Кен Бернс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Кеннет Лорін Бернс
Kenneth Lauren Burns
Зображення
Кен Бернс (вересень 2007 року)
Дата народження 29 липня 1953(1953-07-29) (64 роки)
Місце народження Бруклін, Нью-Йорк
Громадянство Flag of the United States.svg США
Alma mater Pioneer High School[d] і Hampshire College[d]
Професія кінорежисер-документаліст
Кар'єра 1981-
Напрямок документальне кіно
Член Американська академія мистецтв і наук
Нагороди Три нагороди Еммі та дві номінації на Оскар
IMDb ID 0122741
Кен Бернс у Вікісховищі?

Кеннет Лорін Бернс (англ. Kenneth Lauren Burns, нар. 29 липня 1953) — американський кінорежисер та продюсер документальних фільмів. Найвідоміші стрічки: «Громадянська війна» (1990), серіал «Бейсбол» (1994), серіал «Джаз» (2001), «Війна» (2007), «Національні парки: найкраща американська ідея» (2009), «Сухий закон» (2011), «Центральний парк № 5» (2012), «Рузвельти» (2014).

Фільми Бернса двічі номінувалися на Оскар та тричі здобували «Еммі».

Біографія[ред.ред. код]

Кен Бернс народився 29 липня 1953 року в родині Роберта Кайла Бернса, що на той час студіював культурну антропологію в Колумбійському університеті[1], та Лілі Сміт Бернс (дівоче прізвище Таппер)[1], що працювала біотехнологом[2]. На офіційному сайті Бернса місце його народження — Бруклін, Нью-Йорк[3], водночас інші джерела називають також Енн-Арбор, штат Мічиган[4], а «The New York Times» наводить обидва варіанти[5].

Родина Бернсів часто переїжджала. Коли Бернсу було три роки, у його матері виявили рак молочної залози, а через вісім років вона померла[2]. Рання смерть матері безперечно вплинула на кар'єру майбутнього режисера. Навчившись в ранньому дитинстві читати, Кен вивчив родинну енциклопедію, при цьбому історичні оповіді приваблювали його більше, ніж вигадані історії. На сімнадцятиріччя Кен Бернс обержав 8-міліметрову кінокамеру і зняв свій перший документальний фільм про фабрику в Енн-Арбор. 1971 року він закінчив школу[6] Відмовившись від скороченого курсу навчання в Мічиганському університеті, Бернс поступив у коледж у Амгерсті, штат Массачусетс, в якому навчання велося за альтернативною програмою: студенти складали іспити в усній, а не в письмовій формі, та самостійно складали свою програму навчання замість традиційного вибору спеціалізації. Для оплати навчання Бернс працював у музичному магазині[2]. Бернс навчався у таких відомих операторів, як Джером Ліблінг та Елані Мейс[7].

1975 року Бернс отримав ступінь бакалавра мистецтв з кінематографії та дизайну. Після закінчення коледжу 22-річний Бернс разом з двома однокурсниками заснував у Волполі, штат Нью-Гемпшир, компанію «Florentine Films»[7][3][5].

Він працював кінооператором на BBC, для італійського телебачення та інших компаній, а 1977 року, після декількох документальних короткометражок, взявся за екранізацію книги Девіда Маккалоу «The Great Bridge», присвяченої будівництву Бруклінського мосту[7]. У цьому повнометражному фільмі вперше проявився характерний стиль Бернса, а стрічка була номінована на «Оскар» за 1981 рік в категорії «Найкращий документальний повнометражний фільм». У США фільм демонструвався на Public Broadcasting Service (PBS).

З 1989 року він працював разом з Лінном Новаком, з яким було створено декілька наступних документальних фільмів. 1990 року глядачі і критики захоплено зустріли 11-ти годинний фільм Бернса «Громадянська війна» про чотири роки Громадянської війни у США. Загалом це фільм був відзначений 14 нагородами. 1994 року Бернс досяг нового успіху з документальним серіалом «Історія бейсболу» (18 годин ефіру). Цей документальний фільм мав рекордну аудиторію, що становила 45 млн телеглядачів. Через три роки, 1997 року, з'явився новий фільм Бернса «Люїс і Кларк» про першу експедицію на американський Захід, який мав не менший успіх, ніж «Історія бейсболу». У наступні роки Бернс створив чимало документальних фільмів, присвячений американський культурі: про джаз (20 годин), про перший автопробіг через США, про життя і творчість Марка Твена та про кар'єру першого темношкірого американського боксера Джека Джонса. 2007 року Бернс презентував свій новий фільм «Війна», присвячений Другій світовій війні. 14-ти годинний фільм було зроблено з перспективи безпосередніх учасників війни, а також на прикладі щоденного життя в час війни чотирьох невеликих американських міст. Фільм Війна було представлено на Каннському кінофестивалі 2007 року. Останнім великим успіхом Бернса став його фільм «Рузвельти», що з'явився на екранах 2014 року[8].

2011 року Кен Бернс був обраний в Американську академію мистецтв і наук.

Ефект Кена Бернса[ред.ред. код]

Демонстрація ефекту Кена Бернса (відео іншого автора)

У своїх фільмах Кен Бернс часто вдавався до спеціальної техніки демонстрації історичних фотографій, використовуючи повільний рух камери, ефект зуму окремих деталей світлини та накладання кількох фото у формі діашоу. Сукупність цих прийомів, що сьогодні стали стандартними для документальних фільмів, називають ефектом Кена Бернса. Використання ефекту Кена Бернса не обмежувалося лише історичною тематикою, його вдало було використано у документальних фільмах про природу, про астрономію.

Перевага ефекту Кена Бернса у порівнянні з послідовною демонтстрацією нерухомих зображень, яку практикували в минулому, полягає в динамічності та видовищності показу статичного матеріалу, авторові фільму вдається таким чином скеровувати увагу глядача в бажаному напрямку.

Ефект Кена Бернса спершу досягався механічним способом за допомогою спеціальних камер (Рострум-камера). Нині цього ефекту можна досягти завдяки використанню різноманітних комп'ютерних програм обробки фото- та відеоматеріалу.

Фільмографія[ред.ред. код]

  • 1981: Brooklyn Bridge — номіновано на Оскар
  • 1984: The Shakers: Hands to Work, Hearts to God
  • 1985: The Statue of Liberty — номіновано на Оскар та Еммі
  • 1985: Huey Long
  • 1988: Thomas Hart Benton
  • 1988: The Congress
  • 1990: The Civil War — відзначено Еммі
  • 1991: Empire of the Air: The Men Who Made Radio — номіновано на Еммі
  • 1994: Baseball — відзначено Еммі
  • 1996: The West
  • 1997: Thomas Jefferson
  • 1997: Lewis & Clark: The Journey of the Corps of Discovery
  • 1998: Frank Lloyd Wright
  • 1999: Not for Ourselves Alone: The Story of Elizabeth Cady Stanton & Susan B. Anthony
  • 2001: Jazz — номіновано на Еммі
  • 2001: Mark Twain
  • 2003: Horatio's Drive: America's First Road Trip
  • 2004: Unforgivable Blackness: The Rise and Fall of Jack Johnson — відзначено Еммі
  • 2006: The War
  • 2009: America's best Idea: Our National Parks
  • 2010: The Tenth Inning (продовження серіалу Baseball)
  • 2011: Prohibition (про заборону алкоголю в США)
  • 2012: The Dust Bowl
  • 2013: Yosemite: A Gathering of Spirit
  • 2014: Roosevelt family
  • 2015: Jackie Robinson
  • 2016: Vietnam War

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Ken Burns. "Encyclopedia of World Biography" via BookRags.com/date=Undated. 
  2. а б в Walsh, Joan (undated). Good Eye: The Interview With Ken Burns. San Francisco Focus. KQED via Online-Communicator.com. Архів оригіналу за September 22, 2011. 
  3. а б Ken Burns. biography at FlorentineFilms.com/date= undated. 
  4. Ken Burns. Yahoo! Movies. Undated. 
  5. а б Erickson, Hal. Ken Burns biography. All Media Guide / Baseline / The New York Times. Процитовано September 22, 2011. 
  6. Ann Arbor Public Schools Educational Foundation, Ann Arbor Public Schools Alumni (accessed 29 October 2013).
  7. а б в Edgerton, Gary (undated). Burns, Ken: U. S. Documentary Film Maker. Архів оригіналу за June 29, 2011. 
  8. Moore, Frazier (September 10, 2014). PBS' 'The Roosevelts' portrays an epic threesome. AP News. Процитовано September 10, 2014. 

Посилання[ред.ред. код]