Керченський історико-археологічний музей
Керченський історико-археологічний музей  | |
|---|---|
 | |
| 45°20′53″ пн. ш. 36°28′16″ сх. д. / 45.34814444002777378° пн. ш. 36.47114167002777663° сх. д.Координати: 45°20′53″ пн. ш. 36°28′16″ сх. д. / 45.34814444002777378° пн. ш. 36.47114167002777663° сх. д. | |
| Тип | музей |
| Країна |
 Україна |
| Розташування |
Україна: АРК, м. Керч |
| Адреса | вул. Свердлова, 16 |
| Засновано | 2 (14) червня 1826 року. |
| Директор | Умріхіна Тетяна Вікторівна, 2010 р. |
  Керченський історико-археологічний музей (Україна) | |
 | |
 Керченський історико-археологічний музей у Вікісховищі | |
Керченський історико-археологічний музей — один із найстаріших археологічних музеїв Криму і сучасної України.
Історія створення[ред. | ред. код]
В основі керченського музею — приватна збірка артефактів Поля Дюбрюкса (1774—1835) — засновника керченської археології в часи Російської імперії. Поль дю Брюкс — француз за походженням, що емігрував із Франції під час трагічних подій французької революції 1789–1793 років. Він проводив хижацькі розкопки курганів в околицях Керчі і торгував ними.
Музей було засновано 14 (2 червня за старим стилем) 1826 року Бларамбергом Іваном Павловичем, який став і першим його директором[1][2]. Відомо також, що директором був Ашик Антон Бальтазарович.
Музей, розташований у Керчі, був підпорядкований Археологічній комісії в Санкт-Петербурзі.
Працівники музею проводили обстеження місцевості, описи та хижацькі розкопки давньогрецьких міст-колоній та стародавніх некрополів. Після віднайдення та розкопок кургану Куль-Оба діяльність археологів переорієнтували на розкопки саме курганів. Метою було випередити розкрадання курганних скарбів поселенцями і пошук мистецькі вартих та ефектних скарбів для колекцій Імператорського Ермітажу. У цей час з ініціативи імператора Миколи І розпочато будівництво так званого Нового Ермітажу за проектом німецького архітектора Лео фон Кленце. 1850 року вартісні археологічні знахідки з первісної колекції Керченського музею старожитностей вивезли в Імператорський Ермітаж. 1853 роком датують початок дещо наукових розкопок у Керчі. Їх проводив археолог О. Є. Люценко.
Приміщення[ред. | ред. код]
1835 року за проектом архітектора з міста Одеса, італійця за походженням Джорджо Торічеллі було створено першу споруду музею на горі Мітридат. У роки Кримської війни (1853–1856) приміщення музею було зруйноване, колекції пограбовані, все найкоштовніше було вивезено у Велику Британію як військові трофеї. Нині вивезені археологічні знахідки з Керчі зберігає Британський музей.
1922 року керченському музею під експозиції передали двоповерховий будинок — особняк П. Месаксуді на вулиці Свердлова, 16. Поряд була розташована церква св. Олександра Невського. Парафію ліквідували, а порожню споруду церкви 1931 року передали Антирелігійному музею. У роки Другої світової війни споруду церкви зруйнували на 60 відсотків. Музей спромігся відбудувати приміщення лише в 1955 році, перебудувавши і збільшивши її на один метр. У перші роки Незалежної України (1991–1993) працівники музею поновили інтер'єр сакральної споруди з частковим відтворенням інтер'єру церкви. Пізніше церкву за рішенням місцевої адміністрації віддали ПЦ Московського патріархату, через що музей втратив до шістдесяти чотирьох відсотків (64) експозиційних площ без отримання нового приміщення.
Фонди та експозиції[ред. | ред. код]
Керченський історико-археологічний музей має на балансі більш ніж 130.000 одиниць збереження. Серед них —
- керченські вази
- нумізматика
- мармурова скульптура
- античні надгробки і стели
- зразки епіграфіки
- уламки архітектурних споруд
- амфори
- зразки античного скла
- антична кераміка і теракоти (рибні тарелі, маски, фігурки акторів)
- зразки виробів з каменю, кістки, дерева тощо.
У дворику музею обладнали сонячний годинник. При музеї діє Золота скарбничка з нумізматичними та ювелірними експонатами та лапідарій.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Бларамберг Иван Павлович — археолог [Архівовано 8 Травня 2016 у Wayback Machine.], сайт «Белгород-Днестровский и Затока» (рос.)
- ↑ Иван Павлович Бларамберг [Архівовано 16 Липня 2015 у Wayback Machine.], 12.12.2013, сайт «Пантикапей» (рос.)