кенотаф (Вайтхол)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Кенотаф
The Cenotaph
UK-2014-London-The Cenotaph.jpg

51°30′09″ пн. ш. 0°07′34″ зх. д. / 51.502667° пн. ш. 0.126139° зх. д. / 51.502667; -0.126139 (The Cenotaph, London)
Тип war memorial[d]
Статус спадщини реєстрова будівля 1 ступеня[d]
Країна

Велика Британія Велика Британія

Розташування Вайтхолл, Лондон
Автор проекту Едвін Лаченс
Архітектор Едвін Лаченс
Будівник Holland, Hannen & Cubitts
Матеріал портлендський вапняк
Засновано 1919
Будівництво 11.11.1920
Адреса Вайтхолл
Кенотаф (Вайтхол). Карта розташування: Сполучене Королівство
Кенотаф (Вайтхол)
Кенотаф (Вайтхол) (Сполучене Королівство)

Кенотаф у Вікісховищі?

Кенотаф (англ. The Cenotaph) — це військовий меморіал, розташований на дорозі Вайтхолл у Лондоні. Спочатку він існував як тимчасова споруда, створена для параду миру після завершення Першої світової війни, але з огляду на думку народу тимчасова споруда  у 1920 році була замінена постійною і стала головним військовим меморіалом Сполученого Королівства.

Пам'ятник спроектований Едвіном Лаченсом, його постійна версія виконана з портлендського вапняку у 1919–1920 ррю відомою лондонською будівельною компанією Holland, Hannen & Cubitts, і замінила оригінальний кенотаф Лаченса з дерева та та гіпсу. Біля меморіалу щорічно у Поминальну неділю, найближчу неділю до 11 листопада (день перемир'я), відбувається Національна поминальна служба на пригадування загиблих бойових та цивільних військовослужбовців у двох світових війнах та інших конфліктах. Дизайн Кенотафу Лаченса був використаний і в інших містах Великої Британії, а також інших країнах Співдружності, напр. Австралії, Канаді, Новій Зеландії, Бермудах та Гонконгу.

Створення[ред. | ред. код]

Паризький парад перемоги 14 липня 1919 р. та тимчасовий катафалк (справа) поруч з Тріумфальною аркою (зліва)

Кенотаф спочатку був створений сером Едвіном Лаченсом з дерева та гіпсу у 1919[1] році, як одна з багатьох тимчасовий споруд встановлених для Лондонського параду перемоги (інша назва — Парад миру) 19 липня 1919 року, який відзначав формальне завершення Першої світової війни, які відбулося з підписанням Версальського договору 28 червня 1919 року.[2][3] Будучи одним з серії тимчасових дерев'яних монументів вздовж маршруту параду, його створення було запропоновано лише за два тижні до нього. Після обговорень на Комітеті святкувань миру, Лаченса запросили до Даунінг-стріт, де британський прем'єр-міністр Девід Ллойд Джордж запропонував, щоб монумент був у вигляді катафалку, як і той, що був призначений для Arc de Triomphe у Парижі для відповідного параду перемоги у Франції, однак Лаченс запропонував дизайн на основі кенотафу[4].

Тимчасова споруда з дерева та гіпсу мала таку саму форму, що і пізніша постійна кам'яна, — складалася з пілона, який піднімався вгору серією уступів до пустої труни (кенотафу) на вершині. Вінки з кожного боку та на вершині були зі справжнього лавру. Місце для споруди було обрано вздовж маршруту параду вздовж дороги Вайтхолл на відрізку між Форин-офіс та Richmond House. Після параду публіка висловила бажання залишити монумент і британський Військовий кабінет 30 липня 1919 року вирішив, що дерев'яну скульптуру має замінити постійна і призначив його офіційним національним військовим меморіалом Британії.[3]  23 жовтня 1919 року було оголошено, що версія з портлендського вапняку буде «точною копією поточної тимчасової споруди».[5]

Дизайн[ред. | ред. код]

Лаченс вперше почув слово «кенотаф» у звязку з Манстед Вуд, будинком, який він спроектував для Гертруди Джекіл у 1890-х рр. Для цього будинку він спроектував садову лаву, яка складалася з великого прямокутного блоку в'язу, встановленого на камінь[6]. Лаві дав назву «кенотаф Зігізмунди» їх друг Чарльз Лідделл, бібліотекар Британського музею.[4]

Кенотаф у сучасній формі був створений з портлендського вапняку у 1919–1920 рр. лондонською архітектурною фірмою Holland, Hannen & Cubitts.[2][7]

На ньому прикраси відсутні, крім вирізьблених вінків по боках та меншого на верху. Слова «The Glorious Dead» написані двічі — один раз знизу вінків на кожній стороні. Над вінками з кожного боку вирізьблені дати First World War римськими цифрами (1914 — MCMXIV; та 1919 — MCMXIX). Вінки по боках мають 1,5 м у діаметрі, а на горі — 1,1 м.[5]

Сторони Кенотафу не паралельні, а трохи нахилені — якщо від них протягнути площини, вони зустрінуться десь у 300 м над землею. «Горизонтальні» поверхні насправді є секціями сфери з центром 270 м під землею.[8] Цей елемент дизайну, ентазис, не був частиною тимчасової споруди Лаченса і був доданий ним при проектуванні постійного меморіалу.[4]

Висота Кенотафу становить 11 м, а вага — 120 тонн.[5]

Архітектори відмовились від гонорару за проектування, і вартість його встановлення склала £7 325, що на 2010 рік становило £255 332 при коригуванні на інфляцію.[5][9] Власне будівництво розпочалось 19 січня 1920 року моментом відправлення початкових прапорів до the Імперського воєнного музею.[5]

Відкриття[ред. | ред. код]

Церемонія відкриття 11 листопада 1920

Меморіал був відкритий королем Георгом V 11 листопада 1920 року, у другу річницю Комп'єнського перемир'я, яке завершило Першу світову війну.<refname=bbcremembrance />[10] Кенотаф було вирішено не освячувати, оскільки не всі загиблі, на честь яких він створений, були християни.[5] Відкриття меморіалу було частиною більшою процесії упокоєння Невідомого солдата у могилі у Вестмінстерському абатстві. Поховальна процесія пройшла повз Кенотаф, де король поклав вінок на повозку з труною, після відкрив меморіал, який був покритий великими прапором Великої Британії.[11]

Прапори[ред. | ред. код]

Білий військово-морський прапор, прапор Великої Британії та синій кормовий прапор на Кенотафі

По обох боках Кентотафа стоять різні прапори Великої Британії, які Лаченс хотів бачити вирізьбленими у камені. І хоча тут йому відмовили і використали справжні прапори, його більш пізній кенотаф у Рочдейлі (відкритий 26.11.1922 р.) мав кам'яні прапори. У роки після 1919, на одній стороні Кенотафа стояли прапор Великої Британії, білий військово-морський прапор та червоний торговий прапор, а з іншої — прапор Великої Британії, білий військово-морський прапор та синій кормовий прапор. Зараз біля Кентотафу стоять прапори Королівського військово-морського флоту, Британської армії, Королівських повітряних сил та Торгового флоту. Синій прапор символізує Королівський військово-морський резерв, допоміжні служби Королівських повітряних сил та інші державні служби; можливо він також представляє сили домініонів.[5]

Прапори замінюють 10 разів на рік, і старі надсилають до Імперського воєнного музею, який може їх розподіляти між належно акредитованими організаціями[5].

Подальша історія[ред. | ред. код]

Вайтхолл, разом з іншими районами Лондону, був частиною святкувань 8 травня 1945 року, коли у Європі було оголошено перемогу у Другій світовій війні. Більш формальна процесія пройшла повз Кенотаф під час Лондонських святкувань перемоги 8 червня 1946 року. Кенотаф став монументом пам'яті не лише загиблих Британської імперії у Першій світовій війні, а і у Другій — на ньому римськими літерами були вибиті дати Другої світової (1939—MCMXXXIX; та 1945—MCMXLV), і меморіал був вдруге відкритий 10 листопада 1946 королем Георгом VI. Зараз меморіал слугує пам'яті всіх пізніших воєн, в яких загинули британські військовослужбовці. Кенотаф включено до охоронного переліку 5 лютого 1970.[12]

Церемонії вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

Покладання вінків під Поминальної неділі 2010 р.

Кенотаф є місцем щорічної національної поминальної служби, яка з 1945 року відбувається в 11:00 на Поминальну неділю (найближчу неділю до 11 листопада — Дня перемир'я), а  в період 1919–1945 рр. відбувалась на День перемир'я. Службові формування (за виключенням пожежників та медичного персоналу) salute Кенотафу при проходженні повз.[13]

Біля Кенотафу проходять і  інші щорічні служби. Серед них парад Королівської танкової служби у неділю після Поминальної неділі на відзначення річниці битви біля Камбре, в якій одній з перших битв використовувались британські танки.[14][15] 

Також служби відбуваються на відзначення висадки у Нормандії у Другій світовій, Фолклендської війни (та Фолклендського бою 1914 року), та першого дня битви на Соммі.

Галерея інших кенотафів (реплік або схожих)[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Lancaster, G.B. (31 October 1919). The Glorious Dead. Ashburton Guardian XL (9146). с. 7. Процитовано 3 July 2011. 
  2. а б BBC – Remembrance – Cenotaph. BBC. Процитовано 3 July 2011. 
  3. а б Allan Greenberg. Lutyens's Cenotaph 48. Journal of the Society of Architectural Historians. с. 5–23. JSTOR 990403. 
  4. а б в Gliddon, Gerard; Skelton, Timothy John (2008). Southampton and London: A Tale of Two Cenotaphs. Lutyens and the Great War. London: Frances Lincoln. с. 36–47. ISBN 978-0-7112-2878-8. 
  5. а б в г д е ж и Flags on the Cenotaph (PDF). The Flag Institute. Процитовано 3 July 2011. 
  6. Massingham, Betty (1966). Miss Jekyll: Portrait of a Great Gardener. London: Country Life. с. 140–142. 
  7. Holland and Hannen and Cubitts Ltd. (1920). Cubitts: its inception and development. London: Holland & Hannen and Cubitts Ltd. с. 10. 
  8. Whitehall Cenotaph. MSN Encarta. Microsoft Corporation. Архів оригіналу за 31 October 2009. 
  9. Inflation Calculator. Bank of England. Процитовано 3 July 2011. 
  10. The Unknown Warrior. BBC History. Процитовано 3 July 2011. 
  11. The Burial of the Unknown Warrior, Martin Hornby, The Western Front Association, 7 July 2008, retrieved 25 July 2011
  12. Кенотаф на сайті NHLE
  13. The Cenotaph in Whitehall. RAF Habbaniya Association. Процитовано 3 July 2011. 
  14. Regimental Church and Collect, The Royal Tank Regiment Association, accessed 5 October 2011
  15. Regimental Day, The Royal Tank Regiment Association, accessed 5 October 2011

Подальше читання[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]