Кирило Розумовський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Кирило Григорович Розумовський
Kirill Razumovsky Tokke.jpg
Гетьман Війська Запорозького
Правління 1750-1764
Обрання 4 березня 1750
Попередник Данило Апостол
Наступник посада скасована
Інші титули Граф
Біографічні дані
Імена Кирило Григорович Розум (при народженні)
Релігія православ'я
Національність українець
Дата народження 29 березня 1728(1728-03-29)
Лемеші, Козелецька сотня, Київський полк, Гетьманщина
Дата смерті 21 січня 1803(1803-01-21) (74 роки)
Батурин, Чернігівська губернія, Російська імперія
Дружина Катерина Наришкіна
Діти Олексій, Андрій, Петро, Іван, Лев, Наталія, Єлизавета, Анна
Династія Розумовські
Батько Григорій Розум
Мати Наталія Розумовська
Нагороди
Орден Святого Андрія Первозванного
Орден Святого Олександра Невського
Орден Святої Анни 1 ступеня
Орден Святої Анни 2 ступеня
Орден Святої Анни 3 ступеня
Орден Святої Анни 4 ступеня
Орден Білого Орла
Alex K Rozumovski family.svg

Кирило Григорович Розумовський (18 (29) березня 1728(17280329) — 9 (21) січня 1803) — український військовий, політичний і державний діяч. Останній гетьман Війська Запорозького. Гетьман Глухівського періоду в історії України. Представник козацького роду Розумовських. Граф Російської імперії, генерал-фельдмаршал.

Біографія[ред.ред. код]

Народився 18 березня 1728 року в Гетьманщині, в селі Лемеші Козелецької сотні Київського полку в сім'ї козака Григорія Розума. Старший брат його, Олексій Розумовський, 1731 року завдяки чудовому голосу потрапив до придворної капели в Петербурзі й став невдовзі фаворитом цариці Єлизавети, а після її вступу на престол 1741 року дістав від неї високі чини камергера та генерал-поручика і 1742 року таємно обвінчався з нею. Олексій Розумовський мав великий вплив при імператорському дворі й домігся багатьох пільг для козацької старшини, сприяв відновленню гетьманства на Лівобережній Україні. Саме Олексій Розумовський 1742 року забрав свого брата Кирила в Петербург, де він виховувався під опікою О.Сумарокова та І.Єлагіна.

За допомогою брата Олексія був викликаний з рідного села Лемеші до Санкт-Петербурга, звідки посланий був, під опікою ад'юнкта Академії Наук Григорія Теплова, на навчання за кордон (Німеччина, Франція, Італія), де перебував у 17431745 рр. У 1743-1745 роках навчався в університетах Кенігсберга, Берліна, Геттінгена, Страсбурга під керівництвом відомих вчених Ейлера та Штрубе. У червні 1744 року разом зі старшим братом був удостоєний графського титулу.

1744 року Імператриця Єлизавета Петрівна під час відвідин Києва обрала місце, де згодом буде збудовано Маріїнський палац за проектом Бартоломео Растреллі саме для графа Розумовського.

Після повернення з-за кордону 1745 року одержав чин дійсного камергера. Маючи гарну зовнішність, чудову освіту та приємні манери, швидко завойовує високий авторитет у імператорському дворі. Повернувшись до Петербурга, 1745 р. був призначений президентом Російської Академії Наук (1746).[1] 1746 року одружився з родичкою імператриці Єлизавети I, Катериною Наришкіною.

У 1746 року 18-річного Розумовського призначено президентом Петербурзької Академії наук. Ідучи назустріч проханням Олексія Розумовського та козацької старшини, Єлизавета Петрівна відновила гетьманство, скасоване після смерті гетьмана Данила Апостола 1734 року.

5(16).V.1747, на домагання козацької старшини, підтриманої Олексієм Розумовським, імператриця Єлизавета I Петрівна іменним указом «Про Буття в Малоросії гетьманові за колишніми норовами і звичаями» відновила гетьманат.

На Глухівській раді в лютому 1750 року за вказівкою імператриці гетьманом Лівобережної України обрано Кирила Розумовського. Однак самого Кирила на церемонії не було, він не захотів їхати із столиці в провінцію. Лише в 1751 р., за суворим наказом імператриці Єлизавети, гетьман поїхав у Глухів.

Реформа Гетьманщини[ред.ред. код]

Намагався перебудувати Гетьманщину на європейський лад. У процесі цієї перебудови виявилися дві головні політичні течії серед вищої козацької старшини. Одна з них, консервативна (речниками її були генеральний писар Андрій Безбородько й генеральний підскарбій Михайло Скоропадський), намагалася, зберігаючи традиційний козацький устрій Гетьманщини, наблизити його до шляхетського ладу Речі Посполитої. За гетьманування Кирила Розумовського Гетьманщину було поділено на повіти, запроваджено систему шляхетських судів — земських, ґродських і підкоморських (1760-1763), війтівські посади у великих містах передано до козацької старшини. Поширилися політичні права старшини, яка частіше брала участь у старшинських з'їздах, «зібраннях», а згодом (1763-1764) у «Генеральному зібранні» в Глухові для обговорення важливіших справ і проектів державних реформ. Термін «шляхетство» став офіційною назвою козацької старшини. Поруч з тим ішов процес обмеження прав посполитих, але одночасно було відкрито ширший доступ до старшини представникам некозацьких верств (духовенство, міський патриціат тощо).

Друга політична течія, до якої належали здебільшого представники молодої старшинської інтелігенції, що здобували часто високу освіту в Західній Європі (речником їх були брати Туманські, зокрема Василь, майбутній генеральний писар), шукала зразків для державної перебудови своєї країни на Заході й воліла встановити в Малоросії (в дусі освіченого абсолютизму) гетьманську монархію, спадкову в роді Розумовських, але з наданням їй певних конституційних форм парламентарного типу («Генеральні зібрання»). Ця течія набрала більшого впливу на початку 1760-х pp., коли вона 1764 року (мабуть, за згодою К.Розумовського) зробила спробу висунути свої домагання не лише в Малоросії, але й перед російським урядом.

Це пожвавлення малоросійського політичного життя й думки було пов'язане з діяльністю самого К.Розумовського. Він намагався — але без успіху — дістати право дипломатичних зносин, дбав про розвиток малоросійської торгівлі й промисловості, розпочав широку програму «національних строєній» (у зв'язку з проектом перенесення столиці до Батурина — цими заходами керував Григорій Теплов), реформував козацьке військо («воїнська екзерциція», за проектом полковника лубенського Івана Кулябки та інші заходи), планував відкриття університету в Батурині, сприяв розвиткові малоросійської науки (зокрема історії), літератури й мистецтва.

Останній гетьман[ред.ред. код]

Палацовий комплекс гетьмана Розумовського в Батурині
Меморіальна дошка на Свято-Воскресінському храмі у Батурині

Російський уряд прагнув централізувати імперію та ліквідувати архаїчні, феодальні рудименти на кшталт Гетьманщини (указ 1754 року про контроль над фінансами Гетьманщини; скасування індукти й евекти у 1754 р.; ліквідація митного кордону між Росією й Малоросією 1755 року; вилучення Києва з під влади гетьмана; передача українських справ знову у відомство Сенату і контроль над наданням урядів і маєтків гетьманом тощо).

Новий уряд Катерини II посилив централістичну політику щодо Малоросії. З другого боку, соціальна політика К.Розумовського й перетворення Гетьманщини на державу шляхетського типу поглибили соціальні суперечності, а династичні плани К.Розумовського викликали опозицію й опір з боку шляхетської аристократії. До того додалися ще великі втрати України внаслідок її участі у Семилітній війні. У цих умовах Катерина II скористалася з петиції про спадкове гетьманство в роді Розумовських, і 1764 року примусила Кирила Розумовського зректися з гетьманства, за що йому зберегли становище високого достойника Російської імперії, забезпечили велику пенсію й надали у власність колишні гетьманські маєтки, зокрема, Батурин.

Понад 11 років (1755-1767) проводив то за кордоном, то в обох російських столицях. Наостанок таки повернувся до Батурина — прожив там останні 9 років. Тут він будує для себе розкішний палац, де збирає одну з найбагатших у Європі бібліотек.

Заповів поховати себе в склепі-мавзолеї збудованої ним на території Воскресенської церкви. Її звели на місці зруйнованого мазепинського Троїцького собору. 1927 року радянські чиновники від культури відкрили його саркофаг, забрали коштовні речі, а склеп засипали землею.

Президент Імператорської Академії наук[ред.ред. код]

Кирило Розумовський. Художник Батоні Помпео Джиролано. 1766

З дня заснування до 1741 року в академії було 4 президенти. Всі вони були німці: Л. Л. Блюментрост, Г. К. Кайзерлінг, І. А. Корф, К. Бревен. З початком правління Єлизавети Петрівни зухвальства німців у імперії почали придушуватись. Не обійшли увагою й Академію наук. Потрібно було знайти нового голову, але підходячої кандидатури не могли знайти перших 5 років правління Єлизавети Петрівни. Взагалі, вчених російського походження в тодішній Російській імперії було не надто то і багато. Ломоносову, якого відправили навчатися закордон, обіцяли посаду екстраординарного академіка, але на геніального Михайла Васильовича дивилися дещо з підозрою і призначили лише адьюнктом. Михайло Васильович був досить запальною особистістю і до своїх цілей з русифікації академії він часто не боявся говорити речі, які потрібно було тримати при собі.

Кандидатуру президента знайшли випадково. Після поїздки закордон на навчання Кирило Григорович за свідченнями сучасників став зовсім іншою особистістю. У своїх спогадах Катерина ІІ дуже схвальними відгуками висловлювалася про Кирила, говорячи, що за декілька років він став набагато освіченішим і витриманішим в своїх манерах, аніж його старший брат. Всі при дворі були в захваті від його краси і манер.

Так як в процесі політики русифікації багато вчених, таких як Деліль, Ейлер, Геллерт, Гмелін і інші, вирішили повернутися на Батьківщину, то фактично високоосвічених людей в Російській імперії залишились одиниці. Становище Кирила при дворі сказало саме за себе. В указі від 21 травня 1746 року Кирило Григорович став Президентом Імператорської Академії наук. Головними напрямками розвитку тодішньої Академії наук були сфери математичних і природничих наук, вивчення природних багатств, географії, складу населення імперії. Але першою справою, яка стояла перед Кирилом — це створити атмосферу порядку і дисципліни, бо деякі диспути в академії приводили до бійок.

Молодому вісімнадцятирічному графу потрібна була міцна і сильна опора в Академії. Він вирішив зробити ставку на Михайла Васильовича Ломоносова, який мав суперечності в поглядах як з німцями, так і з росіянами. Перший крок до порядку, молодий гетьман втілив за рахунок створення нового штату та регламенту, який був підписаний імператрицею 27 червня 1747 року. За ним Академія була розділена на 2 частини — власне академію і університет. Академію мали складати 10 академіків і при кожному з них ад'юнкт і десять почесних членів, які працюють поза академією. Всі ад'юнкти мали бути росіянами. Вести документацію на засіданнях Академії мав конференц-секретар. В статуті вказана норма за якою академіки мали виконувати доручення урядових органів, бібліотека, кунсткамера, типографії, книжкова лавка збережені при Академії. Річний бюджет академії становив 53298 рублів.

Наступним кроком Кирила Григоровича було вивчення історії і географії. В 1760 році розпорядженням Сенату були зобов'язані всі регіональні уряди з доставки географічних відомостей для публікації великого Атласу Російської імперії. Збиралися відомості про всі церковні будівлі з метою вивчення їх історії. Тим не менше історична наука перебувала в стані «ембріону» в Російській імперії. Фактично першою дисертацією, яка дала поштовх до вивчення історії, стала праця Міллера «Происхождение имени и народа российского». В результаті дискусії, яка розгорілася навколо неї почалося вивчення даної галузі. Найбільшим противником Міллера виступав Ломоносов. З 1751 року Ломоносов почав активно займатися вивченням історії і в 1760 році видав «Краткий российский летописец».

Після 1748 року Кирило Григорович активно підтримував Ломоносова. В цьому ж році за написання оди на честь сходження на престол Єлизавети Петрівни він виклопотав премії Ломоносову в розмірі 2000 рублів. Для заохочення Ломоносова, Кирило Григорович розпорядився привести академічну лабораторію в такий стан, щоб вчений міг спокійно займатися своїми дослідами в області хімії. Ломоносов став улюбленцем графа Розумовського і користувався його підтримкою у всіх починаннях.

Досить складна ситуація була також і з університетом, де фактично не було студентів. Для поповнення складу студентства Кирило Григорович вимагав з Невської, Московської і Новгородської семінарій найкращих вихованців. Правда першим часом справи тут не ладились, бо студенти не підкорялися наказам, могли грубити керівництву… Новим ректором замість відомого Міллера було призначено Крашеннікова, який стабілізував ситуацію.

Кирило Григорович розумів, що без активного книговидання справа Академії не має сенсу, тому в 1748 році він розпорядився, щоб «переводили и печатали книги гражданского разного содержания, в которых польза и забава соединена б была с пристойным к светскому житию нравоучением».

В 1750 році після обрання Кирила Григоровича гетьманом Малоросії, він прохав імператрицю відійти від справ в Академії, але отримав відмову, тому вимушений був постійно розриватися між Глуховим і Петербургом.

Від справ Академії він фактично відійшов в 1765 році, коли його становище при дворі дещо похитнулося, через заяву Мировича, який на суді з приводу спроби визволити зі Шліссельбурзької фортеці Іоанна Антоновича з ціллю посадити останнього на престол, назвав Кирила Григоровича, як особу, яка стала ініціатором даної ідеї, що стало здивуванням як для суддів, так і для самого Розумовського. Тим не менше, офіційно на посаді Президента Академії Наук Кирило Григорович залишався до 1798 року.

Сім'я[ред.ред. код]

За бажанням імператриці Єлизавети 27 жовтня 1746 року Разумовский одружився на фрейліні імператорського двору Катерині Іванівні Наришкіної (1729—1771). У подружжя було шість синів і п'ять дочок :

  • Наталія Кирилівна (1747—1837), фрейліна, з 1772 року була у шлюбі за Миколою Олександровичем Загряжским (1743—1821).
  • Олексій Кирилович (1748—1822), дійсний камергер, таємний радник, сенатор, міністр народної просвіти.
  • Єлизавета Кирилівна (1749—1813), фрейліна, з 1776 року була у шлюбі за Петром Федоровичем Апраксиным (1728—1813).
  • Петро Кирилович (1751—1823), обер-камергер, в 1774 році проти волі батька одружився на фрейліні С. С. Черторыжской, ур. Ушаковой (1746—1806).
  • Андрій Кирилович (1752—1836), світлий князь, дипломат.
  • Дарина Кирилівна (1753—1762), померла дев'ятирічною дитиною, похована в сімейній усипальні своєї матері у Верхньо-петрівському монастирі.
  • Ганна Кирилівна (1754—1826), фрейліна, відрізнялася красивою зовнішністю, була у шлюбі за В. С. Васильчиковым

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

У 2003 р. в Україні відзначали ювілей двох шедеврів архітектури, пов'язаних з долею родини Розумовських, — 200-річчя гетьманського палацу в Батурині та 240-річчя собору Різдва Богородиці в Козельці.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела та література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Попередник
Данило Апостол
Herb Viyska Zaporozkogo (Alex K).svg Гетьман України
1750-1764
Herb Viyska Zaporozkogo (Alex K).svg Наступник
Павло Скоропадський