Киколи

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Киколи
Країна Україна Україна
Область Чернігівська область
Район/міськрада Ічнянський район
Рада/громада Хаєнківська сільська рада
Код КОАТУУ 7421788803
Основні дані
Засноване 1600
Населення 24
Площа 0,297 км²
Густота населення 80,81 осіб/км²
Поштовий індекс 16709
Телефонний код +380 4633
Географічні дані
Географічні координати 50°49′19″ пн. ш. 32°15′33″ сх. д. / 50.82194° пн. ш. 32.25917° сх. д. / 50.82194; 32.25917Координати: 50°49′19″ пн. ш. 32°15′33″ сх. д. / 50.82194° пн. ш. 32.25917° сх. д. / 50.82194; 32.25917
Середня висота
над рівнем моря
135 м
Місцева влада
Адреса ради 16709, Чернігівська обл., Ічнянський р-н, с.Хаєнки, вул.Партизанська,37 , тел. 2-12-25
Карта
Киколи. Карта розташування: Україна
Киколи
Киколи
Киколи. Карта розташування: Чернігівська область
Киколи
Киколи
Мапа

Ки́колисело в Україні, в Ічнянському районі Чернігівської області. Населення становить 24 осіб. Орган місцевого самоврядування — Хаєнківська сільська рада.

Географічне положення[ред. | ред. код]

Село розташоване в центральній частині району, на правому березі річки Іченька. Відстань від Чернігова — близько 150 км до Ічні — 11 км, до Хаєнок – 1,5 км. Найближча залізнична станція — Августівка на лінії Бахмач — Прилуки Полтавської дирекції залізничних перевезень за 8 км. За 1,5 км на південь знаходиться село Воронівка. Село з усіх боків оточене лісами та болотами.

Історія[ред. | ред. код]

Село вперше згадується в 50-х pоках XVIII століття як хутір Кикальський. В 1781 р. належав реєстровим (виборним) козакам Війська Запорозького Кикалу і Куриленку. Назва виникла від прізвища першого засновника. Хутір входив до складу Монастирищенської сотні Прилуцького полку (нині село Монастирище Ічнянського району).

В 1791 р. на хуторі налічувалося 28 душ чоловічої статі податкового населення. Після ліквідації Гетьманщини (1782) хутір входив до складу Чернігівського намісництва, а потім до Малоросійської губернії. Після поділу Малоросійської губернії в 1802 р. на Полтавську і Чернігівську хутір Кикальський ввійшов до складу Прилуцького повіту Полтавської губернії.

Більшість козаків хутора носили прізвище Куриленко. На початку ХІХ століття козаки Василь, Яків і Андрій Куриленки вислужили в російській армії обер-офіцерські чини і отримали дворянське звання. У відставного капітана Андрія Івановича Куриленка в 1829 р. було на хуторі 5 дворів селян-кріпаків, 20 осіб чоловічої і 18 жіночої статі. Його вдові Агафії Іванівні в 1839 р. належали 3 двори селян, чоловічої статі – 15 і жіночої 18. В 1840 р. на хуторі був 1 двір військових, 7 дворів козаків, 3 двори кріпаків, 107 жителів[1].

В 1859 р. на хуторі було 12 дворів, 105 жителів, приписаних до парафії церкви Іоанна Богослова села Хаєнок. На погості знесеної в 1936 р. церкви зберігся надмогильний пам’ятник полковнику Івану Івановичу Куриленку (1839-1905), який після відставки проживав на хуторі.

Після селянської реформи 1861 р. козаки хутора підлягали Вільшанському волосному правлінню відомства Палати державного майна. В 1886 р. село називалося хутір Кикали, там було 14 дворів козаків, 1 двір казенних селян, 2 двори міщан, всього 19 хат, 101 житель. В 1910 р. на хуторі було 32 господарства, з них козаків – 24, селян – 2, інших непривілейованих – 4, привілейованих – 2. Налічувалося 180 жителів, з них 1 кравець, 3 ткачі, 11 поденників, інтелігентними заняттями займалася 1 особа та 8 осіб іншими неземлеробськими заняттями, решта дорослого населення займалося землеробством на 474 десятинах придатної землі.

В 1920-1921 рр. Кикали стали осередком повстанського руху проти влади більшовиків. Жителі хутора підтримували повстанців із загонів Кожушка, Коваленка, Скрипченка, Скубана, які боролися з продовольчими загонами, приймали і безпосередню участь у збройному опорі (Василь Жовтобрюх та ін.). На хуторі призначили відповідачів, які мали повідомляти про наближення або появу повстанських загонів, і були, фактично, заручниками. Відповідачами стали Кальян Кузьма Аврамович та Куриленко Олексій Микитович[2]. Широкомасштабні каральні заходи і терор призвели до поступового згасання повстанського руху.

У 1923 р. була проведена територіальна реформа, за якою Кикали ввійшли до Малодівицького району Прилуцької округи, і були підпорядковані Хаєнківській сільраді. Тоді ж з’явилася і сучасна назва Киколи, вірогідно, через технічну помилку. У 1925 р. у Кикалах було 54 двори, 265 жителів, а в 1930 р. – 53 двори, 249 жителів.

У 1929 р. на хуторі почалася колективізація. Селяни хутора вступати до колгоспу, який назвали “Перебудова”, відмовилися. Тоді почався тиск, залякування, а потім і репресії. На селян накладали непомірно високий податок, який згідно інструкції необхідно було сплатити в три дні, а тих, хто не міг заплатити, об'являли куркулями і висилали до Сибіру. Списки на виселення складалися в Хаєнківській сільській раді, головою якої був Андрій Юрченко, а парторганізацію очолював Завада[3]. Від складання списків до подачі вагонів пройшла пара місяців, тому окремі жителі Кикалів втекли з хутора, зокрема Павло, Олександр та Степан Куриленки. Далі вони були змушені приховувати своє “куркульське” походження. Степана Микитовича Куриленка в 1938 р. заарештували у Вологодській області та засудили до 10 років таборів[4].

А основною формою розкуркулювання була конфіскація всього майна, землі, а також виселення з хат за несплату податків. Розкуркулювання проводилося за ініціативою членів комітету незаможників, який складався з бідняків, їх на селі називали ледарями та неробами.

Остаточно супротив селян колективізації був подоланий у результаті голодомору 1932-1933 рр. Конфіскація зерна та худоби призвела до численних смертей, навесні 1933 р. від недоїдання та дистрофії помирали, перш за все, старі люди, хворі та малі діти. У Кикалах вимирали і цілі сім’ї. У лісі за хутором встановлено дубовий хрест на могилах сімей Якова і Федора Кондрацьких. Померлих тоді не було кому нести на цвинтар на іншому кінці хутора, їх закопали в лісі.

У листопаді 1936 р. відбулася чергова територіальна реорганізація, хутір Кикали передали зі складу Малодівицького до Ічнянського району Чернігівської області (заснована в 1932 р.).

Під час Другої світової війни в результаті мобілізації літа 1941 р. на фронт пішла більша частина чоловіків хутора. З вересня 1941 р. по вересень 1943 р. хутір знаходився під німецькою окупацією. Німці відновили сільськогосподарське виробництво, в сільській общині вирощували жито та просо, за що нараховувалися трудодні. Військова комендатура, якій підпорядковувався хутір, знаходилася в Монастирищі, комендантом був німець Шнайдер. Він часто з’являвся на хуторі на бричці у супроводі солдата-охоронця та перекладача.

Селяни підтримували партизанів із загону Є.Х. Соколовського, чому сприяло географічне положення хутора.

Після звільнення від окупації в Кикалах було створене відділення колгоспу ім. М.Шевченка села Хаєнки, спеціалізувалися на вирощуванні телят та зернових культур. Діяли сільський клуб і крамниця споживкооперації.

Під час Перебудови на основі колгоспу було створене акціонерне товариство “Світанок”[5].

Зараз хутір знелюднів, в 2001 р. там мешкало 24 жителі, за даними на 2013 р. зареєстровано 6 жителів, а фактично проживало дві особи.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Клірові відомості церкви Іоанна Богослова села Хаєнки на 1829, 1839 і 1840 рр.
  2. Віктор Моренець. Земля, полита кров'ю. — К.: Історичний клуб «Холодний яр»; Український пріоритет, 2013. – Стор. 155, 203, 204, 315, 334, 348.
  3. Павло Навроцький. Спогади про Хаєнки та Ічню
  4. Жертвы политического террора в СССР
  5. ЗАТ “Світанок”

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]