Кафинський еялет

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Кефе (еялет))
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кафинський еялет

Кафи́нський еяле́т (осман. ایالت كفه, Eyālet-i Kefê)[1] — еялет Османської імперії з центром у кримській Кафі (сучасна Феодосія, Україна). Простягався уздовж Північного Причорномор'я, головний санджак — Паша — перебував на південному узбережжі Криму. Еялет перебував під прямим османським правлінням, окремо від Кримського ханства.[2].

Історія[ред. | ред. код]

Місто Кафа і прилеглі території вперше стали володінням Османської імперії після перемоги її військ на чолі із великим візирем Гедік Ахмед-пашою над генуезцями та князівством Феодоро в 1475 році, після чого був створений санджак з центром у Кафі.[2] Першим пашою став Сандживан-паша.

1568 року Кафинський еялет став бейлербеїліком.[3]

У XVII столітті Евлія Челебі стверджував, що санджаки еялету «управлялися воєводами, призначуваними османськими султанами, а не кримським ханом».[4] Доволі швидко Кафинський еялет став однією з багатющих провінцій Османської імперії.

За Кючук-Кайнарджійським мирним договором 1774 року Кафинський еялет відійшов до незалежного Кримського ханства.[5] 1783 року був приєднаний до Російської імперії.[6]

Адміністративний поділ[ред. | ред. код]

Спочатку еялет було поділено на садилики, центрами яких стали інші містами османської провінції — Судак, Мангуп, Керч, згодом Гьозльов (сучасна Євпаторія). Згодом садилики перетворено на санджаки.

У 17001730 роках еялет був розділений на санджаки[7]:

  1. Санджак Паша (Paşa Sancaığı, Феодосія)
  2. Санджак Аккерман (Akkerman Sancağı, Білгород-Дністровський)
  3. Санджак Бендер (Bender Sancağı, Бендери)
  4. Санджак Ачу (Kal'a-i Açu Sancağı, Темрюк ?)
  5. Санджак Зане (Zane Sancağı)
  6. Санджак Кінбурун (Kılburun Sancağı, Кінбурн)

Економіка[ред. | ред. код]

Основою була посередницька торгівля між міста Анатолії та європою. Сюди прибували бухарські, перські, українські, італійські та анатолійські купці. Більша частина кораблів приходила сюди із Стамбула та Ґалати, Трапезунда, Азо­ва, Сінопа та Ізміта. Це були невеликі судна, які перевозили вантажі в серед­ньому трьох-п'яти купців. Більшість привезених товарів була із Стамбула, Бурси, Південного Причорномор'я — Трапезунда, Сінопа, Кастамону та Амасьї, а також із Центральної Анато­лії — Анкари, Сіврігісара, Бейшегіра, Ушака та Ґьордеса.

Кафа також одержувала товари з Трапезунда, особливо вино, араку, лісові горіхи та корабельні щогли. Бавовняні тканини були головним пред­метом експорту з Центральної Анатолії у Кафу, за ними йшли мохер та рис з Анкари, опіум з Бейшегіра, килими з Ушака та Ґьордеса. З Егейського регіону Кафа діставала оливи, оливкову олію, ква­солю, ізюм, а найбільше вино та оцет. Купці з Бурси привозили шовки, килими та барвники. Через Кафу на південь продавали також велику рогату худобу, овець та коней, упряж, татарські луки й стріли та лайкову шкіру з Казані.

Кафа була головним портом для вивозу товарів на південь. Зерно, бо­рошно, сало, освітлене вершкове масло, сир та мед вивозилися з Криму та Кубанського степу через Кафу до Стамбула. Щоб збільшити виробництво зернових і задовольнити ринковий попит, аристократія Кримського ханства влаштовувала у степовій зоні колонії сільськогосподарських робітників, що складалася з руських полонених. Напівномади з Північного Причорномор'я також вирощували зернові на експорт.

Промисел осетрів в гирлі Дону та виробництво кав'яру також були важливими для економіки цього еялету, який постачав їх Стамбулу та еялетам Малої Азії. Венеціянці та ґенуезці спочатку вивозили борошно, рибу та кав'яр до Іта­лії, але з часом більшість усього цього надходило у Стамбул. Держава утри­мувала 10 % з виловленої риби.

Кафа та залежні від неї порти в Азові, Керчі, Тамані та Копі були го­ловними ринками для купівлі рабів, яких кримські та ногайські татари захоплювали під час набі­гів на московські та польські землі. Як звичайно бранців привозили з Тама­ні у Кафу, де їх обмінювали на тканини, привезені у Крим анатолійськими купцями.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Some Provinces of the Ottoman Empire. Geonames.de. Архів оригіналу за 2013-08-28. 
  2. а б Fisher Alan. Crimean Tatars. Google Books
  3. Nejat Göyünç. Osmanlı Devleti'nde Taşra Teşkilâtı (Tanzimat'a Kadar), Cilt 6: Teşkilât, Yeni Türkiye Yayınları, Ankara, 1999. — P. 77. (тур.)
  4. Narrative of travels in Europe, Asia, and Africa in the ..., Volume 1, с. 90, на «Google Books» By Evliya Çelebi, Joseph von Hammer-Purgstall
  5. Encyclopedia of the Ottoman Empire, с. 125, на «Google Books» By Gábor Ágoston, Bruce Alan Masters
  6. Encyclopedia of the Ottoman Empire, с. 112, на «Google Books» By Gábor Ágoston, Bruce Alan Masters
  7. Orhan Kılıç, XVII. Yüzyılın İlk Yarısında Osmanlı Devleti'nin Eyalet ve Sancak Teşkilatlanması, Osmanlı, Cilt 6: Teşkilât, Yeni Türkiye Yayınları, Ankara, 1999. — P. 92. (тур.)

Джерела та література[ред. | ред. код]