Кентій Анатолій Вікторович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кентій Анатолій Вікторович
KentijАнатолій Кентій.jpg
Народився 12 квітня 1937(1937-04-12)
Київ
Помер 23 лютого 2010(2010-02-23) (72 роки)
Київ
Діяльність історик
Alma mater Історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Знання мов українська[1]
Нагороди
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня

Анатолій Вікторович Кентій (12 квітня 1937, м. Київ — 23 лютого 2010, м. Київ) — український історик, методист архівної справи. Один із провідних дослідників українського національно-визвольного руху XX ст. Член робочої групи при Урядовій комісії з вивчення діяльності Організації Українських Націоналістів.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в українській родині Віктора та Катерини Кентій. Батько — майстер кінного спорту — загинув у лавах Червоної армії під час Другої Світової війни. Анатолій заочно закінчив історичний факультет Київського університету (1968).

1966 — починає роботу в архівній системі на посаді старшого наукового співробітника Центрального державного історичного архіву УРСР; старший інспектор, помічник начальника Архівного управління. З 1980 — в київському архіві КПРС.

1992 — начальник відділу зберігання та обліку Архівного фонду України Головного архівного управління при Кабінеті Міністрі України.

1998 — головний хранитель фондів ЦДАГО України.

Загальний стаж в архівній справі — 44 роки.

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

З початку 1970-тих років — один із провідних методистів архівної справи України (вершина творчості — «Методика і критерії виявлення і включення унікальних документальних пам'яток Національного архівного фонду України до Державного реєстру національного культурного надбання», 1998). Також вдало поєднував технічну архівну справу із ґрунтовними науковими дослідженнями, зокрема у найскладніших царинах нової української історії. Один із перших упорядників збірки документів про геноцид українського народу 1932—1933 років, яка вийшла ще в часи СРСР (1990). Широкий доступ до внутрішніх документів ЦК КПУ дав змогу історику підготувати таку базу документів, яка через 20 років посприяла судовому процесу проти організаторів геноциду — Сталіна, Постишева, Косіора тощо.

Коло наукових інтересів: проблеми національно-визвольного руху 1920-1950-их років; партизанські об'єднання в період Другої Світової війни; історія УВО, ОУН, УПА; геноцид українського народу 1932—1933; архівна справа української еміграції; українська військова мемуаристика. У цих темах вчений заслужив славу поміркованого дослідника, який підготував найповніші та найдоступніші збірки документів. Винятковим був політичний авторитет історика, адже його думка часом ставала вирішальною у прийнятті державних рішень у профільних історичних питаннях як у часи Президента Леоніда Кучми, так і Президента Віктора Ющенка.

Також «нажив» собі немало неприятелів, спростовуючи пропагандистські міфи про масштаби дій радянських партизанів у Другій світовій війні. Також документально довів факти численних злочинів проти цивільного населення, здійснюваного радянськими партизанами (зокрема, загонами офіцера НКВС Ковпака) на території України.

Загалом є автором понад 80-ти наукових статей. Не цурався публіцистики — регулярно дописував у газету «Сільські вісті».

Праці[ред. | ред. код]

  • Українська військова організація (УВО) в 1920—1928 роках: Короткий нарис. К., 1998.
  • Нариси з історії Організації українських націоналістів (1929—1941). К., 1998.
  • Нариси з історії Організації українських націоналістів в 1941—1942 роках. К., 1999.
  • Українська повстанська армія в 1944—1945 роках. К., 1999.
  • Українська повстанська армія (1946—1956). К., 1999.
  • Нарис боротьби ОУН-УПА в Україні. 1946—1956. К., 1999.
  • Війна без пощади і милосердя: Партизанський рух в тилу вермахту в Україні. 1941—1944 (у співавторстві). К., 2005.
  • Збройний чин українських націоналістів. 1920—1956. Історико-архівні нариси у 2-х томах. К., 2005, 2008.
  • Радянські партизани 1941—1944: світло й тіні. К., 2010 (у співавторстві).

Упорядник збірок документів:

  • Голод 1932—1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. К., 1990.
  • Симон Петлюра. Невідомі листи з Парижа як політичний заповіт борцям за самостійну Україну. К., 2001.
  • Всеволод Петрів. Військово-історичні праці. Спомини., К., 2002.
  • Визвольні змагання очима контррозвідника. (Меморіальна спадщина Микола Чеботаріва). К., 2003.

Нагороди[ред. | ред. код]

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

В Києві існує вулиця Анатолія Кентія[3].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Czech National Authority Database
  2. Про нагородження працівників Центрального державного архіву громадських об'єднань України, м. Київ. Законодавство України (укр.). Архів оригіналу за 11 березня 2018. Процитовано 10 березня 2018. 
  3. Рішення Київської міської ради від 12 жовтня 2017 року № 181/3188 «Про найменування нових вулиць у Голосіївському районі міста Києва» // Хрещатик. — 2017. — № 114 (5027). — 3 листопада. — С. 6. [Архівовано з першоджерела 28 жовтня 2019.]

Джерела[ред. | ред. код]

  • In Memoriam. Кентій Анатолій Вікторович. Український історичний журнал. С. 226—227, ч. 6, 2010.