Киргизстан

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Киргизька Республіка
кирг. Кыргыз Республикасы
рос. Киргизская республика

Прапор Герб
Гімн: Гімн Киргизстану
Розташування Киргизстану
Столиця Бішкек
Найбільше місто Бішкек
Офіційні мови Киргизька (державна)
Російська (офіційна)
Державний устрій Парламентсько-президентська республіка
Президент Алмазбек Атамбаєв
Незалежність від СРСР: 31 серпня 1991 
Площа
 - Загалом 198 500 км² (86-а)
 - Води (%) 3,6
Населення
 - перепис 2000 р. 4 753 003 (72 % киргизи, 7,8% росіяни, 14,5% інші)
 - Густота 24/км²
ВВП (ПКС) 2004 прибл. р., оцінка
 - Повний 8,495 млрд $ (?)
 - На душу населення 1 700 $ (?)
Валюта Сом (KGS)
Часовий пояс  (UTC+5)
Домен інтернету .kg
Телефонний код +996

Киргизста́н (кирг. Кыргызстан [qɯrʁɯzˈstɑn]), рос. Киргизстан, Киргизия) офіційна назва — Кирги́зька Респу́бліка (кирг. Кыргыз Республикасы, рос. Киргизская Республика) — держава в Середній Азії. Межує на півночі з Казахстаном, на заході — з Узбекистаном, на півдні — Таджикистаном, на сході — з Китаєм. Її столиця і найбільше місто — Бішкек.

Історія території Киргизстану налічує більше 2000 років, охоплюючи різноманітність культур та імперій. Хоча географічно ізольований своєю високою гірською місцевістю — що допомогло зберегти свою древню культуру — Киргизстан історично перебував на перехресті кількох великих цивілізацій, як частина Великого шовкового шляху та інших комерційних і культурних маршрутів. Хоча киргизстанська територія здавна населялася послідовно незалежними племенами і кланами, Киргизстан періодично потрапляв під іноземне панування і досяг суверенітету, як національної держави, тільки після розпаду Радянського Союзу в 1991 р.

З моменту здобуття незалежності Киргизстан був офіційно унітарною парламентською республікою, хоча, як і раніше, пережив етнічні конфлікти, бунти, економічні проблеми, перехідні уряди та політичні партійні скандали. Киргизстан є членом Співдружності Незалежних Держав, Євразійського економічного союзу, Організації Договору Колективної Безпеки, Шанхайської організації співпраці, Організації ісламського співробітництва, Тюркської ради, спільноти ТЮРКСОЙ і Організації Об'єднаних Націй.

Етнічні киргизи становлять більшість у країні з 5,7 млн ​​осіб, національні меншини складаються з узбеків і росіян. Державна мова, киргизька, тісно пов'язана з іншими тюркськими мовами, російська має офіційний статус. Більшість населення (64 %) — мусульмани. На додаток до своїх тюркських витоків, киргизька культура несе елементи перського, монгольського і російського впливу.

Історія[ред.ред. код]

XX та XXI століття[ред.ред. код]

Частина Туркестанської республіки 1917-24; автономна республіка з 1924 і союзна республіка СРСР із 1936. Етнічні безладдя почалися в столиці в 1990, президент Акаєв не підтримав антигорбачовський путч у 1991, розпустив Комуністичну партію; республіка приєдналася до СНД у 1991; незалежність визнана США в 1992, ввійшла в НБСЄ, стала членом ООН у 1992.

У 2005 році Киргизстан став однією з держав на території колишнього СРСР, в якому відбулася Тюльпанова революція. У результаті масових протестів, спровокованих звинуваченнями на адресу влади в підтасовуванні результатів парламентських виборів, киргизький президент Аскар Акаєв був змушений піти у відставку. На чолі держави він стояв з часів проголошення незалежності. Держава перебуває в зоні інтересів як Росії, так і США. Обидві держави на території Киргизстану мають свої військові авіабази.

Наприкінці 2001 року з метою підтримки антитерористичної операції в Афганістані США розмістили авіабазу на території міжнародного аеропорту Манас неподалік від Бішкека. Однак у жовтні 2008 року президент Киргизстану Курманбек Бакієв, який змінив після «оксамитової революції» Акаєва, оголосив про рішення закрити авіабазу, прийнявши пакет російських інвестицій. Через кілька тижнів Киргизстан запропонувала Росії відкрити військову базу на киргизькій території в районі міста Кант, тим самим підсиливши вплив Москви в регіоні.

З часом киргизький президент Курманбек Бакієв тиснув на опозицію, яка мобілізувалась і шляхом масових демонстрацій скинула президента. Курманбек Бакієв полишив територію Киргістану і полетів у Білорусь, яка надала йому притулок. Бакієв не зрікається свого президентства. Функції тимчасового уряду виконує новий уряд на чолі з Розою Отумбаєвою. 11 червня 2010 року в країні почалася міжетнічна криза між узбеками та киргизами.

Географія[ред.ред. код]

Більше 3/4 території Киргизстану займають гори заввишки до 7439 м (пік Перемоги — найвища точка країни). Територія Киргизстану розташована в межах двох гірських систем. Північно-східна її частина (велика) лежить в межах Тянь-Шаню, південно-західна — Паміро-Алая. Кордони Киргизстану проходять на великому проміжку гребенями високих гірських хребтів і лише на півночі та південному заході — підніжжями гір й передгірним рівнинам (Чуйська долина, околиці Ферганської долини).

Вся територія республіки лежить вище 500 м над рівнем моря; більше половини її розташована на висотах від 1000 до 3000 м і приблизно третина — на висотах від 3000 до 4000 м. Гірські хребти займають близько чверті території і тягнуться паралельними пасмами в широтному напрямі. На сході головні хребти Тянь-Шаня зближуються в районі Меридіонального хребта, створюючи могутній гірський вузол. Тут (на межі з Китаєм) піднімається пік Перемоги (7439 м). Найважливіші орографічні елементи:

На крайньому північному сході знаходиться одна з основних визначних пам'яток Киргизстану — гірське озеро Іссик-Куль, на березі якого розташовані численні будинки відпочинку і туристичні бази. Озеро розташоване в Іссик-Кульськой улоговині, між хребтами Терськей-Алатоо (з півдня) і Кунгей-Алатоо (з півночі).

Західна частина Киргизстану розташована в межах Західного Тянь-Шаня. Його найважливіші орографічні елементи:

На південному-заході до Киргизстану входять північна, східна і південна околиці Ферганської низовини з передгір'ями. Сама ж Ферганська долина належить Узбекистану.

На півдні до Киргизстану відносяться північний схил Туркестанського хребта, Алайський хребет, Алайська долина і північний схил Заалайського хребта (пік Леніна, 7134 м), що становить північну околицю Паміра.

Географічно Киргизстан чітко поділений на дві частини — південь і північ. Відособлені один від одного, розділені непереборними гірськими хребтами, ці регіони традиційно протистоять один одному. Північні і південні регіони сполучені лише високогірною автомагістраллю Бішкек — Ош.

Див. також: Природа Киргизстану, Геологія Киргизстану, Гідрогеологія Киргизстану, Сейсмічність Киргизстану.

Провінції Киргизстану

Адміністративний поділ[ред.ред. код]

  1. Бішкек
  2. Баткенська область
  3. Чуйська область
  4. Джалал-Абадська область
  5. Наринська область
  6. Ошська область
  7. Таласька область
  8. Іссик-Кульська область
  9. Ош

Політика та державний устрій[ред.ред. код]

Державний устрій Киргизскої Республіки визначається Конституцією, яка була прийнята 27 июня 2010 года. у ній не вказана форма правління Киргизскої Республіки. Де-факто це парламентсько-президентська республіка.

Парламент Республіки — Жогорку Кенеш (кирг. Жогорку Кенеш) — має пріоритет рішення та ухвалення найважливіших рішень і політики держави, є однопалатним і складається з 120 депутатів, що обираються строком на п'ять років за партійними списками.

Вибори нового парламенту за новою Конституцією пройшли 10 жовтня 2010 Депутати минулого скликання були розпущені 7 квітня, після державного перевороту.

Президент обирається всенародним голосуванням строком на 6 років, без права переобрання на другий термін. Одне і та ж особа не може бути обрана Президентом двічі. Вибори Президента Киргизької Республіки відбулися 30 жовтня 2011. Президент Роза Отунбаєва склала свої повноваження 1 грудня 2011 року. Новим Президентом Киргизької Республіки обраний Алмазбек Атамбаєв.

Глава уряду - прем'єр-міністр, призначається парламентом за поданням парламентської фракції більшості (депутатів від політичної партії, що отримала більше 50 відсотків мандатів).

Президент Курманбек Бакієв (праворуч) і Дмітрій Мєдвєдєв, 2008.

Киргизстан — держава центрально-азіатського регіону, місцерозташування якої має важливе геополітичне і геоекономічне значення як моста, що пов'язує, між Заходом і Сходом, а також Північчю і Півднем.

В даний час Киргизька Республіка політично, економічно, етноісторично перебуває між комуністичним минулим і демократичним майбутнім. Цей період класифікується як посткомуністичне суспільство.

Киргизстан, як і інші держави Центральної Азії, є місцем сходження чотирьох культурно-цивілізаційних пластів: європейського, опосередкованого через Росію, арабо-мусульманского, перського та китайського. Ця обставина, з одного боку, створює сприятливі передумови для розвитку двосторонньої і багатосторонньої співпраці на різних напрямках, а з іншої — обумовлює необхідність проведення гнучкої і збалансованої зовнішньої політики.

Киргизстан активно розвиває дипломатичні та інші відносини з більшістю держав світу. Практичну спрямованість і осмислений зміст приймає співпраця країни з міжнародними глобальними і регіональними організаціями. Збагачується і набуває цільового призначення і системного забезпечення зовнішньополітична діяльність Киргизької Республіки.

Революція у Киргизстані, що відбулася у квітні 2010 року, почалася масовими заворушеннями у вівторок 6 квітня 2010 року у місті Таласі, які наступного дня поширилися на решту території країни. Внаслідок революції уряд Даніяра Усенова пішов у відставку.

Економіка[ред.ред. код]

Експорт Киргизстану.
Старі і нові Бішкекські будівлі

Після проголошення незалежності у 1991 економіка Киргизстану стала на шлях ринкових перетворень. За радянської влади Киргизстан переважно був джерелом сировини, яка відправлялася на переробку до інших регіонів СРСР. До кінця 1991 республіка не могла самостійно експортувати і імпортувати товари і вступати в економічні зносини з іншими країнами. Перехід до ринкової економіки виявився важким. Внаслідок дефіциту ресурсів, інфляції і поганої організації праці національний прибуток знизився в 1992 на 26% у порівнянні з 1991, промислове виробництво впало на 27%, а сільськогосподарське — на 14%. У 1993–1994 рр. виробництво продовжувало падати.

Національний банк Киргизької Республікицентральний банк Киргизстану. Киргизстан був другою бідною країною в колишньому Радянському Союзі, і сьогодні є другою найбіднішою країною в Центральній Азії. Згідно CIA World Factbook, в 2011 р. одна третина населення країни живе за межею бідності.[1] За даними ПРООН, рівень бідності продовжує зростати: якщо у 2009 р. 31% населення жив нижче рівня бідності, в 2011 р. цей показник зріс до 37%.[2]

Незважаючи на підтримку великих західних кредиторів, у тому числі Міжнародного валютного фонду (МВФ), Світового банку та Азіатського банку розвитку, Киргизстан відчув великі економічні труднощі з настанням доби незалежності. Спочатку це було результатом розпаду радянського торгового блоку і, як наслідок, втрати ринків, що ускладнювало перехід республіки до ринкової економіки.

Уряд скоротив витрати, зменшив більшість цінових субсидій і представив податок на додану вартість. Урядовці прагнули через економічну стабілізацію створити модель довгострокового стійкого зростання. Попри суперечливість цього шляху реформи призвели до приєднання Киргизстану до Світової організації торгівлі 20 грудня 1998 р.

Економіка Киргизстану серйозно постраждала від розпаду Радянського Союзу і в результаті втрати великого радянського ринку. У 1990 р. близько 98% експорту Киргизстану відправлялися в інші частини СРСР. Таким чином, економічні показники країни на початку 1990-х були гірші, ніж в інших колишніх радянських республіках, крім зруйнованої війною Вірменії, Азербайджану та Таджикистану, а заводи і радгоспи розвалилися зі зникненням їх традиційних ринків. У той час як економічні показники значно покращилися в останні кілька років, і, зокрема з 1998 р., труднощі акумулювалися у реформуванні адекватних податкових надходжень і соціального забезпечення. Грошові перекази 800 тис. киргизьких мігрантів, які працюють у Росії, складали 40% ВВП Киргизстану.[3][4]

Киргизстан — індустріально-аграрна країна. Основні галузі промисловості: дрібне машинобудування, текстильна, харчова, цементна, взуттєва, холодильного обладнання, моторобудівна, гірнича. Основний вид транспорту — автомобільний. Є трубопровідний та залізничний, але через гірський рельєф розвиток їх обмежений. Протяжність автошляхів — бл. 40 тис. км. Судноплавство по оз. Іссик-Куль. Між Бішкеком (з аеропорту «Манас») і обласними центрами підтримується повітряне сполучення.

Основне джерело електроенергії — ГЕС. Енергії, яку виробляють в країні досить для задоволення потреб власної важкої промисловості і експортного постачання.

Сільське господарство є важливим сектором економіки в Киргизстані. У 2002 році частка сільського господарства складала 35,6% ВВП і близько половини зайнятості. Місцевість Киргизстану гориста, що вміщує тваринництво, найбільший сектор сільськогосподарської діяльності, тому в результаті шерсть, м'ясо і молочні продукти є основними товарами. Основні сільськогосподарські культури включають пшеницю, цукровий буряк, картоплю, бавовну, тютюн, овочі та фрукти. Оскільки ціни на імпортні агрохімікати та нафту високі, господарство здебільшого ведеться вручну і на коні, як це було кілька поколінь тому. Переробка сільськогосподарської продукції є ключовим компонентом промислової економіки, а також одним з найбільш привабливих секторів для іноземних інвестицій.

Киргизстан багатий мінеральними ресурсами, але має незначні запаси нафти і природного газу, тому іпортує їх. Серед запасів корисних копалин є істотні поклади кам'яного вугілля, золота, урану, сурми та інших цінних металів. Металургія є важливою галуззю, і уряд сподівається залучити іноземні інвестиції сюди. Уряд активно заохочує іноземну участь у видобутку і переробці золота з золоторудного родовища Кумтор та в інших регіонах. Рясні водні ресурси країни і гірська місцевість дозволяють виробляти і експортувати великі обсяги гідроелектроенергії.

Базар Дордой.

На місцевому рівні економіка, насамперед, кіоскова у природі. Велика кількість місцевої торгівлі відбувається на базарах і в невеликих сільських кіосках у регіонах країни. Значна частина торгівлі є нерегульованою. Існує також брак загальних повсякденних споживчих товарів у віддалених селах. Таким чином, велика кількість будинків досить самодостатня по відношенню до харчової продукції. Існує чітка диференціація між міською і сільським економікою.

Основними статтями експорту є кольорові метали і мінерали, вовняні товари та інші сільськогосподарські продукти, електроенергія і деякі інженерні товари. Імпорт включає нафту і природний газ, чорні метали, хімікати, обладнання, деревину і паперу, деякі продукти і деякі будівельні матеріали. Провідні торгові партнери: Німеччина, Росія, Китай, Казахстан і Узбекистан.

Відносно телекомунікаційної інфраструктури Киргизька Республіка посідає останнє місце в Центральній Азії.

Демографія[ред.ред. код]

Піраміда населення Киргизстану (2005)

Мови[ред.ред. код]

Докладніше: Мови Киргизстану

Киргизстан є однією з двох колишніх радянських республік у Центральній Азії, що встановили російську мову як офіційну. Киргизстан став двомовною країною у вересні 1991 р.

Киргизька мова належить до гілки тюркських мов кипчакської групи, споріднена з казахською, каракалпакською і ногайською. До 1920-х років використовувався арабський алфавіт. У 1928 році представлений і адаптований латинський алфавіт, який в 1941 р. замінений кирилицею.

За даними перепису 2009 р., 4,1 млн чоловік назвали киргизьку рідною чи другою мовою і 2,5 млн — російську. Узбецька мова є другою найпоширенішою рідною мовою, а потім російська. Російська мова є найпоширенішою другою мовою, потім киргизька, узбецька й англійська.[5]

Багато бізнесменів і політиків користуються російською мовою. До недавнього часу киргизька залишалася розмовною мовою вдома і рідко використовувалася під час зустрічей або інших заходів. Тим не менше, парламентські зустрічі сьогодні здебільшого ведуться киргизькою, з синхронним перекладом, доступних для тих, хто киргизькою не розмовляє.

Мова Рідна мова Друга мова Загальна кількість носіїв
Киргизька мова 3 830 556 271 187 4 121 743
Російська мова 482 243 2 109 393 2 591 636
Узбекська мова 772 561 97 753 870 314
Англійська мова 28 416 28 416
Французька мова 641 641
Німецька мова 10 10
Інші 277 433 31 411

Культура[ред.ред. код]

Традиційна киргизька музика.

Література[ред.ред. код]

Початок художнього перекладу в киргизькій літературі, поклав найстарший письменник республіки Касимали Баялінов, який в 1925 році переклав вірші Михайла Лермонтова «Три пальми», а в 1927 році — оповідання Максима Горького «Макар Чудра». Надалі він здійснював переклади киргизькою мовою твори Пушкіна, Льва Толстого та інших. Його перу також належить перший реалістичний твір киргизької прози — повість «Аджар».

Особливою популярністю у закордонних читачів користувалися твори видатного киргизького радянського письменника Чингіза Айтматова, які видавалися 142 рази на 46 мовах народів світу загальним тиражем майже 7 мільйонів екземплярів.

Періодична преса[ред.ред. код]

Виникнення друкованої преси на території країни припадає на 1913 р., коли почав виходити журнал «Пржевальский сельский хозяин» (16—18 сторінок, наклад 1 тис. примірників), всього вийшло 4 числа. У 1914 р. у місті Пішпек (нині — Бішкек) видавався рекламно-інформаційний «Пишпекский бюллетень».

У 1916 р. контора Чуйського водного господарства видає газету «Телеграфный вестник». Того ж року власник видавництва «Прогресс» П.Васильєв ініціює вихід газети «Окраина». На початку 1918 р. засновник передає видання Раді народного господарства м. Пішпек. З 1919 р. її перейменовують у «Красное знамя», орган Пішпекського повіту, а з квітня 1920 р. вона стає органом повітового революційного комітету РКП(б) і РЛКСМ.

У 1920-х рр. видаються газети «Красная правда» (орган повітово-міського комітету Компартії Туркестану та повітового ревкому), «Юный пролетарий», «Призыв к труду», «Красное утро» (орган виконкому Рад і Пішпекського повітово-міського комітета партії більшовиків), «Вестник» (м. Токмок), «Голос пролетариата» (Пржевальськ).

Оскільки газет киргизькою мовою ще не було, розповсюджувалися видання казахською, татарською, узбецькою та іншими тюркськими мовами. У них іноді друкувалися окремі тексти та творі мовою киргизів.

Первістком національної преси стала газета «Еркін Тоо» («Вільні гори»), яку було видано 7 листопада 1924 р. у Ташкенті як орган Комісії з культури Кара-Киргизької області. Вона виходила киргизькою мовою на арабській графіці. Першим редактором став Е.Алієв. З літа 1925 р. редакцію перенесли до Пішпеку (у 1926–1991 рр. — Фрунзе). 20 серпня 1927 р. газету перейменували в «Кызыл Кыргызстан» («Червоний Киргизстан»), відтак у «Советтик Кыргызстан» («Радянський Киргизстан»), а з 1991 р. вона виходить як «Кыргыз туусу».

12 березня 1925 р. вийшло перше число газети «Батрацкая правда», згодом — «Крестьянский путь» та «Советская Киргизия».

7 листопада 1926 р. — день виходу молодіжної газети «Ленинчил жаш» («Ленінський шлях»), відтак — «Жаштык жарчысы» та «Асаба». Того ж року рішенням виконавчого бюра Киргизького обкому ВКП(б) почав видаватися щомісячний журнал «Коммунист», який пізніше був перейменований у «Коммунист Киргизстана».

5 травня 1928 р. був заснований науково-педагогічний та літературний часопис «По пути новой культуры». В жовтні того ж року вийшов двомовний журнал «Дыйкан» («Дехканін») для селян. Для подолання неписьменності засновується газета «Сабаттуу бол» («Будь грамотним»).

У 1930-х рр. активно розвивається регіональна преса — «Жаны айыл» у Караколі, «Кызыл пахтачы» в Оше, «За уголь» у Кизил-Кія.

Важливою подією в історії киргизстанської культури та журналістики став вихід у 1931 р. літературно-художнього журналу «Чабуул», пізніше — «Ала Too». Першим редактором органу Міністерства культури та Спілки письменників Киргизької РСР був А. Токомбаєв.

У січні 1932 р. вийшла перша газета дунганською мовою — «Дун хуашир» («Іскра Сходу»).

У 1933 р. почалася історія дитячої газети «Кыргызстан пионери». Станом на початок 1937 р. загальний наклад 7 республіканських газет і 3 журналів становив більше 100 тис. примірників. 38 районних газет досягли накладу у 45500 примірників. У 1930-х киргизомовна періодика видавалася латинською графікою, відтак її «русифікують», переводячи на кирилицю.

1938 р. починає вихід газета «Комсомолец Киргизии», науково-популярні журнали «Социалистическое животноводство Кыргызстана» та «Советское здравоохранение Киргизии».

У 1946-1950-х рр. у Киргизькій РСР видавалося 5 республіканських, 10 обласних, 70 районних і міських газет, загальним накладом 160 тис. примірників. З новинок — журнали «Блокнот агитатора», «В помощь учителям», «Кыргызстан аялдары», «Литературный Киргизстан», «Чалкан», «Сельское хозяйство Кыргызстана», піонерська газета «Жаш ленинчи», «Учительская газета» тощо.

З 1974 р. виходить столична газета «Вечерний Фрунзе» (нині — «Вечерний Бишкек»), з 1977 р. — дитячий журнал «Байчечекей», часописи «Народное просвещение», «Новинки науки и техники», «Пропагандист и агитатор Кыргызстана», «Русский язык и литература в киргизской школе», «Экран» тощо.

Станом на 1983 р. киргизькою, російською, узбецькою та дунганською мовами видавалися 8 республіканських, 8 обласних, 52 районних, 1 міська вечірня та 40 багатотиражних газет, 16 журналів загальним накладом у 2 млн примірників.

Під час перебудови кількість видань різко зросла. Протягом 1990-91 рр. Міністерство юстиції республіки зареєструвало 130 найменувань газет, журналів, бюлетенів та інших ЗМІ, зокрема 7 редакцій телебачення, 3 радіопрограми.

У 2010 р. у Киргизстані зареєстровано понад 400 друкованих видань, з яких більш-менш періодично виходить трохи більше половини. Серед найпопулярніших — суспільно-політичні «Вечерний Бишкек», «Дело №…», «Лица», «МСН», «Слово Кыргызстана», «Общественный рейтинг», «Агым», «Аалым», «Кыргыз Руху», місцеві версії російських брендів — «Московский Комсомолец Кыргызстан», «Комсомольская правда Кыргызстан», «Аргументы и факты в Кыргызстане», розважальні — «Супер-Инфо» (найвищий наклад — до 90 тис.) «Совершенно не секретно», «Преступление и наказание», «Тамчы», «Кирпи», рекламно-інформаційні «Автогид», «Витрина», «Алло реклама», видання національних меншин — єврейська газета «Мааян», узбецька — «Diydor», таджицька — «Паёми Ала-Тоо», уйгурська — «Иттипак», корейська — «Ильчи», турецько-азербайджанська — «Turkel», турецька — «Zaman Кыргызстан», дунганська — «Хуэймин бо», видання Середньоазійської єпархії РПЦ «Православный мир» тощо.

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Казахстан Казахстан Казахстан Казахстан Казахстан Казахстан
Узбекистан Узбекистан Gray compass rose.svg
Таджикистан Таджикистан Таджикистан Таджикистан Flag of the People's Republic of China.svg КНР