Кибальчич Надія Костянтинівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кибальчич Надія Костянтинівна
Кибальчич Надія Костянтинівна.jpg
Надія Кибальчич
Народилася 26 квітня 1878(1878-04-26)
Ясногород
Померла 19 вересня 1914(1914-09-19) (36 років)
Діяльність письменниця

Наді́я Костянти́нівна Киба́льчич (за чоловіком Козловська, псевдоніми і криптоніми: Надія К., Н. К., Н. Максименко; *26 квітня 1878(18780426), с. Ясногород на Житомирщині — †19 вересня 1914, за іншими даними — осінь 1916) — українська письменниця. Донька Надії Кибальчич.

Життєпис[ред. | ред. код]

Надія Кибальчич

Народилася в родині дрібних дворян, мати, Кибальчич Надія Матвіївна, — українська письменниця. Хрещеною матір'ю була Ганна Барвінок. У дитинстві жила на Полтавщині у діда М. Т. Симонова (М. Номиса) — відомого українського етнографа й фольклориста. Закінчила Лубенську гімназію.

Проти волі матері 16-річною Надія Кибальчич вийшла заміж за лікаря Козловського. Через хворобу чоловіка (сухоти) подружжя п'ять років мешкало в Італії та Австрії, після повернення з-за кордону жили на Київщині (Трипілля).

З першими творами виступила 1898 р. Писала вірші, оповідання, які друкувалися в різних альманахах. Під час революції 1905–1907 рр. була ув'язнена у херсонську тюрму.

1913 року вийшла друком її збірка «Поезії».

1914 року випущені прозові твори — «Пропащі сестри», «Злочинець», «Останні».

Перекладала з італійської, французької, німецької літератур, писала оповідання для дітей («Спогади кота Сивка», «Малий Ніно»). Авторка «Споминів про Б. Грінченка». Дружила і листувалася з Лесею Українкою та Іваном Франком.

Смерть чоловіка стала причиною її самогубства, похована у селі Трипілля — нині Обухівського району Київської області.

Посилання[ред. | ред. код]