Кентаври

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Частина серії статей на тему:
Давньогрецька міфологія
Категорія Категорія Портал Портал

Кента́ври, або цента́ври[1] (грец. Κένταυροι) — у давньогрецькій міфології — химерні істоти, напівлюди-напівконі. Кентаври були нащадками Іксіона та вели переважно дикунський спосіб життя.

Етимологія[ред. | ред. код]

Походження слова «кентавр» неясне. Етимологія кен (пронизувати, колоти) + тавр (бик), пропонувалася в евгемеризмі, де кентаври пояснювалися як кінні лучники, що знищували стадо биків, від яких потерпало царство Іксіона[2].

У міфах[ред. | ред. код]

Кратер з зображенням кентавра Хірона, 350—325 рр. до н. е.

Образ і заняття[ред. | ред. код]

Кентаврів зображали як гібридних істот: вони мали людські голову, тулуб і руки, а нижче мали кінський тулуб з чотирма ногами. Іноді їм приписувався кирпатий ніс і загострені вуха[3].

Кентаври вели дикунське життя, населяли печери в Фессалійській Магнісії, де полювала на диких тварин. Озброювалася вони камінням і гілками дерев. Інше плем'я кентаврів жило в західному Пелопоннесі, а також існувало плем'я бикорогих кентаврів на острові Кіпр. Кентаври-жінки, кентавриди, зустрічаються лише в пізньому класичному мистецтві[3].

Походження[ред. | ред. код]

Кентаври були нащадками Нефели та Іксіона. Зухвалий Іксіон, знехтувавши гостинністю Зевса, вирішив спокусити його дружину Геру на перелюб. Дізнавшись про це, Зевс створив із хмари Нефелу, надавши їй подоби Гери, яку Іксіон сприйняв за справжню і його спіймали на гарячому. Іксіона Зевс покарав, прив'язавши до вогненного колеса, що вічно котиться по небу. Нефела народила єдиного Кентавра, нащадками якого від магнісійських кобил став народ кентаврів[4]. Перше покоління кентаврів було знане під назвою «гіппокентаври»[5].

Бикорогі кентаври мали інше походження; спершу вони були даймонами річки Ламос, ламіанськими ферами. Зевс поставив їх охороняти малого Діоніса від підступів Гери, але розлючена богиня перетворила їх на кентаврів з бичими рогами. Пізніше ці кентаври супроводжували Діоніса в його поході до Індії[6].

Кентаври та герої[ред. | ред. код]

Коли кентаври були запрошені до палацу царя лапітів Пейрітоя, сина Іксіона, кентавр Еврітіон випив вина та сп'янів[7]. Це дало приклад іншим кентаврам, які стали пити без міри[8] та спробували зґвалтувати наречену Пейрітоя, Гіпподамію[9]. Счинилася бійка (кентавромахія), що поклала початок ворожнечі людей з кентаврами[10]. За іншою версією кентаври вимагали частку царства від Пейрітоя, бо теж були нащадками Іксіона; бійка на бенкеті сталася потім[11]. Тесей воював на боці Пейрітоя та вбив майже всіх кентаврів[12]. Серед учасників тієї війни був аргонавт Поліфем[13].

Цар Кеней був покараний за свою гординю за допомогою кентаврів. Кеней примушував людей поклонятися йому як богу й не шанувати інших богів. Зевс послав проти нього кентаврів, які забили невразливого Кенея в землю і він помер через задуху[14].

Кентавр Хірон навчав Геракла[15] та Ахілла[16]. Пізніше Геракл гостював у кентавра Фола, що мав глек вина, залишений Діонісом. Коли Фол відкрив глек, кентаври обурилися, бо вино належало їм усім, і спробували вбити героя. Геракл відбив напад і змусив кентаврів тікати, переслідуванню їх завадила Нефела, наславши дощ[17]. Випущена Гераклом отруєна стріла випадково потрапила в коліно Хірону. Той був приречений тепер вічно страждати від болю і пізніше позбувся страждань, обмінявши своє безсмертя на повернення титана Прометея з Аїду[18]. Кентавр Несс, коли перевозив дружину Геракла Деяніру через річку, намагався зґвалтувати її. Геракл поцілив у кентавра отруєною стрілою. Помираючи, Несс дав Деянірі підступну пораду — зібрати його отруєну кров, яка нібито може повертати втрачене кохання. Це потім стало причиною смерті Геракла[19].

Тіні кентаврів були серед чудовиськ, які населяють царство Аїда[20]. Хірон або Фол після смерті були перетворені Зевсом на сузір'я Кентавра. Сузір'я Стрільця — це кентавр Крот, який удостоївся цього за любов муз до нього[21].

У мистецтві[ред. | ред. код]

Фрагмент кентавромахії з оздоблення Парфенона

Кентаври були популярним мотивом у мистецтві Стародавньої Греції та зображалися на різноманітних об'єктах: від кераміки, ювелірних виробів і монет до саркофагів, пам'ятників і будівель[22]. Найраніше відоме зображення кентавра це керамічна статуетка заввишки 36 см, що датується близько 1000 роком до н. е. Примітно, що в нього по шість пальців на руках, що вказує на божественність, і схожі на людські передні ноги; можливо це статуетка Хірона[23].

У грецькому мистецтві архаїчного періоду кентаври зображувалися в трьох різних образах. Кентаври першого типу мають кінський тулуб і ноги, а там, де мала б починатися кінська шия, починається людський тулуб; цей тип найпоширеніший. Кентаври другого типу зображалися як люди, з'єднані на талії з задньою частиною коня (зокрема так описувався Хірон); в деяких випадках кентаври цих двох типів поміщалися разом. Кентаври третього типу нагадували перший, але мали людські передні ноги з копитами. На пізніших розписах амфор з'являються також крилаті кентаври[24].

Геракл, що бореться з Нессом, уперше з'являється на чорнофігурній амфорі VII ст. та міститься майже на сотні збережених ваз. Хірон на весіллі Фетіди та Пелея, а також Ахілл, який передається під опіку Хірона, є частими зображеннями на аттичній чорнофігурній та червонофігурній кераміці VI—V ст. до н. е. Так само популярними є сцени, що зображують битву Геракла з кентаврами після обіду з Фолом, які вперше з'являються на коринфських вазах VI ст. до н. е. Кентаврів зображали і в компанії Діоніса та стосовно пов'язаних із ним свят. Нарешті, є також рідкісні зображення Медузи як кентавра, наприклад, на амфорі з Беотії, близько 660 р. до н. е.[25] Кентаври показані на одному з найдавніших малюнків, які можна охарактеризувати як карикатуру: четверо цих істот тягнуть колісницю з богинею Нікою та Геркулесом, у яких комічні вирази облич[23]. Кентавромахія, тобто битва між кентаврами та богами чи героями, була популярною темою декоративної скульптури на давньогрецьких будівлях, зокрема храмах. Найвідоміший приклад із західного фронтону храму Зевса в Олімпії (близько 460 р. до н. е.). Кентаври тут уособлюють боротьбу між варварством і цивілізацією і, зокрема, можуть бути метафорою перемоги Греції над Персією на початку V ст. до н. е. Кентаври також зображені на кількох метопах Парфенона, на бронзовому щиті бронзової Афіни роботи Фідія і на сандаліях культової статуї Афіни всередині Парфенона. Крім того, храм у Фоче-дель-Селе (Сицилія), та храм Афіни в Ассосі прикрашені скульптурами кентавромахій[25].

Кентаври були популярні і в римському мистецтві. Одним із прикладів є пара кентаврів, що тягнуть колісницю Костянтина Великого та його родини на Великій камеї Костянтина (приблизно 314—316 рр. н. е.). Це цілком язичницький образ попри те, що Костянтин відомий як покровитель раннього християнства[26]. Саме в римському мистецтві з'явилися кентавриди, як на мозаїці II ст., де вони оточують Венеру[27].

За європейського середньовіччя кентаври зображалися в бестіаріях, позначаючи диявола через свій химерний вигляд. З іншого боку, кентаври також символізували астрологічний знак Стрільця; це надало кентавру протилежної ролі могутнього захисника. В епоху Відродження багато художників воліли зображувати кентаврів як охоронців, учителів або агресорів. Мікеланджело і Джамболонья зображали кентаврів у дії, тоді як Боттічеллі як пасивних приручених істот[22]. Себестьяно Річчі належить картина кентавромахії 1705 р., сцена битви лапітів проти кентарів[28]

У 12-й пісні «Божественної комедії» (перший пояс сьомого кола) Данте стикається зі зграєю кентаврів, які карали насильників над ближніми та над чужим майном. За дорученням Хірона, Несс везе на собі втомленого Данте.

У п'єсі Олеся Барліга «Демона викликаю, Тамаро!» кентаври представлені мешканцями потойбічного світу до якого потрапляють душі тих, хто здійснив самогубство[29].

Кентаври поширені в європейській геральдиці, частіше в континентальній. Кентавр, який тримає лук, стосується сузір'я Стрільця[30].

Трактування образу[ред. | ред. код]

Найпоширеніша версія стверджує, що образ кентаврів виник унаслідок реакції мінойців на кочівників, які їздили верхи на конях. Вершники описувалися як напівлюди-напівтварини. Бернал Діас дель Кастільо вказує, що ацтеки так само сприймали іспанських кавалеристів[31]. Кентаври перебувають між дикістю та цивілізацією, але ближче до дикого стану, тому не можуть протистояти своїм пристрастям[23].

Роберт Ґрейвс вбачав у Кентаврі героя-провісника, що спершу зображався зі зміїним хвостом[32]. Народ кентаврів, на його думку, був реальним людським племенем або кланом, де практикувалися екзогамні шлюби, а тотемом слугував кінь[33].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Словник іншомовних слів. Архів оригіналу за 26 серпня 2017. Процитовано 26 серпня 2017. 
  2. Scobie, Alex (1978-01). The Origins of ‘Centaurs’. Folklore (англ.). Т. 89, № 2. с. 142–147. doi:10.1080/0015587X.1978.9716101. ISSN 0015-587X. Процитовано 22 липня 2023. 
  3. а б CENTAURS (Kentauroi) - Half-Horse Men of Greek Mythology. www.theoi.com. Процитовано 22 липня 2023. 
  4. Схолії до Аполлонія Родоського III.62; Гігін. Міфи 33 та 62; Піндар. Піфійські оди II.33-89 та схолії; Лукіан. Розмови богів 6; Схолії до «Фінікіянки» Еврипіда 1185.
  5. Діодор Сицилійський. Історична бібліотека 4. 69. 4
  6. Нонн. Діонісаіка 14. 143 і далі
  7. Гомер. Одіссея 21. 293 і далі
  8. Піндар. Фрагмент 166
  9. Псевдо-Аполлодор. Біблотека E1. 21
  10. Гомер. Іліада 1. 261 і далі
  11. Діодор Сицилійський. Історична бібліотека 4. 69.
  12. Павсаній, Опис Греції 1. 17. 2
  13. Аполлоній Родоський, Аргонавтика 1. 38 і далі
  14. Аполлодор I.9.16; II.7.7 та Епітома I.22; Аполлоній Родоський I.57-64 та схолії; Гігін. Міфи 14; Сервій. Коментар до «Енеїди» Вергілія VI.448; Овідій. Метаморфози XІІ.458-531.
  15. Аполлодор II. 4.11
  16. Стацій. Ахілеїда 1. 150 і далі
  17. Вергілій. Енеїда VIII.293-294; Діодор Сицилійський. Цит. тв.; Аполлодор. Цит. тв.
  18. Аполлодор. Цит. тв.; Лукіан. Розмови про Царство мертвих 26.
  19. Аполлодор II.7.6; Софокл. Цит. тв. 555—561; Овідий. Цит. тв. IX.101 і далі.; Діодор Сицилійський IV.36.
  20. Стацій. Фіваїда 4. 536 і далі
  21. Феокріт. Ідилія VII.149-150; Овідій. Фасти V.380 і далі.; Гігін. Міфи 224; Ератосфен. Перетворення на зірки 40.
  22. а б Patterson, Marga (18 травня 2022). Centaurs in Art: Duality Throughout the Ages. DailyArt Magazine (амер.). Процитовано 23 липня 2023. 
  23. а б в 7 Strange Depictions Of Centaurs In Ancient Greek Art. TheCollector (англ.). 22 квітня 2021. Процитовано 23 липня 2023. 
  24. Baur, Paul Victor Christopher 1872- (10 вересня 2021). Centaurs in Ancient Art; the Archaic Period (англ.). Creative Media Partners, LLC. ISBN 978-1-01-505436-3. 
  25. а б Cartwright, Mark. Centaur. World History Encyclopedia (англ.). Процитовано 23 липня 2023. 
  26. The tale of the Gemma Constantiniana | Western Australian Museum. museum.wa.gov.au (англ.). Процитовано 23 липня 2023. 
  27. 7 Strange Depictions Of Centaurs In Ancient Greek Art. TheCollector (англ.). 22 квітня 2021. Процитовано 23 липня 2023. 
  28. The Battle of the Lapiths and Centaurs. High Museum of Art (амер.). Процитовано 23 липня 2023. 
  29. Барліг О. Звірі подивляться замість тебе. — Тернопіль : Крок, 2017. — 306 с.
  30. Robarts - University of Toronto, Arthur Charles (1909). A complete guide to heraldry. London ; Edinburgh : T.C. & E.C. Jack. с. 228. 
  31. CHAPTER IV: THE SIX HUNDRED. xroads.virginia.edu. Процитовано 22 липня 2023. 
  32. Graves, Robert (28 вересня 2017). The Greek Myths: The Complete and Definitive Edition (англ.). Penguin Books Limited. с. 63–64. ISBN 978-0-241-98338-6. 
  33. Graves, Robert (28 вересня 2017). The Greek Myths: The Complete and Definitive Edition (англ.). Penguin Books Limited. с. 81–82. ISBN 978-0-241-98338-6. 

Джерела[ред. | ред. код]