Кидрасівка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Кидрасівка
Країна Україна Україна
Область Вінницька область
Район/міськрада Бершадський район
Рада/громада Кидрасівська сільська рада
Код КОАТУУ 0520482203
Облікова картка Кидрасівка 
Основні дані
Засноване 1690
Населення 639
Площа 21,5 км²
Густота населення 29,72 осіб/км²
Поштовий індекс 24465
Телефонний код +380 4352
Географічні дані
Географічні координати 48°14′41″ пн. ш. 29°43′47″ сх. д. / 48.24472° пн. ш. 29.72972° сх. д. / 48.24472; 29.72972Координати: 48°14′41″ пн. ш. 29°43′47″ сх. д. / 48.24472° пн. ш. 29.72972° сх. д. / 48.24472; 29.72972
Середня висота
над рівнем моря
137 м
Водойми р. Яланець
Місцева влада
Адреса ради 24465, Вінницька обл., Бершадський р-н, с. Кидрасівка, вул. Ковальчука, 1, тел. 58-3-48
Карта
Кидрасівка. Карта розташування: Україна
Кидрасівка
Кидрасівка
Кидрасівка. Карта розташування: Вінницька область
Кидрасівка
Кидрасівка
Мапа

CMNS: Кидрасівка на Вікісховищі

Кидра́сівка — село в Україні, в Бершадському районі Вінницької області. Населення — 495 осіб.

Археологічні пам'ятки[ред. | ред. код]

У селі виявлено поселення трипільської культури. Пам'ятка розташована поблизу села[1][2].

Географія[ред. | ред. код]

Село Кидрасівка розташоване на межі двох областей — Вінницької та Кіровоградської. Площа населеного пункту — 270,1 га. Селом протікає невеличка річечка Романівка, яка бере початок в селі Романівка. Характерним для села є нерудні корисні копалини. Є достатні запаси глини та кварцових пісків.

Історія[ред. | ред. код]

За переказами старожилів, назва села теж походить від подій давнини. Серед бранців, які були захоплені турками, було три козаки, яким вдалося втекти. Один з них мав прізвисько «Кедр», чи «Кедря». Від цього слова, вважають, пішла назва Кедрасівка, а з часом село стали називати Кидрасівка. За другою версією краєзнавців є свідчення, що село молоде, що йому приблизно 200 років.

Комуністична окупація[ред. | ред. код]

З середини 1920-х років почали створювати с/г артілі, товариства спільного обробітку землі, колгоспи. На території села було утворено три колгоспи — імені Любченка, імені Молотова, імені Кірова. Десь через рік Любченка перейменували на імені Кірова.

Село входило в свої часи до Чечельницького, Ольгопільського районів, а згодом стало Бершадського району.

Румунська окупація[ред. | ред. код]

З липня 1941 року село звільнено від сталіністів, які вчинили тут голодомор. 118 чоловік сталіністи довели до смерті на фронтах. Уродженець села Ковальчук Дмитро брав участь у форсуванні Дунаю в грудні 1944 року. 14 березня 1944 року війська 2–го Українського фронту армії СССР зайняли село.

Злочини комуністів[ред. | ред. код]

В 1932—1933 рр. село потерпало від страшного штучного голодомору. За свідченнями постраждалих та очевидців від голоду потерпіло понад 80 сімей і кілька десятків померлих. Не обминув село і голод 1946—1947 рр. Люди дуже бідували і вмирали з голоду.

У 1970-х роках за вказівкою комуністичної влади у селі знищено церкву. Прості смертні люди боялись брати участь у цьому процесі, так як це місце було святе. На це йшли партійні активісти.

Незабаром члени родин цих людей і самі винуватці цих діянь перенесли тяжкі покарання. Люди вірять, що ці покарання були від Бога.

Друга комуністична окупація[ред. | ред. код]

В повоєнні роки створені колгоспи імені Ворошилова і імені Молотова. У Ворошилова головою колгоспу в 1950—1953 рр був Ковальчук Д. А.. В 1959 році було з'єднано два села — Кидрасівку і Голдашівку. Село належало до Голдашівської сільської ради. Новостворений колгосп мав назву «Червона Зірка».

В 1980 році, за бажанням громадян села, Кидрасівку знову було відділено від Голдашівки і утворено колгосп імені Калініна. Головою колгоспу був Заморський П. П.. За його керівництва було побудовано новий Будинок культури, новий адмінбудинок, де знаходиться в наш час[коли?] ФАП, с/рада, керівництво СФГ «Кидрасівське».

Звільнення України[ред. | ред. код]

В 1991 році громадяни села на Всеукраїнському референдумі проголосували за підтвердження Акту проголошення незалежності України.

На території села функціонує загальноосвітня школа І-ІІ ступенів, побудована в 1968 році, Будинок культури, ФАП, бібліотека, дитячий садок, побудований в 2008 році, СФГ «Кидрасівське», СФГ «Струмок», фермерське господарство «Південь», поштове відділення зв'язку, один продуктовий магазин, один Кафе –Бар.

Духовні потреби села забезпечує храм в честь Рожества Пресвятої Богородиці, який було побудовано за ініціативи та підтримки братів Заболотного Григорія Михайловича і Заболотного Дмитра Михайловича в 2001 році.

Найвидатнішими пам'ятками архітектури села є пам'ятка археології на північно-західній окраїні села — поселення Трипільської культури IV—ІІІ тис. до н. е. (200х250м), стара будівля панського маєтку, пам'ятка історії — братська могила 3-х невідомих солдат (1944) на сільському кладовищі, пам'ятка історії — одиночна могила Баранюка О. С., воїна — афганця, на кладовищі та обеліск на іменному полі, пам'ятка історії — меморіальний комплекс воїнам — односельчанам, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни.

Кидрасівка — батьківщина героя Радянського Союзу, Ковальчука Д. А., село, де народився і виріс колишній голова обласної ради — Заболотний Григорій Михайлович Кидрасівка — мальовниче подільське село з прекрасним розмаїтим краєвидом, яке населяють чудові працьовиті і невтомні люди.

Спогади про село в документах[ред. | ред. код]

Кидрасовка с.—расположено на низменности, при річкі Романовкі, притокъ р. Яланца; отъ уіздн. г. Ольгополя въ 22 вер. къ с.-в.; ближайшая ж.-д. ст. «Балта» въ 35 вер. Климатическія условія благопріятныя; почва—черноземная. К. принадлежала Мошинскимъ, а теперь наслідникамь графини Ксаверіи Грохольской—Станиславу и Оаддею Грохольскимъ и Елені Бржозовской, урожд. Грохольской. По разсказамъ старожиловъ, первоначальное названіе села была «Кедры». Въ XVIII в. приходъ былъ уніатскимъ, а въ 1795 г. прихожане вмісті съ своимъ священникомъ Симеономъ Лъпоревскимъ, возсоединились съ Православною Церковью. Православнаго населеній 744 м и. и 740 ж. п.; за исключеніемь 10 д. мішань, остальные—малороссы-крестьяне, главное занятіе которыхъ составляетъ земледеліе; есть также ремесленники —кузнецы, шорники, кожевники, сапожники, плотники и каменыцики. Изъ иноверцевъ въ приході проживаетъ 7 д. об. и. католиковъ и 22 д. евр. Первый приходскій храмъ въ честь Рождества Пресвятый Богородицы, деревянный, трехкупольный, съ колокольнею отдельно отъ храм ностроенъ на средства прихожанъ въ 1750 г. Въ 1877 году начать постройке новый храмъ, также деревянный, рядомъ съ зданіемь старой церкви; новый храмъ оконченъ постройкою въ 1882 году. По освященій его, зданіе стараго храма разобрано, и часть матеріала продана прихожанамъ, остальное же употреблено на устройство часовни на кладбищъ, Церковный погостъ обнесень чугунною оградою. Церковной земли 39 дес. 915 саж., въ томъ числі усадеб. и подъ погост. 2 дес. 1380 саж., пах. 29 д., сінок. въ лісу 4 д. 2115 с. и левады подъ хуторомъ 2 д. 2220 саж. Причтовыя постройки, возведенный на средства поміщика, сданы въ 1890 г.. но въ 1896 г. священническій домъ сгорълъ. Церковно-приходская школа открыта въ 1871 г.; поміщается въ собственномъ зданій, построенномь въ 1896 году.

Труды подольского епархиального историко-статистического комитета Вып. 9 под ред. Евфимия Съцинскаго. Кам. Под. 1901г

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Енциклопедія Трипільської цивілізації. — К., 2004. — Т. І.
  2. Заєць I. Трипільська культура на Поділлі. — Вінниця, 2001. — 184 с.