Керамічне мистецтво

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вестоницька Венера, приблизно до 25,000 до н. е.
Опішнянська кераміка

Керамі́чне мисте́цтво — виготовлення мистецьких творів з керамічних матеріалів, включаючи глину. Як правило, приймає форми артистичного гончарства, виготовлення посуду, плитки, статуеток та інших скульптур. Керамічне мистецтво є одним з мистецтв, зокрема, образотворчим мистецтвом. Хоча деякі мистецькі твори кераміки вважаються витонченим мистецтвом, як кераміка або скульптура, деякі також можна класифікувати як предмети декоративного, ужиткового або промислового дизайну. Слово "кераміка" походить від грецького keramikos (κεραμικος), що означає "кераміка", що, в свою чергу, походить від керамосу (κεραμος), що означає "гончарська глина" . Більшість керамічних виробів виготовлені з глини (або з глини, змішаної з іншими матеріалами). У сучасному застосуванні керамічної інженерії кераміка - це мистецтво та наука, що виготовляє предмети з неорганічних неметалевих матеріалів під дією теплоти. Деякі твори кераміки можуть також бути артефактами археології. Вироби з кераміки іноді називають «мистецьким гончарством».[1]

Історія керамічного мистецтва[ред. | ред. код]

Мистецтво кераміки виникло ще у пору Неоліту й розвивається донині. На стінах єгипетських гробниць збереглися картини із зображенням керамічних ваз. Під час розкопок на острові Крит знайшли фабрику, на якій тисячі років тому виготовляли чашки, тарілки. Якнайдавнішими божествами кераміки вважалися морські раковини і молюски, корали і восьминоги. Форми судин вазописці вибирали відповідно сюжету. На високих посудинах витягуються в довжину рослини. Квадрати, ромби, прямокутники, круги, лінії, зигзаги заповнюють простір судин всього античного світу. Під час розкопок Трої не було знайдено ні живопису, ні скульптури. Лише могутні цитаделі та велика кількість кераміки. Кераміка - базовий матеріал, із якого виготовляють майже все: від великої плити — до крихітної підставки. Елементи керамічного мистецтва - це форма предмета, його оздоблення живописом, різьбленням та іншими методами, а також склопакети, що зустрічаються на кераміці.З давньої Ассирії і Персії виробництво керамічних виробів перейшло в Єгипет, а звідти - в Грецію. До нашого часу збереглися розписні грецькі вази з сюжетними композиціями. Східними гончарями були створені люстри - спеціальні покриття для глиняних виробів, які переливаються і блищать. Їх технології поширилися в Іспанію, а потім у Італію. З Італії технологія виготовлення декоративних майолікових виробів поширилась в інші країни Європи. Давня історія керамічного мистецтва існує у всіх розвинених культурах. Керамічні предмети - це художні докази, які залишилися від зниклих культур. Особливо багата історія розвитку керамічного мистецтва в китайській, критській, грецькій, перській, майнській, японській та корейській культурах. В усьому світі люди займаються керамікою, при цьому використовують різні технології і обладнання.

Українська кераміка[ред. | ред. код]

Українська історія творення керамічного посуду має низку сторінок свого розвитку: неолітична, ранньослов’янська, черняхівська, давньоруська та середньовічна епохи. Найвищого розквіту ця галузь на теренах України зазнала у сімнадцятому - вісімнадцятому століттях. Спочатку майстри ліпили вироби руками, обліпляли кошики абощо глиною товщиною в палець або обкручували спіраллю з глини, створюючи посуд конусоподібної форми. У IV тисячолітті до н. е. винайшли гончарне коло. Спочатку було ручне й дуже повільне, а добу у Середньовіччя з’явився ножний привід, котрий зробив переворот у галузі гончарного мистецтва. Нова техніка значно підвищила художній рівень продукції. Посуд, який виробляли на колі, ставав більш легким і гармонійним. Майстрам легше вдавалось наносити на посуд орнаменти. У Х столітті виробництво глиняного посуду у містах значно розвинулось. Збільшилося різноманіття видів посуду. У XIV ст. посуд був дешевим і практичним. Оздоблювали його просто. Українське гончарство набуло вершини розвитку у XVII-XVIII століттях. Вироби дуже художньо оздоблювали яскравими багатоколірними розписами з ангобів та емалі. Тоді й сформувалися відомі нам традиції художнього розпису – рослинні та квіткові орнаменти, фігурні візерунки тощо на посуді та кахлях.

Осередки гончарного промислу[ред. | ред. код]

Виокремлюють кілька зон за характерними ознаками декору: Придніпров’я, Поділля, Галичина, Полтавщина та Закарпаття.

Косівська кераміка[ред. | ред. код]

Як напрямок косівська кераміка сформувалась у XV столітті завдяки багатим природним покладам глини. Назву отримала від назви міста Косів Івано-Франківської області. Розвиваючись та вдосконалюючись, косівська кераміка зберегла свою автентичність. Місцеві майстри створили унікальні техніку. Крім звичного посуду наприкінці XVIII століття почали виготовляти предмети ужитково-декоративної кераміки – кахлі та свічники.

Гаварецька чорнодимлена кераміка[ред. | ред. код]

Гаварецька чорнодимлена кераміка як народний промисел виникла у селі Гавареччина Золочівського району Львівської області. За кольором керамічні вироби традиційно чорні та темно-сріблясті. Відома на увесь світ чорнодимлена кераміка виробляється зі звичайнісінької білої глини. Для створення таких виробів змішують масну глину з пісною та випалюють. Для досягнення найбільшої міцності, поєднують якомога більше сортів глини. Сформовані з глини вироби кілька днів висушують у природних умовах. Після цього горщики, глечики, тарелі іт.д. відправляють у піч для набуття графітового блиску. Піч заповнюють випущеними буковими та грабовими дровами. Коли глиняні вироби почервоніють у печі, грубу причиняють. Гончарі швидко закладають виходи цеглою і засипають ґрунтом. Кераміка задимлюється, коптиться димом 12 годин.

Опішнянська кераміка[ред. | ред. код]

Батьківщина опішнянської кераміки - село Опішне на Полтавщині. Коріння опішнянської кераміки сягає у ХІХ століття. Опішнянська глина має сірий колір, а при випалюванні стає світло-жовтою. Кераміка проходить сорокаденний час виготовлення. Гончар замішує глину, дає їй “відпочити” кілька днів, а потім формує виріб і випалює його у печі. Для опішнянського розпису властиві рослинні орнаменти, колористі розписи. Бежевий, коричневий, зелений та блакитний – основні кольори розпису.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Art Pottery Manufacturers and Collectors. Архів оригіналу за 2 June 2008. Процитовано 5 January 2003. 

Посилання[ред. | ред. код]

Див.також[ред. | ред. код]