Стеценко Кирило Григорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Кирило Стеценко)
Перейти до: навігація, пошук
Кирило Григорович Стеценко
фотографія
Кирило Стеценко
Основна інформація
Дата народження 24 (12) травня 1882(1882-05-12)
Місце народження Квітки
Дата смерті 29 квітня 1922(1922-04-29) (39 років)
Місце смерті Київ
Роки активності 1899–1922
Країна Flag of Russia.svg Російська імперіяУНР УНРСРСР СРСР
Національність українець
Професія композитор, диригент
Освіта Київська духовна академія,
Музично-драматична школа М. Лисенка
Колективи Українська республіканська капела

Кири́ло Григо́рович Стеце́нко (*12 травня (24 травня за новим стилем) 1882, Квітки — †29 квітня 1922) — композитор, хоровий диригент і громадський діяч, протоієрей УАПЦ. Засновник Республіканської капели УНР.

Батько композитора і скрипаля Вадима Стеценка. Дід скрипаля Кирила Вадимовича Стеценка.

Життєпис[ред.ред. код]

Кирило Стеценко

Народився у Квітках в багатодітній родині маляра. Від батька Кирилу передалися здібності художника, а від матері любов до музики. У 9-ти річному віці хлопець ознайомився з нотною грамотою та співом у хорі.

Дядько по-матері, Данило Горянський, випускник Київської духовної академії, помітив мистецькі здібності Кирила й допоміг вступити до бурси при Софіївському соборі та художньої школи М. І. Мурашка у 1892-му році. Від 1897-го Кирило навчається в КДА та працює помічником регента Михайлівського монастиря І. Аполлонова. Монастир мав велику бібліотеку. Саме там майбутній композитор познайомився із вітчизняною хоровою класикою.

У 1899-му Кирило Григорович знайомиться з Миколою Лисенком та подорожує по Україні з його капелою в якості учасника хору та помічника диригента. Після закінчення академії у 1903 р. композитор працює вчителем музики і співу в Київській церковно-учительській школі. Через рік продовжує навчання у школі київського відділення Російського музичного товариства в класі Євгена Риба. А після відкриття музично-драматичної школи ім. М.Лисенка переводиться в клас теорії та композиції до Григорія Любомирського.

«Шевченкові». Кантата для мішаного хору у супроводі фортепіано на слова К. Малицької, написана до 100-річчя від дня народження Т. Шевченка. 1914 р.[1]

В 1907-му Стеценка було заарештовано за участь у підпільній громадській діяльності та переведено на роботу до Олександрівська-Грушевського. Втім, за сприяння друзів, незабаром він переїздить до Білої Церкви, де працює вчителем співу в місцевій гімназії. В цей час його увагу поглинає педагогічна діяльність. За його авторства з'являються шкільні пісенні збірки — «Луна», «Шкільний співаник» в 3-х частинах. Водночас розробляє педагогічну систему, мета котрої є поступове оволодіння музичної грамоти в комплексі із навиками сольного та хорового співу. Публікується в газеті «Рада», спільно з О. Коваленком організовує нотне видання «Кобза», співпрацює з журналом «Боян».

У 1909 р. Кирило Григорович повертається до Києва. В цей час композитор тісно пов'язаний з театральним життям міста. В полі його зору постановки труп Т. Колесниченка та М. Садовського. Для колективів пише музику до спектаклів: «Бувальщина», «Сватання на Гончарівці» та інших.

Відсутність постійного місця роботи змушують переїхати 1910-го року композитора до Тиврова, де він працює вчителем співів у місцевому духовному училищі. У містечку Стеценко пише кантати «Єднаймося», «Шевченкові», «Літургію св. Іоана Златоуста», хори, романси, обробки колядок та щедрівок. В Тиврові також знайомиться із М. Леонтовичем та Я. Степовим.

1911-го висвятився на священика і одержав парафію на Поділлі у Голово-Русавій.

Під час та після I-х Визвольних змагань[ред.ред. код]

Від 1917-го Кирило Стеценко працював у Києві в музичному відділі Міністерства Освіти УНР. За часів УД працює в музичному відділі «Дніпросоюзу»[2], котрий фінансував Симон Петлюра, де займається розробкою нових освітніх проектів, активною організаційною діяльністю, піклується про створення хорових колективів. Виступив засновником Народного хору, двох капел, на основі яких згодом виникла капела «Думка», Республіканської капели. З червня 1919-го призначений урядом головноуповноваженим по організації музичних колективів держави. Диригував хором під час урочистостей з нагоди проголошення Акту Злуки — були виконані «Молитва за Україну», «Вічний революціонер» та інші твори[3]. В цей час зростає творча активність композитора. Він пише кантату «У неділеньку святую», музику до поеми «Гайдамаки», велику кількість хорів та романсів.

1920 року Кирило Стеценко здійснює подорож по Україні з Другою мандрівною капелою. А повернувшись, застає ліквідованою музично-хорову секцію. Легалізуватися та влаштуватися офіційно вдалося лиш Першій мандрівній капелі Нестора Городовенка. Змушений дбати про матеріальне забезпечення сім'ї, композитор переїжджає до Веприка, де отримує парафію. У жовтні 1921 брав участь у Першому Всеукраїнському Церковному Соборі, який підтвердив автокефалію УАПЦ. Організовує сільський хор та виступає з ним по селах Київщини. Останньою значною стала робота композитора над оперою «Іфіґенія в Тавриді» за одноіменною драмою Л. Українки. Навесні 1922-го, коли в країні лютували епідемії, у Веприк прийшов тиф. Причащаючи хворого селянина Стеценко захворів. Нездужавши подолати хворобу помер 29 квітня 1922 р. в розквіті творчих сил.

Творчість[ред.ред. код]

Кирило Стеценко, 1908/9[4]

Своєю творчістю й діяльністю Стеценко був продовжувачем національного напряму української музики, започаткованого Миколою Лисенком. Він віддавав перевагу хоровим, вокально-інструментальним, оперним жанрам, музиці до театральних вистав і обробкам народних пісень. Все своє життя присвятив справі музичної освіти. Людина творчо обдарована, тонкого художнього світосприйняття, Кирило Стеценко посів особливе місце в історії української музики як композитор, який підсумував досягнення своїх попередників і відкрив нові шляхи розвитку музичного мистецтва України післяжовтневого періоду.

Своєрідна краса музичного вислову у поєднанні з прийомами і технікою, притаманними композиторам нової генерації ХХ ст., полягала у використанні народно-пісенних мотивів, які не зафіксовано цитатами, а оригінально-авторськи впліталися в канву його творів. У перших обробках народних пісень, виданих у репертуарній збірочці для сім'ї і школи «Луна» разом з високохудожніми обробками М. Лисенка, О. Кошиця і М. Леонтовича, вже відчутно окреслились особливості індивідуального стилю Кирила Григоровича.

Доробок композитора за різних періодів його життя поповнювався творами патріотично-піднесеного характеру з опорою на інтонації революційних пісень (хори «Заповіт» на слова Т. Шевченка, «Сон» на вірші П. Грабовського), він прагнув до відтворення у кантатах і хорових поемах важливих подій з народного життя (кантата «Єднаймося» на вірші І. Франка, поема «Рано-вранці новобранці» на вірші Т. Шевченка)

У його творчості важливе місце посідають солоспіви (понад 30-ть) на слова Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Олександра Олеся та інших. Багатогранна хорова музика Стеценка: церковні твори (дві літургії, панахида), кантати, хори («Усе жило», «Веснонько-весно», «То була тихая ніч» та інші), а капела та з фортепіанним супроводом, обробки українських народних пісень. Музика до п'єс («Сватання на Гончарівці» Григорія Квітки-Основ'яненка, «Про що тирса шелестіла…» Спиридона Черкасенка, «Бувальщина» А. Велисовського), опери (не закінчені «Полонянка», «Кармелюк»), драматична сцена «Іфіґенія в Тавриді» за драмою Лесі Українки, музика до поеми Т. Шевченка «Гайдамаки», дитячі опери («Івасик-Телесик», «Лисичка, котик і півник»). Стеценко — автор шкільних співаників. Суспільне визнання композитор здобув як автор церковної музики. Найвищими його досягненнями вважаються «Літургія Св. Іоана Золотоуста», «Всенощна» та «Панахида», присвячена пам'яті М. Лисенка.

Кирило Стеценко пройшов шлях від учителя гімназії і регента хору духовної семінарії до священика. Але яку б посаду він не обіймав, завжди ніс до людей розуміння краси і добра — того, що дає справжнє мистецтво.

Обране[ред.ред. код]

  • «Панахида»,
  • «Херувимська»,
  • «Милість спокою»,
  • «Єднаймося»,
  • «Рано-вранці новобранці»,
  • «Шевченкові»,
  • «Літургія св. Іоана Златоуста»,
  • «У неділеньку святую»,
  • «Гайдамаки»

Фонд у ЦДАМЛМ України[ред.ред. код]

Особовий фонд Кирила Стеценка в Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України[5] містить автографи композитора та авторські коректури, листування, біографічні документи, фотографії тощо.[6]

Протокол засідання експертно-оціночної комісії ЦДАМЛМ УРСР від 3 липня 1968 містить повідомлення співробітника архіву-музею Л. К. Забарило:[6]

Син композитора Стеценка К. Г. Вадим Кирилович Стеценко запропонував купити матеріали батька: рукописи нот (друкованих і недрукованих) – 106 аркушів; 19 давніх дуже цікавих фотографій, записку Стеценка, 3 листи Козицького, друковані ноти.

Документи, що були оцінені у 450 крб., передали до ЦДАМЛМ діти композитора — Вадим та Анастасія. До 1973 родина К. Г. Стеценка подарувала архіву-музею декілька інших документів та видань, які доповнили зібрання.[6]

У 1977 «Шкільний співанник» (1918) разом з доповіддю «Українська пісня в народній школі» (1917) були вилучені з основного фонду та передані на таємне зберігання, а в 1990 ці роботи композитора були повернені на загальне зберігання.[6]

У вересні 2014 частина документів з фонду були представлені у рамках віртуального проекту ЦДАМЛМ України «АРХІВажлива СПРАВА».[6]

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

Поштовна марка України, 2007

На батьківщині композитора в селі Квітки та у селі Веприк, де він похований, діють меморіальні музеї (див. Меморіальний музей К. Г. Стеценка у Квітках). У Києві та Львові його іменем названо вулиці.

Примітки[ред.ред. код]

  1. ЦДАМЛМ України, ф. 175, оп. 1, од.зб. 7, арк. 1.
  2. Видання Кирила Стеценка у «Дніпросоюзі»
  3. Рудчук Ю. А. Інструментальна музика для духових інструментів в Україні (1917–1941 рр.)
  4. ЦДАМЛМ України, ф. 175, оп. 1, од.зб. 43, арк. 1
  5. ЦДАМЛМ України, ф. 175, оп. 1 од. зб. 72)
  6. а б в г д Новини архіву. ЦДАМЛМ України. 2014-09-26. 
  7. ЦДАМЛМ України, ф. 175, оп. 1, од.зб. 48, арк. 2.
  8. ЦДАМЛМ України, ф. 175, оп. 1, од.зб. 61, арк. 1.
  9. ЦДАМЛМ України, ф. 175, оп. 1, од.зб. 21, арк. 1, 1 зв.
  10. ЦДАМЛМ України, ф. 175, оп. 1, од.зб. 19, арк. 2.
  11. ЦДАМЛМ України, ф. 175, оп. 1, од.зб. 72, арк. 1.

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Пархоменко Л. О. Кирило Стеценко. 2011.
  • Універсальна енциклопедія «Черкащина». Упорядник Віктор Жадько.-К.,2010.-С. 821.
  • Віктор Жадько. Український некрополь.-К.,2005.-С.301.
  • Енциклопедія українознавства (словникова частина) : в 11 т. / Наукове Товариство ім. Шевченка ; гол. ред. проф. д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк ; Львів : Молоде життя, 1954–2003.
  • Козицький П. Кирило Стеценко (спроба критично-біографічної характеристики) у ж. Музика, ч. 2 — 5. К. 1923;
  • Грінченко М. Кирило Стеценко — композитор (критично-життєписний нарис). X. — К. 1930;
  • Пархоменко Л. О. Кирило Григорович Стеценко. К. 1963;
  • Лісецький С. Риси стилю творчості К. Стеценка. К. 1977;
  • Федотов Є. Кирило Григорович Стеценко-педагог. К. 1977.